Глава 33

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ,

УХВАЛИ І ПОСТАНОВИ СУДУ

Стаття 401. Набрання вироком законної сили та його виконання

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок міжобласного чи апе­ляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено по­дання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи вне­сення касаційного подання вирок, якщо його не скасова-Іно, набирає законної сили після розгляду справи апе­ляційною чи касаційною інстанцією.

У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших за­суджених осіб законної сили не набирає до моменту ви­несення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.

Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.

До набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває під вартою, не може бути переведений у місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості.

Виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудно­го від покарання, виконуються негайно після проголо­шення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.063001)

Виконання вироку — завершальна стадія кримінального проце­су, в якій вирок, що набрав законної сили, звертається до виконан­ня і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про оправдання і звільнення з-під варти тощо) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі звернен­ням вироку до виконання і його виконанням.

956

Стаття 401

Стаття 401 „ ЈЈZ

Одним із принципів кримінального процесу є обов'язковість ви­року, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і поста­нова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх дер­жавних і громадських підприємств, установ і організацій, посадо­вих осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виконання вироку здебільшого здійснюється відповідної компе­тенції правоохоронними органами та органами виконавчої влади (міліцією, судовими виконавцями тощо) і регулюється нормами кримінального, кримінально-виконавчого, цивільного, адміністра­тивного та інших галузей права. В цьому аспекті виконання вироку не належить до процесуальної діяльності.

Виконання вироку залежно від виду та характеру покарання, визначеного судом, провадиться: адміністрацією місць ув'язнення (слідчих ізоляторів, тюрем, кримінально-виконавчих установ) — щодо позбавлення волі; районними інспекціями виправних робіт — щодо виправних робіт без позбавлення волі; державною виконав­чою службою — в частині конфіскації майна (відшкодування шкоди), штрафу; різними адміністративними органами — щодо за­борони обіймати певні посади, займатися певною діяльністю; гро­мадськими та профспілковими організаціями — щодо виправлення та перевиховання умовно засуджених, а також осіб, яких взяли на поруки; органами народної освіти — у межах їх компетенції.

Суть виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає в сугубо процесуальній діяльності, спрямованій на звернення до ви­конання і забезпечення виконання вироку, та у вирішенні проблем­них питань, що виникають при виконанні вироку.

Предметом процесуальної діяльності даної стадії є: а) звернен­ня вироку до виконання та здійснення процесуального контролю і прокурорського нагляду за своєчасним і правильним виконанням вироку; б) забезпечення вирішення проблем відстрочки, повної або часткової безпосередньої реалізації чи зміни вироку; в) зарахуван­ня досудового ув'язнення в строк відбутого покарання, якщо ці пи­тання не визначені при винесенні вироку; г) вирішення юридичних питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку; д) зняття і погашення судимості; є) здійснення контролю за вико­нанням вироку.

Процесуальні правовідносини, які виникають під час реалізації цих завдань, регулюються в чинному законодавстві переважно нор­мами кримінально-процесуального права і становлять зміст стадії виконання вироку.

Особливості процесуальної діяльності в стадії виконання вироку полягають у тому, що при цьому не змінюється суть прийнятого судом вироку, а при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки питання, що виникають з виконання вироку, не погіршуючи становища засудженого.

Питання, які вирішуються з застосуванням кримінально-проце­суальної форми в стадії виконання вироку: про відстрочку виконан­ня вироку, про звільнення від відбуття покарання особи, що за­хворіла на тяжку хворобу, про зміну умов утримання засуджених до позбавлення волі, про дострокове й умовно-дострокове звільнен-

ця з обов'язковим залученням до праці, про заміну покарання більш м'яким, про дострокове зняття судимості, про вирішення виникаю­чих неясностей та деякі інші питання, пов'язані з виконанням ви­року.

Суб'єктами правовідносин, що виникають в стадії виконання вироку, є: суд, прокурор, засуджений, захисник, цивільний відповідач, представник органу, що відає виконанням покарання, та ін. Питання, які виникають при виконанні вироку і потребують юридичного вирішення, вирішуються виключно судом в судовому

засіданні.

Суд, що вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку.

Питання про різні сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, який має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який поста­новив вирок.

Якщо вирок виконується за межами району суду, який постано­вив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими судами,— суддя військового суду гарнізону за місцем виконання вироку.

Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбу­вають покарання, вирішується в порядку, передбаченому частина­ми другою і третьою статті 5 Кримінального кодексу України, ух­валою суду за місцем відбування покарання.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання через хворобу відповідно до статті 408 КПК України вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.

Основним принципом даної стадії процесу є недопустимість погіршення статусу і становища засудженого. В стадії виконання вироку при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки ті питання, що стосуються вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.

Значення стадії виконання вироку полягає в такому: процесуаль­на діяльність в даній стадії створює необхідні передумови для без­посередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє форму­ванню у громадян переконання у неминучості відбування покаран­ня за вчинення злочинного діяння, забезпечує охорону прав і за­конних інтересів потерпілого, засудженого, інших учасників про­цесу; своєчасне і точне виконання вироку сприяє виконанню за­вдань кримінального судочинства, зміцненню законності і правопо­рядку.

Як встановлено законом, копія вироку вручається засудженому або виправданому і направляється прокурору в триденний строк після проголошення вироку.

Виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від по­карання, вступає в законну силу і виконується негайно після про­голошення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

958

Стаття 401

Стаття 401

959

Обвинувальний вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок міжобласного чи апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, вне­сення касаційного подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скар­ги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасова­но, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною чи касаційною інстанцією.

Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили. Обвинувальний вирок що набрав законної сили, за загальним правилом звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили, або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

Звернення до виконання вироку чи постанови апеляційного суду відповідно до ст. 381 КПК України здійснюється шляхом над­силання справи і вироку чи постанови апеляційного суду, якщо вони не були оскаржені до суду касаційної інстанції, до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання вироком, постановою законної сили.

Якщо на підставі рішення апеляційного суду засуджений підлягає звільненню з-під варти в залі судового засідання, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання. У випадку при­йняття такого рішення за відсутності засудженого копія рішення надсилається протягом доби адміністрації місця досудового ув'яз­нення для виконання. Адміністрація місця досудового ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії рішення повідо­мити суд першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

Для виконання ухвали касаційного суду відповідно до ст. 400-3 КПК України справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше п'яти діб після її розгляду.

