66. Біогеценоз та його структура. Ланцюги живлення. Екологічна піраміда.

Які перетворення енергії відбуваються в біогеоценозах? Функціонування будь-якого біогеоценозу, як і окремого організму, пов'язане з перетворенням енергії. Енергія потрібна всім організмам для забезпечення процесів життєдіяльності: росту, розмноження, рухової активності тощо. Так само, як і окремі організми, біогеоценози - відкриті системи, тому вони потребують постійного надходження енергії ззовні. Простежимо, які саме перетворення енергії відбуваються в біогеоценозах. Основним джерелом енергії, що надходить до біогеоценозу ззовні, є сонячне світло. Як вам відомо, її вловлюють фотосинтезуючі організми. Гетеротрофні організми дістають необхідну їм енергію внаслідок розщеплення органічних речовин, які надійшли до них з їжею.

Лише незначну частину сонячної енергії, що досягає поверхні Землі (приблизно 1%), вловлюють зелені рослини, інша ж її частина відбивається в космос або розсіюється у вигляді тепла. Частину засвоєної енергії вони використовують на забезпечення власних процесів життєдіяльності, а частину - запасають у вигляді синтезованих ними органічних сполук.

Організми, які споживають зелені рослини, також запасають лише частину енергії, одержану з їжею (близько 10-20%), іншу - розсіюють у вигляді тепла, витрачають на забезпечення процесів життєдіяльності (мал. 140).

Те саме відбувається і при поїданні рослиноїдних видів хижаками тощо. Отже, на кожному з етапів передачі енергії від одних організмів до інших, більша її частина розсіюється у вигляді тепла і лише незначна частка (10-20%) запасається у вигляді енергії хімічних зв'язків синтезованих органічних сполук. Основним джерелом енергії, що надходить до біогеоценозу ззовні, є сонячне світло. Як вам відомо, її вловлюють фотосинтезуючі організми. Гетеротрофні організми дістають необхідну їм енергію внаслідок розщеплення органічних речовин, які надійшли до них з їжею.

Лише незначну частину сонячної енергії, що досягає поверхні Землі (приблизно 1%), вловлюють зелені рослини, інша ж її частина відбивається в космос або розсіюється у вигляді тепла. Частину засвоєної енергії вони використовують на забезпечення власних процесів життєдіяльності, а частину - запасають у вигляді синтезованих ними органічних сполук.

Організми, які споживають зелені рослини, також запасають лише частину енергії, одержану з їжею (близько 10-20%), іншу - розсіюють у вигляді тепла, витрачають на забезпечення процесів життєдіяльності (мал. 140). Те саме відбувається і при поїданні рослиноїдних видів хижаками тощо. Отже, на кожному з етапів передачі енергії від одних організмів до інших, більша її частина розсіюється у вигляді тепла і лише незначна частка (10-20%) запасається у вигляді енергії хімічних зв'язків синтезованих органічних сполук.

Що таке ланцюги живлення? Ми можемо створити уявний ряд організмів, у якому особини одного виду, їхні рештки або продукти життєдіяльності слугують об'єктом живлення для представників іншого виду. Такі ряди організмів називають ланцюгами живлення . Кожен ланцюг живлення складається з певної кількості видів, тобто окремих ланок. При цьому кожен з цих видів займатиме в ланцюзі живлення певне положення, або трофічний рівень. На початку ланцюгів живлення, як правило, перебувають продуценти, тобто автотрофні організми. А трофічний рівень консументів (гетеротрофних організмів) визначають тією кількістю ланок, через яку вони дістають енергію від продуцентів.

Так, рослиноїдні тварини займають трофічний рівень, наступний за продуцентами. Тому їх називають консументами І порядку. Далі йде рівень хижаків, які живляться рослиноїдними видами (консументи II порядку) тощо.

Якщо консументи споживають різні види їжі, то в різних ланцюгах живлення вони можуть займати різні трофічні рівні. Наприклад, сіра ворона може поїдати зерно (консумент І порядку), пташенят зерноїдних (консумент II порядку) чи комахоїдних (консумент III порядку) птахів.

Частина біомаси відмерлих продуцентів (наприклад, листяний опад), яка до цього не була спожита консументами, а також рештки чи продукти життєдіяльності самих консументів (наприклад, трупи, екскременти тварин), складають кормову базу редуцентів. Редуценти дістають необхідну їм енергію, розкладаючи органічні сполуки до неорганічних.

Отже, в біогеоценозі енергія накопичується у вигляді хімічних зв'язків органічних сполук, синтезованих продуцентами з неорганічних речовин. Далі вона проходить через організми консументів і редуцентів, але при цьому на кожному з трофічних рівнів частково розсіюється у вигляді тепла. Наприкінці ланцюга живлення, енергія, яка зберігається в мертвій органіці, остаточно розсіюється у вигляді тепла при руйнуванні її редуцентами (мал. 142).

Оскільки під час передачі енергії з одного трофічного рівня на наступний, вищий, більша її частина втрачається для організмів, то кількість можливих ланок ланцюга живлення обмежена. Як правило, вона не перевищує чотирьох-п'яти. Можна також зробити висновок, що оскільки при передачі енергії від нижчого трофічного рівня на вищий більша її частина розсіюється у вигляді тепла, колообіг енергії в біогеоценозі, на відміну від колообігу речовин, неможливий. Для нормального функціонування біогеоценозу необхідне постійне надходження певної кількості енергії ззовні, яка компенсує її втрати живими організмами.

Отже, основу будь-якого біогеоценозу складають зелені рослини, здатні вловлювати енергію сонячного світла і переводити її в енергію хімічних зв'язків синтезованих ними органічних сполук.

Тому мешканці дна морів і печер, тобто місцеіснувань, куди не доходить сонячне світло, не формують окремих біогеоценозів. Вони - лише компоненти більших біогеоценозів і функціонують за рахунок надходження органічної речовини з тих їхніх частин, де є продуценти.

З чого формується трофічна сітка? Чи всі ланцюги, живлення беруть початок від продуцентів? Звичайно ж, ні. Енергія в біогеоценозах ніби поділяється на два потоки: один починається з живих організмів - продуцентів, другий - від мертвої органіки. Внаслідок цього в біогеоценозах формуються два типи ланцюгів живлення: пасовищного (ланцюги виїдання) і детритного (Детрит (від лат. детритус - подрібнений) - подрібнені рештки організмів) (ланцюги розкладання).

Ланцюги живлення пасовищного типу (мал. 141) починаються з продуцентів і включають послідовно ланки консументів І, II та ін. порядків і завершуються редуцентами. Ланцюги живлення детритного типу починаються зі споживачів мертвої органіки, далі ведуть до видів, які ними живляться, і завершуються також редуцентами.

У будь-якому біогеоценозі різні ланцюги живлення не існують окремо один від одного, а переплітаються між собою. Це відбувається тому, що організми певного виду можуть бути ланками різних ланцюгів живлення. Наприклад, особини одного виду птахів можуть споживати як рослиноїдні (консументи II порядку), так і хижі види комах (консументи III порядку) тощо. Отже, переплітаючись, різні ланцюги живлення формують трофічну сітку біогеоценозу. Розгалужені трофічні сітки забезпечують стійкість біогеоценозів, оскільки при зменшенні чисельності певних видів (чи, навіть, за умови їхнього зникнення з даного біогеоценозу), види, які ними живляться можуть переключатись на інші об'єкти живлення. Внаслідок цього сумарна продуктивність біогеоценозу залишається стабільною (мал. 143).

Що таке правило екологічної піраміди? Різні біогеоценози відрізняються за своєю продуктивністю. Ви вже знаєте, що є різні ланцюги живлення. Але всім їм властиві певні співвідношення продукції (тобто біомаси з енергією, що витрачаються і запасаються на кожному з трофічних рівнів). Ці закономірності дістали назву правила екологічної піраміди: на кожному попередньому трофічному рівні кількість біомаси і енергії, які запасаються організмами за одиницю часу, значно більші, ніж: на наступному (в середньому в 5-10 разів).

Графічно це правило можна зобразити у вигляді піраміди, складеної з окремих блоків. Кожен блок такої піраміди відповідає продуктивності організмів на кожному з трофічних рівнів певного ланцюга живлення. Отже, екологічна піраміда є графічним зображенням трофічної структури ланцюга живлення.

Розрізняють різні типи екологічних пірамід, залежно від того, який показник покладено в її основу. Так, піраміда біомаси (мал. 144)

відображає кількісні закономірності передачі ланцюгом живлення маси органічної речовини; піраміда енергії - відповідні закономірності передачі енергії від однієї ланки ланцюга живлення до наступного. Розроблена і піраміда чисел, яка відображає кількість особин на кожному з трофічних рівнів ланцюга живлення.

Біогеоцено́з — ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом(угрупованням рослинних і тваринних організмів).

Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. В науку термін біогеоценоз введений академіком В. М. Сукачовим. Біогеоценози можуть бути наземними і водяними. Всі компоненти біогеоценозу створюють єдиний історично сформований природний комплекс, що постійно змінюється внаслідок взаємодії компонентів біогеоценозу між собою, з атмосферою та іншими факторами середовища. Межі окремих біогеоценозів найчастіше визначаються рослинними угрупованнями — фітоценозами, які найкраще відображають зміни, що відбуваються в кожному конкретному природному комплексі. Є думка, що поняття біогеоценозу ідентичне поняттю біоценоз, а сам термін біогеоценоз зайвий, оскільки при визначенні біоценозу як певної сукупності організмів, так як і при визначенні біогеоценозу, беруться до уваги всі умови існування організмів, в тому числі ґрунтовий і геологічний субстрат. Про це свідчать праці Г. М. Висоцького, Г. Ф. Морозова, Є. В. Алексєєва, П. С. Погребняка та ін.

Суто в екологічному сенсі:

Біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Підтримка кругообігу в конкретнихгеографічних умовах є основною функцією біогеоценозу.

67.

68. Паразитичні форми найпростіших. Їх морфологія, цикли розвитку, лабораторна діагностика, профілактика.

До типу найпростіших (Protozoa) відноситься понад 15000 видів тварин,що живуть у морях, прісних водах, грунті. Крім вільноживучих форм,відомо багато паразити-чеських, які викликають часом серйознізахворювання - протозоонози.

Тіло найпростіших складається лише з однієї клітини. Форма тіла найпростішихрізноманітна. Воно може бути постійним, мати променеву, двостороннюсиметрію (жгутикові, інфу-зоріі) або взагалі не мати постійної форми  (амеба). Раз-заходи тіла найпростіших звичайно малі - від 2-4 мкм до 1,5 мм, хочадеякі великі особини досягають 5 мм у довжину, а копалин-мі раковиникорненожкі мали в діаметрі 3 см і більше.

Тіло найпростіших складається з цитоплазми і ядра. Цито-плазма обмеженазовнішньої цітоплазмотіческой мембраною, в ній знаходяться органели --мітохондрії, рибосоми, ендо-плазматична мережу, апарат Гольджі. Унайпростіших одне або декілька ядер. Форма поділу ядра - мітоз. Єтакож статевий процес. Він полягає в утворенні зиготи. Органеларуху найпростіших - це джгутики, вії, ложноножкі; або їх немає зовсім.  Більшість найпростіших, як і всі інші представники тваринного світу,гетеротрофних. Однак серед них є й автотрофні.

