Глава 24 загальні положення судового розгляду

Стаття 257. Безпосередність, усність судового розгляду

Суд першої інстанції при розгляді справи повинен без­посередньо дослідити докази в справі: допитати підсуд­них, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші до­кументи.

Судове засідання по кожній справі відбувається безпе­рервно, крім часу, призначеного для відпочинку.

(Стаття 257 із змінами, внесеними згідно з Законом N> 3129-12 від 22.04.93)

Судовий розгляд — центральна стадія кримінального процесу, в ході якої здійснюється правосуддя — кримінальна справа після повного і всебічного розгляду за участю сторін вирішується по суті винесенням вироку чи іншого справедливого і законного рішення.

Сутність судового розгляду — здійснення правосуддя. Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в державі здійснюється виключно судом. Ст. 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою і не може бути піддана покаранню, доки її вина не доведена в передбаченому законом порядку і не встанов­лена обвинувальним вироком суду.

Визнання особи винною у вчиненні злочину та її покарання з застосуванням кримінального закону можливі тільки за вироком суду на основі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи в умовах, які виключають вплив на суддів, у гласному судовому розгляді.

Надання суду права визнавати громадян винними у вчиненні злочинів, а також піддавати їх кримінальному покаранню перетво­рює судовий розгляд на центральну стадію кримінального процесу¹. Саме в цій стадії остаточно вирішується завдання забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто вчи­нив злочин, був підданий справедливому покаранню та жоден не­винний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та за­суджений.

Див.: Загорский Г. И. Судебное разбирательство по уголовному делу.— М., 1985— С. 6.

764

Стаття 257

Забезпечення правильного застосування закону неможливе без вирішення завдання встановлення об'єктивної істини у справі, без розв'язання всього комплексу завдань, які стоять перед криміналь­ним процесом, а саме: повне розкриття злочину, викриття винного, всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, за­безпечення відшкодування шкоди, виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Про обсяр роботи, яка виконується судом, говорять такі факти. Згідно з даними Верховного Суду України в 2000 році судами України розглянуто майже 240 тисяч кримінальних справ. Із них понад 20 тисяч повернуто на додаткове розслідування¹.

На сьогодні в Україні, як зазначає Пленум Верховного Суду України, рівень застосування позбавлення волі є найвищим серед країн Європи. Якщо в 1990 році було позбавлено волі близько 35 тисяч осіб, то в 2000 р. майже 83 тисячі, при цьому понад 48 тисяч, або 58,7% від загальної кількості,— строком від одного до трьох років, і понад 12 тисяч (14,6%) — лише до одного року². Можна до­пустити, що останні 12 тисяч — це злочини невеликої тяжкості, а більшість із засуджених могли б бути виправданими без позбавлен­ня волі.

Характерними є такі дані. Протягом дванадцяти років (1986 — 1997 pp.) в Україні всього було зареєстровано 5 млн 850 тисяч 103 злочини, засуджено до різних видів покарання 2 млн 51 тис. 689 осіб. При цьому в середньому за рік до позбавлення волі засуд­жувалось 486 тисяч осіб (35% від усіх покарань)³. Такі масштаби кримінальних репресій не можуть сприйматись позитивно.

Якщо на 100 000 населення кількість ув'язнених осіб становить: в Словенії — 40, в Італії — 50, в Норвегії та Фінляндії — 55, в Данії — 65, в Франції — 90, в Німеччині — 96, то в Україні — 415, що трошки менше, ніж в одній із найкримінальніших країн (у США -645)⁴.

Давно вже назріла необхідність декриміналізації деяких діянь, віднесених до числа злочинів, встановлення за такі діяння адміністративної відповідальності. Відомо, що нерідко особа, засуд­жуючись до позбавлення волі за малозначний злочин, піддається впливу кримінального середовища і її авторитетів та виходячи на волю стає якщо не на шлях скоєння нових злочинів, то на шлях сприяння іншим злочинцям. Правоохоронні органи тим самим "не­обачно сприяють підготовці потенційних кадрів для організованої злочинності".

¹ Про стан здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції в 2000 році та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України // Вісник Верховного Суду України.— 2001.— №1.— С. 3 — 7.

² Там само.— С. 6.

³ Див.'. Лунев В. В. Преступность 20 века. Мировой криминологический анализ.— М., 1997.— С. 441—442; Дрьомін В. Інститут пробації в зарубіжному законодавстві // Вісник прокуратури.— 2001.— №3.— С. 97-98.

Див.: Список світової тюремної популяції / Дослідницькі результати Міністерства внутрішніх справ Великої Британії.— Лондон, 1999.— №88.

765

Стаття 257

Зменшення кількості кримінальних справ зменшить умови для розвитку криміногенних факторів, знизить навантаження на суди, дасть їм змогу зосередити зусилля на роботі з більш ефективного розгляду справ про тяжкі злочини.

Спроба вирішити цю проблему в деякій мірі зроблена при при­йнятті нового Кримінального кодексу України. Але при цьому вбачається нерішучість і непослідовність. Наприклад, значно пом'якшивши кримінальну відповідальність за розкрадання в особ­ливо великому розмірі та хаОарництво, скасувавши кримінальну відповідальність за наклеп, а часом раніше за мужолозтво, законо­давець встановлює кримінальну відповідальність за проституцію!?

Особисто я прибічник більш рішучих і радикальних кроків у бік декриміналізації щодо малозначних злочинних діянь та збереження сурової відповідальності за тяжкі злочини. Потребує вдосконален­ня також організація роботи судів та сама процедура судового роз­гляду кримінальних справ.

Судовий розгляд, будучи спрямованим на вирішення всіх за­вдань кримінального процесу, здійснюється публічно, гласно в умо­вах безобмежувальної дії всіх принципів та гарантій правосуддя.

Суд не залежить від висновків органів розслідування та проку­рора, не обмежений у діях зі встановлення істини зібраними на по­передньому слідстві доказами, а має право і повинен самостійно всебічно досліджувати всі обставини справи. Він зобов'язаний вжити всіх заходів для виявлення як викривальних, так і виправдо-вувальних обвинуваченого, а також як пом'якшуючих, так і обтя­жуючих його відповідальність обставин. При цьому суд має бути незалежним та підкорятись тільки закону.

Всебічному й об єктивному дослідженню всіх обставин справи сприяє дія в судовому розгляді таких принципів кримінального про­цесу, як безпосередність дослідження доказіз, усність процесу та змагальність сторін, оптимальна система правовідносин учасників процесу, рівноправність учасників процесу в дослідженні доказів, максимальне зосередження гарантій правосуддя саме в стадії судо­вого розгляду.

Принципи судового розгляду, В стадії судового розгляду діє і має бути реалізована вся система принципів кримінального процесу. Водночас у цій стадії знаходять прояв і нові, характерні саме для судового процесу принципи, а саме: безпосередність і усність про­цесу, таємниця наради суддів, а також у повному обсязі реалізується принцип змагальності сторін.

Безпосередність судового розгляду виявляється в тому, що судді, які розглядають справу й ухвалюють вирок, повинні особисто і без­посередньо в судовому засіданні досліджувати всі докази в справі і на підставі цього дослідження зробити висновок про достовірність доказів, доведеність вчиненого злочину і винності або невинува­тості підсудного.

Матеріали попереднього розслідування не можуть бути покла­дені в основу вироку, якщо вони не перевірені судом у судовому засіданні. Суд що розглядає кримінальну справу, не має права до­ручити іншому суду провести будь-які судово-слідчі дії. Безпосе­редність судового розгляду зобов'язує суд обґрунтовувати вирок,

766

Стаття 258

аргументувати прийняте рішення тільки тими доказами, які були розглянуті і досліджені в ході судового слідства.

Принцип усності полягає в тому, що всі докази, які суд мас намір покласти в основу вироку, повинні бути сприйняті судом в усній формі. Суд вислуховує показання підсудних, потерпілих, свідків, експертів, промови і репліки учасників судових дебатів. У випад­ках, передбачених законом, показання, дані обвинуваченим, свідками і потерпілими на попередньому слідстві і дізнанні, повинні бути оголошені в судовому засіданні. Повинні бути оголошені вис­новок експерта та інші документи.

Змагальність здійснюється стосовно дослідження обставин справи сторонами обвинувачення — державний обвинувач (проку­рор), потерпілий і цивільний позивач та їх представники, та захис­ту — підсудний, захисник підсудного, законний представник не­повнолітнього підсудного, цивільний відповідач і його представник.

Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому роз­гляді користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів і подання клопотань.

Принцип тасмниці нараду суддів вимагає, щоб вирок суду ви­носився в кімнаті для нарад без розголосу обставин голосування і постановления рішень з будь-яких питань. Ніхто не має права навідуватись в кімнату для нарад при винесенні вироку. Заборо­няється розголошувати будь-які обставини винесення вироку чи позиції і думки суддів при його винесенні.

Див. також коментар до ст. 20 і 22 КПК України.

Стаття 258. Незмінність складу суду при розгляді справи Кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому ж складі суддів. Якщо хто-небуд> із суддів позбав­лений можливості продовжувати брати участь у засіданні, він повинен бути замінений іншим суддею, і роз­гляд справи розпочинається з початку, за винятком ви­падків, передбачених статтею 259 цього Кодексу.

Якщо із складу суду вибуває головуючий, розгляд справи відкладається.

Судовий розгляд складається з декількох етапів:

• підготовча частина судового розгляду;

• судове слідство;

• судові дебати;

• останнє слово підсудного;

• постановления і проголошення вироку та звернення його до виконання.

У кожному з етапів судового розгляду вирішуються в доцільній послідовності певні завдання в рамках загальних завдань, які стоять перед усією стадією.

При цьому кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому ж складі суддів. В разі короткочасного захворювання чи появи інших швидкоплинних обставин судове засідання може бути при­зупинене і розпочате знову з тим само складом суду. Якщо хто-не-будь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь

767

Стаття 259

у засіданні, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи розпочинається з початку, за винятком випадків, пов'язаних з присутністю в залі суду заласних народних засідателів і реальної можливості заміни вибуваючого засідателя (ст. 259 КПК України).

Стаття 259. Запасний народний засідатель

У справі, для розгляду якої необхідно значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. За­пасний народний засідатель перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття на­родного засідателя із складу суду заміняє його.

Коли запасний засідатель при цьому не вимагає відновлення судових дій з початку, розгляд справи про­довжується.

Розпочинаючи судовий розгляд справи, головуючий має оголоси­ти прізвище запасного народного засідателя для того, щоб учасники процесу мали змогу своєчасно викласти й аргументувати заяву про його відвід, а тим самим забезпечити послідовність процесу і без­заперечне введення його до складу суду і залучення до подальшого розгляду справи без повернення до початкових дій у разі, коли хтось із засідателів вибуває.

Запасний народний засідатель має бути ознайомлений з матеріалами справи і перебувати весь час роботи суду в залі судо­вого засідання, сприймаючи всю процедуру і всі обставини справи.

Факт вибуття і заміни народного засідателя слід відобразити в протоколі судового засідання.

Стаття 260. Головуючий у судовому засіданні

Головуючий у судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечен­ня здійснення сторонами своїх прав, усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний виховний рівень судового процесу.

Коли хто-небудь з учасників судового розгляду запе­речує проти дій головуючого, які обмежують або порушу­ють їх права, це заперечення заноситься до протоколу.

(Стаття 260 зі змінами внесеними Законом України №2533-111 від 21.06.2001)

Склад суду. Кримінальні справи в суді першої інстанції розгля­даються судом у складі трьох суддів або суддею одноосібно. Зокре­ма, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більш як десять років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально в складі трьох осіб, якшо підсудний заявив клопотання про такий розгляд (ч. 2 ст. 17 КПК).

Судовий розгляд кримінальних справ про злочини, за які перед­бачається можливість призначення покарання у вигляді довічного ув'язнення, в суді першої інстанції провадиться судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Головуючий у судовому засіданні — суддя, який головує при колегіальному розгляді справи або розглядає справу одноособово.

76A Статіпя2в і

Він має рівні права з іншими суддями, але наділений організаційно розпорядчими повноваженнями і керує судовим розглядом справи В силу ст. 260 КПК України він має спрямовувати судове слідство на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи і встановлення істини, усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний виховний рівень судового процесу.

Головуючий діє від імені всього суду і за його згодою. Запере­чення проти дій головуючого заносяться до протоколу і вирішують­ся всім складом суду.

Головуючий в судовому засіданні забезпечує всім учасникам процесу можливість реалізації своїх прав, зобов'язаний усувати із судового слідства все, що не має належності до справи, має право знімати запитання учасників судового слідства, якщо вони з'ясовані, навідні, некоректні чи не стосуються до справи.

Головуючий, як і суд у цілому, має бути незалежним, процесу­ально самостійним та підпорядковуватись тільки закону. Він пови­нен бути об'єктивним та безпристрасним, не брати бік обвинува­чення або захисту, не підпадати під вплив слідчого, критично аналізувати всі доводи, заяви та докази.

Відповідно до ст. 283 КПК України в призначений для розгляду час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа підлягає розгляду.