Аналогічним чином, як і в апеляційній інстанції, якщо на підставі касаційної ухвали засуджений підлягає звільненню з-під варти, суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання. У ви­падку прийняття такого рішення за відсутності засудженого копія ухвали надсилається протягом доби адміністрації місця досудового ув'язнення для виконання. Адміністрація місця досудового ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії ухва­ли повідомити касаційний суд та суд першої інстанції про звільнен­ня ув'язненого з-під варти.

Суд першої інстанції зобов'язаний перевірити виконання ухва­ли про звільнення ув'язненого з-під варти.

Для забезпечення виконання вироку суд направляє органу, на який покладено обов'язок привести вирок до виконання, копію ви­року з відповідними розпорядженнями.

У розпорядженні доцільно вказати: орган, якому адресується роз­порядження; основні відомості про засудженого; коли, яким виро­ком і до якої міри покарання він засуджений; якщо справа розгля­далася касаційною або наглядовою інстанцією, то в розпорядженні зазначаються результати цього розгляду і прийнятих рішень щодо міри покарання; вимога привести вирок до виконання та негайно повідомити про це суд; якщо засуджений позбавляється волі — повідомити сім'ю засудженого, в яке місце він направлений для

відбування покарання. Розпорядження про виконання вироку підписує суддя (голова суду чи його заступник), скріплюється пе­чаткою суду і надсилається разом з копіями зазначених раніше су­дових документів до відповідного органу.

У випадку, коли засудженому обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі, вирок звертається до виконання шляхом направ­лення названих документів начальнику місця досудового ув'язнення, в якому утримується засуджений.

У разі умовного засудження або застосування відстрочки вико­нання вироку до позбавлення волі суд надсилає копію вироку ор­гану внутрішніх справ за місцем проживання засудженого.

Якщо засудженому призначено покарання в вигляді виправних робіт, розпорядження про виконання вироку направляється до інспекції вип­равних робіт районного (міського) відділу внутрішніх справ.

Копія вироку надсилається організаціям або трудовому колективу, яким засудженого передано на перевиховання і виправлення, або тру­довому колективу чи особі, на яких судом покладено обов'язок з на­гляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Звернення до виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється через судового виконавця — суд надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання судовому виконавцеві і сповіщає про це відповідному фінансовому відділу виконавчої влади.

Законом України "Про виконавче провадження"¹ визначені умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у до­бровільному порядку. Примусове виконання рішень в Україні по­кладається на Державну виконавчу службу, яка належить до сис­теми органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню вироки, ух­вали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

При здійсненні виконавчих дій судовий виконавець має право вхо­дити в помешкання, яке займає боржник, і робити огляд усіх його схо­вищ (комори, погреби, сараї, шафи, ящики тощо). Відкриття й огляд помешкання і сховищ провадяться в присутності понятих.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключено­го за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше че передбачено законом, у двомісячний строк з дня судового рішення про це.

Звернення вироку до виконання і забезпечення виконання ви­року, яким засудженому призначено покарання у вигляді позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, штрафу, здійснюється шляхом направлення копії виро­ку судовому виконавцеві, адміністрації підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого, а також органові

¹ Відомості Верховної Ради України.— 1999.— № 24,— ст. 207.

960

Стаття 401

Стаття 402

961

внутрішніх справ за місцем проживання засудженого для здійснен­ня контролю за виконанням зазначеної міри покарання.

Виконання вироку про призначення штрафу здійснюється таким чином. Суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно внести до ощадного банку суму штрафу протягом міся­ця і попереджає його, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто в примусовому порядку судовим виконавцем. У разі несплати штрафу відповідна сума вилучається відповідно до Цивільного процесуального кодексу і Закону України "Про виконавче провадження".

У випадку, коли засудженого вироком суду позбавлено військо­вого або спеціального звання, урядових нагород або почесного звання, суд надсилає в п'ятиденний строк копію вироку органові, який присвоїв ці звання.

Покарання у вигляді громадської догани виконується шляхом публічного її висловлювання засудженому судом. Водночас, якщо вироком передбачено доведення догани через пресу чи іншим спо­собом, суд надсилає копію вироку органові преси для опублікуван­ня повідомлення або адміністрації підприємства, установи, організації, громадській організації за місцем роботи, навчання чи проживання засудженого для обговорення на зборах колективу.

Якщо суд виніс рішення про позбавлення засудженого батьківських прав, після набрання вироком законної сили його копія надсилається судом органу опіки і піклування за місцем про­живання неповнолітнього. Під час виконання рішення про відібран­ня дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та з залученням представників органів опіки і піклування. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з подан­ням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.

Якщо засудженому, позбавленому батьківських прав, виплачу­ються призначені дітям пенсії, аліменти або інші платежі, суд над­силає копію вироку ще й органу, який провадить зазначені платежі, або в суд за місцем винесення рішення про виплати для обговорен­ня питання про перерахування їх на користь дитячого закладу або особи, яким передано дитину для виховання.

Вирок не може бути звернено до виконання або виконуватися в частині засудження за діяння, караність якого була усунена но­вовиданим кримінальним законом.

Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав закон­ної сили, покладається на народного суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок. Органи, що виконують вирок або ух­валу, повідомляють суд, який постановив вирок або ухвалу, про ви­конання вироку чи ухвали.

При зверненні до виконання виправдувального вироку чи ухва­ли про закриття справи за реабілітуючими підставами суд зобов'язаний направити виправданому (реабілітованому), а у ви­падку його смерті — спадкоємцям та утриманцям спеціальне повідомлення про порядок відновлення його порушених прав і за­конних інтересів (ст. 53-1 КПК), прийняти необхідні рішення щодо відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди.

Якщо у виправданого або в особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накла­дений арешт на майно, або по справі було накладено арешт на пош­тово-телеграфну кореспонденцію, копія вироку, що набрав закон­ної сили, або ухвала касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна та кореспонденції.

Усі суперечки, що виникають при виконанні вироку, вирішу­ються судом, який ухвалив вирок, а якщо вирок виконується в іншому місці — відповідним районним судом, що діє на даній те­риторії.

Щоб уникати необхідності недоцільного дублювання, всі юри­дичні питання необхідно вирішувати відповідно до вимог закону, чітко й однозначно вирішувати при винесенні вироку. Вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим, справедливим, юридично грамотно складеним, зрозумілим, з коротким, чітким і логічним формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.

Стаття 402. Набрання ухвалою і постановою суду закон­ної сили та їх виконання

Ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова міжобласного чи апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання. Якщо на них були подані апеляції, касаційні скарги чи внесено касаційне подання, вони набирають законної сили і вико­нуються після розгляду їх апеляційним чи касаційним судом, якщо їх не було скасовано.

Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій набирають законної сили негайно після їх оголошення.