Особливість найпростіших переносити несприятливі умови навколишньогосередовища - полягає у здатності інціс-тіроваться, тобто утворювати цист.  При утворенні цисти органели руху зникають, обсяг тваринизменшується, воно набуває округлу форму, клітина по-кривается щільноїоболонкою. Тварина переходить в стані ня спокою і при настаннісприятливих умов повер-тається до активного життя.

Інцістірованіе є пристосуванням, що служить не тільки длязахисту, а й для розповсюдження паразитів. Деякі найпростіші  (споровікі) утворюють овоцісту і в процесі розмноження --спороцісту.

Розмноження найпростіших дуже різноманітно, від прос-того поділу  (безстатеве розмноження) до досить складного статевого процесу - кон'югаціїі каплиці.

Навколишнє середовище найпростіших різноманітна - це море, прісні води,вологий грунт.

Широке поширення отримав паразитизм. Мно-Гії видипаразитичних найпростіших викликають важкі фор-ми захворювань людини,домашніх і промислових тварин, а також рослин.

Паразитизм

Це форма міжвидових взаємин двох орга-нізмов, при якихорганізм використовує інший або в качес-тверд середовища проживання, або якджерела їжі. Пара-зітіческіе організми вражають усі органи і тканинилюдини. Вони мешкають на наружніх покривах (блохи, воші), в порожнинах тіла --тканинах (гельмінти), в крові (Плазмодії).

Організм господаря для паразита є джерелом живлення, місцемпроживання, захистом від ворогів. Тіло господаря створює для паразитівсприятливий мікроклімат, не під-докинути коливань, які є вприроді.

Паразити можуть бути тимчасовими, коли організм господаря піддаєтьсянападу на короткий термін або на час харчування (клопи). Всесвітняпоширення має постільний клоп. Існує Поцелуйного клоп: вінмешкаєв тропіках. Це велика комаха (1,5-3 см у довжину), веду-ний нічний спосібжиття. Заселяє очеретяні або Ками-шовие хатини. Нападаючи на людину,клопи проколюють шкіру біля очей або губи; напившись крові, клоп випускаєна місце укусу краплю екскрементів, в яких містяться тріпаносоми,збудники тяжкої хвороби. До тимчасових паразитам відносяться гедзі,комарі, блохи. Вони завдають організму господаря шкоду, що може призвести дозагибелі.

Є й постійні паразити; до них належать найпростішими - малярійнийПлазмодії, дизентерійну амеба, пло-ські черв'яки (аскариди), членостоногіе  (воші), коростяний зу-день. При постійному паразитизмі організм господаряявляє-ся єдиним місцем проживання для паразита. З плином часувідбір на опірність організму господаря при-водить до того, що шкода відприсутності паразита стає менш відчутним. Наприклад: у кровіафриканських антилоп находяться жгутикові найпростіші, переносником якихє кровосисних муха ЦЦ. Антилопа жгутикові найпростіші шкоди неприносять. Але якщо ці найпростіші потрапляють в кров людини, то розвиваєтьсясонна хвороба (вона призводить до смерті).

Паразити можуть селитися не тільки в крові, а й у тка-нях і порожнинахтіла. Наприклад личинки бичего ціп'яка з недо-статочно провареної абопросмажене м'ясом потрапляють у кишки людини, де вони перетворюються надорослу особину, довжина якої 9-10 метрів. Ціп'яки живляться вмістомтонкого кишечника: вони всмоктує поживні речовини всією поверхнеютіла, в результаті позбавляючи господаря частини їжі. Стрічкові черви ведутьпаразитичний спосіб життя. Цикл їх розвитку супроводжується зміною господарів.  Наприклад, черв'яки завдовжки до 1 метра в статевозріле стані паразит-тіруют вкишках рибоядних птахів. З послідом птахів яйця попа-дають у воду, вонипроковтуються циклопом, в його тілі образу-ється личинка, вона набуваєнаступну, личинкові, стадію вже в порожнині тіла прісноводних риб. На ційстадії ли-Чинка досягають великих розмірів і сильно знижує життє -здатність організму господаря, викликала навіть масову загибель риби.

Паразитичні відносини зустрічаються і у рослин. Широкопоширені паразитичні бактерії і гриби. Вони оселяються навегетативних органах деревних і травя-ність рослин, викликаючизахворювання. Гриби, наприклад, викликають появу кореневої гнилі. На багатьохсільськогосподарських рослинах (соняшник, коноплі) паразитує заразихи  (бесхлорофільное рослина з безбарвними листя-ми). Існуютьполупаразіти, що володіють фотосинтезом, містять хлорофіл, а рослинагосподаря використовують як ис-точнік води і мінеральних солей. Полупаразітинадають на рослину висушуючу дію.

Вивчення паразитів необхідно для попередження і лікуваннязахворювань людини. Паразитологія вивчає біо-логію, екологію паразитів,методи діагностики, лікування та профілактики паразитів. Медичнапаразитологія підрозділи виділяється на: протозоологію (найпростіші),гельмінтологія (паразитичні хробаки) і арахноентомологію (павукоподібні ікомахи).

Розрізняють чотири основних класу найпростіших:

1 - жгутикові (Flagellata, або Mastigophora);

2 - саркодовие (Sarcodina, або Rhizopoda);

3 - споровікі (Sporozoa);

4 - інфузорії (Infusoria, або Ciliata).

класу жгутикових

Близько 1000 видів , переважно з витягнутим овальним або грушоподібноїтілом, складали клас палять-кових (Flagellata або Mastigophora).  Органели руху - джгутики, яких у різних представників класуможе бути від 1 до 8 і більше. Джгутик - тонкий цитоплазматичний виріст,що складається з найтонших фібрил. Своїм підставою він прикріплений до базальноїбичка або кінетопласту. Жгутикові рухаються джгутом вперед, створюючи своїмдвиж-ням вихрові вири і як би «ввінчівая» тваринув рідку навколишнє середовище.

Спосіб харчування: жгутикових поділяють на що мають хлорофіл і живлятьсяавтотрофне, і на що не мають хлоро-Філла і харчуються, як інші тварини,гетеротрофних способом. Гетеротрофи на передній стороні тіла мають осо-боюпоглиблення - цітостом, через який під час руху джгутика їжа вганяють утравну вакуоль. Ряд форм жгутикових харчується осмотичним шляхом,всмоктуючи всією поверхнею тіла розчинені органічні вещес-тва знавколишнього середовища.

Способи розмноження: Розмноження відбувається найчастіше шляхом діленнянадвоє: зазвичай одна особина дає початок двом дочірнім. Іноді розмноженнявідбувається дуже бис-тро, з утворенням незліченної безлічі особин  (Ноче-Светка).

Серед жгутикових зустрічаються колоніальні форми, що складаються зрізного числа індивідумів (від 8 до 10 000 особин і більше) (вольвокс).

ПРЕДСТАВНИКИ

ЛЕЙШМАНІЯ

Лейшманія зустрічається в тропіках. Викликає групу хвороб --лейшманіоз, що протікають з ураженням шкіри і слизових оболонок (шкірнийлейшманіоз або пендінская виразка) або внутрішніх органів (вісцеральнийлейшманіоз або калу-Азаров). Переносником лейшманіозу є мос-кити,які заражаються при ссанні крові хворого чоло-століття або тварини.  Збудник проникає в організм челове-ка при укусі москіта.

Шкірний лейшманіоз (пендінская виразка). Лейшманіі проникають в шкірулюдини, в клітинах якій розмножуються; виникає запальний процесз подальшим омертвити-ням тканини (некроз) і утворенням виразок. Розрізняють дватипу кожного лейшманіозу: міський і сільський.