Стаття 261. Рівність прав сторін у судовому розгляді

Сторона обвинувачення (прокурор, а також по­терпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторо­на захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявления відводів і клопотань, по­дання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх пе­реконливості, виступ у судових дебатах оскарження про­цесуальних рішень суду.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Правосуддя у кримінальних справах здійснюється на засадах за­гальної рівності людей перед законом і судом незалежно від їх по­ходження, громадянства, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, виду та характеру занять, місця проживання та інших обставин. Стосовно всіх громадян кримінально-процесуальне провадження здійснюється однаково. Ніхто не може бути наділений додатковими правами або звільнений від будь-яких обов'язків. Рівність прав не означає рівності обов'язків. Останні випливають із конкретних правовідносин.

Сторони кримінального процесу мають бути рівними у праві надавати та досліджувати докази, заявляти відводи і клопотання, брати участь у судових дебатах, оскаржувати процесуальні рішення суду.

Див. також коментар до ст. 16 КПК.

Стаття 262. Участь підсудного в судовому розгляді

Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбувається за участю підсудного, явка якого до суду € обов'язковою.

Розгляд справи за відсутності підсудного допускається лише у виняткових випадках:

1. коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду;

2. коли справу про злочин, за який не може бути при­значено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов'язковою.

(Стаття 262 із змінами, внесеними згідно з Законом № 2857-12 від 15.12.92)

Участь підсудного в судовому розгляді, включаючи надання ос­таннього слова підсудному, є, як правило, обов'язковою. Лише у виняткових випадках, наприклад коли підсудний перебуває за ме­жами України й ухиляється від з'явлення до суду, закон дозволяє розгляд справи за відсутності підсудного. В даному разі підстави для зупинення судового процесу немає, адже місце перебування об­винуваченого відоме. Судовий процес може бути проведений за відсутності підсудного або ж розгляд справи відкладається до вирішення питання про екстрадицію обвинуваченого до України відповідно до міжнародних правових актів.

Проведення ж окремих судових дій допускається за рішенням суду за відсутності обвинуваченого лише в передбачених законом випадках (ст. 300, 307, 272 КПК України). Наприклад, для забезпе­чення безпеки свідків допускається їх допит чи проведення з ними інших судових дій за відсутності обвинуваченого.

Стаття 263. Права підсудного під час судового розгляду У судовому засіданні підсудний має право:

1) заявляти відводи;

1-1) на колегіальний розгляд справи у випадках, передбачених законом;

2. мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе;

2. заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду;

3. подавати докази, просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів;

4. давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

2. просити суд про оголошення доказів, що є в справі;

7. задавати питання іншим підсудним, свідкам, ек­спертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позива­чеві і цивільному відповідачеві;

8. брати участь в огляді речових доказів, місця вчи­нення злочину і документів;

9. брати участь у судових дебатах;

10) звертатися до суду з останнім словом.

(Стаття 263 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законами № 3780-12 від 23.12.93, № 305/94-ВР від 20.12.94, №2533-111 від 21.06.2001)

25 Тср-іі-.шник

no

Стаття 263

Право заявляти відводи реалізується підсудним з урахуванням положень ст. 54 — 63 КПК України.

Відвід може бути заявлений підсудним судді, всьому суду, народ­ному засідателю, обвинувачу, захиснику, експерту, спеціалісту, пе­рекладачу, секретарю судового засідання.

Названі учасники процесу можуть брати участь у справі за умови їхньої об'єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавлені у розв'язанні справи. Стосовно експертів, перекладачів, спеціалістів важливою вимогою є також їх компе­тентність. За наявності невідповідності зазначених осіб даним ви­могам підсудний має право заявити їм відвід.

Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстави для відводу стали відомі після початку судового слідства (ч.2 ст. 56 КПК України).

Заява про відвід розглядається в порядку ст. 57 КПК України. Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним.

Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в кімнаті для нарад.

Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови місцевого суду. Коли до складу місцевого суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові місцевого суду, питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного або іншого вищого суду.

У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищого суду для вирішення пи­тання про її підсудність.

У разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем.

Названі правила відводу стосуються і прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку чи в порядку виключного провадження, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.

Питання про відвід прокурора в суді вирішує суд який розгля­дає справу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він од­ноособово вирішує питання про відвід прокурора.

Право на колегіальний розгляд справи надається у випадках, пе­редбачених законом відповідно до ст. 17 КПК України.

Зокрема кримінальні справи про злочини, за які законом перед­бачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше де­сяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд, а кримінальні справи про злочини, за які законом передба­чена можливість призначення покарання у вигляді довічного поз-

Стаття 263 771

бавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Право мати захисника або взяти захист сво'іх інтересів на себе.

Суд повинен визначитися, чи не бажає підсудний мати захисни­ка, роз'яснити, що в судовому засіданні як захисники можуть вис­тупати також близькі родичі, опікуни і піклувальники, визначитися, чи не є участь у справі захисника обов'язковою, незважаючи на відмову підсудного.

Як захисники допускаються будь-які фахівці у галузі права — юристи за фахом, які не працюють в органах внутрішніх справ, податковій міліції, суді, СБУ, державному нотаріаті, органах дер­жавного управління та прокуратурі, і не підлягають відводові за на­явності передбачених у законі підстав.

У випадках, коли участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захис­ники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисни­ком — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за зако­ном має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи.

Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсуд­ним чи засудженим, іх законними представниками, а також іншими особами на прохання чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Суд зобов'язаний надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встанов­ленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити

захисника.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1. фахівців у галузі права, які за законом мають право на на­дання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи, — угодою або дорученням юридичної особи;

2. адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання, а адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання,— угодою;

3. близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою об­винуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний має право запросити собі кількох захисників.

Про допуск захисника до участі в справі суддя виносить поста­нову, а суд — ухвалу.

Захисник може бути призначеним. Особа, яка провадить дізнан­ня, слідчий чи суд можуть призначити захисника через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника є обов'язковою для керівника адво­катського об'єднання.

Захисник призначається у випадках:

Ц коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запро­сити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктив­них причин не може цього зробити;

2) коли участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, об­винувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника.

25*

772

Стаття 263

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

1. у справах осіб, які підозрюються або ббвинувачуються у вчи­ненні злочину у віці до 18 років,— з моменту визнання особи підо­зрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2. у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист,— з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3} у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство,— з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обви­нувачення;

4. коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передба­чає довічне ув'язнення — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5. при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту на­явності в особи душевної хвороби;

6. при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту непов­нолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-роз-подільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника у передбачених випадках є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не поз­бавляє його права запросити того чи іншого захисника в подаль­ших стадіях процесу.

Суд повинен перевірити, чи не є відмова від захисника вимуше­ною, наприклад через відсутність коштів на оплату праці адвоката. Якщо це так, суд вирішує питання про звільнення підсудного від оплати послуг захисника.

Відмова від захисника у випадках, коли його участь у справі має обов'язковий характер, може бути прийнята лише, коли підозрю­ваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий об­ґрунтовують її мотивами, які суддя чи суд визнають такими, що за­слуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим.

При відмові від захисника суд (суддя) зазначає про це в прото­колі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її суддя виносить постанову, а суд — ухвалу.

Прийнявши відповідно до вимог статті 50 КПК України рішення про усунення захисника від участі в справі, а також відмову захис­ника від виконання обов'язків, суддя чи суд роз'яснюють підозрю­ваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього не менше трьох діб. Якщо у випадках, передбачених статтею 45 КПК України, підозрюваний,

773

Стаття 263

обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, суддя постановою, а суд — ухвалою самі при­значають захисника.

Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.

Незабезпечення підсудному права мати захисника є істотним порушенням чинного законодавства, права на захист і може тягти скасування судових рішень. Судові рішення підлягають, зокрема, обов'язковому скасуванню у тих випадках, коли таке порушення позбавило чи обмежило обвинуваченого, підсудного або його за­хисника в здійсненні права на захист і перешкодило чи могло пе­решкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обґрунтоване судове рішення.

Порушення права обвинуваченого на захист може тягти більш негативні наслідки. Згідно зі статтею 374 КК України: "недопущен­ня чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе пору­шення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,— карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з поз­бавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Захисник сприяє підсудному в здійсненні і захисті його прав, надає йому необхідну допомогу, бере участь у дослідженні доказів, виступає в судових дебатах. Він не повинен робити нічого, що за­вдало б шкоди підсудному. Див. також коментар до ст. 43.

Право заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призна­чення експертизи і витребування інших доказів, просити суд про оголошення доказів, що є в справі, брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів є невід'ємним правом підсудного на участь у дослідженні доказів і законом не обмежене ніякими умовами. Суд має вислухати відповідні клопотання підсуд­ного та задовольняє їх, якщо це сприяє всебічному і повному дослідженню обставин справи і може мати значення для правосуддя.

Подання доказів — право, а не обов'язок підсудного. Органи та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права переклада­ти обов'язок доказування на підсудного.

Право подавати докази підсудний здійснює: безпосередньо пе­редаючи суду речові докази, що є в його розпорядженні, сліди зло­чину, матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, комп'ютерні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові до-

774

77Ь

Стаття 263

кумєнти та інші докази; даючи показання та пояснення у справі; заявляючи клопотання про провадження судових дій або про пос­тавлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи участь у судовому слідстві.

Право давати показання по суті справи в кожний момент судо­вого слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання є невід'ємним правом підсудного, яке спрямоване на надання йому можливості для захисту. Воно дозволяє йому спрос­тувати показання свідка чи іншого учасника процесу, якщо вони виявились помилковими, дати свою оцінку речових доказів, указа­ти на сумніви щодо належності до справи, допустимості чи до­стовірності досліджуваних доказових матеріалів, своєчасно вжити заходів для перевірки окремих доказів.

Ніхто не може примушуватись до давання показань стосовно самого себе і не несе відповідальності за відмову від давання пока­зань стосовно самого себе.

Підсудний не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або за давання заздалегідь хибних показань. Давання по­казань — його право, а не обов'язок. Згодившись на давання пока­зань, підсудний .має бути попередженим, що його показання мо­жуть бути використані для доказування його винності.

Право задавати запитання іншим підсудним, свідкам, експер­тові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві і цивільно­му відповідачеві. Підсудний має право задавати запитання тільки названим учасникам процесу і тільки з дозволу суду відповідно до установленого ним порядку дослідження доказів у процесі судового слідства. При цьому, щоб не мало місця небажаного психологічного впливу на допитуваних, законом забороняється задавати навідні за­питання.

Право брати участь у судових дебатах. Підсудний має право брати участь у судових дебатах незалежно від того, чи бере участь в них захисник чи ні. Це право підсудний реалізує шляхом прого­лошення судової промови відповідно до установленого порядку та виступаючи з репліками щодо виступів інших учасників процесу. Беручи участь у судових дебатах, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, дати їм оцінку, звернути увагу на прогали­ни, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів, на об­ставини, що пом'якшують відповідальність, або тягнуть закриття справи за дієвим каяттям чи за інших обставин, навести аргументи щодо невідповідності істині тверджень сторони обвинувачення.

Право звертатися до суду з останнім словом. Право підсудного на останнє слово — це абсолютне і нічим не обмежене право підсудного в будь-якій цивілізованій системі пра­восуддя. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного або будь-яким чином впливати на його розмірковуван­ня, спрямовувати його промову, регламентувати її або коригувати. Не можна уривати промову підсудного або ставити йому під час й' проголошення будь-які запитання.

Стаття 264

Стаття 264. Участь прокурора в судовому засіданні

Участь прокурора в судовому засіданні с обов'язковою, крім випадків:

1. коли розглядаються справи про злочини, передба­чені частиною першою статті 27 цього Кодексу;

2. коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом дер­жавне обвинувачення, подас докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосу­вання кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтвер­джують пред'явленого підсудному обвинувачення, він по­винен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти мотиви відмови. В цьому випадку суд роз'яснює потерпілому та його представникові право вимагати про­довження розгляду справи і підтримувати обвинувачення.

Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізич­них чи юридичних осіб або державних інтересів.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Прокурор — суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст. 121 Конституції України покладаються такі функції:

• нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють до-судове слідство, дізнання та оперативно-розшукову діяльність;

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадян або держави в суді у виз­начених законом випадках;

• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян.

Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави необхідних процесуальних дій, спрямованих на забезпечення інтересів держа­ви та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, в разі неспроможності ними самостійно їх захищати.

Формами представництва є: звернення до суду з позовними за­явами про захист прав, свобод і законних інтересів певних фізич­них чи юридичних осіб або держави, звернення з позовними за­явами про визнання незаконними певних правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб, участь у судовому розгляді справи і використання при цьому своїх повноважень обвинувача та пред­ставника, внесення апеляційного та касаційного подання на судові рішення або заяви про перегляд справи в порядку виняткового про­вадження за нововиявленими обставинами.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та підтримання в суді державного об­винувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції України покладається на прокуратуру. Виходячи з того що підтримання обвинувачення в суді стало принциповим положенням, а змагальність можлива лише

776

Стаття 265

за рівних умов, слід забезпечити рівні можливості сторін. З цього при­воду постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституцц України при здійсненні правосуддя" слушно зазначає, що при відданні особи до суду слід в усіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, виз­навати обов'язковою участь у судовому засіданні прокурора.