Ухвала і постанова суду, які не підлягають оскаржен­ню, набирають сили і виконуються негайно після їх вине­сення.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Стаття 403. Обов'язковість вироку, ухвали і постанови

суду

Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та гро­мадян і підлягають виконанню на всій території України.

(Стаття 403 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом /* 2857-12 від 15.12.92)

Обов'язковість рішень суду є конституційним принципом пра­восуддя, що закріплений у п. 9 ст. 129 Конституції України. Навмис­не невиконання службовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або здійснення перешкод для їх виконання тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України.

31 Тертишник

962 Стаття 404

Стаття 404

963

Приховування або розтрата майна, на яке накладено арешт або яке підлягає конфіскації, наказується відповідно до ст. 388 КК України.

Ухилення від відбування покарання до позбавлення волі засуд­женим може спричиняти додаткову кримінальну відповідальність за ст. 390 КК України..

Будь-які рішення суду можуть бути звернені до виконання в примусовому порядку, забезпечуються силою державної влади. У передбачених законом випадках крім примусового виконання рішення суду особи, які ухиляються від виконання вироку або які протидіють-виконанню судового вироку, можуть притягатись до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Стаття 404. Порядок звернення вироку до виконання

Вирок, що набрав законної сили, звертається до вико­нання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернен­ня справи з апеляційної чи касаційної інстанції.

Суд разом зі своїм розпорядженням про виконання об­винувального вироку надсилає копію вироку тому орга­ну, на який покладено обов'язок виконати вирок.

З 'Метою забезпечення виховного впливу вироку суі надсилає його копію в необхідних випадках підприємству установі, організації за місцем роботи засудженого.

У разі звільнення засудженого від відбування покаран­ня з випробуванням відповідно до статей 75 і 104 Кримі­нального кодексу України (2341-14) суд надсилає копію вироку органу виконання покарань за місцем проживан­ня засудженого, а щодо неповнолітнього — також службі у справах неповнолітніх для здійснення контролю за його поведінкою, а щодо засуджених військовослужбовців — командирам військових частин, які відповідно до частини другої статті 76 Кримінального кодексу України здійсню­ють контроль за поведінкою таких засуджених.

Якщо у виправданого або в особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші пред­мети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала апеляційної чи касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.

Вирок не може бути звернено до виконання або вико­нуватися в частині засудження за діяння, караність якого була усунена нововиданим кримінальним законом.

Своєчасне звернення до виконання вироку, який на­брав законної сили, покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.

Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив, про їх виконання.

(Стаття 404 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84. Законом № 2547-12 від 07.07.9Z в редакції Закону № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом f* 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

У стадії виконання вироку можуть вимагати судового вирішення низка процесуальних питань, які умовно можна розділити на декілька груп.

Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконан­ня: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання за декриміналізовані діяння — виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання.

Питання, які вирішуються судом, у процесі фактичного виконан­ня вироку, про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 407-1 КПК України); про застосування умовно-дострокового звільнення від по­карання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 407 КПК України); про зарахування в строк покарання часу пе­ребування засудженого в лікувальній установі (ст. 406 КПК України); про звільнення від покарання через хворобу (ст. 408 КПК України); про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (ст. 408-1 КПК України) або про ска­сування такого звільнення (ст. 408-2, 408-3 КПК України); про заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обме­женням, позбавлення волі утриманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК України); про застосування до засуджених, які є ал­коголіками або наркоманами, примусового лікування та його при­пинення (ст. 411-1 КПК); про застосування до засудженого пока­рання за наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК); про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізо­лятор чи тюрму (ст. 410-1 КПК); про всякі сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.

Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призна­ченого покарання: про погашення судимості або дострокове її знят­тя (ст. 414 КПК); про зарахування часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу (ст. 414-1 КПК).

Вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, повинен

бути законним та обґрунтованим, складеним юридично грамотно,

коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб

при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують

уточнення.

Виконання виправдувального вироку, вироку, що звільняє підсудного від покарання, та вироку, який не підлягає касаційному оскарженню, необхідно звертати до виконання негайно після його проголошення, а іншого обвинувального — не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили чи повернення справи з касаційної інстанції.

Особи, яких засуджено умовно або до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, повинні звільнятись з-під варти не­гайно після оголошення вироку.

Не може бути звернений до виконання або виконуватися вирок у частині засудження за діяння, караність якого після винесення вироку була усунута нововиданим кримінальним законом.

31*

964

Стаття 485

Стаття 405-1

965

Стаття 405.

(Статтю 405 виключено на підставі Закону № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 405-1. Порядок виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання

Звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України, провадиться судом за за­явою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Ухвала суду про звільнення від покарання або пом'якшення покарання ґрунтується тільки на обстави­нах справи, встановлених судом при постановленні виро­ку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.

(Кодекс доповнено статтею 405-1 згідно з Законом Ns 2547-12 від 07.07.92, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Давністю виконання обвинувального вироку називається витік встановлених законом строків, після сплину яких обвинувальний вирок не виконується¹.

Особа звільняється від відбування покарання згідно зі ст. 80 КК України, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1. два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2. три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обме­ження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3. п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засуд­женні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5. п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виг­ляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються ос­новним покаранням, призначеним за вироком суду.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності віднов­люється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1—3 частини першої цієї статті, подвоюються.

Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.— К, 2001.— С.132.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, за­значених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчи­нить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий зло­чин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчи­нення нового злочину.

Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 449—451, 454 КК України.

Щодо неповнолітніх ст. 106 КК України встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1. два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виг­ляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2. п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засуд­женні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3. сім років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження до покарання у вигляді поз­бавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

Амністія — кримінально-правовий акт Верховної Ради України щодо певної категорії осіб, змістом якого є звільнення їх від кримінального покарання чи відповідальності, встановлення підстав і умов такого звільнення.

Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Помилування — це індивідуально-правовий акт Президента України про звільнення окремої особи від кримінальної відповідаль­ності чи покарання.

Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи чи декількох осіб. Акт помилування завжди персоніфікований і поширюється тільки на окремих назва­них в ньому осіб. Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Звільнення від покарання за декриміналізовані діяння. Особа, за­суджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає не­гайному звільненню від призначеного судом покарання. Призначе­на засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нововида-

966

Стаття 406

Стаття 407

967

ного закону, знижується до максимальної межі покарання, встанов­леного цим законом.

Відповідно до закону звільнення засудженого від відбування по­карання, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання в порядку амністії та помилування, може застосовуватись тільки судом.

Стаття 406. Зарахування в строк покарання часу перебу­вання засудженого в лікувальній установі

Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час відбуття покарання поміщено до лікарні в зв'язку з душевною або іншою хворобою, то час перебування за­судженого в лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі.

Стаття 407. Порядок застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким

Умовно-дострокове звільнення від відбування пока­рання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 Кримі­нального кодексу .України застосовуються суддею район­ного (міського) суду за місцем відбуття покарання засуд­женим за спільним поданням органу, що відає виконан­ням, відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

Умовно-дострокове звільнення від відбування пока­рання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, застосовуються суддею військового суду гарнізону за місцезнаходженням засуд­женого за поданням командування дисциплінарного ба­тальйону.

Зазначені подання розглядаються судом в десятиден­ний строк з моменту надходження їх до суду без витре­бування судової справи з участю прокурора, представни­ка органу, що відає виконанням покарання, І, як правило, засудженого.

При розгляді судом спільного подання органу, що відає виконанням відбуванням покарання, і спостережної комісії служби у справах неповнолітніх суд повідомляє їх про час і місце розгляду цього подання.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, до поз­бавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та не­повнолітніх засуджених — не раніш як через шість місяців.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

У разі подання прокурором апеляції виконання зазна­ченої постанови зупиняється.

(Стаття 407 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від Ns 117-08 30.08.71. № 862-08 від 21.07.72, від № 1851-09 23.03.77, Ni 6834-10 від 16.04.84, Законами № 2464-12від 17.06.S2, № 4018-12від 24.02.94, № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, Л* 2670-111(2670-14) від 12.07.2001)

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України) може бути здійснене тільки судом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, що відбувають покарання у вигляді ви­правних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців або позбавлення волі, якщо засуджений зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довів своє виправлен­ня. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необереж­ний тяжкий злочин;

2. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий зло­чин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виг­ляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3. не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дост­рокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Замша невідбутої частини покарання більш м'яким здійснюєть­ся судом відповідно до статті 82 КК України стосовно осіб, що відбу­вають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку пока­рання, призначеного вироком. Заміна невідбутої частини покаран­ня більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення і підтвердив це своїми реальними діями: коли він зразковою поведінкою і чесним ставленням до виконання по­кладених на нього обов'язків довів своє виправлення. До непов­нолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким пока­ранням не застосовується.

968

Стаття 407-1

Стаття 408

969

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2. не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий зло­чин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виг­ляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуд­жена до позбавлення волі;

3. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призна­ченого особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю. До осіб, яким покарання замінено більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнен­ня за правилами, передбаченими статтею 81 КК України.

Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до по'карання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м'якого покарання.

При заміні невідбутої частини позбавлення волі виправними ро­ботами вони призначаються в межах строків, установлених зако­ном для цих видів покарання, і не повинні перевищувати невідбу-того строку позбавлення волі.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудже­ного від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини, до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніш як через шість місяців.

Стаття 407-1. Порядок звільнення від відбування пока­рання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії.

(Кодекс доповнено статтею 407-1 згідно зУказомПВР№ 1851-09 від 23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР Ns 6834-10 від 16.04.84, Законами № 2464—12 від 17.06.92, № 4018-12 від 24.02.94, в редакції Закону Ni 2670-ІП (2670-14) від 12.07.2001)

Згідно зі cm. 83 КК України засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочи­ни, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Звільнення від відбування покарання застосовується до засуд­женої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити на­лежні умови для виховання дитини. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Якщо в період звільнення від відбування покарання за­суджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за пра­вилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України.

Стаття 408. Звільнення від покарання за хворобою

За наявності підстав, передбачених статтею 84 Кримінального кодексу України, суддя районного (місько­го) суду за місцем відбування покарання розглядає по­дання установи, яка відає відбуванням покарання, та вис­новок лікарської комісії і звільняє засудженого від пока­рання чи подальшого його відбування.

При звільненні від дальшого відбування покарання за­судженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного ха­рактеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодек­су України.

Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів за­суджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня н оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

(Стаття 408 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР Ni 1I7-08 від 30.08.71, № 6834-10 від 16.04.84, Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 4018-12 від 24.02.94, № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

970

Стаття 408

Стаття 403-1

97

Звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу, передбачено ст. 84 КК України та регламен­тується cm. 408 КПК України.

Згідно зі ст. 84 КК України особа, яка після вчинення злочину або постановления вироку чи під час відбування покарання за­хворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідом­лювати свої дії {бездіяльність) або керувати ними, або захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, звільняється від покарання, або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого зло­чину, характер захворювання, особу засудженого та інші обстави­ни справи. До такої особи можуть застосовуватися примусові захо­ди медичного характеру, відповідно до статей 92 — 95 КК України.

Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або утримання в дисциплінарному батальйоні, в разі виз­нання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зарахо­вується в строк покарання, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбуття по­карання, затверджений Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1992 року.

Факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання. Звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбав­лення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли подальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба внаслідок прогресування набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань.

Відповідно до Інструкції про порядок медичного обстеження за­суджених, які страждають на тяжкі хвороби, та представлення на них матеріалів у суди про звільнення від подальшого відбуття по­карання, затвердженої Міністерством внутрішніх справ України 13 травня 1992 p., медичне обстеження таких засуджених здійсню­ють спеціальні лікарські комісії, склад яких затверджують началь­ники управлінь Міністерства внутрішніх справ у Автономній Рес­публіці Крим та областях. Огляд хворого та розгляд матеріалів ме­дичного обстеження здійснюються комісією після його обов'язкового лікування і ретельного обстеження в умовах стаціонарних лікувальних установ.

Матеріали щодо психічно хворих розглядаються за наявності акта психіатричного обстеження засудженого в стаціонарних умо­вах психіатричної лікарні, акт затверджується судово-психіатрич-ною експертною комісією.

Засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, на звільнення від подальшого відбуття по­карання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями.

Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбут­тя покарання засудженого, який захворів на тяжку хронічну хворобу, є подання начальника виправно-трудової установи чи слідчого ізоля­тора, спецчастини яких обслуговують лікарні для засуджених.

У разі погіршення стану здоров'я засудженого після відмови судом у його звільненні від подальшого відбуття покарання через хворобу повторно таке подання може бути надіслано до суду на підставі відповідного висновку комісії незалежно від часу винесен­ня судом рішення про відмову.

Стаття 408-1. Порядок звільнення від покарання з випро­буванням після закінчення іспитового строку

Звільнення засудженого від призначеного йому пока­рання з підстав, передбачених частиною першою статті 78 Кримінального кодексу України (2341-14), здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за заявою засудженого або за поданням про­курора чи органу, що відає відбуванням покарання.

(Кодекс доповнено статтею 408-1 згідно з Указом ПВР№ 1851-09 від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Законами № 2464-12 від J7.06.92, № 4018-12 від 24.02.94. в редакції Закону І* 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Новим Кримінальним кодексом України передбачається мож­ливість звільнення засудженого від покарання та його відбування. Таке рішення приймається виключно судом відповідно до положень ст. 75-87 КК України.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні пока­рання включаючи обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може при­йняти рішення про звільнення від відбування покарання з випро­буванням.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд відповідно до ст. 76 КК України може покласти на засудженого такі обов'язки:

1. попросити публічно або в іншій формі пробачення у по­терпілого;

2. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

972 Стаття 408-1

3. повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4. періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5. пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захво­рювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо за­суджених військовослужбовців — командирами військових частин.

Суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначено­го покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років.

Відповідно до ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові по­карання у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Згідно зі ст. 78 КК України після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчи­нив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому по­карання. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбу­вання призначеного покарання. У разі вчинення засудженим про­тягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому пока­рання за правилами, передбаченими в статтях 71 — 72 КК України.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Згідно зі ст. 79 КК України у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання зі встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може по­класти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76 КК України.

Якщо жінка, яка звільнена від відбування покарання з випробу­ванням, відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, до­гляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях

Стаття 408-2 973

виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє за­суджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Після закінчення іспитового строку суд залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо не­повнолітніх.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього, як це випливає зі ст. 104 КК України, лише у разі засудження його до позбавлення волі. Іспито­вий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випро­буванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Стаття 408-2. Порядок скасування звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням

Скасування звільнення засудженого від відбування по­карання з випробуванням, призначеного вироком суду відповідно до статей 75 і 104 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу виконання покарання, а щодо неповнолітнього — за спільним поданням органу, який відає відбуванням пока­рання та службою у справах неповнолітніх, за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 78 Кримінального кодексу України.

(Частину другу статті 408-2 виключено на підставі За­кону № 2670-11112670-14) від 12.07.2001)

(Частину третю статті 408-2 виключено на підставі Закону № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

При розгляді передбачених у цій статті питань у судо­вому засіданні беруть участь представники органів, я: сі відають відбуванням покарання і на які згідно з частиною другою статті 76 Кримінального кодексу України покла­дено контроль за поведінкою таких засуджених.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

(Кодекс доповнено статтею 408-2 згідно з Указом ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, із змінами, внесеними згідно з Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 4018-12 від 24.02.94, № 2523-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 408-3. Порядок скасування звільнення від відбу­вання покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років За наявності підстав, передбачених частинами четвер­тою і п'ятою статті 83 Кримінального кодексу України, суддя районного (міського) суду за поданням органу кримінильно-виконавчої системи за місцем проживання

974

Стаття 408-3

Стаття 409

975

засудженої розглядає питання про скасування звільнення н від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

(Частину другу статті 408-3 виключено на підставі За­кону Л* 2670-Ш(2670-14) від 12.07.2001)

Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які підтверджують обставини, передбачені частинами четвертою і п'ятою статті S3 Кримінального ко­дексу України, і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю проку­рора, представника органу, що відає виконанням пока­рання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня їі оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

(Кодекс доповнено статтею 408-3 згідно з Законом № 137/94-ВР від 27.07.94, із змінами, внесеними згідно із Законами № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-Ш (2670-14) від 12.072001)

Згідно зі ст. 79 КК України у разі призначення покарання у виг­ляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбуван­ня як основного, так і додаткового покарання зі встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої систе­ми. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у статті 76 КК України.

Якщо жінка, яка звільнена від відбування покарання з випробу­ванням, відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, до­гляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє за­суджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає ш покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України.

Згідно зі ст. 83 КПК України засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочи­ни, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на

який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Звільнення від відбування покарання застосовується до засуд­женої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити на­лежні умови для виховання дитини. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Якщо в період звільнення від відбування покарання за­суджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання відповідно за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків.

Стаття 409. Суд, що вирішує питання, пов'язані з виконан­ням вироку

Питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що ви­никають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який постановив вирок.

Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими су­дами,— суддя військового суду гарнізону за місцем вико­нання вироку.

Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується в по­рядку, передбаченому частинами другою і третьою статті 5 Кримінального кодексу України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання через хворобу, відповідно до статті 408 цього Кодексу, вирішуються судд^е«о районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.

(Частину п'яту статті 409 виключено на підставі За­кону № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

(Стаття 409 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 1851-09 від 23.03.77, № 6834-10від 16.04.84, Законами Ni 2464-12 від 17.06.92, № 2547-12від 07.07.92, № 4018-12 від 24.02.94, Ni 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

976

Стаття 409-1

Стсаптя 410-1

977

Стаття 409-1.

(Статтю 409-1 виключено на підставі Закону № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 410. Порядок заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні

(Частину першу статті 410 виключено на підставі За­кону № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Питання про заміну штрафу покаранням у виді гро­мадських робіт відповідно до частини четвертої статті 53 Кримінального кодексу України, виправних робіт штра­фом відповідно до частини третьої статті 57 Кримінально­го кодексу України, позбавлення волі триманням у дис­циплінарному батальйоні відповідно до частини першої статті 62 Кримінального кодексу України, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням для військо­вослужбовців відповідно до частини першої статті 58 Кримінального кодексу України вирішується суддею ра­йонного (міського) суду за поданням органу, що відає відбуванням покарання, або за клопотанням колективу.

Усі питання, передбачені цією статтею, розглядаються судом за місцем виконання вироку з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

Якщо справа розглядається судом за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією або службою у справах непов­нолітніх, суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду подання.

Після доповіді в справі суд заслуховує пояснення вик­ликаних осіб і висновок прокурора, потім у нарадчій кімнаті виносить постанову.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

(Частину сьому статті 410 виключено на підставі За­кону № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

(Стаття 410 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 117-08 від 30.08.71, Ns 1851-09 від 23.03.77, Ns 6834-10 від 16.04.84, Законами Ns 246412від 17.06.92, № 4018-12 від 24.02.94, Ns 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

За наявності підстав, зазначених у законі, виправні роботи мо­жуть бути судом замінені штрафом і навпаки. Штраф, окрім того, може бути замінений на громадські роботи.

