30. Іранська проблема під час II світової війни.

Перед війною та на її початку Іран, що був під диктаторською владою шаха Рези Пехлеві, все більше підпадав під вплив Німеччини. Реза-шах вважав, що це найкращий спосіб звільнити його країну від економічного та політичного панування росіян, а особливо англійців.

Іран — найзручніший шлях для здійснення воєнних поставок для потреб Червоної армії. І треба було за будь-яку ціну забезпечити надійність цього шляху.

Британський та російський уряди за спільною згодою 19 липня та 16 серпня 1941 р. поставили вимоги про вислання з Ірану німецьких підданих. Іранський уряд відмовився, посилаючись на свій нейтралітет. Діючи злагоджено, обидві держави послали в Іран війська, які 25 серпня на світанку окупували країну. Іранці не чинили майже ніякого опору, і 31 серпня англійські та російські війська з'єдналися.

29 січня 1942 р було укладено договоір про союз між Іраном, СРСР та Об'єднаним Королівством . СРСР та Об'єднане Королівство зобов'язувались захищати Іран від будь-якої агресії, поважати його територіальну цілісність, його суверенітет та його політичну незалежність. Вони обіцяли вивести свої війська з іранської території щонайпізніше через 6 місяців після закінчення воєнних дій між союзниками й Німеччиною та її партнерами. Вони підтримуватимуть економіку Ірану та допоможуть подолати труднощі, які виникли у зв'язку з війною. В обмін на це Іран повинен співпрацювати з союзниками; роль його військ буде «обмежуватися підтримкою внутрішньої безпеки на іранській території». Керівництво країни не буде змінено. У вересні 1943 р. Іран оголосив війну Німеччині, що було суто символічною акцією.

В дійсності Іран опинився в підлеглому становищі, і у людей було почуття великої гіркоти з приводу такого приниження. Коли «велика трійка» вибрала Тегеран як місце проведення своєї першої зустрічі (листопад 1943 р.), з іранським урядом не консультувалися, і він офіційно дізнався про приїзд Рузвельта, Черчілля та Сталіна лише після початку конференції. Проте цю конференцію мало цікавили власні іранські справи; про це свідчила відсутність будь-якого іранського представника на конференції. «Велика трійка» підписала декларацію щодо Ірану 1 грудня 1943 р. Вона визнавала ту допомогу, яку надав Іран у боротьбі проти спільного ворога, сприяючи транспортуванню воєнних поставок до СРСР. Вони зобов'язувались і далі надавати економічну допомогу цій країні в межах своїх можливостей. Вони ще раз підтвердили своє прагнення зберегти незалежність, суверенітет і територіальну цілісність Ірану і висловили побажання щодо приєднання Ірану до Атлантичної хартії.

Початок суперництва між союзниками в Ірані

Основною ознакою наступного періоду були зусилля СРСР установити свій вплив у Північному Ірані.

Криза набула серйозного характеру наприкінці 1944 року, через проблеми, пов'язані з нафтою. В той час у країні були дві нафтові концесії. Найбільше родовище, що лежало на південному заході, експлуатувалося «Англо-Іранською нафтовою компанією». Інше, поблизу Семнана, належало «Компанії Кавір-і-Тур», якою володіли спільно Росія та іранська група, проте це родовище було невелике й не мало важливого значення. Вся інша територія країни була вільна. Наприкінці 1943 р. британська компанія «Шелл» спробувала одержати концесії на півдні Ірану. Навесні 1944 р. представники двох американських компаній «Стандард век'юем ойл» і «Сінклер ойл» також повели переговори з іранським урядом. Інформація про це була надана новим прем'єр-міністром Мохаммедом Саедом у серпні 1944 р.

Саме за таких обставин у вересні 1944 року заступник народного комісара з питань закордонних справ Кавтарадзе несподівано приїхав до Ірану на чолі великої делегації і поставив вимогу про нову велику концесію для Росії, що займала б територію п'яти провінцій, які прилягали до російсько-іранського кордону. Постає питання, чи Кавтарадзе справді прагнув одержати цю концесію, чи, може, він мав на меті провалити наміри британців та американців. Та як би там не було, а 16 жовтня іранський уряд відхилив усі звернення про концесії — як з боку англосаксів, так і від росіян. Кавтарадзе негайно заявив протест і 24 вересня зібрав у Тегерані прес-конференцію, на якій оголосив, що «нелояльне та недружнє ставлення прем'єр-міністра Саеда до Радянського Союзу виключило можливість подальшої співпраці з ним». Кавтарадзе апелював безпосередньо до іранської громадськості. Партія «Туде» організувала масові демонстрації під захистом присутніх у Ірані радянських солдатів. 8 листопада Саед подав у відставку. Проте голова некомуністичної меншості Меджлісу (парламенту) Моссадик запропонував закон, який був ухвалений 2 грудня і за яким жоден міністр не мав права вступати в переговори з чужоземцями про нафтові концесії без дозволу Меджлісу під загрозою бути покараним. Кавтарадзе заявив рішучий протест проти цього закону і 9 грудня виїхав з країни.