Тема 8: філософська антропологія План семінарського заняття

1. Проблема людини в історії європейської філософії. Поняття філософської антропології.

2. Німецька філософська антропологія (М. Шеллер, Г. Плеснер, А. Гелен) в пошуках сутності людини.

3. Психоаналітична антропологія: фрейдизм та неофрейдизм. З. Фройд, К.Г. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм про природу людини.

4. Буття як людське існування, його чинники. Проблема неповторності людського існування (за творами А. Камю та Ж.-П. Сартра).

5. Нові виміри проблеми людини (проблема «людини маси») у філософсько-політичній антропології (Х. Ортега-і-Гассет, Р. Гвардіні, Е. Каретті).

Методичні рекомендації

Проблема людини у філософії є такою ж фундаментальною, як і проблема буття, – це випливає з принципово світоглядного характеру філософського пізнання. Однак в історії європейської філософії до XV ст. філософський інтерес не концентрувався виключно на проблемі природи людини (за винятком філософії Сократа), і це відповідало розумінню призначення філософії в ту чи іншу епоху. Лише у культурі Відродження антропоцентризм набув статусу однієї з головних рис, зокрема, філософії, після чого антропологічна проблематика ніби "пронизує" філософування як таке. Але свідомо антропологічний характер європейської філософії формується, нарешті, у Новий час, у межах класичної філософії. Звернувшись до рекомендованої літератури, з’ясуйте, як тлумачили сутність людини філософи античності, середніх віків, Нового часу, доби Просвітництва.

Друге питання присвячено визначенню людської природи німецькою філософською антропологією, засновником якої вважається Макс Шелер. Зверніть увагу на принципову багатовимірність та невичерпність проблеми людини: послідовникам Шелера не вдалося здійснити його проект, тобто німецька антропологія, яка є, за задумом, цілісним явищем у розвитку філософської думки XX ст., є, тим не менш, сукупністю різноракурсних (філософсько-біологічної, філософсько-релігійної, культурно-філософської) антропологій, об'єднаних метою створити антропологію як "єдине усебічне вчення" про людину. Поміркуйте над висловами: "людина є відкритою світу істотою", "людина є істотою недостатньою", "характер природи людини ексцентричний".

Готуючись до відповіді на третє питання необхідно пам’ятати, що віднесення психоаналітичної думки до філософсько-антропологічного знання ґрунтується на визнанні за цією традицією (започаткованою Зігмундом Фройдом) статусу спроби зробити людину, її свідомість (та людське безсвідоме) "мірою всіх речей", покласти людське за критерій буття, що взагалі є засадою антропологічного принципу у філософії. Зважте на еволюцію поглядів на "людську природу" в середині самого психоаналізу, а також на те, що ця течія філософської антропології є, зокрема, спробою вирішити і проблему "чоловічого / жіночого".

Четверте питання семінару передбачає розкриття сенсу проблеми «людське існування – людська сутність, як воно відбулося у межах екзистенціалізму. Справа у тому, що екзистенціальна філософія взагалі має своїм предметом специфічне буття – людське існування, індивідуальне та неповторне, в якому серцевиною є так звана екзистенція – істинне буття, спрямоване не на зовнішній світ, а у середину власної особистості. Проблема свободи є центральною у всіх творах, авторів яких вважають екзистенціалістами, включаючи Ф.М. Достоєвського (романи якого зараз вважаються якщо не втілюючими принципи, то передуючими ідеям та естетиці екзистенціалізму як літературно-філософської течії), а також М.О. Бердяєва, для якого проблема людської свободи, поряд з проблемою творчості, була головною. Щоб зрозуміти, що таке свобода в екзистенціальній філософії, краще звернутися до художніх творів А. Камю, Ж.-П. Сартра (і, до речі, його дружини Сімони де Бовуар, яка є однією із засновниць сучасних тендерних ідей), – і спробувати самостійно поміркувати, що це є таке – особистісна свобода. І тут потрібно зрозуміти, який сенс міститься у категорії "особистість"; слід пам'ятати, що людину робить особистістю, передусім, турбота про іншу людину, усвідомлення свого місця і ролі в світі, моральні якості.

П’яте питання стосується некласичного тлумачення «людського»: виявилося, що у техногенній цивілізації людина є не тільки "індивідом" (індивідуальністю, особистістю, яка усвідомлює свою відповідальність за вчинки), але і "масовою людиною" (в поведінці якої немає нічого спільного з індивідуальною відповідальністю), яка певним чином наслідує риси людини архаїчного суспільства; опозицією до поняття людини (яка вже не є атомарним індивідом) є не суспільство, як це було прийнятим у класичній філософії, а "влада".