Тема п година): Сформувати навички використання приладів радіаційної, хімічної розвідки та дози­метричного контролю

Методика навчання: 1. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки застосування приладу для радіаційного контролю. При цьому зазначається, що ос­новним приладом, який використовується формуваннями Цивільної оборони, є вимірювач потужності дози (рентгенометр) ДП-5В. Він призначається для вимірювання рівня гамма-радіації та радіоактивного забруднення різноманітних предметів гамма-випромінюванням. Потужність гамма-випромінювання визначається у мілірентгенах (або рентгенах) на 1 годи­ни. Приладом можна вимірювати також рівень бета-випромінювання. Діапазон вимірюван­ня з гамма-випромінювання становить 0,05 мР/год-200 Р/год. У разі вимірювання гамма-випромінювання й сумарного бетата гамма-випромінювання у межах від 0,05 до 500 мР/год розрахунок здійснюється за верхньою шкалою (0-5), а отриманий результат множиться на відповідний коефіцієнт піддіапазону. Розрахунок величини потужності доз у межах від 5 до 200 Р/год здійснюється за нижньою шкалою (5-200). На 2-6 піддіапазонах прилад має звуко­ву індикацію, яка отримується через головні телефони. Похибка вимірювань приладом ста­новить ±30%. Справність приладу перевіряється контрольним бета-препаратом, що при­кріплюється у заглибленні на екрані блока. Живлення приладу здійснюєтсья від зовнішнього джерела постійного струму через розподілювач напруги, який на виході дає 12 і 24 В.

Техніка використання приладу ДП-5В поділяється на декілька етапів:

підготовка приладу до роботи: вийняти прилад із футляра — здійснити зовнішній огляд -встановити джерело живлення з урахуванням полярності (зазначена на приладі) — встановити перемикач піддіапазонів напроти чорного трикутника (стрілка приладу повинна знаходитися у режимному секторі). Якщо цього немає, потрібно перевірити справність приладу від бета-препарату (поворотний екран зонда поставити у положення "К", підключити головні телефо­ни і поступово переводити ручку перемикача піддіапазонів в усі положення від (Х200) до (хО, 1). На піддіапазоні (X10) показники приладу звірити із записом у формулярі: якщо вони не вихо­дять за межі припустимої похибки, приладом можна користуватися) — екран зонда встановити у положення "Г", ручку перемикача піддіапазонів — напроти чорного трикутника — приєднати штангу.

Вимірювання гамма-радіації на місцевості здійснюється таким чином: екран зонда вста­новлюється у положення " Г" - зонд тримати на витягнутій убік руці (висота біля 1 м від поверхні землі) — вимірювання проводити послідовно на усіх піддіапазонах, починаючи з першого.

Визначення гамма-зараження об'єктів здійснюється, зазвичай, на місцевості, що не за­ражена. Зонд при цьому розміщують на відстані 1 -1,5 см від поверхні об'єкта.

2. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки застосу­вання військового приладу хімічної розвідки (ВПХР). Доцільно зазначити, що прилад доз­воляє визначати отруйні речовини (зарин, зоман, іприт, фосген, дифосген, синильну кисло­ту, хлорціан та пар У-газів) у повітрі, на місцевості, техніці. Принцип дії приладу: за допомогою всмоктувального насоса повітря примусово прокачується крізь індикаторні трубки, які за наявності отруйних речовин змінюють колір (колір і віддтінок вказують на наявність, групу отруйних речовин і приблизну їх концентрацію). Види індикаторних трубок:

- з червоним кільцем і червоною крапкою (для визначення речовин типу зарин, зоман, У-гази);

- з трьома зеленими кільцями (для визначення речовин типу фосген, дифосген, си­нильна кислота, хлорціан);

- із жовтим кільцем (для визначення отруйних речовин типу іприт).

Техніка роботи з приладом: відкрити кришку приладу — відсунути засувку і вийняти насос - з касети дістати дві трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, надрізати їх кінці і розкрити — відкривачем ампул із маркуванням, що відповідає маркуванню індикатор-нихтрубок, розбити верхні ампули трубок, взяти їх за марковані кінці та енергійно струснути 2-3 рази — вставити дослідну трубку немаркованим кінцем у гніздо насоса і прокачати по­вітря (5-6 поштовхів) — контрольну трубку встановити у гніздо, що знаходиться у корпусі приладу — розбити нижні ампули обох трубок, струсити їх і спостерігати за зміною забарв­лення. Якщо у дослідній трубці колір зберігається, а в контрольній пожовтів, то це свідчить про наявність отруйних речовин у повітрі (на техніці). Одночасне пожовтіння наповнювача обох трубок вказує на відсутність небезпечних концентрацій отруйних речовин. При низь­ких температурах (+5°С і нижче) потрібно використати грілку: вставити до упору в централь­не гніздо грілки патрон, ударом руки по верхівці відкривача ампул розбити ампулу, що знахо­диться у патроні. Потім занурити відкривач ампул до кінця і виймати його з патрона до ацій, надання допомоги керівництву навчального закладу під час евакуації. Група протипо­жежної служби: бере участь у розробці протипожежних профілактичних засобів, здійснює контроль за їх виконанням, забезпечує постійну готовність до використання засобів пожежо­гасіння, локалізує та гасить пожежу, надає допомогу у проведенні спеціальної обробки тери­торії. Група медичної допомоги: організовується на базі медичного пункту навчального закладу. Завдання групи: організовує і проводить санітарно-гігієнічні та профілактичні заходи, надає медичну допомогу ураженим, допомагає їх евакуаціїдо лікарень, проводить часткову санітар­ну обробку уражених. Група протирадіаційного та протихімічного захисту: організовує видачу засобів індивідуального захисту, здійснює контроль за радіаційною та хімічною ситуацією у навчальному закладі та на прилеглій території, за станом сховищ та укриттів, бере участь у заходах з ліквідації наслідків радіаційного та хімічного зараження.

