6.7. Віктимна поведінка жертви злочину

   Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину. Водночас, це не фатальна риса особи. У принципі, ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи людина обирає найбільш оптимальний варіант поведінки, аби не створювати віктимо-генну ситуацію.    Матеріали досліджень і дані кримінально-правової статистики свідчать, що значна кількість протиправних діянь зумовлені поведінкою самої жертви злочину, а саме:    - особливостями ситуаційного стану (сп'яніння), станом здоров'я (дефекти органів сприйняття), особливим психічним настроєм, пов'язаним з неадекватними діями у звичайній ситуації;    - недбалим ставленням до безпеки своєї особистості, честі, гідності та збереження майна;    - небажанням повідомити правоохоронним органам про злочинні дії, що вже мали місце стосовно неї;    - легковажним ставленням до правил, які покликані охороняти суспільний порядок і безпеку;    - участю в незаконній угоді;    - провокаційною поведінкою.    За своїм характером віктимна поведінка може бути:    - конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію чи бере активну участь у конфлікті, що виник (ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця та правозахисна активність;    - провокаційною (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює враження про її доступність, тощо);    - легковажною (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, які неспроможні протистояти нападникові, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).    У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:    - негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприятливу ситуацію (форми провокації різні: від фізичного чи психічного насилля стосовно злочинця чи його близьких до їх образи, проявів неповаги до громадського порядку та загальновизнаних норм моралі);    - позитивна, що проявляється у протидії злочинцеві, у виконанні громадського обов'язку тощо;    - нейтральна, що не сприяла вчиненню злочину.

6.11. Поняття віктимологічної профілактики

   Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на запобігання злочинності через зниження в населення загалом або в конкретних громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.    У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:    - індивідуальна - віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;    - загальна, чи індивідуально-групова - віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.    При реалізації першого напряму увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної та особистої безпеки тощо).    При реалізації другого напряму необхідно здійснювати заходи виховного впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціальними засобами захисту тощо.    Слід зазначити, що основні завдання віктимології полягають у тому, щоб:    - виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів;    - встановити взаємозв'язки між поведінкою потерпілих і злочинців;    - вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор злочинних посягань;    - розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів;    - взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалізації покарання винного у вчиненні злочину;    - визначити обсяги шкоди (матеріальної, фізичної, моральної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом.