12. Методологічні основи ір.

- Методичний релятивізм. В ІР можуть застосовуватися всі 4 методи: 1) філософські методи (загально-наукові, логічні), 2) міждисциплінарні (всі науки) Під міждисциплінарним підходом розуміємо насамперед синтез результатів науково-дослідної діяльності представників різних дисциплін в процесі комплексного вивчення конкретного об’єкту і пов’язаного з ним кола проблем. Міждисциплінарний підхід відіграє в регіональних дослідженнях (регіоналістиці) роль одного з ключових методологічних інструментів, завдяки якому здійснюється синтез результатів науково-дослідної діяльності представників різних дисциплін і наукових спеціальностей, набір яких варіюється залежно від досліджуваного об’єкту і кола поставлених завдань, результатом чого є комплексне (об’ємне) відображення об’єкту дослідження. Ця комплексність у будь-якому випадку буде відносною, адже вона обумовлюється багатьма чинниками, серед яких – повнота і доступність джерельної бази дослідження; конкретне коло завдань, що стоять перед дослідником або колективом дослідників; динамізм самого об’єкту дослідження, пов’язаний як із динамікою його розвитку, так і з постійним залученням нових джерел і інформації. А. Уйбо, що “найважливішим джерелом міждисциплінарності в науковому пізнанні виступає сама об’єктивна реальність, її системно-ієрархічна будова і обумовлена цим багаторівнева детермінація реальної поведінки складних об’єктів”., 3) конкретно-наукові, 4) методико-технічні. Історичні методи: - порівняльно-історичний (є окремо), - проблемно-хронологічний, - ретроспективний (від сучасного до минулого), - біогеодетерміністський (як системний, навколишнє середовище), - районування, - основоположний метод для ІР, ще називається регіоналізації (дослідження сепцифічності, з виділення просторових частин, територіальних частин, явищ і процесів). Особливих і характерних рис регіону), генетичне (поясн. основ. становл. і розвиток явищ) в динамічн (аналіз функціонування регіонів). – м-д генералізації (відбір специфічного, характерне для регіону); -м-д моделювання, спирався на принцип аналогій; м-д дифузіоністський або культурно-історичний (проблема війн між культурами), - соціологічний м-д, - статистичний м, -логіко-гносеологічний аналіз.

9. Внесок істориків-регіоналістів 20-х р ХХ ст. у розробку предметної сфери історичної регіоналістики. М.Грушевському належить заслуга розширеного обгрунтування сутнсного наповнення поняття «історичне районознавство». В його уявленні воно пропонувало один з двох вимірів дослідження історичного процесу в Україні: горизонтального вивчення «територій-земель, історично даних умовами географічними ін.» Так він буде доповнений вертикальним зрізом наукового знання, що дає образ економічного, соц. культур. політич. І націон. розвитку. Традиції «горизонтального виміру» втілились у проблемне вивчення окремих регіонів, міст, сіл. За цим принципом створено «Історію міст і сіл УРСР». Принципи запропоновані Грушевським грунтовні і нині, тільки його поняття «район» змінене більше на «регіон». Поняття «регіон» він уникав, хоч ому, було очевидно, відомо, що галицька історична школа в особі його учнів (І. Кревецький) віддавала перевагу поняттям «регіон», «регіоналізм». Терміни які він застосовував для хар-ки «горизонт. виміру» укр історії – «порайонне історичне дослідження України», «порайонне обслідування». Створена ним об’єднання істориків-регіоналістів (неофійна назва) “Асоціація історичного районознавства України».Щорічні звіти, що публікував журнал «Україна».

Щодо поняття містечок, то за М.Грушевським, навіть позбавлені усяких ознак торгово-промислових поселень вони все ж іменувалися «городами», «мєстами».

Поняття «край» було поширене в 1917-1920 р, його вживав і С.Рудницький (наш рідний край-..славна Україна». В.Антонович – напрям в історіографії, який передбачав вивчення України за регіональним принципом, називав «земельним». Д.Багалій відштовхувався від поняття «область» - а метод свій називав «обласницьким».М.Грушевський пише і про поняття «земля» як ключове в процесі феодальної роздробленості Русі. Уявлення про великий розмах історико-краєзнавчого дослідження на Правобережній Укр в 19 – на поч 20 ст. може дати грунтовну праця Л.Баженова. автору вдалося на прикладі правобережного регіону простежити процес створення документально-архівної бази історич краєзнавства. Розуміння М.Грушевським «порайонного дослідження» історії близько підходить до визначення «крайової історії» яке дав у 20-х російс дослідник С.Бахрушин. (предмет: вивчення історії населення краю, і-я окремих населених пунктів, ін) – ввів термін «крайова історія».Система поглядів М.Грушевського на завдання «порайонного дослідження історії» дає методологічний ключ для визначення об’єктно предметної сфери сучасної історич регіоналістики, з деякими звісно поправками.