Глава 12

ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ

І ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО

Стаття 131. Притягнення як обвинуваченого

Коли є досить доказів, які вказують на вчинення зло­чину певною особою, слідчий виносить мотивовану пос­танову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Притягнення особи як обвинуваченого — один із найваж­ливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає в винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації; допиті обвинуваченого.

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину.

Це означає, що на момент винесення постанови про притягнен­ня особи як обвинуваченого:

• висунуті всі можливі, б тому числі і взаємовиключаючі версії у справі;

• усі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені;

• усі версії, крім однієї — про винність підозрюваного,— спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів;

• у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однознач­ний висновок про вчинення злочину особою, яка притя­гається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини (сама особа, яка притягається до відповідаль­ності, не зобов'язана доводити свою невинність);

• відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин.

131

Згідно з принципом презумпції невинуватості всі сумніви по справі, якщо вичерпані можливості їх усунення, повинні тлумачи­тись і вирішуватись на користь обвинуваченого. Для притягнення особи як обвинуваченого потрібна система неспростовних доказів які вказують на наявність в її діях конкретного складу злочину. По­милкове притягнення як обвинуваченого є одним з найнеба-жаніших актів. Воно спричиняє невиправну шкоду правосуддю та людині, бо ніщо, мабуть, не викликає більшої обіди і більш болючої душевної травми, ніж безпідставне звинувачення у злочині. Право­охоронні органи зобов'язані компенсувати людині моральну шкоду що була завдана безпідставним притягненням її до відповідальності'.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа ставиться у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції не­винуватості ще не вважається винним, поки його провина не вста­новлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів ши­рокими процесуальними правами.

Тим самим, з одного боку, держава оголошує обвинуваченій особі про свою готовність піддати її покаранню, а з іншого — до­зволяє їй знати, в чому вона обвинувачується, і вжити заходів за­хисту від безпідставного обвинувачення.

Актом притягнення особи як обвинуваченого держава, діючи за шляхетним принципом "йду на Ви", одночасно здійснює пробу на міцність всієї сукупності зібраних доказів у кримінальній справі.

Притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який тягне за собою подальший розвиток правовідносин між слідчим і осо­бою, що притягається до кримінальної відповідальності.

Значення акту притягнення особи як обвинуваченого можна розглядати в різних аспектах.

У кримінально-правовому аспекті це проявляється в тому, що діям обвинуваченого дається конкретна юридична кваліфікація за відповідною статтею кримінального кодексу.

Кримінально-процесуальний аспект значення акту притягнення особи як обвинуваченого проявляється в таких моментах:

• у кримінальному процесі з'являється центральна фігура — обвинувачений, якому мають бути надані та роз'яснені його права, забезпечена можливість їх реалізації;

• висунуте обвинувачення є основою для обвинувального вис­новку та судового розгляду: обвинувальний висновок та вирок суду не можуть виходити за межі висунутого обвинувачення; зміна об­винувачення в суді допускається за умови, що при цьому не погіршується юридичний стан обвинуваченого; розгляд у суді про­вадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинувачен­ням, за яким вони передані суду;

• з моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки засобів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запо­біжних заходів, а також право оголосити розшук обвинуваченого;

' 1_ притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом,

й дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника;

^я __ притягнення особи як обвинуваченого дає початок змагаль-

сті кримінального процесу: чітко визначаються сторони та права Гасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву;

_між обвинуваченим, захисником та іншою стороною

кримінального процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним

збитком у рамках процесуальної форми в напрямі розв'язання

справи по суті.

Як обвинувачений можуть бути притягнуті лише осудні особи, які досягай віку, з якого за відповідні злочини може настати кримінальна відповідальність. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, які вчинили злочини, відповідають на загальних підставах.

Імунітет від кримінальної відповідальності і статус недоторкан­ності мають окремі особи, стосовно яких встановлені додаткові га­рантії захисту їх прав.

Це насамперед дипломатичні агенти. Особистість дипломатич­ного агента недоторканна. Він взагалі не підлягає притягненню як обвинувачений, арешту або затриманню. Члени сім'ї дипломатич­ного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністратив­но-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. Це передбачено По­ложенням про дипломатичні представництва і консульські устано­ви іноземних держав в Україні, що затверджене Указом Президен­та України 10 червня 1993 року.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриман­ню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів. Консульські установи вирішують питання розвитку тор­гових і культурних взаємовідносин держав. Робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій.

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії держав­них службовців України. Недоторканністю володіють у першу чергу Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України корис­тується статусом недоторканності на весь період свої повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Гене­ральний прокурор України.

£££ Стаття t32

Законом України "Про вибори Президента України" передб чається, що кандидат у президенти не може бути притягнутий ^Э кримінальної відповідальності без згоди Центральної виборчо" комісії. '

Кримінальну справу щодо адвоката згідно зі ст. 10 Законе України "Про адвокатуру" може бути порушено тільки Генераль­ним прокурором України, його заступниками або прокурорами об­ластей.

Згідно зі ст 37 Закону України "Про Рахункову палату" кримі­нальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступни­ка і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахун­кової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Статус недоторканності народних депутатів був скасований Все­народним референдумом громадян України в 2000 році.

Притягнення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів:

1. винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;

2. пред'явлення обвинувачення;

3. роз'яснення обвинуваченому його прав та вручення йому копії постанови про притягнення як обвинувачуваного;

4. допит обвинуваченого.

Кожен із цих етапів взаємопов'язаний один з одним і в своїй сукупності являє єдиний акт притягнення особи як обвинувачено­го, який повинен здійснюватись у передбаченій процесуальній формі з забезпеченням захисту передбачених законом прав учас­ників процесу.

Стаття 132. Постанова про притягнення як обвинуваченого

У постанові про притягнення як обвинуваченого по­винно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові об­винуваченого, день, місяць та рік його народження; зло­чин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші ообставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під озна­ки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.

Копія постанови негайно надсилається прокуророві.

Постанова про притягнення осоои як обвинуваченого виражає у визначеній законом формі переконання слідчого (особи, яка про­вадить дізнання) про наявність у діях особи, яка притягується як обвинувачений, складу злочину.

Стаття 132 539_

Це суб'єктивне переконання повинне ґрунтуватися на всебіч-_му_і повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. ^Н Постанова про притягнення особи як обвинуваченого визначає бсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину, межі судового роз­гляду в цілому.

Розгляд справи в суді проводиться в межах того обвинувачення, яке було пред'явлене обвинуваченому. Суд не має права поставити _в провину підсудному ані жодного факту, який не був включений v постанову про притягнення як обвинуваченого. Інший підхід поз­бавляє підсудного можливості здійснити своє право на захист.

Зміст і форма постанови про притягнення як обвинуваченого визначаються ст. 130 та 132 КПК України, відповідно до яких цей процесуальний акт має складатися з трьох частин: вступної, описо­во-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині постанови мають бути вказані: найменуван­ня процесуального документа; місце та час його складання; посада, спеціальне звання, прізвище особи, яка склала постанову; номер кримінальної справи; обставини злочину, з приводу яких проводи­лося розслідування.

В описово-мотивувальній частині постанови вказуються: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягується як обвинува­чений, її вік, злочин, у вчиненні якого вона обвинувачується, із за­значенням часу, місця, способу, наслідків та інших обставин вчи­нення злочину, кваліфікація дій обвинуваченого (посилання на статтю кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння).

Виклад у постанові інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретизованим. Формулювання обвинувачен­ня повинне містити виклад конкретних фактичних обставин події злочину, які обґрунтовують висновок про наявність злочину та його кваліфікацію. Ступінь деталізації цих обставин може бути різний. Закон не вимагає, щоб у постанові вказувалися докази, якими обґрунтоване обвинувачення. Проте у будь-якому випадку мають бути вказані всі ознаки, суттєві для даного складу злочину. Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення кількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримі­нального закону, в постанові має бути вказано, які саме дії став­ляться обвинуваченому в провину за кожною з цих статей. Ця ви­мога закріплена в ч. 2 ст. 132 КПК України. Якщо ж діяння являє собою ідеальну сукупність злочинів, у формулюванні робиться за­гальний опис вчиненого, а потім вказуються статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за таке діяння.

