- •Глава 1 основні положення
- •6 Тортяишіїк
- •Глава 2 підсудність
- •Про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 Кримінального кодексу України (2341-14);
- •Про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі.
- •Справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана і рангу і вище;
- •Справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля і рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;
- •Справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
- •Глава 3 учасники процесу, їх права ї обов'язки
- •207 206 Стаття 47
- •Коли відповідно* до вимог частин першої і другої статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;
- •Коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.
- •211 210 Стаття 48
- •213 212 Стаття 48
- •Глава 4
- •Глава 5 докази
- •12 Тертишішк
- •374 , Статтяво
- •Глава 6 протоколи
- •Глава 7 строки і судові витрати
- •Глава 8 порушення кримінальної справи
- •Глава 10 дізнання
- •Глава 11 основні положення досудового слідства
- •Глава 12
- •18 Тортишник
- •Глава 13 запобіжні заходи
- •Глава 14 допит свідка і потерпілого
- •Глава 16 обшук і виїмка
- •630 Стаття itn
- •§21 Стаття ifn.J
- •Глава 17
- •Глава 18 проведення експертизи
- •Глава 20 закінчення досудового слідства
- •Глава 21 нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства
- •Глава 22 оскарження дій слідчого і прокурора
- •Скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки;
- •Залишає скаргу без задоволення.
- •Залишає скаргу без задоволення;
- •Скасовує постанову про закриття справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання.
- •Глава 23 попередній розгляд справи суддею
- •Глава 24 загальні положення судового розгляду
- •Глава 26 судове слідство
- •27 ТерТишмик
- •Глава 27
- •Глава 28 постановления вироку
- •Глава 29 подача апеляцій
- •Глава 30 розгляд справи за апеляцією
- •Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя — на судові рішення районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;
- •Військовими апеляційними судами регіонів і Військово-Морських Сил — на судові рішення військових судів гарнізонів.
- •Якщо протокол судового засідання не підписаний головуючим чи секретарем судового засідання — для виконання вимог, передбачених частиною другою статті 87 цього Кодексу;
- •Якщо суд першої інстанції не розглянув зауваження на протокол судового засідання чи не надав передбачену ст. 349 цього Кодексу можливість ознайомлення з
- •Глава 31 касаційне провадження
- •Вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;
- •Вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.
- •2) Верховний Суд України — щодо судових рішень, визначених в законі.
- •930 Стаття 389
- •Глава 32
- •Нововиявлені обставини;
- •Неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.
- •944 Стаття 400-5
- •Зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі;
- •Глава 33
- •Глава 34
- •Глава 35
- •Глава 36
- •16) Час закінчення судового засідання у справі.
Глава 34
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ
ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 416. Підстави до застосування примусових заходів медичного характеру
Застосування примусових заходів медичного характеру, встановлених статтею 94 Кримінального кодексу України, до осіб, які визначені у статті 93 Кримінального кодексу України, проводиться за ухвалою суду або постановою судді.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.
(Стаття 416 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-ПІ (2670-14) від 12.07.2001)
Примусові заходи медичного характеру — це не віднесені до видів покарання заходи примусового лікування в спеціальних лікувальних закладах, застосовувані судом відповідно до закону до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і страждають психічними або іншими, створюючими загрозу для безпеки суспільства, захворюваннями.
Суб'єктами, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, є такі.
Особи, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходились у стані неосудності, тобто не могли віддавати собі звіту у своїх діях, передбачати їх наслідки або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану. Такі особи признаються невинними і звільняються від кримінальної відповідальності, але до них можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Особи, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходились у стані обмеженої осудності, тобто не були здатні повною.
990
Стаття 416
Стаття 416 991
мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність), віддавати собі звіт у цих діях, передбачати іх наслідки або керувати ними.
Особи, які вчинили злочини в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на душеву чи іншу психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії, передбачати їх наслідки або керувати ними. До таких осіб застосовуються примусові заходи медичного характеру, а після їх виздоровлення, якщо не минули передбачені законом строки давності,— вони можуть бути піддані кримінальному покаранню.
Таку категорію осіб доречно було б іменувати несамоусвідомлю-ючими, якщо нарушена інтелектуальна сфера, або несамовитими, якщо нарушена вольова сфера. Терміни "несамоусвідомлюваність" або "несамовитість" можуть використовуватись як рівнозначні російському "невменяемость". Використання терміна "неосудність" більш доцільне лише до осіб, які вчинили небезпечне діяння в стані "невменяемости". Ті ж, які захворіли на психічне захворювання після вчинення злочину, підлягають суду після виздоровлення. Тому вважати їх неосудними можливо лише умовно на період захворювання. Неосудними взагалі можна вважати лише тих, хто вчинив діяння в відповідному стані. Тим більше що неосудність — це більш юридичне поняття, а "невменяемость", як і несамовитість чи несамоусвідомлюваність — поняття, які розкривають психологічний стан особи. Тому першу названу групу осіб ми можемо називати неосудними, а другу — несамоусвідомлюваними або несамовитими.
Особи, засуджені за злочини, вчинені на грунті наркоманії або алкоголізму, або які мають інші небезпечні для суспільства захворювання і визнані такими, що мають потребу в примусовому лікуванні. Заходи примусового медичного характеру до таких осіб застосовуються в загальному процесуальному порядку незалежно від покарання, поряд з покаранням, і реалізуються з урахуванням призначеного покарання в місцях позбавлення волі або в спеціальних медичних закладах.
Згідно зі ст. 96 КК України примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
Мета застосування примусових заходів медичного характеру: вилікування названих осіб або поліпшення їхнього стану, створення передумов для їхньої соціальної реабілітації; забезпечення безпеки хворих від власних беззвітних дій; огородження суспільства від суспільно небезпечних дій хворих осіб; попередження нових суспільно небезпечних дій названих осіб.
До перших трьох категорій названих осіб судом можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:
надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
поміщення осіб у психіатричну лікарню зі звичайним наглядом;
поміщення осіб у психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
госпіталізація осіб у психіатричну лікарню з суворим наглядом. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
Поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані за наявності фактичних і юридичних підстав.
Загальною підставою є вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.
Окремими підставами застосування примусових заходів медичного характеру є:
вчинення суспільно небезпечного діяння особою в стані неосудності чи обмеженої осудності;
вчинення діянь, що містять признаки злочину в стані чи обмеженої осудності, але поява в особи, яка вчинила такі діяння, душевного чи іншого психічного захворювання, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними в період слідства і розгляду справи в суді;
дана особа становить небезпеку для суспільства як у силу характеру вчиненого, так і в силу свого хворобливого стану.
Особливий характер кримінально-процесуального провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру має місце щодо осіб перших трьох груп — тих, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (обмеженої осудності), і тих, що стали неосудними тимчасово чи назавжди (несамоусвідомлюючи-ми, несамовитими) після вчинення злочину. Загальна ознака даних суб'єктів правовідносин — неосудність (невменяемость — рос).
Особливості полягають в такому. В першому випадку вони признаються невинуватими тому, що вчинили діяння у відповідному несамоусвідомлюваному чи несамовитому стані. В другому вони
992
Стаття 417
Стаття 417
993
визнаються винуватими, але їхнє захворювання не дає можливості здійснити правосуддя і виконати вирок та здійснити покарання. Останні на окремому проміжку часу не можуть мати статус обвинувачуваного або підсудного в кримінальному процесі не тому, що вони невинні, а тому що стали психічно хворими. Вони однак залишаються суб'єктами кримінально-процесуальних правовідносин.
Слід зауважити, що юридичний процес в даних випадках містить елементи діяльності з розкриття злочинів або суспільно небезпечних діянь, що мають ознаки злочину. Тому даний процес оправдано регламентується нормами кримінально-процесуального права, а відповідні правові норми створюють інститут кримінального процесу.
Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб
Досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, провадиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 цього Кодексу.
При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та u психічне захворювання.
По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві.
(Стаття 417 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Порядок провадження досудового розслідування.
Закон не передбачає особливого порядку порушення кримінальних справ даної категорії. Вчинення злочину або суспільно небезпечного діяння душевнохворим не є обставиною, що виключає можливість порушення кримінальної справи і провадження розслідування. Факт же вчинення діяння особою в стані неосудності встановлюється судово-психіатричною експертизою, яка, як і всі види експертиз у кримінальному процесі, провадиться по порушеній кримінальній справі.
Провадження досудового слідства по даній категорії справ обов'язкове і здійснюється за загальними правилами з урахуванням особливостей, передбачених ст. 416 — 418 КПК України.
Психічний стан підслідної особи визначається судово-психіатричною експертизою, яка назначається слідчим після встановлення факту вчинення суспільно небезпечного діяння цією особою.
Відповідно до ст. 76 КПК України призначення експертизи обов'язкове для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачуваного (у даному випадку варто розуміти і "підслідного" — В.Т.) за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності.
Основним завданням судово-психіатричної експертизи є визначення психічного стану і надання висновку про осудність підозрюваних, обвинувачуваних, підслідчих чи підсудних, стосовно яких в органів дізнання, слідства і суду виник сумнів у їхньому психічному здоров'ї, а також з'ясування необхідності застосування медичних заходів стосовно осіб, визнаних неосудними.