Водночас, це обумовлює обов'язкову участь у таких справах і захисника, оскільки його участь обов'язкова в справах, у яких про­курор підтримує обвинувачення. Ці обставини вимагають від про­курора професіоналізму в виконанні функції обвинувачення.

Прокурор підлягає відводу за тими само підставами, що й суддя. Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства у справі, підтримував обвинувачення в суді або робив вис­новок при розгляді справи в касаційному порядку чи в порядку на­гляду, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу {ст. 58 КПК України).

Відвід, заявлений прокурору при розгляді справи в суді, розв'я­зується судом.

Прокурор, підтримуючи обвинувачення, керується вимогами за­кону і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи. Необхідно ретельно готувати справу до су­дового розгляду ще зі стадії попереднього слідства. Якщо прокурор дійшов висновку, що підсудний не винен у вчиненні злочину, він не тільки має право, а морально та юридично, керуючись прин­ципом презумпції невинуватості обвинуваченого, зобов'язаний відмовитись від підтримки обвинувачення. В такому разі суд з'ясовує думку потерпілого і, якщо він не згоден з позицією про­курора, надає право потерпілому підтримувати обвинувачення.

Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку розглядати справу по суті і вирішити її на загальних підставах. В цьому випадку суд роз'яснює потерпілому та його представникові право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення.

Стаття 265. (виключена)

Стаття 266. Участь захисника в судовому розгляді

Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребуван­ня і приєднання до справи нових доказів, які виправдову­ють підсудного або пом'якшують його відповідальність, за­являє Інші клопотання, викладає суду свою думку про кло­потання інших учасників судового розгляду.

Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримі­нального закону та міри покарання.

(Стаття 266 із змінами, внесеними згідно з Законом № 3780-12 від 23.12.93)

Сшашупя 266

Захисник — це самостійний учасник кримінального процесу, на _яКого покладено функцію захисту, і тому він зобов'язаний вико­ристовувати всі зазначені в законі засоби і способи з метою з'ясування обставин, що виправдовують підзахисного чи пом'якшують його відповідальність.

Як захисники допускаються фахівці у галузі права та особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а в судовому засіданні як захис­ники можуть виступати також близькі родичі, опікуни і піклуваль­ники.

У випадках, коли участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захис­ники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисни­ком — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за зако­ном має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи.

Захисник може брати участь у справі за запрошенням чи згодою обвинуваченого (підсудного) або за призначенням.

Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсуд­ним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами на прохання чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Суд зобов'язаний надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встанов­ленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1. фахівців у галузі права, які за законом мають право на на­дання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи,— угодою або дорученям юридичної особи;

2. адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання, а адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання,— угодою;

3. близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою об­винуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний м^є прльо запросити собі кількох захисників.

Про допуск захисника до участі в справі суддя виносить поста­нову, а суд — ухвалу.

Захисник може бути призначеним. Захисник призначається у

випадках:

1. коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запро­сити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктив­них причин не може цього зробити;

2. коли участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, об­винувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника.

Суд або суддя можуть призначити захисника через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника є обов'язковою для керівника адво­катського об'єднання.

778

Стаття 266

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:

1. у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчи­ненні злочину у віці до 18 років,— з моменту визнання особи підо­зрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2. у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист,— з моменту затримання особи чи пред'яв­лення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3. у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство,— з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обви­нувачення;

4. коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передба­чає довічне ув'язнення — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5. при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту на­явності в особи душевної хвороби;

6. при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту непов­нолітнього або з моменту поміщення його до приймача-роз-подільника;

Адвокати, фахівці в галузі права чи інші особи, запрошені обви­нуваченим до участі в кримінальній справі чи залучені за призна­ченням для захисту прав обвинуваченого, мають кримінально-про­цесуальний статус захисника.

Одна й та сама особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.

Захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, як особа, що провадила дізнання, як прокурор, гро­мадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач; як представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок.

Захисником не може бути також особа, яка є родичем будь-кого зі складу суду, особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, обвинувача, потерпілого, цивільного позивача.

Захисником не може бути особа: щодо якої порушено кримі­нальну справу; визнана недієздатною чи обмежено дієздатною.

Особа не може брати участь у справі як захисник також у ви­падках:

1. коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридич­ну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулась з проханням про надання юридичної допомоги;

2. у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адво­катською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України.

Статте

Згідно зі ст. 61 КПК України не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, _а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду

справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, орга­нах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Відповідно і захисником не може бути особа, що є співробітником названих установ.

Законом не обмежена кількість захисників, а це означає, що на запрошення підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі в справі може бути допущено декілька захис­ників.

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від послуг певного запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того само чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

Відмова від захисника у випадках, коли його участь у справі обов'язкова, може бути прийнята лише, коли підозрюваний, обви­нувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які суд чи суддя визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим.

Розглядаючи заяву підозрюваного, обвинуваченого, підсудного про відмову від участі в справі захисника, суд повинен з'ясувати, відмовляється він від захисника і буде самостійно здійснювати свій захист чи бажає замінити його іншим. В останньому випадку необхідно надати йому можливість замінити захисника. Якщо у підсудного немає коштів на оплату послуг адвоката, суд повинен надати можливість користуватись допомогою захисника за дер­жавні кошти.

При відмові від захисника суд (суддя) зазначає про це в прото­колі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її суддя виносить постанову, а суд — ухвалу.

Прийнявши рішення про усунення захисника від участі в справі, а також прийнявши відмову захисника від виконання обов'язків, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього в стадії судового роз­гляду справи — не менше 3 діб. Якщо у випадках, коли участь за­хисника є обов'язковою, підозрюваний, обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, суддя поста­новою, а суд — ухвалою самі призначають захисника.

Заміна одного захисника іншим, крім випадків, передбачених статтею 61 КПК України, може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Заміна од­ного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу

780

Стаття 266

і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю за­хисника, якого замінено.

Захисник не повинен відмовлятись від виконання взятих на себе повноважень і функцій захисту. Лише в виняткових випадках за­хисник має право відмовитись від виконання своїх обов'язків:

1. коли є обставини, які згідно зі статтею 61 КПК України вик­лючають його участь у справі;

2. коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи не­компетентністю.

Це правило поширюється як на адвокатів, так і на інших юристів, що запрошені чи призначені судом виконувати функцію захисту. Але воно не може застосовуватись до близьких родичів обвинуваченого. Вони не завжди мають необхідні знання, достатню юридичну підготовку та досвід а тому можуть виконувати функцію захисту лише за своїм бажанням, маючи необхідний життєвий досвід та здоровий глузд. Вони не можуть як примушуватись вико­нувати функцію захисту, або виконувати її за призначенням, так і не можуть і відсторонюватись від справи в зв'язку з некомпе­тентністю. В справах, в яких участь захисника обов'язкова, ці особи виконують функцію захисту лише при одночасній участі в справі професійного захисника з числа фахівців у галузі права. Проте всі захисники обвинуваченого в судовому процесі мають рівні проце­суальні права.

У стадіях судового розгляду справи захисник має право:

• брати участь у судових засіданнях;

• мати з підсудним побачення віч-на-віч без обмеження їх кількості і тривалості, а також мати побачення з засудженим чи з особою, щодо якої здійснюється провадження чи засто­совано примусові заходи медичного чи виховного характеру

• подавати докази, ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, пози­вачу та відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів (судді можуть відхилити поставлене захисником запитання, але вони зобов'язані занести його до протоколу судового засідання);

• застосовувати науково-технічні засоби у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні,— з дозволу судді чи суду;

• збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази в справі, в тому числі запитувати й одержувати до­кументи чи копії їх від громадян та юридичних осіб, знайоми­тись на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднан­нях громадян з необхідними документами, окрім тих, таємниця яких охороняється законом, опитувати громадян;

• одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вима­гають спеціальних знань;

• заявляти клопотання і відводи;

• висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопо­тань інших учасників судового розгляду;

• оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

781

Стаття 266

• виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості;

• виступати в судових дебатах;

• знайомитись з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

• знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

• брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи.

Захисник має право на забезпечення своєї безпеки.

Обвинувачений поряд з іншими правами має право на побачен­ня з захисником до першого допиту. Судам слід ретельно перевіряти, чи було роз'яснено обвинуваченому таке право і чи не були вони обмежені в цьому. У разі, коли особа, яка провадить дізнання, або слідчий порушили зазначені вимоги закону і за наяв­ності заяви підозрюваного, обвинуваченого на побачення з захис­ником допитали його без участі останнього, на ці показання не можна посилатись у вироку на підтвердження винності підсудного у вчиненні злочину.

Основний принцип захисника, якого він має дотримуватись, бе­ручи участь у справі,— презумпція невинуватості обвинуваченого. Захисник повинен керуватися принципом невинуватості підзахис­ного і зробити все для його реалізації у кримінальному процесі.

Водночас захисник не слуга свого підзахисного, не його інтелек­туальний помічник у досягненні ним бажаної для нього мети будь-якими засобами і не повинен перетворюватись на засіб протидії намірам слідчого встановити істину, дозволяти собі втягуватись у брудну гру, в співуїасть по приховуванню злочину.

У Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийнятому в Страсбурзі в жовтні 1988 року, слуш­но зазначається, що захисник повинен дотримуватись принципу чесного проведення судового розгляду. Він ні за яких, обставин не повинен повідомляти суду явно неймовірну або недостовірну інформацію.

Захисник — безумовний учасник судових дебатів. Обмеження тривалості судових дебатів при викладенні підсудним або його за­хисником доводів з пред'явленого обвинувачення не допускається. Беручи участь у судових дебатах, він може давати оцінку доказам, робити свої заяви про їх належність до справи, допустимість, до­стовірність і достатність, висловлювати свої судження щодо сумнівів у винності підсудного або вказувати на факти, що підтвер­джують його невинуватість, викладати суду свої доводи.

Захисник має право на ознайомлення з протоколом судового засідання і на подання ним письмових зауважень на його непра­вильність або неповноту. Про дату підписання протоколу, виготов­леного після встановленого ст. 87 КПК України строку, захисник повинен бути своєчасно повідомлений.

Клопотання про ознайомлення з протоколом судового засідання може бути заявлено відразу ж після оголошення вироку чи іншого судового рішення, але не пізніше ніж на третю добу з дня складенню протоколу.

Гтаття 266

783

782 Стаття 266

Правильною буде вважатись практика тих судів, які при мож­ливості вручають для ознайомлення і подання письмових заува­жень належно засвідчену копію протоколу судового засідання. Необхідно також мати на увазі, що відповідно до закону ознайоми­тися з протоколом судового засідання і подати на нього письмові зауваження можна лише в межах трьох діб з дня його складення.

Захисник не має права:

• розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з вико­нанням його обов'язків;

• використовувати свої повноваження на шкоду особи, яку за­хищає.

Якщо захисник не згоден з позицією підзахисного, він не пови­нен діяти всупереч його інтересам, не має права висловлювати своє переконання у винності підзахисного, якщо той себе таким не визнає. "Не зашкодь" — основна етична засада діяльності адвоката.

Захисник не має права розголошувати дані, що стали відомі йому у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Через цю об­ставину він не може бути допитаний. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про адвокатуру" адвокат зобов'язаний зберігати адво­катську таємницю, предметом якої є всі дані, отримані ним пр здійсненні своїх фахових обов'язків.

Захисник зобов'язаний:

• надавати підзахисному необхідну юридичну допомогу;

• використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших за конодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обста­вин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого;

• не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчи нення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи п~ терпілого до відмови від показань або до давання завідом неправдивих показань, схилити експерта до відмови від да вання висновку чи давання заздалегідь неправдивого висно^-ку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затяг нуги розслідування чи судовий розгляд справи.

• дотримуватись встановленого порядку при розслідуванні т судовому розгляді справи.

Захисник повинен використовувати всі передбачені в законі за соби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують під" зрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи ви ключають їх відповідальність, і надавати їм необхідну юридичну д~ помогу, своєчасно з'являтися для участі в судовому засіданні.

У судовому розгляді захисник, будучи самостійним учаснико процесу, представляє і захищає права та законні інтереси підсуд ного, по суті будучи представником підзахисного, залишаючись с мостійним суб'єктом кримінального процесу. Він діє в інтерес підсудного, за згодою підсудного, за дорученням підсудного, сприя підсудному у здійсненні його прав, використовує свої права на за хист його інтересів, не повинен вживати ніяких заходів, які мож зашкодити підсудному

Захисник у суді захищає підсудного перед судом, робить все, щоб полегшити його становище. Захисник може оспорювати обви­нувачення, спростовувати покладені в основу обвинувачення дока­зи і подавати докази на користь підсудного. Якщо підсудний запе­речує свою винність, стверджує, що він не вчиняв злочину, в якому його обвинувачують, захисник не може обрати протилежну позицію, стверджувати, що він вважає підсудного винним, і звести захист до виявлення в діянні підсудного пом'якшуючих обставин. Якщо захисник так стане будувати свій захист, це фактично будє-означати, що підсудний залишився без захисту, а ще й отримав г. особі захисника додаткового обвинувача.

Якщо підсудний заперечує свою винність у суді, захисник не має права будувати захист на своєму суб'єктивному переконанні пре його винність або на визнанні підзахисним своєї вини на попе­редньому слідстві або під час побачень з адвокатом віч-на-ьіч. Вії. зобов'язаний аналізувати докази і відшукувати все, що може посіяти сумнів у винності підсудного або послужити його виправ­данню.

Керуючись законом і правилами фахової етики, адвокат завжди зобов'язаний діяти в інтересах підзахисного, які для нього повинні бути вище інтересів колег-юристів.

Гарантії діяльності захисника в достатній мірі відповідають йоге функції. Права захисника, його честь і гідність охороняються зако­ном. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатії у зв'язку з перевіркою їх діяльності без дозволу суду. Кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки прокурором об­ласті чи прокурором відповідного рівня і вище. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилу ченню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суд­дею або судом без згоди захисника.

Не може бути винесено окрему постанову судді або ухвалу суду щодо правової позиції захисника у справі. Адвокат не піддягає кримінальній, цивільній чи іншій відповідальності у зв'язку з по­данням згідно з законом юридичної допомоги громадянам.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність і діяльність захисника в кримінальному процесі. Не припустимо ви­магати від адвоката інформацію, яка становить його адвокатську

таємницю.

У параграфі 6 Основних положень про роль адвокатів, прийня­тих 8 Конгресом ООН у серпні 1990 року, зазначається, що уряди повинні забезпечувати: можливість здійснювати адвокатом свою фахову діяльність без залякувань, перешкод і необґрунтовани? втручань; можливість вільно пересуватися по країні і консультувати клієнта; імунітет адвоката від переслідувань за заяви в справі прг сумлінному виконанні своїх обов'язків відповідно до закону; мож ливість знайомитися з матеріалами кримінальної справи не пізніше закінчення слідства — до судового розгляду. Адвокати не повинн. ідентифікуватись з клієнтами і їхніми справами.

Особливість діяльності захисника в кримінальному процесі по лягає в тому, що він може одержувати від підзахисного відомості.

785

784 Стаття 266

які той ні за яких обставин не повідомив би іншій людині. Адвокат узагалі, як і захисник зокрема, зобов'язаний однаковою мірою зберігати в таємниці як відомості, отримані від клієнта, так і інфор­мацію про самого клієнта. На обов'язок дотримання конфіденційності не поширюється термін давності.

Забороняється втручання в діяльність захисника чи представни­ка особи.

Згідно зі ст. 397 КК України вчинення в будь-якій формі пере­шкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представ­ника особи з надання правової допомоги або порушення встанов­лених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища,— карають­ся штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Чинний Кримінальний кодекс України захищає життя, честь і гідність захисника, при тому в такій само мірі як життя, честь і гідність слідчого. Відповідно до ст. 398 КК України погроза вбивст­вом, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової до­помоги,— карається арештом на строк до шести місяців або обме­женням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Умисне заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,— карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Умисне заподіяння тим самим особам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкодження — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Згідно зі ст. 399 КК України умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близь­ким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням право­во* допомоги,— караються штрафом від п'ятдесяти до ста неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоди в особливо великих розмірах,— кара­ються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Реалізація ідеї правової держави, безумовно, потребує, з одного боку, зміцнення самого інституту захисту, а з другого — підвищу­вати ефективність діяльності захисників у кримінальному процесі. Але на шляху вирішення цього завдання не без проблем.

Стаття 267

У кримінальному процесі обвинувачений не завжди має мож­ливість реалізувати своє право на юридичну допомогу захисника, в зв'язку з відсутністю коштів. У цих умовах відмова від захисника стала поширеним явищем. Слідчим практично неможливо забезпе­чити участь захисника в справі за призначенням, оскільки відсутня зацікавленість у здійсненні ефективного захисту малозабезпечених обвинувачених діючими "адвокатами з посвідченнями".

Тим паче, що обов'язок забезпечити адвоката за призначенням держава покладає на різні діючі на засадах самоврядування об'єднання адвокатів, якими вона не керує і на яких не має адміністративного впливу.

Настала потреба створення державної служби захисту — муніципальної адвокатури, яка б фінансувалась з місцевих бюд­жетів і виконувала б функцію надання юридичної допомоги мало­забезпеченим громадянам.

Стаття 267. Участь потерпілого в судовому розгляді

Потерпілий під час судового розгляду справи має право: давати показання; заявляти відводи і клопотання; висловлю­вати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи; подавати докази, задавати запитання свідкам, експертові, спеціалістові і підсудним; брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів, а в справах, зазначених у частині першій статті 27 цього Ко­дексу,— підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах.

У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи. У цьому ви­падку він підтримує обвинувачення.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди та яка визнана потерпілім у кримінальній справі постановою слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора чи ухвалою суду.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 8 від 22.12.78 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів" (із змінами, вне­сеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 6 від 29.06.84, № 3 від 04.06.93, № 12 від 03.12.97) зазначає: "Відповідно до ч.2 і ч.З ст. 49 КПК України особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода, набуває передба­чені законом права учасника процесу лише після того, як вона буде визнана потерпілою. Для визнання особи потерпілою закон не по­требує наявності її заяви. Про визнання потерпілим або відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять пос­танову, а суд — ухвалу".

Потерпілий у судовому розгляді є повноправним учасником про­цесу протягом усього судочинства. Він є однією із сторін у змагаль­ному процесі і для захисту своїх прав наділяється рівними правами

786

787

Стаття 26?

з іншими учасниками у дослідженні доказів та заявленні клопотань. Ст. 261 КПК України недвозначно говорить про рівність прав учас­ників судового розгляду.

Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав. Як одна із сторін змагального процесу, потерпілий присутній у залі засідання протя­гом всього розгляду.

У разі нез'явлення потерпілого суд вирішує питання про розгляд справи або про відкладення її залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи та захисти­ти його права і законні інтереси. У разі нез'явлення без поважних причин потерпілого або його представника у справах, згаданих у ч. 1 ст. 27 Кримінально-процесуального кодексу України, справа підлягає закриттю, однак за клопотанням підсудного справа у цих випадках може бути розглянута по суті за відсутності потерпілого.

У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими ро­дичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). До участі у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один із них, про що суддя ви­носить постанову, а суд — ухвалу.

Право брати участь у судовому розгляді служить основною га­рантією захисту прав, свобод і законних інтересів потерпілого. В суді, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти кло­потання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закону і встановленого судом порядку-

Право давати показання є невід'ємним правом потерпілого, яке спрямовано на надання йому можливості для захисту своїх прав і законних інтересів. Воно дозволяє йому спростувати показання підсудного чи іншого учасника процесу, дати свою оцінку речовим доказам, указати на сумніви щодо належності до справи, допусти­мості чи достовірності досліджуваних доказових матеріалів, своєчасно вжити заходів для їх перевірки.

Відповідно до ст. 19 У ПК України потерпілий має право давати показання на рідній мові або користуватися послугами переклада­ча. Оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави.

Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. По­терпілий не несе відповідальності за відмову давати показання як щодо самого себе або своїх близьких родичів, так і стосовно будь-яких інших обставин справи взагалі. Потерпілий несе кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань по ст. 384 КК України.

Право надавати доказові матеріали. Потерпілий може надати суду документи відеозапису, матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази та документи. Суд зобов'язаний при­йняти подані докази. Цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.

Право заявляти відводи реалізується з урахуванням положень правових норм, викладених у ст. 54 — 63 КПК України.

Стаття 267

Відвід може бути заявлений потерпілим судді, народному засіда­телю, суду, обвинувачу, захиснику, експерту, спеціалісту, перекла­дачу, секретарю судового засідання, громадському захиснику й об­винувачу. Закон надає можливість даним учасникам процесу брати участь у справі за умови їхньої об'єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавлені у розв'язанні справи. Стосовно експерта важливою вимогою є його компетентність. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам по­терпілий має право заявити їм відвід. Заява про відвід розглядається в порядку ст. 57 КПК України.

Відвід має бути заявлений до початку судового слідства, проте пізніша заява про відвід допускається лише у випадках, коли підста­ви для відводу стали відомі після початку судового слідства (ч. 2 ст. 56 КПК України). Заява про відвід судді, який одноособово роз­глядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи.

Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови місцевого суду.

Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним. Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повно­му складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в кімнаті для нарад.

Указані правила відводу стосуються і прокурора. Питання про відвід прокурора в суді вирішує суд, який розглядає справу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід прокурора.

Право заявляти клопотання потерпілий може реалізувати на будь-якому етапі судового розгляду справи. Про результати їхнього розгляди потерпілий має бути вчасно повідомлений.

Право задавати питання свідкам, експертові, спеціалістові і підсудним потерпілий реалізує з урахуванням встановленого судом порядку судового слідства. Він має право задавати запитання на­званим учасникам процесу тільки з дозволу суду. Законом заборо­няється задавати навідні запитання.

Право брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів є невід'ємним правом потерпілого на участь в дослідженні доказів. Це право потерпілий реалізує з урахуванням встановленого судом порядку судового слідства. Речові докази мають бути представлені потерпілому і надана можливість їх де­тального огляду, документи не тільки оголошуються, а й надаються для ознайомлення.

Право давати пояснення з приводу досліджуваних судом обста­вин справи та висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду реалізується потерпілим як у процесі судового слідства, так і по його завершенні, відповідно до поданих іншими учасниками процесу клопотань. Відповідні пояснення і думки потерпілого заносяться до протоколу судового засідання й аналізуються судом.

789

788

Стаття 267

Право приносити скарги. Дії і рішення вказаних вище осіб мо­жуть бути оскаржені потерпілим: дії і рішення слідчого та органу дізнання — прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крім того,— начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора — вищому прокурору або в суд; дії і рішення суду — у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскаржені в суді. Поряд із цим потерпілий, як і будь-який інший громадянин України, може оскар­жити здійснювані дії або прийняті рішення, що торкаються його інтересів, Уповноваженому з прав людини Верховної Ради України.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов'язку повідомляти потерпілого про при­йняті рішення, роз'яснювати права потерпілого, що виникають з цього, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації. Наприклад, у випадку закриття справи потерпілому, відповідно до вимоги ст. 215 КПК України, повинна бути надана копія постанови про закриття справи або направлено повідомлення з роз'ясненням процедури оскарження прийнятого рішення.

Вирок оскаржується потерпілим в апеляційну інстанцію.

Право брати участь у судовому розгляді служить основною га­рантією захисту прав і свобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може брати участь у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявляти клопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно до закоігу і встановленого судом порядку.

Право особисто або через свого представника підтримувати об­винувачення потерпілий має по справах приватного обвинувачен­ня. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор при­йде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, і відмовляється від обви­нувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представникові право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку по­терпілий самостійно підтримує обвинувачення.

Потерпілий має право користуватись рідною мовою, тобто да­вати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати запи­тання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою пере­кладача.

Потерпілий мас право вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди, а також вима­гати забезпечення його безпеки передбаченими законом засобами.

Потерпілий має право брати участь у судових дебатах, тобто після закінчення судового слідства виступати з судовою промовою та скористатись правом репліки щодо виступів інших учасників'.

Це право потерпілого закріплено в ст. 267 КПК України в 2001 році. Пропозиція про необхідність надання права потерпілому брати участь у судових дебатах висловлена й обґрунтована в працях автора. Див.-. наприклад: Тертышник В. М. Обеспечение защиты прав и свобод лич­ности в уголовном процессе // Советское государство и право.— 1989.— №11.— С. 37; Тертышник В. М. Уголовный процесс.— Харьков, 1997.— С. 59; Тертышник В. М., Марченко А. В., Тертышник А. И. Защита прав и свобод человека— Харьков: Арсис, 2000.— С. 113.

Стаття 267

Це право надане потерпілому виходячи з необхідності забезпечен­ня принципів рівності та змагальності сторін. Воно є абсолютним і не може бути звужене.

Беручи участь у судових дебатах, потерпілий може піддати до­кази аналізу з точки зору їх належності до справи, допустимості і достовірності, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, непов­ноту чи недостатню всебічність дослідження доказів, на необхідність вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної йому шкоди, шляхів вирішення цього питання.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на суд обов'язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз'яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.

Потерпілий зобов'язаний:

1) з являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. У разі нез'явлення без поважних при­ чин підозрюваний може бути доставлений у порядку приводу;

2) давати правдиві показання. За давання неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.

Так, згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України "завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, до-судового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроб­лений перекладачем у таких самих випадках,— караються виправ­ними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи за­хисту, а також вчинені з корисливих мотивів,— караються виправ­ними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років".

Із змісту ст. 49 та 52 КПК України випливає, що потерпілий може мати представників. Безумовно, це право не може тлумачи­тись звужено, а тому потерпілий має право на вибір представника своїх інтересів, у тому числі і з числа адвокатів (що прямо перед­бачено ст. 52 КПК України). Зазначимо, що згідно зі ст. 59Консти-туції України "кожен має право на правову допомогу" і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав'. Оскільки правову допомогу кваліфіковано може надати перш за все фахівець у галузі права, потерпілий, реалізуючи своє право на правову допомогу, має право звернутись до будь-якого фахівця в галузі права, укласти угоду про правову допомогу, а суд в таких випадках має надати можливість фахівцю брати участь у справі на боці потерпілого.

Фахівець у галузі права, як правило, бере участь у справі на боці потерпілого як його представник, керуючись при цьому правами самого потерпілого. Тобто представник потерпілого має ті самі права, що й сам потерпілий. Але з огляду на змагальність судового процесу та рівність сторін виникає запитання: чи не може по-

791

790 Стаття 267

терпілий мати не представника, а захисника своїх прав? На наш погляд, правових перепон для цього нині не існує, а положення Конституції України відкривають шлях для забезпечення участі в справі захисника не тільки обвинуваченого, а й потерпілого.

Що не заборонено — те можна. Більше того, потерпілий пови­нен мати право вибирати як представника своїх інтересів, так і за­хисника не тільки з числа адвокатів, а й із числа будь-яких фахівців у галузі права. Саме таке тлумачення положень Конституції України є єдино правильним, що підтверджується відомим рішен­ням Конституційного Суду України щодо права вибору захисника прав обвинуваченого.

Отже, визначаючись у тому, хто може в суді представляти права потерпілого, суд має керуватись насамперед нормами Конституції України як нормами найвищої юридичної сили і нормами, що роз­ширяють права потерпілого, та надавати потерпілому право вибору представника з числа не тільки адвокатів, а й інших фахівців у галузі права, а ще надавати йому право мати захисника, який для виконання своїх функцій міг би використовувати всі процесуальні права захисника, передбачені законом. Такий підхід стосовно даних учасників процесу доречний, а запровадження його в прак­тику відповідає духу і суті основного закону держави та визна­чається вимогами часу.

Тому, по-перше, бажано, реалізуючи принцип змагальності та рівності сторін, надати представникові потерпілого всі ті права, які має захисник обвинувачуваного, а по-друге, передбачити безпо­середньо в кримінально-процесуальному праві можливість участі в справі захисника потерпілого. Захисником потерпілого можуть бути будь-які фахівці в галузі права, які не підлягають відсторо­ненню від справи в передбачених законом випадках.

У законі доцільно дати визначення: "Захисник — самостійний учасник кримінального процесу, який, використовуючи свої знання в галузі права, виконує функцію захисту обвинуваченого (підозрю­ваного, підсудного, засудженого) чи потерпілого".

Представники і законні представники потерпілих. Потерпілий може мати в суді представника своїх інтересів, якого вибирає сам.

Представниками потерпілого згідно зі cm. 52 КПК України мо­жуть бути адвокати, близькі родичі, а також законні представни­ки. Близькі родичі — батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, бабуся, внуки. Законними представниками є: батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває.

Представник потерпілого має ті самі права, що й потерпілий.

Інтереси потерпілих, які не досягли 18 -річного віку, а також виз­наних недієздатними через душевну хворобу або недоумство, пред­ставляють в суді законні представники.

Відповідно до п.10 ст. 32 КПК України законними представни­ками неповнолітніх чи недієздатних потерпілих можуть бути бать­ки, опікуни, піклувальники або представники установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають ці особи. Якщо у не­повнолітнього потерпілого батьки або інші законні представники відсутні, суд зобов'язаний вжити заходів до забезпечення участі в

Стаття 268

справі представника з числа інших близьких родичів, адвокатів чи інших юристів.

Представник потерпілого не має права використовувати свої повноваження на шкоду інтересам потерпілого. Повнолітній і дієздатний потерпілий в будь-який час може відмовитися від пред­ставника і продовжувати захист своїх інтересів самостійно.

Адвокати, близькі родичі, законні представники, інші особи до­пускаються до участі у справі як представники потерпілого за пос­тановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ух­валою суду.

У судовому засіданні суд повинен не тільки роз'яснити по­терпілому і його представникові права, передбачені статтями 267 _г 88, 347 КПК України, а й забезпечити можливість реального їх здійснення.

При вирішенні питання про закриття справи необхідно з'ясувати думку потерпілого і, у разі закриття справи чи відмови в порушенні справи, повідомити про це потерпілому і його представ­никові та роз'яснити їм право на оскарження цих рішень.

Див. також коментар до ст. 49 КПК України.

Стаття 268. Участь цивільного позивача і цивільного відповідача в судовому розгляді Цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представ­ники мають право: бути присутніми при розгляді справи в суді, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в су­дових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків.

Представники (в тому числі законні) неповнолітнього підсудно­го, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача відповідно до статей 49—51, 441 КПК України є учасниками судо­вого розгляду. При цьому, якщо законний представник непов­нолітнього підсудного може бути допитаний як свідок, то представ­ники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача до­питу як свідки не підлягають. При необхідності допиту такої особи як свідка вона на підставі ст. 63 КПК України має бути усунута від виконання повноважень представника. Водночас варто враховува­ти і те, що громадянин може відмовитися і не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. За таких умов, якщо він не допитується як свідок (відмовився віддавання показань), він може виконувати пов­новаження представника.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від 31.03.89 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнен­ня безпідставно надбаного майна" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду № 13 від 25.12.92, № 12 від 03.12.97) зазначає таке.

792

Стаття 268

Стаття_268_

793

• У кожній справі про злочин, яким заподіяно матеріальну шкоду, суд при постановленні вироку зобов'язаний вирішити цивільний позов.

• Цивільний позов при постановленні вироку може бути зали­шено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного через відсутність складу злочину або нез'явлення цивільного позивача чи його представника у судове засідання. Якщо позов підтримує прокурор або коли його заявлено підприємством, установою, організацією, кооперативом чи іншою громадською організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від з'явлення цивільного позивача або його представника.

• Цивільний позов не може бути залишений без розгляду і з мотивів відсутності необхідних для його вирішення доказів, оскільки в силу п.4 ст. 64 КПК України характер і розмір заподіяної злочином шкоди підлягають доказуванню у кримінальній' справі.

• Якщо особа, що провадить дізнання, або слідчий не вжили зазначених заходів, суддя або суд у розпорядчому засіданні приймають рішення про накладення арешту на майно обви-ігуваченого і виконання його доручають судовому виконав­цеві. У разі, коли заходи з відшукання й арешту майна обви­нуваченого не можуть бути вжиті безпосередньо судом, згідно зі ст. 247 КПК України суддя або суд у розпорядчому засіданні мають право зобов'язати відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення.

• Роз'яснити, що при розгляді цивільного позову в криміналь­ній справі з питань, не врегульованих КПК України, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України.

• Згідно з ч.5 ст. 28 КПК України при розгляді цивільного по­зову в кримінальній справі як цивільний позивач, так і цивільний відповідач звільняються від сплати державного мита.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (не-майнової) шкоди" зазначає таке.

Стосовно ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди (ст. 49 КПК), має право пред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немаинового ха­рактеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших не­гативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незакон­ними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може по­лягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуаль­ної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нор-

мальних життєвих зв'язків через неможливість продовження ак­тивного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Заподіяна моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їхні права.

У разі, коли орган масової інформації не називає автора поши­реної недостовірної і такої, що принижуює достоїнство по­терпілого, інформації, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.

На відповідача може бути покладено обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди не тільки тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про друковані засоби ма­сової інформації (пресу) в Україні" і ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок з відшко­дування моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 7 від 28.09.90 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93, № 4 від 31.03.95, № 14 від 25.12.96, № 12 від 03.12.97) зазначає таке.

Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних вис­тупах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб чи хоча б одній людині.

Поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само роз­повсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або фор­мою ганьблять честь, гідність або ділову репутацію громадянина або організації.

Проте повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони сто­суються, не може визнаватись їх поширенням.

Відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що ганьблять позивача.

794

Стаття 269

У позовах про спростування відомостей, викладених у характе­ристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені котрих видано документ.

Роз'яснити, що при задоволенні позову суд повинен в резолю­тивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано та­кими, що не відповідають дійсності та ганьблять честь і гідність по­зивача, вказати на спосіб спростування й визначити строк, протя­гом якого воно має бути здійснене. В необхідних випадках суд може викласти текст спростування відомостей.

Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і гань­блять потерпілого, а так само поширення відомостей внаслідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одер­жанні з офіційних джерел).

Суди не повинні допускати безпідставної відмови в порушенні кримінальних справ за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки наклепу або образи в діях особи, на яку подано скаргу.

Стаття 269, (виключена)

Стаття 270. Участь перекладача в судовому розгляді '

У випадках, передбачених статтею 19 цього Кодексу, в судове засідання запрошується перекладач.

При допиті німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки. Щодо цієї особи діють правила, встанов­лені цим Кодексом для перекладача.

Як перекладач (ст. 128 КПК України) до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтересована у резуль­таті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.

Перекладач зобов'язаний:

— з'явитися за викликом суду;

— здійснити повно і точно доручений йому переклад та засвідчити його правильність своїм підписом у відповідних процесуальних документах;

• заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що вка­зують на його заінтересованість у справі чи залежність від інших учасників, процесу;

• не розголошувати без дозволу слідчого дані попереднього слідства;

• додержуватися порядку судового розгляду.

За ухилення від з'явлення перекладач може бути оштрафований відповідно до ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні право­порушення.

За відмову від виконання обов'язків перекладача, а також за свідомо неправильний переклад він несе відповідальність згідно із ст. 178 та 179 Кримінального кодексу України.

Стаття 270-1 795

Суд зобов'язаний пояснити перекладачеві його обов'язки та по­передити під розписку про кримінальну відповідальність за відмову від перекладу або за свідомо неправильний переклад.

Перекладач не має права втручатися в діяльність слідчого або суду, давати будь-яку оцінку сказаному окремими особами, чиї по­казання він перекладає.

Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забез­печення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених зако­нами України. Перекладач підчас участі в судовому розгляді справи має право робити зауваження та заяви, що підлягають занесенню до протоколу.

Стаття 270-1. Участь спеціаліста в судовому розгляді

У необхідних випадках в судове засідання може бути викликаний спеціаліст, який бере участь у судовому слідстві стосовно правил, встановлених статтею 128-1 цього Кодексу.

(Кодекс доповнено статтею 270-1 згідно з Указок ПВР № 117-08 від 30.08.71)

Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи осеба, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК України залучається до участі у справі для надання допомоги в збиранні та дослідженні доказів.

Як спеціалістом, так і експертом можуть бути особи, які володіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і спеціалістом є різниця. Спеціаліст, використовую­чи свої спеціальні знання, надає допомогу, зокрема в суді, щодо ви­явлення, фіксації, огляду доказових матеріалів, застосування для цього необхідних технічних засобів, тоді як експерт досліджує на­правлені йому на експертизу докази і формулює висновки за пос­тавленими перед ним питаннями, які мають значення самостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає висно­вок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покли­каний надати допомогу в збиранні доказів.

До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві ос­новні вимоги: бути не заінтересованою у результаті справи та мати необхідні для кримінального процесу спеціальні знання.

Суд запрошує спеціаліста у тих випадках, коли він визнає за необхідне використати спеціальні знання та навички при провад­женні судового слідства.

Спеціаліст у судовому процесі має право: робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу, пов'язані з виявленням, закріпленням та вилученням доказів; звертатися з дозволу суду з запитаннями до осіб, які беруть участь у судовому слідстві. Спеціаліст має також право на винагороду за виконання своїх обов'язків та на відшкодування витрат, пов'язаних зі з'явленням за викликом до правоохоронних органів (ст. 92 КПК України), а також право на забезпечення безпеки.

796

Стаття 271

Гтсшітя 273

797

Відповідно до ст. 128-1 КПК України спеціаліст зобов'язаний: своєчасно з'явитися за викликом; брати участь у судовому слідстві використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння в виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу суду на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час су­дочинства.

Стаття 271. Розпорядок судового засідання

Підтримання порядку під час судового засідання пок­ладається на головуючого.

Усі учасники судового розгляду, а також усі присутні в залі судового засідання повинні беззаперечно викову­вати розпорядження головуючого про додержання поряд­ку в судовому засіданні.

Усі учасники судового розгляду звертаються до суду, дають свої показання і роблять заяви стоячи. Відступати від цього правила можна лише з дозволу головуючого.

Особи, молодші за шістнадцять років, коли вони не є підсудними, потерпілими або свідками в справі, не допус­каються до залу суду.

Встановлений законом порядок судового засідання і передбачені ритуали мають виконуватись і не повинні спрощуватись, а до по­рушників порядку беззаперечно застосовуватись передбачені захо­ди відповідальності. Це важлива передумова виховного впливу пра­восуддя на громадян, виконання ним своїх завдань.

Обов'язок дотримання порядку судового засідання лежить на всіх учасниках процесу, а завдання його підтримання покладається на головуючого (суддю при одноособовому розгляді ним справи).

У разі невиконання розпорядження головуючого він робить учасникам процесу попередження. За порушення порядку під час судозого засідання громадяни несуть відповідальність за части­ною 1 статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення.

Стаття 272. Заходи, які застосовуються до порушників по­рядку судового засідання

Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній по­переджає підсудного про те, що в разі повторення ним за­значених дій його буде видалено з залу засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання підсудного за ухвалою суду можна видалити з залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи. У цьому випадку вирок після його винесення не­гайно оголошується підсудному.

У разі невиконання розпорядження головуючого про­курором, громадським обвинувачем, захисником чи гро­мадським захисником головуючий робить їм попереджен­ня. При дальшому непідкоренні будь-якої із зазначених осіб розпорядженням головуючого розгляд справи за ух­валою суду може бути відкладено, якщо неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно

суд повідомляє про це відповідно вищого прокурора. Міністерство юстиції України, кваліфікаційно-дис­циплінарну комісію адвокатури.

За непідкорення розпорядженню головуючого або по­рушення порядку під час судового засідання свідок, по­терпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за частиною 1 статті 185 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення.

(Стаття 272 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 9166-11 від 04.05.90, Законом № 3780-12від23.12.93)

Порушення порядку судового засідання, пов'язані з намаганнями впливу у будь-якій формі на суддів з метою перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розглядові конкретної справи або добитися винесення незаконного судового рішення, а також погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді, а так само щодо його близьких родичів, у зв'язку із здійсненням суддею правосуддя, образа судді у зв'язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя, навмисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або перешкодження їх виконанню, образа прокурора або слідчого у зв'язку з їх службо­вою діяльністю тяпіуть за собою кримінальну відповідальність. При появі таких фактів суд може порушити кримінальну справу, обрати щодо відповідних осіб запобіжний захід і направити справу проку­рору для проведення досудового розслідування.

Стаття 273. Порядок винесення ухвал у судовому засіданні

З усіх питань, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направлення справи для провадження додаткового розслідування, при вирішенні питань, зазначених у статтях 276, 278 і 279 цього Кодексу, про закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про застосування заходів безпеки; про відводи і про призначення експерти­зи, а також окремі ухвали викосяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду.

Усі інші ухвали можуть за розсудом суду виноситися або у зазначеному вище порядку, або після наради суддів на місці з занесенням ухвали до протоколу судового засідання.

Ухвали, винесені судом під час судового розгляду, підлягають оголошенню, крім ухвал, що виносяться в по­рядку, передбаченому частиною третьою статті 52-1 і час­тиною першою статті 52-3 цього Кодексу.

При одноособовому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанови.

(Стаття 273 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.S4, Законом № 2404-12 від 17.06.92; № 1381-X1V від 13.01.2000, № 2533-111 від 21.06.20С1)

Стаття 277

799

798

Стаття 274

Стаття 274. Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді

Під час розгляду справи суд, за наявності для того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або об­рати запобіжний захід щодо підсудного.

При обранні запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою суд повинен керуватися відповідними стаття­ми глави 13 цього Кодексу.

Див. коментар до ст. 148, 151, 155, 156, 165 КПК України.

Стаття 275. Межі судового розгляду

Розгляд справи провадиться тільки стосовно підсудних і тільки в межах пред'явленого обвинувачення.

У разі необхідності доповнити чи змінити пред'явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по но­вому обвинуваченню чи щодо нових осіб суд додер­жується правил, установлених у статтях 276, 277, 278 цього Кодексу.

(Стаття 275 зі змінами, внесеними Законом України №2533-111 від 21.06.2001/

Повноваження суду не можна вважати необмеженими. Tjoft факт, що в жодній іншій стадії, крім судового розгляду, не вирішується питання про винність обвинуваченого, не дає суду права не рахуватися з рішеннями попередніх стадій.

Відповідно до цієї статті розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише в межах пред'явленого їм обви­нувачення. Зміна обвинувачення в суді допускається, як винятко­вий випадок за наявності підстав, передбачених у викладених нижче статтях.

Стаття 276. Вирішення питання про нове обвинувачення

Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, по якому обвинувачення не було йому пред'явлено, суд за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, не зупиняючи розгля­ду справи, виносить ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора.

У тих випадках, коли нове обвинувачення тісно пов'язане з початковим і окремий розгляд їх неможливий, вся справа повертається для додаткового розслідування.

Після додаткового розслідування справа направ­ляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її вине­сення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається міжобласним судом чи по першій інстанції апеляційним судом — касаційні по­дання чи скаргу до касаційного суду.

{Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.06.2001)

Стаття 277. Зміна обвинувачення в суді

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі з_мінитк пред'явлене особі обви­нувачення.

Зміна обвинувачення не допускається, якщо цим бу­дуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення попереднього слідства. У цьому випадку за наявності до того підстав прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування.

Переконавшись, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви при­йнятого рішення. Прокурор оголошує постанову і вручає п копії підсудному, його захиснику і законному представ­нику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представни­кам. Постанова долучається до справи.

Якщо в постанові прокурора ставиться питання про за­стосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про змен­шення обсягу обвинувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представникові їхнє право підтримувати обвину­вачення у пред'явленому раніше обсязі.

Якщо потерпілий та його представник відмовились підтримувати обвинувачення у пред'явленому раніше обсязі, а також у всіх інших випадках суд роз'яснює підсудному, що той буде захищатись в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби для надання підсудно­му, його захиснику і законному представнику можливості підготуватись до захисту проти нового обвинувачення.

За клопотанням підсудного цей строк може бути ско­рочений. Після закінчення цього строку розгляд справи продовжується.

(Стаття в редакції Закону України №2533-111 від 21.063001}

Зміна обвинувачення в суді можлива як на менш тяжке, так і на більш тяжке.

Зміна обвинувачення на більш тяжке — це така зміна, якою погіршується становище підсудного: застосування іншої норми кримінального закону, яка передбачає більш тяжке покарання; до­повнення обвинувачення новими епізодами злочинів, що збільшує фактичний обсяг обвинувачення, чи змінює юридичну оцінку дій обвинуваченого.

Змінити обвинувачення в суді закон надає право обвинувачу — прокуророві, який підтримує обвинувачення. При зміні обвинува­чення прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обви­нувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Постанова ого­лошується в суді, а прокурор вручає її копії підсудному, його захис­нику і законному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи.

Після виконання цих дій суд відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби для надання підсудному, його захиснику і закон­ному представнику можливості підготуватись до захисту проти но­вого обвинувачення¹.

¹ Це положення включено до КПК України в 2001 році. Наукова пропо­зиція й обґрунтування необхідності такого рішення подані автором у праці: Герпшшкик В. М. Уголовный процесе.— Харьков: Арсис, 1997.— С. 129; Герлішшшк В. М. Кримінально-процесуальне право України— К.: Юрінком Інтер, 1999.— С 49-50.

800

801

Стаття 278

Стаття 278. Вирішення питання про притягнення до

кримінальної відповідальності іншої особи

Суд, встановивши під час судового слідства, що злочин

вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної

відповідальності, за клопотанням прокурора, потерпілого

або його представника виносить мотивовану ухвалу, а

суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину

повідомляє прокурора або направляє все провадження в

справі для проведення попереднього слідства чи дізнання.

(Стаття в редакції Закону України №2533111 від 21.06.2001)

Стаття 279. Вирішення питання про притягнення до відповідальності за завідомо неправдиві пока­зання, неправильний переклад і неправдивий висновок

Одночасно з постановлениям вироку суд своєю ухва­лою, а суддя постановою вправі поставити перед проку­рором питання про притягнення до відповідальнос " свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідо,\ неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад.

(Стаття в редакції Закону України Ns 2533-UI від 21.06.2001)

Порушення кримінальної справи щодо свідка, потерпілого аЄ експерта, які дали свідомо неправдиві показання чи висновок може мати місце прокурором лише по закінченні судового розгля справи, тому що в процесі судового слідства дається лише поперед ня оцінка достовірності кожного доказу. Було б передчасно роби вивід про свідому неправильність показання свідка або потерпілог висновку експерта до моменту постанови вироку в справі. Більше того, і в ході судового слідства робити такі висновки недоречно, і саме оголошення ухвали суду про порушення кримінальної спра щодо свідка, потерпілого або експерта в ході судового розгл могло б зробити несприятливий вплив на свідків, потерпілих й ек­спертів, які не дали ще показань або висновків. Тому закон доречно надав право порушення справи в названих випадках прокуророві після закінчення основного судового розгляду.

Якщо в ході слідства або судового розгляду буде виявлений факт неправильного перекладу, перекладач усувається від участі в справі відповідно до ст. 62 і п. 4 ст. 54 КПК України. При сумніві у виводах експерта суд може призначити повторну або додаткову експертизу. Це право дозволяє об'єктивно досліджувати всі обставини справи. Порушення ж справи за свідомо неправильний переклад і помил­ковий висновок може мати місце тільки після постанови вироку.

Стаття 280. Відкладення і зупинення розгляду справи

Коли справа не може бути розглянута в даному судо­вому засіданні в зв'язку з неявкою кого-небудь з викли­каних осіб або в зв'язку з необхідністю витребувати нові докази, суд відкладає розгляд справи і вживає необхідних заходів для виклику осіб, що не з'явилися в судове засідання, або для витребування нових доказів.

Стаття 281

Коли підсудний ухилився від суду або коли він за­хворів на психічну або іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає розгляд справи, суд зупиняє провадження в справі щодо цього підсудного до його розшуку або виду­жання і продовжує розгляд справи щодо інших підсуд­них, якщо в справі притягнуто до відповідальності декількох осіб. Розшук підсудного, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду чи постановою судді.

Коли необхідно відкласти розгляд справи, суд зобов'язаний до закриття судового засідання вислухати всі клопотання учасників судового розгляду і розв'язати їх.

(Стаття 280 із змінами, внесеними згідно з Законом № 2464-12 від 17.06.92)

Стаття 281. Направлення справи на додаткове розсліду­вання

Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Якщо виникне питання про повернення справи на до­даткове розслідування, суд, вислухавши думку прокуро­ра та інших учасників судового розгляду, вирішує це пи­тання мотивованою ухвалою, а суддя — постановою в на-радчій кімнаті.

Після додаткового розслідування справа направ­ляється до суду в загальному порядку.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її вине­сення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається міжобласним чи по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду.

(Стаття в редакції Закону України №2533-Швід 21.06.2001)

Кримінальна справа підлягає поверненню на додаткове розсліду­вання з огляду на неповноту чи неправильність попереднього слідства, в тому числі і у разі суттєвого порушення вимог кримі­нально-процесуального закону органами дізнання та попереднього слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Не слід зловживати інститутом повернення справи на додат­кове розслідування за умов, коли суд може сам з'ясувати певні обставини.

Згідно зі ст. 281 КПК повернення справи на додаткове розсліду­вання з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства можливе лише тоді, коли ця неповнота або неправильність, не може бути усунута в судовому засіданні.

Судова статистика свідчить про такі факти. В 1999 році судами було розглянуто 220 998 кримінальних справ, із них 214 444 справи, по яких проваджувалось досудове розслідування. Всього засуджено 227 213 осіб (до позбавлення волі 83 399 — 37,5%), виправдано — 294 особи. Повернуто судами на додаткове розслідування 25 799 справ — 9,5 %.

Тільки слідчими підрозділами МВС України в 2000 році до судів направлено 185 391 кримінальну справу. Для проведення додатко-

26 Тертишник

802

Стаття 281

Стаття 231

803

бого розслідування було повернуто 13 106 кримінальних справ, що на 302, або 2,3% менше, ніж у 1999 році. Відсотковий показник ста­новить відповідно 7,07% справ повернутих для додаткового розслідування у 2000 році і 7,46% — у 1999 році. Проти 1998 року цей показник становив 8,23%. Судами для проведення додаткового слідства повернуто у звітному періоді 5478 кримінальних справ проти 5846 — у 1999 році (менше на 368 справ, або на 6,3%).

Вивчення даних про подальший рух у 2000 році кримінальних справ, повернутих для проведення додаткового розслідування, по­казало, що більшість із них після доопрацювання повторно направ­лялись до суду. Так, слідчими МВС України із загальної кількості кримінальних справ, направлених слідчим для організації додатко­вого розслідування, до суду з обвинувальними висновками направ­лено 9718 справ, або 74,1% від загальної кількості. Не важко помітити, що як кількість справ, що повертається на додаткове розслідування, залишається досить великою, так і велика кількість із них повертається до суду за тими само обвинуваченнями.

Це вимагає детального дослідження ефективності діючого про­цесуального інституту і зокрема підстав повернення справ на до­даткове розслідування.

Підставами для повернення справ на додаткове розслідування є:

• неповнота досудового слідства;

• неправильність попереднього слідства, в тому числі істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Умовою повернення справи на додаткове розслідування є не­можливість усунення названих недоліків у судовому засіданні.

Неповним признається таке досудове розслідування, у процесі якого залишилися невиявленими істотні обставини справи, що не дозволяє суду з упевненістю реконструювати досліджувану подію і з безсумнівністю дійти висновку про винність або невинуватість обвинуваченого, форму його провини і зв'язок його дій зі шкідли­вими наслідками, що настали, а отже, правильно вирішити кримі­нальну справу.

Попереднє слідство визнається неповним, коли:

• не з'ясовані суттєві обставини, що належать до предмета до­казування у кримінальній справі;

• не вияснений спосіб вчинення злочину, розмір збитку, наявність причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками;

• із матеріалів справи не можна визначити форму провини і мотиви дій обвинуваченого (підсудного);

• не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочинної діяльності;

• не вияснені наявність або відсутність стану необхідної обо­рони або крайньої необхідності, а також інших обставин, що виключають притягнення особи до відповідальності;

• залишилися нез'ясованими причини істотних суперечностей у доказах, на яких засноване обвинувачення;

• у справах про злочини неповнолітніх не вияснені дорослі підбурювачі, організатори, а також умови життя і виховання обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню зло­чину;

• не досліджені обставини, що дають підставу притягти до відповідальності інших, причетних до злочину осіб (скупники краденого тощо);

• всебічно не перевірені показання обвинуваченого, заявлені алібі і всі інші версії, що спростовують обвинувачення;

— не були перевірені доводи обвинуваченого у свій захист. Неповнота залишає сумніви. Вони можуть бути усунуті під час

судового слідства або такими, що не можна усунути.

На додаткове розслідування справа направляється лише тоді, коли усунути сумніви в судовому розгляді не виявляється можли­вим. Якщо залишилися сумніви, які неможливо усунути ні в суді, ні на попередньому слідстві (вичерпані усі можливості усунення), — застосовуються правила презумпції невинуватості: всі сумніви тлу­мачать на користь обвинуваченого, недоведена винність дорівнює доведеній невинуватості, що тягне винесення виправдувального ви­року.

Аналіз практики свідчить, що ще не зжиті випадки неправиль­ного застосування інституту повернення справ на додаткове розслідування, а саме: коли із судових засідань на додаткове розслідування направляються справи для з'ясування питань, які мо­жуть бути перевірені самим судом; в окремих випадках, коли відсутні докази, які б підтверджували пред'явлене обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових даних, суди по­вертають справи на додаткове розслідування замість постанови виправдувальних вироків; інколи суди при істотній неповноті або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, постановляють обви­нувальні вироки, що призводить до їх скасування у вищих судових інстанціях.

Розглядаючи кримінальну справу, необхідно насамперед про­аналізувати систему доказів, зокрема перевірити докази з точки зору їх належності до справи, допустимості, достовірності та до­статності.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних не­законним шляхом. Докази мають визнаватись одержаними неза­конним шляхом, коли їх одержання, закріплення чи дослідження здійснено з порушенням гарантованих Конституцією V країни прав людини, встановленого кримінально-процесуальним законодавст­вом порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Наприклад, коли особа, Яка провадить дізнання, або слідчий по­рушили зазначені вимоги закону і за наявності заяви підозрювано­го, обвинуваченого на допуск до участі в справі захисника і поба­чення з ним вчинили перший допит підозрюваного (обвинувачено­го) без участі останнього, на ці показання не можна посилатись у вироку на підтвердження винності підсудного у вчиненні злочину. Більше того, відповідно до вимог ст. 63 Конституції України, а тепер і ст. 69-1 КПК України, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї'чи близьких родичів, а отже, вона не може бути змушена свідчити

26*

804

Стаття 281

Стаття 281

805

проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Якщо під час прове­дення дізнання чи попереднього слідства підозрюваному, обвину­ваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що тягне недопустимість їх ви­користання в доказуванні.

Згідно з вимогами статей 22, 281 КПК України в разі неповноти або неправильності попереднього слідства чи дізнання суди по­винні вживати необхідних заходів до їх усунення як шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались у процесі розслідування справи, так і шляхом дослідження нових даних. В цьому напрямку суд, зокрема, може повніше допитати підсудних, потерпілих, свідків, експертів, викликати свідків; витребувати документи та інші докази; оглянлгги місце події, викликати і допитати нових свідків чи інших осіб, провести інші процесуальні дії. Суд має зро­бити все можливе для усунення в судовому засіданні неповноти або неправильності досудового слідства.

Згідно зі ст. 315-1 КПК України з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних в ході судового слідства, суд мотиво­ваною ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити ор­гану, який провадив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк вико­нання доручення.

Особа, яка виконує доручення, провадить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11 — 18 цього Кодексу. Протокол слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручення.

Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні і приєднуються до справи.

Такою, що не можна усунути в судовому засіданні, може бути визнана, зокрема, неповнота, для усунення якої потрібні слідчі або інші процесуальні дії, спрямовані на збирання нових доказів, які не може одержати суд безпосередньо чи шляхом давання доручень ор­гану дізнання чи слідчому (проведення комплексної ревізії, розшу­ку і допиту багатьох інших свідків, відшукання документів, речових доказів тощо), чи провадження дій в такому обсязі, виконання яких неможливе з додержанням процесуальної форми судового розгляду.

Якщо для усунення неповноти, допущеної органами дізнання чи попереднього слідства, потрібно призначити і провести нову, додат­кову, повторну або комплексну експертизу, то повернення справи на додаткове розслідування може мати місце лише у випадках, коли проведення експертизи пов'язано з необхідністю провадження ревізії, обшуку й інших не включених в юрисдикцію суду дій, також зі встановленням експертизою таких даних, які тягнуть за собою можливість зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого.

Згідно з вимогами ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і постановляється на до­стовірних доказах.

Висновки суду не можуть ґрунтуватися на доказах, які одержані з грубим порушенням процесуального порядку збирання їх.

Визнання обвинуваченим (підсудним) своєї вини має бути всебічно перевірене і Може бути покладене в основу обвинуваль­ного вироку лише при підтвердженні його сукупністю інших доказів.

Справа підлягає поверненню на додаткове розслідування тоді, коли обвинувачений до передачі справи в суд зник і місце його пе­ребування невідоме, якщо ці факти стали можливими через непра­вильне встановлення особи обвинуваченого або фактичного місця його проживання.

Повернення справи на додаткове розслідування з підстав істот­ного порушення вимог кримінально-процесуального закону як од­ного з різновидів неправильності досудового слідства може мати місце, коли суд не має можливості такі порушення самостійно усу­нути та належним чином відновити порушені права і свободи лю­дини.

Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, допущеними органами дізнання чи попереднього слідства, є такі по­рушення, які призвели до обмеження гарантованих законом прав учасників процесу або перешкоджають судові об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу й винести законний j обґрунтований вирок.

До таких порушень, за яких справа підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування, належать:

а) не додержані вимоги закону, що встановлюють підстави і по­ рядок порушення кримінальної справи та регламентують провад­ ження дізнання і попереднього слідства, зокрема: досудове розслідування проведено без порушення справи; справа порушена неправомочною особою; з порушенням вимог ст. НІ КПК України; замість попереднього слідства проведено дізнання; розслідування проведено особами, які підлягають відводу в силу статей 58 і 60 КПК України; розслідування проведено без скасування раніше ви­ несеної постанови про закриття справи або про відмову в пору­ шенні кримінальної справи проти тієї самої особи та з тим само обвинуваченням;

б) не додержано під час провадження дізнання і попереднього слідства вимог статей 44—48 КПК України про забезпечення права підозрюваного й обвинуваченого на захист;

в) обвинувачений, що не володіє мовою, якою провадиться слідство, не був забезпечений перекладачем;

г) пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стат­ тя (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дана юри­ дична оцінка кожному діянню;

д) необгрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого, чи інших учасників процесу про встановлення обставин, які мають

806

Стаття 281

істотне значення для справи, коли такі обставини не можуть бути встановлені судом;

є) формулювання обвинувачення, що викладене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого або погіршує станови­ще обвинуваченого порівняно з пред'явленим обвинуваченням чи пов'язане з іншим порушенням його права на захист;

ж) не забезпечено право обвинуваченого, потерпілого чи адво­ ката на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

з) в обвинувальному висновку не зазначено докази, що підтвер­ джують пред'явлене обвинувачення;

і) порушені строки слідства чи утримання обвинуваченого під вартою;

к) в обґрунтування висновків по справі покладені докази, які не відповідають вимогам допустимості до справи — одержані з пору­шенням закону, прав і свобод людини;

л) прокурор при затвердженні обвинувального висновку змінив обвинувачення на менш тяжке чи виключив з нього окремі пункти-

м) обвинувальний висновок не затверджено прокурором

Справа може бути повернута на додаткове розслідування і за наяв­ності інших істотних порушень кримінально-процесуального закону.

В ухвалі (постанові) про повернення справи на додаткове розслідування, крім короткого викладу суті, пред'явленого обвину­вачення і статті закону, за якою воно кваліфіковано, необхідно вка­зувати: в чому конкретно виявились неповнота або неправильність попереднього слідства, чому суд позбавлений можливості усунути їх у судовому засіданні, які саме обставини мають бути з'ясовані при додатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому мають бути проведені; які істотні порушення кримінально-процесуального за­кону допущені і як їх слід усунути; які дані свідчать про наявність підстав для пред'явлення обвинуваченому нового обвинувачення, пов'язаного з пред'явленим раніше, або зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними об­ставинами від пред'явленого, а також про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб і чому матеріали щодо них не можуть бути виділені в окреме провадження; на чому ґрун­тується висновок суду про неправильність об єднання чи виділення справ; вказівку про повернення справи на додаткове розслідування прокуророві з викладенням рішення про запобіжний захід щодо об­винуваченого.

В ухвалі (постанові судді) про повернення справи на додаткове розслідування недопустимо вирішувати наперед питання про фор­мулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими.

Недопустимо направлення справ на додаткове розслідування у випадках, коли відсутня.система необхідних доказів, які підтвер­джували б пред'явлене обвинувачення, але слідчими органами ви­черпані всі можливості одержання додаткових доказів. За-таких об­ставин суд повинен прийняти остаточне рішення і постановити виправдувальний вирок.

807

Стаття 282

Стаття 282. Закриття справи

Якщо під час судового розгляду справи будуть уста­новлені підстави для закриття справи, передбачені пунк­тами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 статті 6 і статтями 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників су­дового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивова­ною ухвалою, а суддя — постановою закриває справу.

Суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу, якщо прокурор відмовився підтримувати державне обви­нувачення, а потерпілий не бажає скористатися правом, передбаченим частиною другою статті 267 цього Кодексу.

Суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Ко­дексу, за примирення сторін чи у зв'язку з неявкою по­терпілого в судове засідання без поважних причин.

На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її вине­сення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скаргу до касаційного суду.

(Стаття 282 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 1851-09 від 23.03.77, № 6834-10 від 16,04.84, Законом № 2464-12 від 17.06.92, редакції Закону № 2533-Ш (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чин­ності з 29.06.2001; із змінами, внесеними згідно із Законом 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Див. коментар до ст. 6-11-1 КПК України.

Стаття 284 809_

Гланд 25 ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА СУДОВОГО ЗАСІДАННЯ

Стаття 283. Відкриття судового засідання

У призначений для розгляду справи час головуючий відкри­ває судове засідання і оголошує, яка справа буде розглядатися.

(Стаття 283 із змінами, внесеними згідно з Законами Л* 2464-12 від 17.06.92, № 305/94-ВР від 20.12.94)

Судове засідання може бути розпочате за умови своєчасного вручення підсудному копії обвинувального висновку і повідомлен­ня про день розгляду справи в суді.

Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному під розписку не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді. У копіях обвинувального висновку та додатках до нього, що вручаються підсудному, з метою забезпечен­ня безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх ад­реси не зазначаються.

У справах приватного обвинувачення підсудному не пізніш як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена копія скарги потерпілого, копія постанови судді про порушення кримінальної спра­ви та повістка про виклик його в судове засідання. Скарга потерпілого повинна відповідати вимогам, які встановлені законом щодо обвину­вального висновку (статті 223 і 224 КПК України).

Якщо зазначені документи складено мовою, якою не володіє підсудний, вони вручаються підсудному перекладеними на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Несвоєчасне вручення підсудному копії обвинувального виснов­ку або відповідних документів у справах приватного обвинувачення дає право суду розглядати справу лише за умови його прохання про це, про що робиться запис у протоколі. Такий підхід забезпечує право підсудного на невідкладний розгляд його справи у відкрито­му судовому засіданні, із дотриманням усіх принципів правосуддя.

Відкриття судового засідання полягає в проголошенні головую­чим про відкриття судового розгляду відповідної кримінальної спра­ви. При цьому повідомляється, яка справа, стосовно кого і по об­винуваченні у вчиненні якого злочину підлягає судовому розгляду.

Факт відкриття судового засідання має важливе юридичне значен­ня: з цього моменту суд та інші учасники процесу одержують право на здійснення в передбаченому законом порядку подальших процесу­альних дій; зацікавлені особи одержують юридичну можливість для реалізації своїх процесуальних прав, процесуальні правовідносини на­бувають динамічного характеру і кримінальний процес спрямовується на розв'язання справи і прийняття відповідних необхідних рішень.

