Теми рефератів, доповідей, виступів

1. Походження давньогрецької філософської думки.

2. Антична філософія й західноєвропейська культура: пошук ідентичності.

3. Піфагор і його школа.

4. Апорії Зенона Елейського.

5. Етичне вчення Сократа.

6. Життєва драма Платона.

7. Ерос у Платона.

8. Вчення Платона про істину. Образ печери.

9. Поема Тіта Лукреція Кара «Про природу речей».

10. Ідеї неоплатонізму як фундамент подальшого розвитку природознавства.

11. Філософія і наука в Античному світі.

12. Ідеї античних філософів у сучасній фізиці.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які фактори виникнення філософії у Стародавній Греції?

2. У чому проявляється космоцентризм у філософії Стародавнього світу?

3. Як філософи Мілетської школи відповідали на запитання: «Що є першо-основою усього існуючого?»

4. Що таке атом у Демокрита і якими властивостями він наділений?

5. Як називався метод Сократа й у чому він полягає?

6. У чому полягає особливість філософії Платона? Розкрийте сутність його філософії

7. У чому полягає утопізм вчення Платона про державу?

8. Як співвідносяться матерія і форма у філософії Аристотеля?

9. Які особливості філософії епохи еллінізму.

Рекомендована література

1. Аристотель. Метафизика / Аристотель // Соч.: в 4 т. – М., 1967. – Т. 1. – С. 462–509.

2. Платон. Федон / Платон // Соч.: в 3 т. – М.: Мысль, 1970. – Т. 2. – С. 13–94.

3. Платон. Пир / Платон // Соч.: в 3 т. – М.: Мысль, 1970. – Т. 2. – С. 95–156.

4. Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1 / сост. А. В. Лебедев. – М.: Наука, 1989. – 576 с.

5. Мир философии: в 2 ч. – М.: Политиздат, 1991. – Ч. 2: Человек. Общество. Культура. – 624 с.

6. Богомолов А.С. Античная философия: моногр. / А.С. Богомолов. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 368 с.: ил.

7. Горак Г.І. Філософія: курс лекцій / Г.І. Горак. – К.: Вілбор, 1997. – 272 с.

8. Радугин А.А. Философия: курс лекций / А.А. Радугин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Центр, 2001. – 272 с.

9. Бичко А.К. Історія філософії: підруч. / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

10. Історія філософії: підруч. для вищ. шк. – Х.: Прапор, 2003.

11. Алексеев П.В. История философии: учеб. / П.В. Алексеев. – М.: Проспект, 2005. – 240 с.

12. Філософія: навч. посібник / В.І.Штанько, О.Й. Круглов, Г. Г. Старікова, О.О.Жидкова. – Х.: ХНУРЕ, 2011. – 340 с.

Тема 3: філософія нового часу та просвітництва План семінарського заняття

1. Становлення індустріального суспільства, наукова революція. Нова проблематика філософії XVI – XVII ст.

2. Ф. Бекон та Р. Декарт: два підходи до пізнання. Дилема емпіризму та раціоналізму.

3. Філософія західноєвропейського Просвітництва. Суспільно-правовий ідеал трактування людини. Ідея суспільного прогресу.

4. Особливості класичної німецької філософії. Філософські ідеї Канта та Гегеля.

Методичні рекомендації

Під час підготовки до першого питання необхідно пам'ятати, що найвище піднесення культури Нового часу ("проекту Моdern"), відбулося у XVIII ст., яке традиційно називається "епохою Просвітництва", "віком Розуму". Але ще у XVII ст. сталася зміна статусу науки та філософії, а також їх взаємин у порівнянні як із Середньовіччям, так із добою Відродження і Реформації. Саме у межах культури Нового часу формується нова парадигма філософування, межі якою можна окреслити як "Істина – Метод – Практика". Зважте на те, що домінуючим філософським інтересом стає не буття, а процес його пізнання.

Друге питання семінару спрямовано на розуміння єдності та відмінностей двох підходів до пізнання: емпіризму та раціоналізму. Тут потрібно розкрити основні положення методу наукової індукції, запропонованого Ф. Беконом; сформулювати тези вчення Бекона про "ідолів" ("привидів"), якими він позначив перешкоди на шляху до істинного пізнання, тобто джерела заблуджень. З чим Бекон пов'язував "істину" та який сенс має його афоризм "Знання – сила" ("knowledge is power")? Який образ "істинного філософа" створено Ф. Беконом? Щодо філософії Р. Декарта, то необхідно зрозуміти його принцип радикального сумніву і провідної ролі інтуїції у процесі пізнання, що є висновком з першого принципу. Спробуйте пояснити афоризм Декарта "Я мислю, отже, я існую".

Розкриваючи третє питання, слід виходити з того, що початок Просвітництва в Західній Європі умовно датується виходом у світ праці англійського філософа Дж. Локка "Досвід про людський розум" (1691). Однак "гегемоном" духовного життя XVIII ст. у Європі стає Франція, – тому традиційно вважається, що "кінцем епохи" стала Велика Французька буржуазна революція – і як спроба втілення ідеалів Просвітництва, і, в той же час, як заперечення найголовнішого принципу епохи (за яким вона отримала навіть власну назву): просвітяни щиро вірили, що їхніми зусиллями, шляхом виховання, переконання, шляхом безперервних реформ можна створити, нарешті, "царство розуму", яким уявлявся новий буржуазний порядок, відповідний ідеї прогресу. Зважте на "зміщення" у XVIII ст. філософського інтересу до питань соціального буття та на переважно матеріалістичний характер філософії природи. Винятком тут є ідеалістичні вчення англійців Джорджа Берклі та Девіда Юма.

Заключне питання семінару присвячено останньому явищу класичної доби філософії Нового часу – німецькій класичній філософії. Тут доцільно походити з того, що різні за змістом філософські системи (саме як і творчість різних особистостей) Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля мають підстави бути об'єднаними у певну спільну конкретно-історичну форму філософування. Головна з цих підстав полягає у тому, що у той час, коли картезіанська метафізика стверджувала, що "дія виходить із буття" (дещо, перед тим як діяти, має існувати – мати буття, тобто буття є умовою дії/діяння), німецька філософія ніби перевертає цю формулу, стверджуючи, що "буття виходить із дії". Для німецьких філософів "Розум є дією" (вислів Фіхте), тобто розум є вищим началом, якому ніщо не передує.

Особливу увагу слід приділити постатям І. Канта та Г.В.Ф. Гегеля.

І. Кант – родоначальника німецької класичної філософії, який, створивши систему трансцендентального ідеалізму, зробив справжній "коперніканський переворот" у гносеології: він фактично "поміняв місцями" об'єкт та суб'єкт пізнання, обґрунтував активність суб'єкта, окреслив головні протиріччя розуму, що пізнає (так звані антиномії). Г.В.Ф. Гегель – творець грандіозної системи абсолютного ідеалізму. Найціннішим філософським досягненням Гегеля є діалектика, діалектичний метод.