Судово-психіатрична експертиза провадиться за постановою слідчого, прокурора, органа дізнання або суду. Постанова про призначення експертизи не оголошується обвинувачуваному (або підозрюваному) у випадках, коли його психічний стан робить це неможливим.
Судово-психіатрична експертиза на попередньому слідстві може провадитися стаціонарно й амбулаторно.
При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваних або обвинувачуваних, які не утримуються під вартою, поміщення їх в лікувально-психіатричний заклад провадиться тільки за рішенням суду.
Орган, що призначив судово-психіатричну експертизу, зобов'язаний надати експертам матеріали кримінальної справи, що належать до предмета експертизи, а також додаткові відомості про досліджувану особу — історії хвороби тощо. У тих випадках, коли медична документація не була залучена до кримінальної справи, медичні установи зобов'язані подати її безпосередньо судово-психіатричним експертам на їх вимогу.
Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена на законних підставах. Для цього варто переконатися в наявності фактичних підстав для її проведення. При провадженні слідчих дій варто приділяти необхідну увагу з'ясуванню інформації про поведінку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння: у потерпілих і свідків слід з'ясувати, чи були дії підслідного скоордино-оаними і розсудливими, чи була мова осмисленою й адекватною ситуації. Необхідно детально допитати близьких родичів, одержати відомості про судимість, зробити запит, чи не перебуває особа на обліку в психоневрологічних або наркологічних диспансерах. При встановленні випадку лікування особи в психіатричній лікарні слідчий зобов'язаний витребувати і передати експертам історію її хвороби.
Аналіз слідчої практики вказує на наявність як фактів необгрунтованого призначення судово-психіатричних експертиз, так і неназначення їх за наявності для того підстав. Трапляються випадки призначення експертиз у сумнівних ситуаціях за клопотанням захисників. Необгрунтоване призначення експертиз спричцняє необгрунтовані витрати і тяганину, а нерідко і порушує права людини.
32 Тертишник
994
Стаття 417
Стаття 418 995
Водночас не можна визнати обґрунтованими і відмови від призначення експертиз, якщо в справах є дані про одержання відповідними особами травми голови або про визнання їх непридатними до військової служби через хворобу. Для рішення питання про необхідність призначення судово-психіатричної експертизи доцільно залучати лікарів-психіатрів.
Стаціонарна судово-психіатрична експертиза провадиться в психіатричних стаціонарах, де організуються судово-психіатричні експертні комісії, які складаються не менше ніж із трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, що провадить спостереження за підекспертним.
Для проведення експертизи підекспертні поміщаються в судово-психіатричні відділення, а за відсутності таких — у спеціально відведені палати загальних відділень психіатричних (психоневрологічних) закладів. При проведенні експертизи застосовуються необхідні методи дослідження, а у відповідних випадках і лікування.
Судово-психіатричний висновок ґрунтується на даних, отриманих експертом у процесі обстеження підекспертного, відомостях кримінальної справи, медичних документах про перенесені захворювання.
Експерти дають відповідь на питання про ступінь і характер психічного захворювання особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння і на період розслідування справи.
На відміну від звичайного досудового слідства у цій категорії справ не здійснюється притягнення особи як обвинувачуваного. Якщо ж особа була визнана душевнохворою після пред'явлення їй обвинувачення, акт притягнення її як обвинувачуваного зберігає свою юридичну чинність і може бути використаний після видужання особи та поновлення провадження по справі (якщо не минули строки давності).
Якщо суспільно небезпечне діяння було вчинено особою в стані неосудності, але на момент розслідування ця особа вже видужала, не являє собою небезпеки, не страждає на психічне захворювання, яке позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, вона може бути допитана, за її участю можуть бути проведені впізнання, очна ставка, огляд, відтворення обстановки й обставин події злочину й інші слідчі дії. Установивши факт вчинення діяння даною особою в стані неосудності і відсутність необхідності примусових заходів медичного характеру, слідчий закриває справу через відсутність складу злочину.
У справах щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності чи обмеженої осудності, та осіб, які занедужали на психічну хворобу після вчинення злочиїгу, обов'язкова участь захисника. Захисник допускається до участі в справі з моменту одержання доказів про психічне захворювання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ст. 44 КПК України), тобто після того, як цей факт встановлено -судово-психіатричною експертизою.
По закінченні розслідування слідчий зобов'язаний виконати низку процесуальних дій, які покликані забезпечити законні права інших учасників процесу — виконати вимоги ст. 217 — 222 КПК України.