При шкірному лейшманіоз міського типу зараження відбувається черезхворих людей і, ймовірно, собак; порушив-тель, потрапивши в організм людини,протягом 2-8 місяців (рідко 3-5 років) не викликає видимих проявівхвороби (інкубації-онний період). Потім на місці укусу москіта (найчастішена обличчі або на руках) з'являється буруватий вузлик (лейшмані-ома),поступово збільшується. Через 5-10 місяців на місці вузлика розвиваєтьсявиразка круглої форми з щільними краями і гнійним відділенням. Найчастіше виникає 1 -  3 виразки. Хвороба триває 1-2 роки.

При шкірному лейшманіоз сільського типу зараження про-походить від великоїі південну піщанок, тонкопалого сус-лику та ін Інкубаційний період пришкірному лейшманіоз сільського типу складає від 1 тижня до 2 місяців.  Хвороба починається гостро. На шкірі (обличчя, рук, часто - ніг) з'являютьсялейшманіоми, що нагадують гнійник (фурункул). Виразки про-разуются в першутижня хвороби: неправильної форми,з щільними краями, дном жовтого кольору і з гнійним відділі-ням. Загоєнняпочинається через 2-4 місяці з подальші-щим рубцюванням. Тривалістьхвороби складає 3-6 місяців.

Вісцеральний лейшманіоз (кала-Азаров). Зараження відбувається від хвороголюдини, собак, диких тварин (віл-ков, лисиць та ін.) Інкубаційнийперіод триває від 10-21 дня до 1 року і рідко довше, частіше за все -  3-6 місяців. Захворювання розвивається поступово. З'являються слабкість,млявість, підвищується температура, збільшуються селезінка і печінка. Шкіранабуває своєрідний колір - воскової, блідо-зелений або темний ( «кала -Азаров »- чорна хвороба). Спостерігаються зміни з боку серця, крові,надпочеч-ників, нирок.

Лікування лейшманіозу - стаціонарне.

Профілактика полягає у знищенні нір гризунів (при цьому гинутьі гризуни, і москіти, що живуть у цих норах), вилов бродячих собак,обстеженні всього поголів'я собак у вогнищі та ліквідації захворюваннялейшманіозом живіт-них, а також у знищенні місць виплоду москітів.

Лямбль

Лямблії викликають захворювання під назвою лямб-ліоз. Вонипаразитує в тонкій кишці, іноді в жовчному міхурі; існують у двохформах: рухомого (вегетативної) і нерухомої (форма цисти). Рухомаформа лямблій має чотири пари джгутиків і прісасивательний диск, з йогодопомогою вона прикріплюється до слизової оболонки тонкої кишки. Зараженнявідбувається при вживанні забруднений-них цистами продуктів і води, а такожчерез руки і предмети побуту. Потрапивши в шлунково-кишковий тракт у осіб ззнижений-ною кислотністю шлункового соку і навіть у здорової чоло-століття,лямблії розмножуються в тонкій кишці, іноді в біль-шом кількості, викликаючиподразнення слизової оболонки. З'являються болі в верхній частині живота абов області пупка, відзначаються здуття живота, бурчання, нудота. Можуть бутизапори, що змінюються поносами (з домішкою слизу). Найчастіше хворіють діти.

Лікування: рекомендується дієта.

Профілактика: Особиста гігієна, безпека продуктів харчування від забрудненного,боротьба з мухами.

Трихомонада Піхвові

Трихомонада піхвова цист не утворює, пита-ється бактеріями іеритроцитами. Викликає запалення сечо-статевої системи - трихомоніаз.  Збудник захворювання передається статевим шляхом. Внеполовое зараження  (через спільні з хворим предмети туалету, постіль і т.д.) буває рідше. Можепередаватися новонародженій дівчинці від хворої матері. Можливий перехідхвороби в хронічну форму. При поширенні на придатки важкопіддається лікуванню. При трихомоніазі найчастіше уражається піхву, появ -ляють рясні гнійні виділення з неприємним запахом; відчуваються сверблячка йпечіння у піхві. У чоловіків симптомом є запаленнясечівника (уретрит), що супроводжується лишенезначними слизовими виокрем-леніямі.

