18. Вольова діяльність особистості

18.1. Діяльність як форма активності особистості:

1. Структура діяльності;

2. Засоби діяльності;

3. Провідні види діяльності.

2. Загальне поняття про вольову діяльність людини.

3. Історія вчення про волю.

4. Вольові дії людини.

5. Етапи вольових дій.

6. Психологічні механізми вольової регуляції та вольові якості особистості.

7. Розвиток сили волі.

18.1. Діяльність як форма активності особистості

Активність лежить в основі психічного відображення дійсності. Вона притаманна всьому живому. Характерною для людини є така форма активності, як діяльність, яка породжується потребами, мотивами та вольовими зусиллями людини.

Діяльність — це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яку регулює усвідомлена мета. Історичний прогрес відбувся саме завдяки людській діяльності, яка спрямова­на на пізнання і творче перетворення навколишнього світу.

Особистість людини формується і виявляється в діяльності. Згідно з загальнопсихологічним принципом єдності свідомості і діяльності, свідомість, а в широкому розумінні — психіку слід вивчати як діяльність реального суб'єкта. Психологічну теорію діяльності розробляли вітчизняні та зарубіжні психологи Л. Ви-готський, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, О. Лурія, О. Запорожець, П. Гальперін, Г. Костюк та ін.

Основними особливостями людської діяльності є:

1. Людська діяльність є продуктом культурно-історичного роз­витку людства. Тому як зовнішню, так і внутрішню діяльність слід формувати і розвивати.

342

343

Розділ V

Емоційио-вольова сфера людини

2. Діяльність людини має продуктивний, творчий характер, тоб­то вона створює щось нове порівняно з тим, що дала природа.

3. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і ду­ховної культури, які використовуються або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засіб власного розвитку лю­дини.

4. Діяльність людини перетворює саму людину, її здібності, по­треби, умови життя.

5. Людська діяльність здійснюється індивідуально. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють стійкі, узагальнені особливості виконання діяльності конкретною особою.

18.1.1. Структура діяльності

Індивідуальна діяльність людини охоплює два виміри: внутрішній і зовнішній. Внутрішня організація діяльності — це її мотиваційна, цільова та інструментальна основа. Мотиваційна основа діяльності включає мотиваційно-потребову сферу людини і пов'язана з переживаннями людиною необхідності у чомусь та спонуканнями до діяльності у зв'язку із задоволенням певних потреб'. Складні види діяльності спонукаються, зазвичай, не одним, а декількома мотивами, тобто вони є полімотивовані.

Цільова основа діяльності передбачає досягнення людиною тієї чи іншої цілі (мети). Метою є те, чого прагне людина, образ кінцевого результату. Це може бути як реальний матеріальний предмет, який створює людина, так і ідеальний результат (напри­клад, теорії, думки тощо). На відміну від мотивів, мета людської діяльності завжди усвідомлена. Процес вибору мети називається цілеутворенням.

Між мотиваційною та цільовою основою діяльності є складний взаємозв'язок. Так, одні й ті самі види діяльності, які мають на меті один і той самий результат, можуть спонукатися різними мотива­ми. Наприклад, усі студенти мають мету закінчити вищий навчальний заклад, однак їхні мотиви можуть бути різними. В од­них — це отримати вищу освіту, в інших — завдяки диплому знай­ти кращу роботу, в третіх — опанувати певну професію і т. п. Так само маючи один і той самий мотив діяльності, наприклад, інтерес

' Детальніше див. § 4.4. «Потреби, мотиви та ціннісні орієнтації особистості».

344

до людини, можна при цьому мати різні цілі: зав'язати з нею дружні стосунки, отримати необхідну інформацію, за її допомогою познайомитися з іншою людиною тощо.

Загальнопсихологічним механізмом розвитку дій є зсув мотиву до мети діяльності. Так, студент може на першому курсі вчитися задля того, щоб отримувати стипендію. Однак, при позитивному підкріпленні його навчальної діяльності, при досягненні успіху, він згодом починає вчитися задля підтримання свого престижу відмінника. Таким чином відбувся зсув мотивів діяльності.

Ні мотивація, ні мета не привели б до кінцевого результату, як­би людина у своїй діяльності не застосовувала певних інстру­ментів. Інструментальна основа діяльності полягає у викорис­танні людиною різноманітних засобів діяльності, наприклад, сло­ва, книги, комп'ютера, знарядь праці тощо. Сукупне їхнє викорис­тання дає змогу людині стати компетентній у конкретному виді діяльності і засвоїти відповідні знання, уміння та навички.