Слідчий повідомляє учасників процесу, які мають право на ознайомлення зі справою, про закінчення досудового слідства і надає кожному з них матеріали справи, якщо психічний стан відповідних осіб дозволяє це зробити. За результатами цих процесуальних дій складаються протоколи.
По завершенні розслідування справи про суспільно небезпечне діяння щодо особи, яка визнана неосудною і потребує примусового лікування, слідчий виносить постанову про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
У постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення суспільно небезпечного діяння саме цією особою, необхідна інформація про особу, яка вчинила це діяння, сутність висновку експертів, характер психічної хвороби, чим визначається необхідність застосування до такої особи примусових заходів медичного характеру, відомості про потерпілих.
До постанови додаються:
список осіб, які підлягають виклику в судове засідання з указівкою відомостей про законного представника неосудної особи, експертів, свідків,.потерпілих, цивільних позивачів;
довідка про розслідування справи і про застосування запобіжних заходів з вказівкою часу утримання під вартою, а також часу призначення стаціонарної експертизи і часу перебування особи на обстеженні в психіатричному закладі закритого типу;
довідка про речові докази, про цивільний 'позов, про міри його забезпечення;
довідка про судові витрати.
Разом з названою постановою і додатками слідчий направляє справу прокурору.
Стаття 418. Дії прокурора в справах неосудних або обмежено осудних осіб
Одержавши справу з постановою, складеною відповідно до статті 417 цього Кодексу, прокурор:
погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду;
визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, с недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось -до-судове слідство, вчинено даною особою, повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства.
(Стаття 418 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-/// (2670-14) від 12.07.2001)
Отримавши справу з постановою, складеною відповідно до ст. 417 КПК України, прокурор, встановивши відсутність підстав для застосування примусових заходів мє-дичного характеру і невинність підслідного, закриває справу на загальних підставах.
32»
996
Стаття 419
Стаття 420
997
Стаття 419. Порядок судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру
Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 418 цього Кодексу, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання.
Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу.
Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.
У судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.
Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.
(Стаття 419 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2533-ПІ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 2906.2001)
Судовий розгляд кримінальної справи здійснюється за загалінїі-мй правилами за обов'язковою участю захисника і прокурора.
Участь у судовому розгляді особи, стосовно якої розглядається справа, не обов'язкова і може мати місце лише в тому випадку, якщо цьому не перешкоджає характер його захворювання. Аналіз практики підтверджує, що виклик такої особи в суд здійснюється дуже рідко. Тим часом, якщо дана особа не втратила спроможності правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати фактичні дані, його показання можуть мати важливе доказове значення.
Суд у рамках судового слідства всебічно досліджує всі докази. Ніякі докази, включаючи висновки експертів, не мають заздалегідь встановленої сили. Експерти можуть бути допитані в залі суду. Ек-сперта-психіатра суд викликає у випадках, коли висновки експертизи неповні або непереконливі, коли виникає необхідність поставити перед експертом додаткові запитання.
По закінченні судового слідства свою думка висловлюють прокурор і захисник. Останнього слова особі, стосовно якої ведеться розгляд, не надається. Вона не має статусу підсудного.
Вислухавши думку прокурора і захисника, суд направляється в кімнату для нарад, де вирішує такі питання:
Чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого пз-рушена справа і ведеться судовий розгляд?
Чи вчинене це діяння особою, стосовно якої розглядається справа?
Чи винна особа у вчиненні злочину?
Чи вчинене даною особою вказане діяння в стані неосудності або чи в дійсності вона занедужала на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання, після вчинення злочину?
Чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме?
Рішення суду (постанова судді) про застосування примусових заходів медичного характеру виноситься тоді, коли буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння дійсно мало місце, воно вчинене дійсно особою, стосовно якої розглядається справа, ця особа діяла в стані неосудності або після вчинення злочину захворіла на душевну хворобу, що виключає можливість її покарання.
Стаття 420. Питання, які вирішуються судом у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:
чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;
чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;
чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;
чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.
(Стаття 420 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)
Стаття 421. Рішення суду в справах про застосування примусових заходів медичного характеру Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння з стані неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, зиносить ухвалу, а суддя — постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).
Якщо неосудність або обмежена осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудо-вого розслідування в загальному порядку.
Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою,
щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд
своєю ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.
(Стаття 421 із змінами, внесеними згідно з Законами № 2164-12
від 17.06.92, № 2670-Ш (2670-14) від 12.07.2001)
998
Стаття 422
Стаття 422
999
Суд, визнавши за необхідне призначити міру медичного характеру, обирає її відповідно до ст. 13 КК України, залежно від захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки її діянь та небезпеки самої такої особи.