Стаття 284. Перевірка явки учасників судового розгляду

Відкривши судове засідання, головуючий оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх.

(Стаття 284 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834*10 від 16.04.84, №2533-111 від 21.06.2001)

Секретар судового засідання до відкриття судового засідання зобов'язаний з'ясувати, чи всі, вказані в даній статті, учасники про­цесу були належним чином викликані, з'явились до суду і можуть брати участь у розгляді справи. Про з'ясовані обставини з'явлення учасників судового розгляду секретар доповідає головуючому.

Головуючий доповідає всім присутнім у залі суду, хто із учас­ників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє про причини нез'явлення відсутніх. Суд може вжити передбачених законом (повторний виклик, привід) заходів для забезпечення з'явлення відповідних осіб до суду.

Допуск представників громадських організацій або трудових ко­лективів для участі в справі як громадських обвинувачів або гро­мадських захисників вирішується відповідно до положень ст. 265 КПК України.

Стаття 285. Роз'яснення перекладачеві його обов'язків

Коли в розгляді справи бере участь перекладач, голо­вуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потрібний в судовому засіданні переклад і попереджає його про відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка.

(Стаття 285 із змінами, внесеними згідно із Законом 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

У випадках, передбачених статтею 19 КПК України, в судове засідання запрошується перекладач. При допиті німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки. Щодо цієї особи діють правила, встановлені цим Кодексом для перекладача.

Як перекладач до участі у кримінальному процесі може бути за­лучена будь-яка не заінтересована у результаті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.

Перекладач зобов'язаний: з'явитися за викликом суду,^здійсни­ти повно і точно доручений йому переклад та засвідчити його пра­вильність своїм підписом у відповідних процесуальних документах; заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що вказують на його заінтересованість у справі чи залежність від інших учас­ників процесу; не розголошувати без дозволу слідчого дані попе­реднього слідства; додержуватися порядку судового розгляду.

Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпе­чення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України. Перекладач під час участі в судовому розгляді справи має право робити зауваження та заяви, що підлягають занесенню до протоколу.

За ухилення від з'явлення перекладач може бути оштрафований відповідно до ст. 185⁴ Кодексу України про адміністративні право-

ті

°'° Стаття 286

порушення. За відмову від виконання обов'язків перекладача також за свідомо неправильний переклад він несе відповідальність згідно зі ст. 178 та 179 Кримінального кодексу України.

Суд зобов'язаний пояснити перекладачеві його обов'язки та по­передити під розписку про кримінальну відповідальність за відмову від перекладу або за свідомо неправильний переклад.

Процедура допуску перекладача до справи та роз'яснення йому його процесуальних прав виконується в першу чергу, відразу ж після відкриття судового засідання з тим, щоб він міг приступити до виконання своїх обов'язків і особи, які не володіють мовою су­дочинства, мали б змогу сприймати всі обставини розгляду справи і користуватись своїми правами. Все, що відбувається в суді без будь-яких винятків з моменту оголошення судового засідання, має повністю і правильно перекладатись учасникам процесу, які не володіють мовою судочинства, в тій послідовності і з тими резуль­татами, як це мало місце в дійсності.

Стаття 286. Встановлення особи підсудного і часу вручен­ня йому копії обвинувального висновку

Суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день наро­дження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи.

Після цього головуючий запитує підсудного, чи вручені йому і коли саме копія обвинувального висновку, а в спра­вах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, копія скарги, копія постанови про порушення справи та повістка.

У разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх в строк менший як три дні до розгляду справи в судовому засідання розгляд справи належить відкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудно­му цих документів для ознайомлення.

При несвоєчасному врученні підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний.

(Стаття 286 зі змінами, внесеними Законом України №2533-111 від 21.06.2001)

Встановлення особи підсудного має бути здійснено на підставі до­кументів та інших матеріалів справи і проведено з забезпеченням без­заперечних результатів. В необхідних випадках з'ясовуються відо­мості про стан здоров'я підсудного, освіту, участь в бойових діях чи ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наявність держав­них нагород, судимості, участі в роботі виборчих органів влади тощо.

У випадку невручення підсудному копії обвинувального висновку, а в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу (справах приватного обвинувачення), копії скарги, копії постанови про по­рушення справи та повістки, або вручення названих документів в строк менший як три дні до розгляду справи в судовому засіданні, суд обов'язково вручає підсудному ці документи і відкладає розгляд справи на три дні з тим, щоб підсудний мав достатньо часу для оз­найомлення з відповідними документами. Розпочати слухання справи раніше вказаного строку суд може тільки за клопотанням самого підсудного.

Гтатшя 287

Якщо підсудний не володіє мовою, якою складено обвинуваль­ний висновок або інші документи, які йому мають бути вручені, суд згідно з вимогами статей 223 та 234 КПК "України повинен вручити йому копію обвинувального висновку, а в справах, зазначених у час­ині 1 статті 27 цього Кодексу, копію скарги, копію постанови про порушення справи та повісткупеоекладеними на його рідну мову ado іншу мовою, якою він володіє. При цьому слід мати на увазі, що пи­тання про забезпечення перекладачем має вирішуватись не тільки за клопотанням про це, а й з урахуванням рівня освіти обвинуваченого, його розвитку та інших обставин, які свідчать про те, що він без пе­рекладача повною мірою не може здійснювати свого права на захист-Особами, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, слід вважати тих, хто не розуміє чи погано розуміє таку'мову і не може вільно розмовляти нею.

Стаття 287. Оголошення складу суду і роз'яснення права відводу

Після виконання дій, зазначених у попеоелжй статті, головуючий оголошує учасникам судового роз> іяду склад суду в даній справі, прізвище запасного судді якщо він є, прізвище прокурора, громадського обвинувача., захис­ника, громадського захисника, перекладача. експерта, спеціаліста, секретаря і роз яснює підсудному та іншим учасникам судового рсзіляду належне їм право відводу та запитує іх, чи заявляют вони проти будь-кого відвід. Питання про відвід вирішується судом за правилами статті 57 цього Кодексу.

(Стаття 281 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР Ne 6834-10 від 16.04.84)

У суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються: про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбав­лення волі на строк більш як десять років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально в складі трьох осіб, якшо підсудний заявив клопотання про такий розгляд (ч. 2 ст. 17 КПК).

Судовий розгляд кримінальних справ про злочини, за які перед­бачається можливість призначення покарання у вигляді довічного ув'язнення, в суді першої інстанції проводиться судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Відвід може бути заявлений як суддям (засідателям), так і іншим особам відповідно до закону, які здійснюють розпорядчі повнова­ження, виконують функцію обвинувача, захисника чи представни­ка чиїхось інтересів. Правом відводу наділені особи, які мають і відстоюють в кримінальному процесі свої інтереси, чи представля­ють інтереси інших осіб. Про правила відводу див. ст. 54 — 63 КПК України та коментар до них.

Стаття 288. Наслідки неявки підсудного

Коли підсудний не з'явиться без поважних причин в судове засідання в справах, в яких явка його є обов'яз­ковою (стаття 262 цього Кодексу), суд відкладає розгляд справи і може покласти на підсудного судові витрати по відкладеному засіданню.

ЈL2 Стаття 2ftQ

Крім того, суд має право винести ухвалу, а суддя

постанову про привід підсудного і про заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше.

(Стаття 288 із змінами, внесеними згідно з Законом № 2464-12 віа 17.06.92) ^д

Підсудний, який знаходиться під вартою, має бути своєчасно до­ставленим до суду конвоєм, а підсудний, щодо якого обраний інший запобіжний захід, зобов'язаний з'явитися за викликом суду у при­значений строк. В разі нез'явлення без поважних причин підсудний підлягає приводу. Поважними причинами нез'явлення підсудного до суду в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до суду.

Привід підсудного здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою суду.

Привід без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли підсудний ухиляється від судочинства. Постанова про привід оголошується підсудному перед її виконан­ням. Необхідно забезпечувати право обвинувачуваного на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як з невинним.

Стаття 289. Наслідки неявки прокурора чи захисника

Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор або за­хисник і якщо неможливо замінити їх іншими особами, слухання справи належить відкласти. Заміна захисника, що не з'явився, допускається тільки за згодою підсудного.

Прокуророві, а також захисникові, які вперше вступи­ли в справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до учагті в судовому засіданні.

Про неявку прокурора або адвоката в судове засідання суд повідомляє відповідні органи.

(Стаття 289 зі змінами, внесеними Законом України №2533-111 від 21.06.2001)

Стаття 290. Наслідки неявки потерпілого

Якщо в судове засідання не з'явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його залежно від того, чи можливо у відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інте­реси. До потерпілого, який не з'явився без поважних при­чин, суд може застосувати привід відповідно до статті 72 цього Кодексу. За злісне ухилення від явки до суду nor терпілий несе відповідальність за частиною 1 статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд у виняткових випадках може звільнити по­терпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності пись­мового підтвердження показань, даних ним раніше.

(Стаття 290 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 6834-10 від 16.04.84, № 9166-11 від 04.0590, Законом № 1381-XIV від 13.01.2000, №2533-111 від 21.06.2001)

Стаття 291 813

Стаття 291. Наслідки неявки цивільного позивача

Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний пози­вач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. Суд може за клопотанням цивільного позивача розгля­нути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли поз ^в заявлений підприємством, установою чи організацією, с/д розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.

Стаття 292. Наслідки неявки свідків і експертів

Якщо не всі викликані свідки і експерти з'явилися, суд вислуховує думку учасників судового розгляду про мож­ливість розгляду справи і виносить ухвалу, а суддя — постанову про дальший розгляд справи чи про відкладен­ня його, вживаючи, пои необхідності, щодо свідків заходів, зазначених у статтях 70 і 71, а щодо експертів — заходів, зазначених у статті 77 цього Кодексу.

Суд у виняткових випадках може звільнити свідка, щодо Якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.

(Стаття 292 із змінами, внесеними згідно з Законами № 2464-12 від 17.06.92, № і38І-ХП/'від 13.01.2000)

Стаття 292-1. Допит осіб, які з'явилися в судове засідання, при відкладенні розгляду.справи

У разі винесення судом ухвали про відкладення роз­гляду споави суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потеопілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, які з'явилися. Якшо після відкладення розгляду споави вона розглядається в тому ж складі cva,y. повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випадках.

(Кодекс доповнене статтею 292-1 згідно з Указом ПВР № 8627-10 від 20.03.85)

Стаття 293. Видалення свідків із залу суду

Коли визнано можливим почати слухання справи, голову­ючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання в окрему кімнату і вживає заходів для того, щоб допитані свідки не зносилися з недопитаними Потерпілого й експерта з залу суду не видаляють.

Свідки до початку їхнього допиту видаляються з залу судового засідання. Вони не повинні бути присутніми при читанні обвину­вального висновку, не повинні знати показань інших учасників процесу, не повинні мати можливості будь-яким способом озна­йомитися з матеріалами справи, не повинні бути присутніми при допиті потерпілого і підсудного, а головуючий повинен вжити заходів для того, щоб допитані судом свідки не спілкувалися з не­допитаними. Робиться це для того, щоб на показання свідків не мали впливу ні висновки слідчого в обвинувальному висновку, ні дані, які характеризують особистість обвинуваченого, ні показання

814

Стаття 294

дані, які характеризують особистість обвинуваченого, ні показання інших учасників процесу, включаючи показання інших свідків. Викладеними вимогами і рекомендаціями не варто зневажати. їхнє недотримання нерідко ставить правосуддя в безвихідне положення. Як виняток із правила, відповідно до положень ст. 307, 308 КПК України із залу судового засідання після допиту мають бути вида­лені свідки і потерпілі, які не досягли 16-річного віку.

Стаття 294. Роз'яснення прав підсудному

Після виконання дій, зазначених у попередніх статтях, головуючий зобов'язаний роз'яснити підсудному його права, передбачені статтею 2ЬЗ цього Кодексу.

Див. коментар до ст. 43 КПК України.

Стаття 295. Роз'яснення прав і обов'язків особам, що бе­руть участь у справі

Головуючий роз'яснює потерпілому, цивільному пози­вачеві, цивільному відповідачеві, спеціалістові і експер­тові їх права та обов'язки в судовому засіданні і поперед­жає експерта про кримінальну відповідальність за стат­тею 385 Кримінального кодексу України за відмову вико­нати обов'язки експерта і за статтею 384 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку.

(Стаття 295 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 117-08 від 30.08.71, № 6834-10 від 16.04.84, із Законами № 2533-ІИ (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001; 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 296. Заявления і розв'язання клопотань

Головуючий опитус учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків і ек­спертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.

Особа, яка заявила такі клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи нові докази. З'ясування обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки, повинно мати місце за відсут­ності цих свідків.

При заявленні клопотання суд вислуховує думку про­курора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя — постано­вою.

Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті само клопотання протягом усього судового слідства.

(Частину п'яту статті 296 виключено на підставі Закону № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

(Частину шосту статті 296 виключено на підставі Закону № 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

(Стаття 296 із змінами, внесеними згідно з Законами /* 2464-12 від 17 06.92, № 2533-ІП (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)