Методичні рекомендації

Під час вивчення першого питання насамперед слід звернути увагу на те, що філософія кінця XIX – початку XX ст. відійшла від принципів класичної філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. На основі критики філософських спекулятивних систем кінця XVIII – початку XIX ст. у другій половині XIX ст. відбулися істотні зрушення філософської парадигми, сформувалися основи некласичних позицій і концепцій, що зіграли домінуючу роль в інтелектуальному житті Європи і набули свій подальший розвиток у ХХ ст. Серед них найбільш значні – марксизм, позитивізм, неокантіанство, «філософія життя», екзистенціалізм. Розкрийте зміст цих течій.

Готуючись до відповіді на друге питання, насамперед треба ознайомитися з позитивістською концепцією французького філософа Огюста Конта. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об’єктом, що якісно відрізняється від об’єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. У центрі уваги позитивістів виявились переважно проблеми, пов’язані з вивченням індуктивно-логічних і психологічних процедур дослідного пізнання. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Ідеї О. Конта виявились співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля та Герберта Спенсера.

Аналізуючи основні тенденції розвитку ірраціоналізму в третьому питанні, слід зазначити дві основні причини його виникнення: по-перше, він виживає в атмосфері бунтарського незадоволення існуючими порядками (в середньовічних єресях, у вченнях епохи Реформації); по-друге, в хаотичних протестах буденної свідомості в умовах кризи цивілізації. У цій атмосфері виникає і поширюється розчарування в ідеї прогресу як прогресу розуму. Заперечуються як непотрібні для людини, як не значущі для смислу її життя існуючі засоби та методи пізнання і будь-яка теорія пізнання взагалі, відбувається своєрідний "бунт проти розуму". Разом з цим приділення більшої уваги до людини, спроба побачити людину у всій складності її багатогранної натури визначили гуманістичний зміст некласичної філософії. Ірраціоналістичні ідеї в некласичній філософії висловлювали зокрема, Сьорен К’єркегор та Артур Шопенгауєр. Філософські погляди С. К’єркегора складалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були анти-раціоналістичною реакцією на філософію Гегеля – з іншого боку. Об’єктивній діалектиці Гегеля К’єркегор намагався протиставити «екзистенціальну діалектику», яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога. За Шопенгауєром, сутність особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого.

Значне місце у некласичній філософії посідає так звана «філософія життя», ознайомлення з основними ідеями якої є метою четвертого питання. «Філософія життя» як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Саме поняття «життя» в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначене: воно трактується в біологічному (Фрідріх Ніцше), космологічному (Анрі Бергсон), культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, Георг Зімель. Освальд Шпенглер) планах. Розкрийте головні ідеї Ф. Ніцше та А. Бергсона пам’ятаючи про те, що філософське вчення Ніцше непослідовне, суперечливе, але єдине по духу; а головна ідея А. Бергсона полягала в тому, що життя ірраціоналістичне, і таким же ірралістичним має бути і його пізнання. А це можливо лише інтуїцією, а не інтелектом.

Важливе місце в некласичній філософії посідає філософія марксизму. Вивчення марксистської філософії необхідно починати з аналізу соціально-культурних передумов та ідейно-теоретичних джерел філософії марксизму. Теоретичним джерелом формування філософії марксизму була німецька класична філософія. Саме від неї марксистська філософія успадкувала раціоналізм як спосіб пояснення і збагнення дійсності. Маркс та Енгельс критично сприйняли і застосували на принципово інших підставах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку. Філософія марксизму базується на принципах об’єктивності, сходження від абстрактного до конкретного, історизму, визначення суперечностей розвитку і джерел саморуху, врахування взаємозв’язку і взаємодії різних явищ буття, системного підходу і структурно-функціонального методу дослідження та ін.