- •Підручник
- •1. Психологія як наука
- •1.4. Галузі психології
- •2. Методи психології
- •2.1. Методи пояснення психіки людини
- •3. Природа та сутність психіки людини
- •3.4.1. Свідома сфера
- •3.4.2. Несвідома сфера
- •4. Психологія особистості
- •4.2.1. Психоаналітична теорія особистості
- •4.2.2. Біхевіоральна теорія особистості
- •4.2.3. Гуманістична теорія особистості
- •4.2.4. Диспозиційна теорія особистості
- •4.2.5. Діяльнісна теорія особистості
- •4.3.1. Структура особистості Зигмунда Фройда
- •4.3.2. Структура особистості Карла Юнґа
- •4.3.3. Структура особистості Сергія Рубінштейна
- •4.3.4. Структура особистості Костянтина Платонова
- •4.5.1. Соціалізація та інтерналізація
- •4.5.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості
- •5. Темперамент
- •5.2. Теорії темпераменту
- •5.2.1. Гуморальна теорія
- •5.2.2. Конституційна теорія
- •5.2.3. Фізіологічна теорія
- •5.2.4. Регуляторна теорія
- •5.3.2. Холерики
- •5.3.3. Флегматики
- •5.3.4. Меланхоліки
- •5.4. Вплив темпераменту на діяльність людини
- •6. Характер
- •6.3. Типологія характеру
- •6.3.1. Типи орієнтацій характеру
- •6.3.2. Типи акцентуацій характеру
- •7. Здібності
- •7.2. Види здібностей
- •7.2.1. Загальні здібності
- •7.2.2. Спеціальні здібності
- •7.4.1. Принципи та стратегії навчання
- •7.4.2. Концептуальні моделі навчання обдарованих
- •7.4.3. Сучасні технології навчання обдарованих
- •Розділ III Особистість у соціальному оточенні
- •8. Соціально-психологічні основи спілкування
- •8.3. Види спілкування
- •9. Соціальна психологія групи
- •9.2. Види соціальних груп
- •9.6. Управління групою. Лідерство та керівництво
- •10. Відчуття
- •10.3.1. Екстероцептивні відчуття
- •10.3.2. Інтероцептивні відчуття
- •10.3.3. Пропріоцептивні відчуття
- •11. Сприймання
- •11.3.1. Класифікація за провідним аналізатором
- •11.3.2. Класифікація за метою діяльності
- •11.3.3. Класифікація за основною формою існування матерії
- •12.3.1. Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу
- •12.3.2. Класифікація за характером психічної активності
- •12.3.3. Класифікація за ступенем розуміння матеріалу
- •12.3.4. Класифікація за характером цілей діяльності
- •12.4. Процеси пам'яті
- •12.4.1. Запам'ятовування
- •12.4.2. Збереження
- •12.4.3. Відтоврення
- •13. Мислення
- •13.3.1. Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності
- •13.3.2. Класифікація за ступенем новизни й оригінальності
- •13.3.3. Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності та впливом на емоційну сферу людини
- •13.5. Мисленневі операції
- •14. Мовлення
- •143. Види мовлення
- •І4.3.1. Зовнішнє мовлення
- •14.3.3. Внутрішнє мовлення
- •15. Уява
- •15.2. Функції уяви
- •16. Увага
- •Розділ V Емоційно-вольова сфера людини
- •17. Емоції та почуття
- •17.3.1. Класифікація за рівнем організації, знаком та характером впливу на життєдіяльність людини
- •17.3.2. Класифікація за ступенем розвитку емоцій
- •17.3.3. Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності
- •18. Вольова діяльність особистості
- •18.1.1. Структура діяльності
- •18.1.2. Засоби діяльності
- •18.1.3. Провідні види діяльності
- •18.4. Вольові дії людини
- •18.5. Етапи вольових дій
- •18.7. Розвиток сили волі
9. Соціальна психологія групи
Поняття про соціальну групу.
Види соціальних груп.
Етапи та параметри розвитку малої групи. Фази входження особистості в групу.
Феноменологія малих груп.
Психологічні феномени у великих групах.
Управління групою. Лідерство та керівництво.
Ефективність групової діяльності.
9.1. Поняття про соціальну групу
Особистість людини формується у соціальних групах. Група — це соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною ознакою, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою приналежність до неї. Основною психологічною характеристикою групи є наявність почуття «ми», бо саме у ньому закладено потребу віддифе-ренціювати одну соціальну спільноту від іншої.
Слово «група» італійського походження. У XVII ст. у Західній Європі його використовували як технічний термін для позначення декількох симетрично розташованих фігур у живопису чи скульптурі. Зі середини XVIII ст. групою почали називати коло реальних людей. У слов'янських мовах цей термін поширився лише зі середини XIX ст., а в українській мові закріпився у першій половині XX ст.
