36.)))) 5.7. Риси правової та моральної свідомості особи злочинця

   Риси правової та моральної свідомості особи охоплюють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.    Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й індивідуальної свідомості, відображає ставлення людей до чинного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав і обов'язків, законності та правопорядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисципліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і злочинів.    Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.    Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правовими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обов'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.    Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим ставленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

36..------…… приблительно может біть…. 5.8. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця

   Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів під час набуття власного соціального досвіду: від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їхньої особистості - антисоціальна; мотивація поведінки - анархічна, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби соціально невиправдані й особистісно необґрунтовані, відзначаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільно засуджуються. Взагалі їхні особистісні установки й інтереси не збігаються з інтересами та цілями суспільства й переважної більшості його членів. Деяким із них притаманне психологічне відчуження, що проявляється у відсутності емоційних контактів з людьми та специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого й ворожого їм.    Соціально-психологічна характеристика особи злочинця охоплює особливості її:    - інтелектуальних;    - емоційних;    - вольових характеристик.    Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість поглядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й розумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь суспільно корисної діяльності.    До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостерігаються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини. До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психопатичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та інші форми психічної патології, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.    Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатливістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.    Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не призводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особливості індивіда, що формуються під їхнім упливом. Тож криміногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

39.)))) 5.10. Типологія злочинців

   Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.    Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:    1) характері вчинених злочинів;    2) глибині та стійкості антисоціальності особи.    За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:    - насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;    - корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;    - корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;    - злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;    - необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності.    За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокремлюють таких злочинців:    - випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);    - ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, не встоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);    - злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);    - особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).    Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується найчастіше, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців.