3.12. Види та рівні латентної злочинності

   У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.    1. Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.    2. Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.    3. Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).    Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:    1) низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);    2) середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);    3) високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

3.14. Методи та значення виявлення латентної злочинності

   Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.    До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.    Спеціальні методи - це, зокрема, такі: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структурний аналіз тощо.    Чітке виявлення об'єктивних і суб'єктивних обставин по кожному злочину сприяє здійсненню необхідних заходів щодо ослаблення таких явищ у майбутньому. Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:    - володіти інформацією про реальний стан злочинності на території обслуговування;    - визначати справжню структуру злочинності;    - мати чітке уявлення про тенденції в динаміці злочинності;    - визначати розмір збитків, заподіяних державі та громадянам;    - виявляти обставини, що породжують злочинність, і визначати шляхи їх усунення;    - прогнозувати та планувати боротьбу зі злочинністю.    Традиційно боротьба зі злочинністю будується без взяття до уваги латентної злочинності, а щоб досягти певних успіхів, необхідно зважати на її стан.

18.)))) 4.1. Поняття причин і умов злочинності в кримінології

   Учення про причини й умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю та різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, це призводить до наявності в підручниках із кримінології діаметрально протилежних концепцій причин і умов злочинності в нашому суспільстві.    Кримінологія приділяє багато уваги категорії причиновості. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причиновість є основними елементами предмета науки кримінології. Проблема причиновості має важливе методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка запобіжних заходш, а також визначення іїіших кримінологічних проблем. Як складне явище, злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. Із цією проблемою пов'язане власне й виникнення кримінології як науки.    У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображають зміст причиново-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови, фактори злочинності. Причиновість є однією з форм детермінації.    Отож власне виявлення факту взаємозв'язку злочинності з якимось іншим явищем або процесом не можна визнати достатнім. Потрібно визначити ще й характер такого взаємозв'язку. Інакше не можна визначити, що саме породжує злочинність, а заходи боротьби з нею можуть стосуватися тільки обставин, що перебувають у функціональному зв'язку чи зв'язку станів.    Для пояснення причиновості важливе значення має правильне розуміння місця та ролі біологічних факторів. Слід пам'ятати, що юридична й моральна оцінка вчинку визначається не фізіологічною поведінкою, а її змістом. З огляду на цю обставину, біологічне, зокрема й генетичне, є лише необхідною умовою, а не причиною.    Під причиновістю розуміють генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причиновості є породження причиною наслідку. Причиновість завжди має об'єктивний характер.    Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття "причини". Етимологічно слово "причина" пов'язане з дієсловом "чинити", "учинити" та вважається синонімом (як дієслово) слова "робити", "творити", "виробляти".    Причина злочинності - це соціально-психологічні обставини, що безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.    Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності - це явища, котрі безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинового зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.