Групи живуть за своїми психологічними законами, дещо відмінними від законів індивідуальної психології. Насамперед, кожна група у своєму житті керується груповими нормами — загальними правилами поведінки, яких дотримуються члени групи. Ці норми можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні норми породжені оточуючим суспільством і визначаються культурними традиціями, звичаями, правилами поведінки у даній сфері діяльності, вказівками керівництва тощо. Внутрішні норми — це стандарти, за допомогою яких визначаються переконання, погляди й поведінка членів групи. Вони виникають у конкретній групі для того, щоб упорядкувати її діяльність. Механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів виконувати групові норми, називають груповими санкціями. Наприклад, члени групи можуть
154
перестати запрошувати особу, яка порушує групові норми, на спільні вечірки. Чим вище становище особи в групі, тим більше їй дозволяється ухилятися від групових норм, проте кожне наступне порушення карається все суворіше.
Перебуваючи у групі, людина займає у ній відповідну позицію — офіційне положення у тій чи іншій підсистемі взаємин. Вона визначається зв'язками даної людини з іншими членами групи. Від позиції, яку людина займає у групі, залежить ступінь її потенційного впливу на вчинки решти членів групи. Наприклад, у студента може бути позиція старости, голови студентського наукового товариства тощо.
На відміну від позиції статус (від лат. status — становище) — це реальне соціально-психологічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Наприклад, студент у своїй групі має статус лідера. Статус відбиває визнання чи невизнання, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію стосовно особи. Упродовж перебування в групі статус людини може змінюватися. Втрата чи зміна позиції і статусу завжди пов'язані з достатньо глибокими особистісними переживаннями, особливо при їхній втраті.
Різний соціально-психологічний статус особи в групі відображає внутрішньогрупову диференціацію, яку вивчають за допомогою соціометрії та референтометрії. Соціометрія (від лат. societas — суспільство; metrio — міряти) — це метод, який дає змогу виявити соціально-психологічний статус особи в групі і міжособистісні взаємини. Його запровадив американський психолог Дж. Морено. Процедура полягає у тому, що кожному члену групи пропонують відповісти на запитання: «Кого з членів своєї групи ти б обрав (-ла) для ...?». Сфера вибору може стосуватися будь-якої діяльності людини, наприклад, навчання, дозвілля тощо. На основі частоти виборів будується соціограма, яка показує статус кожного з членів групи. Це може бути статус «зірки», «бажаного», «відкинутого» та «ізольованого». «Зірок» обирають найчастіше, бо у даній групі вони користуються популярністю. По суті, у своїй групі вони є лідерами. «Бажані» по частоті вибору стоять на другому місці після «зірок». «Відкинутих» (або неприйнятих) обирають найрід-ше і лише найближчі друзі. Нарешті, «ізольованих» (або аутсайдерів) не обирає жоден із членів даної групи, з ними ніхто не бажає
155
Розділ НІ
Особистість у соціальному оточенні
співпрацювати. Тому вони опиняються за межею міжособистісних стосунків. Найчастіша причина такого становища — психологічна несумісність з іншими членами групи.
Варіантом соціометричного дослідження групи є референто-метрія (від лат. refero -доповідаю; metrio — міряти) — метод, за допомогою якого виявляють коло осіб, значущих для суб'єкта з огляду якостей особистості, поведінки, ціннісних орієнтацій. Спочатку члени групи взаємно оцінюють один одного. Результати розкладаються в окремі конверти з позначенням прізвищ того, хто їх надав. Далі кожному дають змогу ознайомитися з оцінками його якостей, які надали 3-4 члени групи. Передбачається, що за таких умов людина прагне ознайомитись з думкою найбільш значущих для неї осіб, тобто тих, які і є референтними для неї у цій групі.
Нормативно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію, називають соціальною роллю. Будучи членом суспільства, людина одночасно виконує декілька ролей, наприклад, студентки, сестри, подруги і доньки; або керівника закладу, лікаря, чоловіка і батька тощо. Роль може бути приписана людині від народження (наприклад, роль чоловіка чи жінки), а може набуватися упродовж життя і визначатися офіційною посадою (наприклад, роль голови студентської ради), соціальним статусом (наприклад, роль зірки) або обиратися самим членом групи (наприклад, роль групового блазня). Кожна особа виконує свої ролі по-різному, виходячи з власного індивідуального досвіду. Багатогранність рольових позицій породжує їхню суперечність. Це стає причиною рольових конфліктів1. Соціальна роль завжди передбачає соціальну оцінку: суспільство може схвалювати, але може і не схвалювати деякі соціальні ролі (наприклад, не схвалюється соціальна роль злочинця). У різних соціальних групах це схвалення чи несхвалення може відрізнятися.