Примусове лікування в психіатричній лікарні зі звичайним спостереженням може бути застосоване судом стосовно душевнохворої особи, яка за своїм психічним станом і характером вчиненого пот-ребуває лікування в примусовому порядку й утримання в лікарняному закладі.
Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосовано судом стосовно душевнохворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян і за своїм психічним станом не являє загрози для навколишніх, але потребуває лікарняного утримання і лікування в умовах посиленого нагляду.
Поміщення в психіатричігу лікарню з суворим наглядом може бути застосовано судом стосовно душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого являє особливу небезпеку для суспільства і потребуває лікарняного утримання і лікування в умовах суворого нагляду.
Визначаючи тип психіатричної лікарні, суд не обов'язково притримується рекомендацій експертів, тому що вони виходять тільки з оцінки психічного стану хворого, без урахування характеру самого суспільно небезпечного діяння, оцінка якого належить до компетенції суду.
Приймаючи рішення про застосування одного з названих заходів, суд не вказує строків їх застосування. Це буде залежати від характеру і ступеня захворювання та ефективності лікування. Суд також не вказує лікарню, в якій варто утримувати та лікувати душевнохворого. Вибір медичного закладу здійснюють органи, які виконують рішення суду.
Судг повертає справу на додаткове розслідування: коли неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не знайшла підтвердження, а також у разі неповноти, недостатньої всебічності, неправильності досудово-го слідства чи істотних порушень закону, які усуігути в судовому засіданні неможливо.
Стаття 422. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру
Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.
Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін
у стані u здоров'я відпала потреба в застосованих раніше-заходах медичного характеру.
Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів.
(Стаття 422 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 5397-11 від 10.02.88, Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Рішення суду або постанова судді можуть бути оскаржені захисником, близькими родичами особи, стосовно якої розглядалася справа, потерпілими і їх представниками, опротестовані прокурором у загальному порядку.
Відповідно до ст. 95 КК України та ст. 422 КПК України скасування або заміна призначених судом заходів медичного характеру може мати місце лише за рішенням суду за поданням лікаря-психіатра.
Зокрема продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають повторному обстеженню комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. Комісія визначає психічний стан обстежуваного і можливість постановки перед судом питання про зміну, припинення, продовження або скасування примусового заходу медичного характеру.
У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу мє*-дичного характеру.
У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продов-
100G
Стаття 423
жсння надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру провадиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через зміну психічного стану особи на краще суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.
Якщо суд приймає рішення про скасування примусового лікування, він сповіщає про це слідчі органи. Адміністрація психіатричної лікарні за 10 днів до виписування хворого направляє витяг з історії його хвороби в психоневрологічний диспансер за місцем його проживання та сповіщає про прийняті рішення слідчі органи.
Слід підкреслити, що питання про поновлення кримінальної справи стосовно особи, яка звільняється з психіатричної лікарні в зв'язку з вилікуванням, якщо вона вчинила злочин у стані осудності чи обмеженої осудності, вирішується одночасно зі скасуванням примусового заходу медичного характеру. При цьому враховуються строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України, наявність акта амністії або помилування, змін у кримінальному законі в виді декриміналізації відповідних діянь.
Стаття 423. Відновлення кримінальної справи щодо особи, до якої були застосовані примусові заходи медичного характеру
Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку статті 419 цього Кодексу виносить ухвалу, а суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежена осудк'сть Сул:- встановлена під час судового слідства. Час перебування а медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.
Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.
(Стаття 423 із змінами, внесеними згідно з Загонами Ni 2464-12 від 17.06.92, № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Питання про поновлення кримінальної справи стосовно особи, яка звільняється з психіатричної лікарні в зв'язку з виздоровлен-
Стаття 424 шиї
ням, якщо вона вчинила злочин у етапі осудності, вирішується одночасно зі скасуванням примусового заходу медичного характеру. При цьому враховуються строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 48 КК України, наявність акта амністії або помилування, зміни в кримінальному законі.
Стаття 424. Оскарження ухвали, постанови судді аб° СУДУ про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру або внесення на них подання прокурора На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом у порядку, передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку.
(Стаття 424 в редакції Законів № 2857-12 від 15.12.92, № 2533-Щ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)
Стаття 425
1003
Розділ сьомий
ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ
ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ
(Кодекс доповнено розділом сьомим згідно з Указом
ПВР від 24.01.67, назви розділу сьомого і глави 35 змінено згідно з Указом ПВР № 8627-10 від 20.03.85)