9.12. Міліція як суб'єкт запобігання злочинам

   Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. відносить запобігання злочинам та іншим правопорушенням до основних обов'язків міліції. Згідно зі ст. 10 цього Закону, відповідно до поставлених перед нею завдань, міліція зобов'язана запобігати й припиняти злочини, виявляти сприятливі для них обставини і в межах своїх прав уживати заходів до їх усунення. Міністерство внутрішніх справ України розробило проект Наказу, що регламентує діяльність усіх підрозділів міліції щодо запобігання злочинності (див. тему 11).    Органи міліції в процесі профілактичної діяльності мають право:    - проводити бесіди;    - застосовувати заходи адміністративно-правового впливу;    - здійснювати віктимологічну профілактику;    - вилучати речі, предмети, речовини, що заборонені до цивільного обігу чи зберігаються без відповідного дозволу;    - контролювати збереження та використання зброї, боєприпасів й вибухових речовин;    - вимагати обов'язкових перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої, господарської, фінансової, торгової діяльності;    - проводити контрольні закупки, вилучення й дослідження зразків сировини та продукції.    Особливістю профілактичної діяльності міліції є те, що поряд із гласними способами збирання інформації, заходами виховного та виховно-правового впливу застосовуються оперативно-розшукові (негласні) заходи.    Виділимо основні етапи запобіжної роботи в міліції:    1) розробка та реалізація загальних напрямів профілактики на основі аналізу рівня, структури й динаміки злочинності;    2) конкретизація загальних напрямків до рівня вирішення конкретних завдань на кримінально найнебезпечніших територіях і об'єктах народного господарства, зокрема, на колективних підприємствах, установах й організаціях;    3) індивідуально-виховна робота з особами, що перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ;    4) запобігання злочинам з боку осіб, про кримінальні наміри яких стало відомо;    5) розкриття злочинів, запобігання злочинній діяльності з метою недопущення вчинення злочинних дій, а також недопущення вчинення нових злочинів;    6) робота з особами, що були раніше засуджені, з метою не допустити вчинення нових злочинів.

9.14. Служба безпеки України як суб'єкт запобігання злочинам

   Одним із основних завдань органів Служби безпеки України є запобігання розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти України. У взаємодії з органами прокуратури, Міністерством внутрішніх справ України й іншими правоохоронними органами вони здійснюють:    - припинення наркобізнесу, інших видів організованої злочинності;    - профілактику злочинів, розслідування яких належить за законом до компетенції органів безпеки, зокрема й тероризму;    - розробку заходів для захисту комерційної таємниці;    - профілактику відповідних видів економічних злочинів, корупції тощо.

9.16. Правове регулювання профілактики злочинності

   Правове регулювання профілактики злочинності складається з нормотворчої діяльності держави та її органів, які визначають в законах та інших нормативних актах мету й завдання запобігання злочинам, коло суб'єктів, що здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми та методи роботи.    Профілактика злочинності припускає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури та побуту, який сприяв би усуненню чи нейтралізації негативних аспектів громадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочинності. Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим підґрунтям.    Сутність правового регулювання полягає в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, які негативно впливають на формування та життєдіяльність особи, таким чином створюючи умови для оптимального здійснення запобіжної діяльності.    Поряд із цим правові акти визначають завдання та заходи профілактики злочинності, порядок, форми й методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб'єктів, координацію та взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов'язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян та установ, які потрапляють у сферу профілактики злочинності.    Запобіжна роль права полягає в регулюванні сфер суспільного життя, при якому наявні криміногенні фактори чи усуваються, чи їхній дії ставиться серйозна перепона. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини й умови злочинності, але воно може впливати на їхні негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам. Проведення такої роботи припускає:    - поліпшення законодавства, його вдосконалення;    - точну та неухильну реалізацію законів та інших нормативних актів;    - наявність механізмів, які, бездоганно діючи, забезпечують таку реалізацію.    Виділяють два основних напрямки правового регулювання профілактики злочинності.    Перший напрямок має "матеріальний" характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні фактори зовнішнього середовища, що прямо чи опосередковано детермінують злочинну поведінку, з метою їх усунення.    Другий напрямок має "процесуальний" характер і полягає в юридичному закріпленні прав і обов'язків органів, уповноважених осіб і громадян-суб'єктів запобігання злочинам, у встановленні змісту та порядку здійснення запобіжних заходів.

 

59)))) 10.1. Поняття кримінологічного прогнозування

   Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.    Кримінологічний прогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочинності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.    Варто звернути увагу на співвідношення понять гіпотези та прогнозу. Гіпотеза - це теж імовірне судження, засноване на науково пізнаних закономірностях розвитку визначеної системи. Та, на відміну від прогнозу, це завжди судження про події минулого чи сьогодення. Прогноз спирається на достовірні факти й на гіпотези. Гіпотези виникають іноді як результат інтуїції. Однак у підставі такої інтуїції закладені знання та досвід.    Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє - такий стан явищ, процесів, який випливає з сучасного та має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у формі нових елементів. Однак визначити їхнє майбутнє можна тільки на підставі законів розвитку певних об'єктів. Закони постають як зв'язки між явищами, що за певних умов діють незмінно, постійно та відповідним чином. Отже, соціальні факти й процеси, особливо нові, а також закони їхнього розвитку є носіями інформації про майбутнє.    Основою прогнозування майбутнього, випереджального відображення є досвід минулого. Його накопичує нервова система завдяки властивості нервової тканини "записувати" минулі події. Повторюваність же, циклічність подій створюють об'єктивні передумови для передбачення майбутнього. Оцінка людьми перспектив розвитку явищ, процесів на основі попереднього досвіду за аналогією з уже відомими подібними явищами та процесами є одним з основних джерел інформації про майбутнє.    Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування - одне з першочергових завдань сучасної науки. Без прогнозу неможливе планування боротьби зі злочинністю, її запобігання. Кожний законодавчий акт, кожна урядова постанова та інші державні рішення повинні піддаватися попередній кримінологічній експертизі, складовою частиною якої є науково обґрунтоване судження про те, який уплив справить реалізація проекту на стан злочинності. Кримінологічну експертизу повинні проходити й проекти кримінальних законів. Річ у тім, що, як це не парадоксально, на перший погляд, деякі кримінально-правові заборони та розпорядження не стільки протидіють злочинності, скільки породжують її.