Лікування: особиста гігієна, контрольне відвідування лікаря.

Профілактика: особиста і статева гігієна.

КЛАС СПОРОВІКІ:

Представники цього класу (Sporozoa) характеризують-ся тим, що вциклі свого розвитку утворюють стадію суперечка. Всі споровікі єпаразитами людини і тварин. Вони паразитують у різних тканинах і клітинах.  Лихоманка, мало-крові, жовтяниця - типові ознаки захворювання спорових -ками. Піроплазми, бабезіі належать до ряду кров'яних споровіков, вражаючиеритроцити ссавців (корів, ло-шадей, собак та ін домашніх тварин).  Переносники болез-ній - кліщі. Крім кров'яних є ще два загониспоровіков - Кокцидії і грегаріни.

Кокцидії паразитують як у безхребетних, так іу хребетних тварин - ссавців, риб, птахів. Кокцидіїтоксоплазмоз викликає хвороба людини токсо-плазмоз. Їм можна заразитисявід будь-якого представника сімейства котячих.

Грегаріни паразити тільки безхребетних, в основ-ному - комах і,як правило, поселяються в кишечнику. Дорослі грегаріни зовні схожі нахробаків. Вони бувають як дрібні (10 мікрон), так і досить великі, видиміНево збройні оком - до 1,6 мм.

Плазмодії

Малярійний плазмодій викликає малярію, протікають-ющую з нападамилихоманки, змінами в крові, відвели-ченіем печінки і селезінки. Розрізняютьчотири форми маля-рії: триденну, чотириденний, тропічну, а такожовалемалярію. Джерелом хвороби є хвора маля-ріей чоловік, апереносником - самка малярійного комара. Самка комара, заражаючи приссанні крові хворого, стано-вітся здатної передавати плазмодії.  Здорова людина заражається при укус комара, інфікованої плазмодіями,з чиєї слиною збудники проникають в організм. З потоком крові плазмодіїпотрапляють в печінку, де проходять перший (тканинної) цикл розвитку, переходячипотім в кров і проникаючи в еритроцити. Тут вони здійснюють другу  (еритроцитарний) цикл розвитку, що закінчується розпадом еритроцитів і ви -ходом у кров хворого збудників, що супроводжується приступомлихоманки.

Лікування: медикаментозне; хворому необхідні спокій і догляд.

Профілактика: боротьба з комарами-переносниками малярії, марлеві абометалеві сітки на вікнах і дверях, для захисту від комарів використовуютьрепеленти.  КЛАС Інфузорії:

Представники класу інфузорій (Infusoria або Ciliata) маютьорганели пересування - вії, зазвичай у великій кількості. Так, у туфельки  (Paramecium caudatum) число РЕКН-чек понад 2000. Реснички (як і джгутики)являють собою спеціальні складно влаштовані цитоплазматичні вирости.  Тіло інфузорій вкрите оболонкою, пронизаної подрібнювався-шими порами, черезякі виходять вії.

У тип інфузорій об'єднують найбільш високо органи-зованонайпростіших. Вони - вершина досягнень, здійснений-них еволюцією в цьомупідцарств. Інфузорії ведуть вільно плаваючий або прикріплений образжиття. Живуть яку прісних, так і в солоних водах. Серед інфузорій багато сімбіонітов і малопаразитичних форм.

Досить серед інфузорій та паразитів беспозвоноч-них і хребетнихтварин (включаючи людину). Дуже багато паразитичних в особливому відділішлунка жуйних копитних - у рубці.

У всіх інфузорій не менше двох ядер. Велике ядро регулює всіжиттєві процеси. Маленьке ядро відіграє основну роль у статевому процесі.

Розмножуються інфузорії поділом (поперек осі тіла). Крім того, уних періодично відбувається статевий процес - кон'югація. Інфузорії  "Туфелька" ділиться щоденно, деякі інші - кілька разів на добу, а  "Сурмач" - разу кілька днів.

Їжа в тіло тварини потрапляє через клітинний "рот", куди воназаганяється рухом вій; на дні глотки обра-зуются травнівакуолі. Неперетравлені залишки виводяться назовні.

Багато інфузорії харчуються тільки бактеріями, інші ж - хижаки.  Наприклад, найнебезпечніші вороги "черевички" - інфузорії дідініі. Вони меншеїї, але нападаючи вдвох або вчотирьох, з усіх боків оточують "туфельку" івбивають її, викидаючи з глотки, мов спис, особливу "паличку". Неко -торие дідініі з'їдають на добу до 12 "туфельок".

органели виділення інфузорій являють собою дві скоротливівакуолі; за 30 хвилин вони виводять з інфузорії кількість води рівне обсягомвсього її тіла.

Крім вільноживучих, зустрічаються також паразити-етичні інфузорії.

БАЛАНТІДІЙ

Паразит товстої кишки людини - велика інфузорій балантідій  (Balantidium coli). Поширена повсюдно. Утворює цист. Зараженнявідбувається при ковтанні цисти. Головним джерелом зараження людиниє свиня, для якої ця інфузорій нешкідлива. Часто, по-види-мому,балантідій нешкідливий і для людини. Довжина організму становить від 30 до  200 мк, ширина 20-70 мкм; інфузорій викликають кість утворення виразок на кишковоїстінці, що супроводжує-ся симптоматикою, характерною також для амебноїдизентерії (кривавий пронос).

Захворювання, яке викликається балантідіумом, називається балантідіазом.

КЛАС САРКОДОВИХ

Представники класу саркодових, або корненожек (Sarcodina або  Rhizopoda), рухаються за допомогою помилково-ніжок - псевдоподобій.

Клас включає різноманітних водних одноклітинних: амеб, соняшник,лучевіков. Серед амеб, крім форм, які не мають скелета або раковінкі,зустрічаються види, що мають будиночок.

Більшість саркодових є мешканцями морів, є такожпрісноводні, що живуть у грунті.

Саркодовие характеризуються мінливою формою тіла. Диханняздійснюється всією його поверхнею. Харчування - гетеротрофне. Розмноження  - Безстатеве, існує також статевий процес.

Амеба

Амеба живе в прісних водах. Форма тіла - непосто-янная. Здійснюєдуже повільні (13 мм/год) переміщення. Рухається з допомогою ложноножек,тіло перетікає з однієї частини в іншу: то стискуючись у круглий грудочку, тораскіди-вая в сторони "мови-ніжки".

Ложноножкі служать і для захоплення їжі. У процесі пі-Британії тіло амебиобтікає харчові частинки з усіх боків, і вони опиняються всерединіцитоплазми. Виникає піщеварі-кові вакуоль. Такий спосіб харчуванняназивається фабіті-тозом. Харчування складають бактерії, одноклітинні водо -росли, дрібні найпростіші. Розчинені речовини з навколишнього середовищапоглинаються шляхом піноцитозу.

У тілі амеби є скорочувальна або пульсують-щая вакуоль. Їїфункція полягає в регуляції осмотичного тиску всередині тіла найпростішого.

Розмноження - безстатеве, шляхом мітозу з наступним поділом тіла амебина два.

Найбільше значення в медицині мають амеби роду Entamoeba, що живе втравному тракті людини.  До них відноситься амеба дизентерійну або гістолітіческая.

дизентерійну амеба

дизентерійну амеба - постійний паразит людини, порушує амебіаз.  Може утворювати цисти в товстій кишці людини. Їх діаметр 8 - 15 мкм.  Вона викликає поява ня виразок у товстій кишці. Ця амеба викликаєзаболева-ние схоже на дизентерію. У несприятливих умовах --амебацістіт.