Так, згідно з ч. 4 ст. 53 КК України у разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавст-

вом неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Згідно з ч. З ст. 57 КК України особам, які стали непрацездатни­ми після постановления вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавст­вом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Усі питання про заміну перелічених видів покарання іншими вирішуються судом за місцем виконання вироку за наявності по­дання органів, що відають виконанням покарання, або клопотання громадської організації чи трудового колективу в порядку, передба­ченому ст. 410 КПК. Засідання суду провадиться з участю проку­рора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, самого засудженого.

Стаття 410-1. Порядок тимчасового залишення засудже­ного в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і переве­дення з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму

Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоля­торі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі з відбу­ванням покарання у виправно-трудовій або виховно-тру­довій колонії, дисциплінарному батальйоні, а також про тимчасове переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму за необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, вирішуються слідчим або органом дізнан­ня з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, об­ласті, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів у випадках залишення або переведення за­судженого на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України — до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України — до шести місяців.

Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму необхідно в зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішуються судом, у провадженні якого знаходиться справа.

(Кодекс доповнено статтею 410-1 згідноз Указом ПВР Ns 117-08 від 30.08*.71, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР Ns 6834-10 від 16.04.84, Законом Ns 2857-12 від 15.12.92)

Стаття 411. Порядок вирішення питань, пов'язаних з ви­конанням вироку

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора.

У судове засідання, як правило, викликається засудже­ний, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позо­ву, викликається також за необхідності цивільний пози­вач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.

978

Стаття 411

Стаття 411

979

При вирішенні судом питания про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова при­сутність представника лікарської комісії, що дала висно­вок про стан здоров'я засудженого.

Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з'явилися в су­дове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.

(Стаття 411 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 10.09.62, Ni 1851-09 від 23.03.77, Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 4018-12від 24.02.94, № 2Є70-Ш(2670-14)від 12.07.2001)

У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тяг­нуть погіршення становища засудженого.

Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, питання, які: зачіпають суть вироку та погіршують стано­вище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачен­ня; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині кваліфікації злочинів, призначення покарання, вирішення цивільного позову.

Питання про всякі сумніви і суперечки, які виникають при ви­конанні вироку і пов'язані з його недоліками. В порядку, передбаче­ному ст. 411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.

У порядку ст. 411 КПК України суд має право вирішувати такі питання, які виникають -при виконанні вироків внаслідок їх недоліків, а саме:

• про застосування акта амністії, якщо є підстави для її засто­сування;

• про звільнення з-під варти особи, засудженої умовно чи до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу;

• про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного чи засудженні його зі звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування;

• про зарахування досудового ув'язнення в строк відбуття по­карання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущено неточність при його обчисленні;

• про скасування заходів щодо забезпечення цивільного позо­ву чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправду­вального вироку чи відмові у позові або незастосуванні конфіскації вироком ці заходи не скасовані;

• про застосування відстрочки виконання вироку не тільки щодо основного, а й щодо додаткового покарання, якщо рішення суду про це неконкретизоване;

• про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішено пи­тання про це майно;

• про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду;

• про визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань;

• про оплату праці захисника;

• про долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, і передачу їх на піклування установам, родичам або іншим особам, якщо у вироку немає такого рішення;

• про уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призна­ченні покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до­пущено неточні, неконкретні формулювання;

• про призначення громадського вихователя неповнолітньому в разі його умовного засудження або застосування до нього міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, або відстрочки ви­конання вироку;

• про усунення неточностей, допущених у вироку при напи­санні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних за­судженого, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого.

Поряд з цим суд може вирішувати інші питання, не пов'язані зі зміною вироку, наприклад про скасування рішень про зняття ареш­ту на поштово-телеграфну кореспонденцію чи про завершення дії рішення про прослуховування телефонних розмов чи зняття інфор­мації з каналів зв'язку.

Питання про визначення виду кримінально-виконавчої установи особам, засудженим до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому ст. 411 КПК України у випадках:

а) коли суд не визначив виду кримінально-виконавчої установи;

б) коли вирок щодо виду кримінально-виконавчої установи ска­ сований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом, і справа в цій час­ тині повернута на новий розгляд.

У порядку ст. 411 КПК України суди можуть також вирішувати питання, що виникли після винесення вироку в процесі його вико­нання, зокрема:

• про невиконання вироку в частині конфіскації майна, якщо актом амністії або помилування засуджений повністю звільнений від покарання і якщо до дня видання акта амністії або помилування вирок у частині конфіскації не був виконаний;

• при звільненні у порядку помилування одного із солідарних боржників від відшкодування шкоди суд має право обговорити пи­тання про розмір стягнення з солідарних боржників, що залиши­лися;

• за поданням судового виконавця або прокурора вирішити питання про звернення конфіскації на додаткове виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за зако­ном конфіскації, а також на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк дав­ності виконання вироку;

• про передачу осіб, які засуджені до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, на перевиховання та виправлення

980

Стаття 411

Стаття 411

981

громадській організації чи трудовому колективу, якщо клопотання' про це надійшло до суду після винесення вироку.

Питання про зміну порядку і способу виконання вироку в час­тині цивільного позову у виняткових випадках, коли неможливо ви­конати вирок у порядку, встановленому раніше (відсутність при­судженого майна в натурі тощо), розглядається судами у порядку, передбаченому ст. 366 ЦПК України.

Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 4 И КПК України, вимоги:

• уточнити призначене покарання (як основне, так і додаткове) щодо його виду та строку;

• виключити з вироку кваліфікуючу ознаку злочину або поси­лання на обставини, які пом'якшують або обтяжують відпові­дальність;

• призначити покарання за кожний злочин окремо, якщо суд призначив покарання тільки за сукупністю злочинів, або призна­чити покарання за сукупністю злочинів, якщо його було призначе­но за кожний злочин окремо;

• призначити покарання за сукупністю вироків, коли при ви­несенні останнього за часом вироку суду було відомо про наявність інших невиконаних вироків, але питання про призначення пока­рання не було вирішено;

• визначити чи змінити вид виправних робіт без позбавлення волі і розмір відрахувань із заробітку засудженого в дохід держави;

• визначити чи змінити розмір штрафу;

• визнати засудженого особливо небезпечним рецидивістом, коли про це немає вказівки в резолютивній частині вироку;

• встановлювати дані про особу засудженого, які можуть по­тягти погіршення його становища (про наявність судимості тощо);

• встановити або змінити розмір задоволеного цивільного по­зову чи безпідставно одержаного майна;

• звільнити засудженого від відшкодування матеріальних збитків;

• вирішити питання про виключення з акта опису майна за цивільним позовом третіх осіб;

• змінити вирок у частині запобіжного заходу.

Суд не має права розглядати в порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, питання, які стосуються прогалин і недоліків вироків, при вирішенні яких звужується або розширяється обсяг обвинува­чення, зачіпається суть вироку та погіршується становище засудженого.

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом, що постановив вирок, а у випадках, коли вирок виконується за ме­жами району суду, який його постановив,— районним (міським) судом за місцем виконання вироку.

Такі справи підлягають розгляду відповідно судом колегіально чи суддею одноособово у відкритому судовому засіданні з участю прокурора. Про день розгляду справи суд повинен повідомити за­хисника засудженого (якщо про це заявив клопотання засудже­ний), представника органу, трудового колективу або особи, за по­данням чи клопотанням яких розглядається справа; цивільного по­зивача та цивільного відповідача, якщо питання стосується вико-

нання вироку в частині цивільного позову; представника лікарської служби — у випадках давання нею висновку про стан здоров'я за­судженого; представників спостережної комісії або комісії у спра­вах неповнолітніх — при вирішенні питань, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням, зміною виду покарання та виправно-тру­дової колонії.

У судовому засіданні при розгляді питань, пов'язаних з виконан­ням вироку, засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст. 263 КПК України.

У судовому засіданні суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для пра­вильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання ви­року. При розгляді справи складається протокол судового засідання.

Учасники процесу. Обов'язковим учасником судового розгляду є прокурор. Як правило, в судовому засіданні має брати участь за­суджений, а за його клопотанням — і захисник. Питання про звільнення від відбування покарання в зв'язку з хворобою та інвалідністю, а також про застосування судом примусового лікуван­ня до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припи­нення обов'язково вирішуються судом з участю представника лікарсь­кої комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Цивільний позивач і цивільний відповідач запрошуються в суд, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову. Нез'явлення цих осіб не є перешкодою для розгляду справи.

Особливості процесу розгляду. Такі справи підлягають розгляду відповідно до вказівок закону судом колегіально чи суддею одно­особово у відкритому судовому засіданні з участю прокурора. Про день розгляду справи суд повинен повідомити засудженого, захис­ника (якщо про це заявив клопотання засуджений), представника органу, трудового колективу чи особи, за поданням чи клопотанням яких розглядається справа; цивільного позивача та цивільного відповідача, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову; представника лікарської служби — у випадках давання нею висновку про стан здоров'я засудженого; представ­ників спостережної комісії або комісії у справах неповнолітніх — при вирішенні питань, пов'язаних з умовно-достроковим звільнен­ням, зміною виду покарання та виправно-трудової колонії.

Безпосередній «розгляд справи починається доповіддю судді, який викладає зміст подання чи клопотання, не висловлюючи при цьому своєї думки щодо його розв'язання. Потім суд заслуховує по­яснення осіб, що були запрошені і з'явилися в судове засідання.

У судовому засіданні суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення, для правиль­ного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку.

У судовому засіданні при розгляді питань, пов'язаних з виконан­ням вироку, засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст. 263 КПК України, тобто правами, які надаються підсудному під час судового розгляду його справ.

Особам, які дають пояснення, дозволяється ставити запитання сторонам процесу. Суд не пов'язаний поданими доказами і може

982

Стаття 411-1

Стаття 412 983

вжити заходів для одержання нових та перевірки поданих відповідно до правил судового розгляду справи.

Після дослідження доказів суд, як правило, заслуховує думку та пропозиції прокурора.

Рішення суду приймаються в кімнаті для нарад з додержанням принципу таємниці наради суддів.

Ухвали суду (постанови судді) повинні прийматись з додержан­ням загальних правил. Вони мають традиційну структуру — вступ­ну, мотивувальну і резолютивну частини. В прийнятих судом рішеннях мають бути докладно викладені підстави і мотиви при­йнятого рішення, дано їх обґрунтування та точне формулювання.

При розгляді справи складається протокол судового засідання.

Ухвала (постанова судді) та протокол судового засідання повинні знаходитися у кримінальній справі, якщо питання розглядається судом, який постановив вирок, або в справі, яку суд завів за місцем виконання вироку. В останньому разі копія ухвали (постанови судді) надсилається суду, який постановив вирок.

Стаття 411-1. Порядок застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення

Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами і відбу­вають покарання у виправно-трудовій установі, якщо примусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного відповідно до сині 96 Кримінального кодексу України (2341-14), вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за по­данням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

Суддя розглядає зазначені в цій статті питання з участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудової установи або медичного закладу, що звернулася з подан­ням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання про­курора не зупиняє розгляду суддею цих питань.

Після доповіді судді заслуховуються пояснення осіб, викликаних в судове засідання, і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

(Кодекс доповнено статтею 411-1 згідноз УказомПВР№ 117-08 від 30.08.71, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 1851-09 від 23.03.77, в редакції Указу ПВР № 2281-09 від 01.07.77, Законами № 2464-12від 17.06.92, Ns 4018-12від 24.02.94, № 2533-ПІ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення (ст. 92 —96 КК України).

Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або об­меження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбу­вання покарання. У разі призначення інших видів покарань приму­сове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Питання про застосування судом примусового лікування засуд­жених до позбавлення волі може розглядатись у процесі виконання вироку, коли таке лікування не було призначене під час розгляду і вирішення справи. Таке питання вирішується суддею за місцем відбування засудженим покарання за поданням адміністрації вип­равно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії.

Питання про припинення примусового лікування, призначеного судом, вирішується судом за місцем знаходження кримінально-ви­конавчої установи або медичного закладу, де засуджений перебу­ває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

Стаття 412.

(Стаття 412 виключена на підставі Указу ПВР № 117-08 від 30.08.71)

Стаття 413. Визначення порядку застосування покарання за наявності декількох вироків

Коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов'язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до статті 71 Кримінального кодексу України. Це питання вирішується в порядку, пе­редбаченому статтею 411 цього Кодексу: постановою судді районного (міського) суду, якщо всі вироки поста­новлені суддями одноособово; ухвалою районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, якщо хоча б один з вироків постановлено районним (міським), міжрайонним (окружним) чи військовим судом гарнізону в колегіальному складі; ухвалою апеляційного суду Авто­номної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, якщо хоча б один з вироків пос­тановлено апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Сева­стополя, військовими апеляційними судами регіонів, Військово-Морських Сил.

(Стаття 413 в редакції Закону Ns 4018-12 від 24.02.94, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)

Визначення порядку застосування покарання за наявності декількох вироків (ст. 413 КПК). Це питання виникає у випадку, коли виявиться, що стосовно засудженого є ще вирок, який не ви­конано і про який не було відомо суду, що постановив останній за

984

Стаття 414

Стаття 414 985

часом вирок. Ця проблема вирішується за правилами призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК України.

Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, при­значеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встанов­леного для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не по­винен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен переви­щувати двадцяти п'яти років.

При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, ос­таточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднан­ню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків мас бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 КК України, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту час­тину покарання за попереднім вироком.

Стаття 414. Порядок розгляду судом клопотання про зняття судимості

Клопотання осіб, які відбули покарання, і колективу підприємства, установи чи організації про дострокове зняття судимості відповідно до статті 91 Кримінального кодексу України розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушено клопотання.

Клопотання про зняття судимості розглядається за участю особи, яка його порушила, а у разі звернення з клопотанням колективу підприємства, установи, організації — за участю також їх представника. Ці кло­потання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи.

У розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неяв­ка прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду кло­потання суддею.

Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголо-

шується в судовому засіданні, і копія u видається особі, щодо якої вирішено питання про погашення або про до­строкове зняття судимості.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

Якщо суддя відмовить у достроковому знятті суди­мості, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення.

(Стаття 414 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законами Ni 2464-12 від 17.06.92, № 4018-12 від 24.02.94, Ni 2533-II1 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 88 — 91 КК, ст. 414 КПК).

Такими, що зовсім не мають судимості, юридично і фактично визнаються особи, засуджені за вироком суду без призначення по­карання або звільнені від покарання, чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають су­димості.

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання за­конної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття су­димості.

Закон передбачає дві форми скасування судимості: погашення судимості і зняття судимості за рішенням суду.

Погашення судимості відбувається згідно права — відповідно до передбачених в законі юридичних фактів.

Відповідно до ст. 89 КК України особами, що не мають суди­мості, мають визнаватись:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбуван­ ня покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання переви­ щує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про на­ правлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує строк основного покарання, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового по­ карання;

3. особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю після виконання цього пока рання;

4. особи, які відбули покарання у вигляді службового обмежен­ня для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному ба­тальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих по-

986

Стаття 414

Стаття 414-1

987

карань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на га­уптвахті замість арешту;

5. особи, засуджені до штрафу, громадських виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (ос­новного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6. особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протя­гом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7. особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8. особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основ­ного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9. особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину

Строки погашення судимості обчислюються відповідно до ст. 90 КК України з дня відбуття основного і додаткового покарання.

До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається ho закінченні строків давності виконання вироку.

Якщо особу було достроково звільнено від відбування покаран­ня, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку пога­шення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається й обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний зло­чин після фактичного відбуття покарання (основного та додатково­го) за останній злочин.

Зняття судимості відбувається за рішенням суду відповідно до передбаченого законом порядку. Згідно зі ст 91 КК України, якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або поз­бавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 КК України. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як полови­ни строку погашення судимості, зазначеного в законі.

Згідно зі ст. 414 КПК України клопотання осіб, які відбули по­карання, і колективу підприємства, установи чи організації про до­строкове зняття судимості розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання, за участю особи, яка його порушила, а у разі звернення з клопотанням колективу підприємства, установи,

організації — за участю також їх представника, а також за участю прокурора.

Ці клопотання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи.

Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану постанову в кімнаті для нарад. Постанова судді оголошується в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про погашення або про дострокове зняття судимості.

Коли особа в установленому законом порядку була достроково звільнена від покарання, то строк погашення судимості слід обчис­лювати, виходячи не з покарання, призначеного судом у вироку, а з фактично відбутого, з моменту звільнення особи від відбування основного і додаткового покарання.

Клопотання про погашення судимості може бути порушено лише особою, яка відбула покарання, і розглядається воно суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання особи, щодо якої порушено клопотання, за її участю.

Клопотання про дострокове зняття судимості може бути по­рушено громадськими організаціями чи трудовими колективами і розглядається суддею за участю особи, яка відбула покарання, а також представника організації, що порушила клопотання.

Підставою для розгляду судом справи про дострокове зняття су­димості може бути клопотання громадської організації або трудо­вого колективу, прийняте на загальних зборах. Представник для участі в судовому засіданні також виділяється на загальних зборах цієї організації чи трудового колективу. Тому суд повинен перевірити правильність оформлення клопотання і повноважень представника громадської організації або трудового колективу.

Клопотання про погашення судимості розглядається за участю особи, яка його порушила, а про дострокове зняття судимості — за участю також і представника громадської організації або трудового колективу, які порушили клопотання. Ці клопотання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи.

Стаття 414-1. Порядок розгляду клопотань про включен­ня часу відбування виправних робіт до загаль­ного трудового стажу

Питання про включення до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт у випадках, пе­редбачених Виправно-трудовим кодексом України (3325-07), вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання.

Зазначене питання розглядається суддею щодо особи, яка відбула покарання, за її клопотанням. До клопотання повинні бути додані копія вироку, довідка про відбування покарання і характеристика власника підприємства, ус­танови чи організації або уповноваженого ним органу про роботу і поведінку особи в період відбування нею пока­рання.

988

Стаття 415

Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, а також орган, що відає виконанням покаран­ня, й особа, щодо якої вирішується питання.

У судовому засіданні головуючий оголошує клопотан­ня, потім вислуховуються пояснення особи, яка поруши­ла клопотання, досліджуються докази і заслуховується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи, після чого суддя виносить у парадній кімнаті мотивовану

постанову.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня п оголошення прокурор, засуд­жений вправі подати апеляції до апеляційного суду.

Копія постанови після набрання нею чинності видається особі, яка порушила клопотання.

(Кодекс доповнено статтею 414-1 згідно з Указом ПВР № 117-08 від 30.08.71, із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР Ns 1898-08 від 23.03.77, № 6834-10 від 16.04.84, Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 4018-12 від 24.02.94, № 2533-ИІ12533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Про зарахування часу відбування виправних робіт без позбав­лення волі до загального трудового стажу (ч. 2 ст. 33, ч. 2 ст. 103 ВТК; ст. 414-1 КПК). Питання про включення до загального трудо­вого стажу часу відбування виправних робіт без позбавлення волі у випадках, передбачених відповідно статтями 33 і 103 Виправно-трудового кодексу України, вирішується суддею районного (місько­го) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання.

Стаття 415. Нагляд за законністю виконання вироків та

інших судових рішень

Нагляд за додержанням законів при виконанні судо­вих рішень у кримінальних справах, а також при засто­суванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи людини, здійснюється прокурором.

Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх органів і посадових осіб, які їх виконують.

(Стаття 415 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2533-ПІ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

Розділ шостий

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