Зовнішня організація діяльності виявляється у діях, поведінці та операціях. Дія — це відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети. Залежно від того, в якому плані виконуються дії, їх поділяють на зовнішні та внутрішні. Дії, які виконуються у зовнішньому плані, називають предметними діями. Завдяки ним людина змінює стани та власти­вості предметів зовнішнього світу. Дії, які виконуються у внутрішньому плані, називають розумовими діями. І зовнішні, і внутрішні дії мають наступні компоненти: моторні (рухові), сен­сорні (чуттєві) і центральні (мисленнєві). Моторні компоненти ви­конують дію, сенсорні — контролюють, центральні — регулюють.

За своїм походженням внутрішня (психічна) діяльність похідна від зовнішньої (предметної). Спочатку людина опановує предметні дії і лише пізніше внаслідок накопичення досвіду стає здатною виконувати ту ж саму дію у внутрішньому плані, в голові. Процес переходу від зовнішньої предметної дії до внутрішньої психічної називають інтеріоризацією. Засобом такого переходу є мовлення. При інтеріоризації дії згортаються, автоматизуються. Наприклад, якщо спочатку під час виконання складної математич­ної дії студент записує всі проміжні дії у зошиті, то згодом він усю дію від початку до кінця виконує в голові. У такому разі вважають,

345

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

що людина засвоїла конкретний вид діяльності. Процес переходу від внутрішньої психічної до зовнішньої предметної дії називають екстеріоризацією. Наприклад, людина здійснює в практичній діяльності те, що запланувала. Іноді екстеріоризація настає у разі порушення внутрішніх компонентів діяльності, виникненні за-труднень у її виконанні. Тоді скорочені, автоматизовані компонен­ти діяльності розгортаються і починають контролюватися з боку свідомості. Так, якщо студент вміє виконувати вправу в голові, але на цей раз робить її в незвичній ситуації, наприклад, є дуже шумно або він є стомлений, для успішного завершення завдання резуль­тати проміжних дій записують у зошит.

Залежно від способу виконання, дії поділяють на рефлек­торні, інстинктивні, імпульсивні, мимовільні, довільні та вольові дії. Рефлекторні дії — це дії у відповідь на подразник, зумовлені діяльністю центральної нервової системи. Вони можуть бути бе­зумовно- та умовнорефлекторними. Безумовнорефлекторні дії є вродженими (наприклад, коли людина їсть дуже кислу цитрину, вона кривиться), умовнорефлекторні — набутими (наприклад, коли людина бачить цитрину, вона починає кривитися). Інстинк­тивні дії розглядаються як пристосувальні генетично фіксовані дії, зумовлені спадковістю. Вони здійснюються незалежно від контролю свідомості. Наприклад, інстинкт смоктання в дитини, самозбереження — в дорослої людини. Імпульсивні дії — це спон­танні, раптові, недостатньо усвідомлені дії. Вони безпосередньо підпорядковані потребам і емоціям людини. Наприклад, рапто­вий спалах гніву або роздратованості. Для мимовільних дій харак­терна відсутність мети і усвідомлених мотивів. Така дія безпосе­редньо не спрямована на свій кінцевий результат, а відбувається за рахунок інтересу до діяльності, суб'єктивної значущості ситу­ації, установки виконати дію тощо. Наприклад, мимовільне сприймання, пам'ять, увага тощо. Довільні дії, навпаки, характе­ризуються тим, що вони спрямовані на досягнення усвідомленої мети і виходять із усвідомлених мотивів. Наприклад, довільне сприймання, пам'ять, увага тощо. Цілі й задачі довільної дії зада­ються ззовні і можуть або прийматися, або не прийматися люди­ною. Вольові дії детальніше описані у § 16.4. «Вольові дії люди­ни».

346

Другим виявом зовнішньої організації діяльності є поведінка — система взаємопов'язаних несвідомих та свідомих (фізичних і психічних) дій людини, у яких виявляється суспільна природа лю­дини і які спрямовано на досягнення певної цілі. Вона здійснюється на основі прийнятих у даному суспільстві норм і правил. Специфічним видом розумово-вольової дії людини, у якій виявляється її характер і поведінка, є вчинок. Людиною вчинок сприймається і усвідомлюється як суспільний акт, у якому вира­жається ставлення до інших людей.

Дія складається з більш дрібних елементів поведінки — опе­рацій. Операція — це спосіб реалізації дії. Одна й та сама дія може виконуватися за допомогою не схожих одна на одну операцій. На­приклад, запам'ятати матеріал (дія) можна завдяки дуже різним способам (операції); розв'язати задачу (дія) можна, використову­ючи аналіз, узагальнення, класифікацію тощо (операції).