Якщо злочин вчинено групою осіб, то в постанові має бути кон­кретно вказано, які саме діяння вчинені обвинуваченим і яка його роль у злочині. Безсумнівно, якщо у справі притягуються як обви­нувачені кілька осіб, то щодо кожної з них складається окрема пос­танова, що забезпечує індивідуалізацію обвинувачення.

У резолютивній частині постанови міститься рішення слідчого притягти як обвинуваченого конкретну особу, вказуються її ос­новні анкетні дані, а також пункт, частина та стаття кримінального закону, за якими кваліфіковано її дії.

540 Стаття 132

Постанова про притягнення як обвинуваченого характери­ зується: ^v

а) об'єктивністю викладення фактичних даних;

б) логічністю;

в) законністю;

г) обґрунтованістю;

д) вмотивованістю; .

е) юридичною чіткістю формулювання обвинувачення.

Об'єктивність — відповідність викладених у постанові відомос­тей та висновків про обставини справи об'єктивній дійсності, ре­альним фактам.

Логічність — відображення у змісті постанови внутрішнього зв'язку фактів між собою, відповідність змісту логіці фактичних об­ставин справи. Сформульовані висновки мають випливати з опи­сово-мотивувальної частини.

Законність постанови про притягнення як обвинуваченого оз­начає, що:

а) постанова винесена по порушеній кримінальній справі упов­ новаженим на те органом або посадовою особою в межах їх ком­ петенції за наявності для того передбачених законом підстав (без­ заперечних доказів вчинення злочину);

б) у постанові дано правильну юридичну кваліфікацію дій обви­ нуваченого;

в) постанова відповідає встановленій законом процесуальній формі і містить передбачені реквізити, вона засвідчена підписом компетентних осіб.

Обґрунтованість постанови про притягнення як обвинувачено­го означає, що кожне положення, сформульоване в ній, ґрун­тується на зібраних доказах.

Під вмотивованістю постанови слід розуміти такі систему та форму викладення обвинувачення, які приводять до логічного пе­реконання у правильності висновку.

Безперечно, висновок буде правильним, якщо як вихідні поси­лання виступають положення, істинність яких доведена. Викладені факти не повинні суперечити один одному. Кваліфікації злочину має передувати виклад усіх основних та кваліфікуючих ознак скла­ду злочину, з яких, за правилами логіки, з необхідністю випливає сформульований висновок.

Вимогам щодо юридичної чіткості формулювання обвинувачен­ня відповідатиме в разі, коли висновок є лаконічним, чітко сфор­мульованим і не містить в собі логічного протиріччя; фактичні об­ставини справи викладені за допомогою тих юридичних понять і тих юридичних формулювань, які використовує законодавець сто­совно конкретного складу злочину. В документі використані такі слова і фразеологізми, які виключають багатозначність.

Мова має бути простою, зрозумілою та доцільною. Використо­вуються такі граматичні засоби мови, які за умови стислого викладу дають максимум інформації. Всі речі означаються словами, які дають про них точне уявлення. Синтаксичні зв'язки формулюються залежно від логічних зв'язків.

Текст постанови про притягнення особи як обвинуваченого має бути точним, простим, лаконічним, елегантним. Елегантність мо­ви — це здатність викладеної думки в простому одязі слів бути

змістовною та витонченою й у вишуканій словесній оправі бути зрозумілою.

Копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого на­правляється протягом доби прокурору. Прокурор, здійснюючи на-гляд за дотриманням законів у діяльності слідчого, може відмінити незаконно винесену постанову слідчого чи дати певні вказівки щодо зміни обвинувачення.

Однак, у певній мірі реалізуючи принцип процесуальної са­мостійності і незалежності слідчого, закон (ст. 114 ч. 2 КПК України) передбачає, що в разі незгоди слідчого з письмовими вказівками про­курора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочи­ну й обсяг обвинувачення, слідчий має право подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчого прокурора, або доручає про­вадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Згідно зі статтею 133 КПК України обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим пос­танови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня з'явлення обвинуваченого або його приводу.

Стаття 133. Строк пред'явлення обвинувачення

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії попе­реднього розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою.

Закон не визначає, коли саме має бути пред'явлене обвинува­чення, однак містить винятки з цього правила:

— якщо запобіжний захід був обраний щодо підозрюваного, то обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з мо­менту застосування запобіжного заходу, або ж останній відміняється.

Поспішність і невиправдана неквапливість з вирішенням питан­ня про притягнення особи як обвинуваченого небажані. А.Ф. Коні з цього приводу зауважував, що або слідчий, повіривши в пра­вильність свого погляду і, що ще гірше, чуття поспішає притягнути як обвинувачуваного людину, стосовно якої потім доводиться за­кривати справу, що залишає все-таки тяжкі для звільненого від пе­реслідування згадки, моральна шкода яких може бути незліченою; або ж, вважаючи себе особливим тактиком і стратегом, слідчий давно маючи право і навіть обов'язок притягнення обвинуваченого, не чіпає його, проводячи свої дії без нього, віддаючи його стражда­ючій свідомості, що в нього щось таке, йому невідоме діється. При­тягнення чиниться вже тоді, коли слідство по суті закінчено і підо­зрюваний пригнічений як несподіваністю пред'явленого, так і не­можливістю подати своєчасні заперечення¹.

Кони А. Ф. Отцы и дети судебной реформы.— М, 1914.— С. 100- 101.

⁵⁴² Стаття Ш

Ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права доречно встановлює, що кожен, хто притягується до кримінальної відповідальності, має право бути терміново і докладно повідомле­ним мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення.

Стаття 134. Порядок виклику обвинуваченого

Обвинувачений викликається до слідчого по телефону телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.

У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, жит­лово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, викли­кається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.

(Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 117-08від30.08.71, № 6834-10від 16.04.84)

Забезпечення з'явлення обвинуваченого. Обвинувачений викли­кається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазна­ченням часу вручення. Згідно зі ст. 134 КПК України в випадках тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

Фбвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.

Згідно зі ст. 135 КПК України в разі нез'явлення без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами нез'явлення обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можли­вості своєчасно з'явитися до слідчого.

Стаття 135. Обов'язковість явки обвинуваченого

Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.

У разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фак­тично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.

_Сгппття 136 543

ґтаття 136. Привід обвинуваченого

Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здій­снюється вдень.

Привід обвинуваченого без досудового виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинува­чений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.

Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.

(Стаття 136 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Привід обвинуваченого здійснюється за мотивованою постано­вою слідчого. Слід забезпечувати право обвинувачуваного на пова­гу до його честі і гідності, захист його життя і здоров'я, на повод­ження з ним як з невинним.

Стаття 137. Встановлення місця перебування обвинуваче­ного

Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коли він ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження досу­дового слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваче­ного.

Стаття 138. Оголошення розшуку обвинуваченого

Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. За наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням.

Необхідні заходи для встановлення місця перебування обвину­ваченого можуть здійснюватись лише в передбаченій законом формі. Слідчий може як самостійно проваджувати доцільні слідчі дії, так і давати окремі доручення про провадження таких в інших районах, направляти окремі доручення органам дізнання про про­ведення необхідних оперативно-розшукових заходів, звертатись в передбаченому порядку (див. коментар до ст. 31) до бюро Інтерполу.

Стаття 139. Розшук обвинуваченого

Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукува­ного. Постанова про розшук і обрання запобіжного захо­ду направляється до відповідних органів розшуку.

544

Після оголошення розшуку слідчий продовжує в ти всіх необхідних заходів для встановлення місия бування обвинуваченого. ^{ця Пе}ре-

При затриманні обвинуваченого якого розшукува щодо якого обрано як запобіжний захід тримання піл в " ' тою, орган розшуку негайно доповідає про це проку^Эр" рові за місцем затримання. Прокурор протягом двадцят*" чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затг> " маний є тією "особою, яка розшукується, і, впевнившисьв наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провад­ження слідства.

Розшук обвинуваченого здійснюється, як правило, оперативно-розшуковими заходами. Коли місце перебування обвинуваченого не встановлено, слідчий оголошує його розшук. Розшук може бути оголошений як під час попереднього слідства, так і одночасно з його зупиненням.

Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій за­значає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу разом з окремим дорученням слідчого направляється до відповідних органів дізнання, компетент­них здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

Слідчий має право оголосити розшук обвинуваченого, а якщо є для того підстави, то й обрати щодо розшукуваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Про оголошення розшуку обвинуваченого слідчий складає мо­тивовану постанову, в якій вказує необхідні відомості про осо­бистість обвинуваченого та характер вчиненого ним злочину. Роз­шук доручається органу дізнання, про що слідчий дає письмові до­ручення. Доручення слідчого про розшук обвинуваченого обов'язкове до виконання органом дізнання. До окремого доручен­ня додається постанова про розшук обвинуваченого, а якщо обрано запобіжний захід у вигляді ув'язнення, то й постанова про обрання запобіжного заходу та постанова про етапування обвинуваченого до місця провадження попереднього слідства.

Слідчий здійснює контроль за виконанням окремого доручення про розшук обвшгувачсного. Для цього він має право знайомитися з оперативно-розшуковими та обліковими матеріалами органів дізнання (п. 10.3 наказу МВС України № 745). При невиконанні до­ручень слідчий має право вимагати від керівництва органу дізнання відповідного реагування.

Слідчий також має право через пресу, радіо та телебачення звертатись в особливо важливих випадках до населення за допомо­гою в розшуку обвинуваченого та з пропозиціями повідомляти будь-яку інформацію, яка стосується справи.

Д\я забезпечення результативності оперативних заходів слідчий може знайомити оперативного працівника з матеріалами кримі­нальної справи. Слідчий та оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку й реалізацію оперативної інформації в ході

Стаття_139 545

озслідУ^вання справи, несуть відповідальність за розголошення Р _релта способів її отримання (п. 59 наказу МВС України № 745).

Матеріали кримінальної справи можуть розголошуватись тільки з дозволу слідчого.

Оперативний працівник самостійний у виборі засобів та методів оперативної роботи і не має права втручатися в процесуальну діяльність слідчого. У справах про злочини, вчинені встановленими особами, проведення оперативно-розшукових заходів органом дізнання можливе лише за умови узгодження цього питання із слідчим.

Як керівники органів внутрішніх справ та інші працівники ор­гану дізнання не мають права втручатись у процесуальну діяльність слідчого, витребовувати кримінальні справи для вивчення та даван­ня вказівок, проявляти незгоду з діями слідчого та критикувати прийняті рішення, які не відмінені прокурором у передбаченому порядку.

Правом процесуального контролю наділені начальник слідчого підрозділу, а в передбачених законом випадках — суд, правом на­гляду — тільки прокурор. Тільки названі суб'єкти процесу можуть витребувати справи для вивчення і давати щодо них письмові вказівки.

Керівники органів внутрішніх справ зобов'язані організувати ефективне проведення оперативно-розшукових заходів; здійсню­вати контроль за своєчасним передаванням слідчому оперативної інформації, швидким та якісним виконанням оперативними працівниками доручень та вказівок слідчого.

Слід зазначити, що розшук обвинуваченого може бути оголоше­ний як під час попереднього слідства, так і одночасно з його зупи­ненням (ст. 138 КПК України). Після оголошення розшуку слідчий вживає самостійно, без провадження слідчих дій, заходи для вста­новлення місцезнаходження обвинуваченого та контролює вико­нання органами дізнання окремого доручення про розшук обвину­ваченого.

Відповідно до ч. З ст. 139 КПК України при затриманні обвину­ваченого, якого розшукували і щодо якого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокурору за місцем затримання, прокурор протягом двад­цяти чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затрима­ний є тією особою, яка розшукується, та, вивчивши клопотання слідчого і переконавшись у наявності законних підстав для арешту, підтримує перед судом 'клопотання про арешт та відправлення арештованого до місця провадження слідства.

З цього випливає, що за зупиненою кримінальною справою орган дізнання має право, в порядку виконання постанови про роз­шук, затримати і в необхідних випадках допитати затриманого об­винуваченого. Слідчий, отримавши повідомлення про затримання або про знайдення розшукуваного обвинуваченого, виносить пос­танову про відновлення попереднього слідства та провадить необхідні слідчі дії, забезпечуючи право обвинуваченого на захист.