2. Практичне оволодіння учнями навичками діяльності у складі однієї з груп невоєні-зованих формувань. Доцільно утворити п'ять груп, кожна з яких оволодіватиме практични­ми навичками виконання своїх обов'язків. Бажано на кожному навчальному місці встанови­ти наочний посібник з описом завдань кожної групи і послідовності їх дій на випадок виникнення надзвичайної ситуації. Склад таких груп учителю доцільно визначити зазда­легідь. Учитель здійснює загальне керівництво, вносить корективи, усуває помилки і неточ­ності, відзначає кращих учнів.

РОЗДІЛ 7.2. Смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи оживлення потерпілих

Тема (І година): Сформувати навички проведення запобіжних заходів у випадках западання язика, ниж­ньої шелепи. Навчити техніки проведення штучного дихання. Навчити техніки прове­дення непрямого масажу серця як способу відновлення діяльності серцево-судинної системи. Сформувати навички проведення реанімаційних заходів одним і двома рятів­никами

Методика навчання: 1. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки проведення запобіжних заходів у випадках западання язика, нижньої щелепи. Необ­хідно вказати на послідовність дій у таких випадках: западання язика перешкоджає диханню. Потрібно пальцями витягнути язик з рота і під час виконання штучного дихання притриму­вати його (використовується бинт, тканина, носовичок). Стиснення шелеп не дозволяє звільни­ти дихальні шляхи від води, слизу, блювотиння. Необхідно: енергійно виконувати масажні рухи долонями по щоках потерпілого і швидко завести пальці за корінні зуби з обох боків нижньої щелепи та відкрити рот (також можна використати ніж або ручку ложки). Для запо­бігання повторного стиснення щелеп між корінними зубами доцільно вкласти щільний там­пон з вати (носовичка, іншої тканини), залишаючи таким чином рот відкритим.

2. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки прове­дення штучного дихання. Необхідно зазначити, що серед способів штучного дихання виок­ремлюють: спосіб "із рота у рот", "з рота у ніс", "з використанням спеціального гумового мішка", проте найбільш поширені перших два. Спосіб "із рота у рот ". Алгоритм дій (рис. 14):

а) стати на коліна біля голови потерпілого;

б) пальцями однієї руки затиснути ніс потерпілого (кисть знаходиться на лобі, ніс затискають великим і вказівним пальцями);

в) іншою рукою знизу підтримувати шию потерпілого (рот потерпілого при цьому трохи відкритий). У цьому положенні —

г) зробити глибокий вдих;

д) міцно притиснутись ротом до рота потерпілого і рівномірно та енергійно вдихнути

повітря (зробити видих у рот потерпілого); є) повторювати вдування у ритмі 12-14 разів на хвилину до тих пір, поки грудна клітка

потерпілого не розшириться, стежити за пульсом.

Якщо щелепи не вдалося розтиснути і рот закритий, використовують спосіб "зрота у ніс". Алгоритм дій (рис. 15):

а) однією рукою відхилити за чоло голову потерпілого назад;

б) іншою рукою - захопити підборіддя так, щоб зафіксувати рот потерпілого. Одно­часно змістити щелепу угору (для попередження западання язика);

в) зробити глибокий вдих;

г) охопити губами ніс потерпілого і зробити видих';

д) повторювати вдування у ритмі 12-14 разів на хвилину до тих пір, поки грудна клітка потерпілого не розшириться, стежити за пульсом.

3. Розповідь і показ (із використанням наявних наочних посібників) техніки прове­дення непрямого масажу серця. Необхідно зазначити, що він здійснюється разом із штуч­ним диханням, а розпочинати його потрібно після 4-5 вдувань повітря у легені потерпілого. Алгоритм дій такий (рис. 16):

а) рятувальник знаходиться ліворуч від потерпілого;

б) накласти кисті на грудну клітку (рівень — посередині від місця з'єднання реберних дуг угору на 2-3 пальці) і виконати поштовхоподібне натискання, що спрямовуєть­ся винятково на середній лінії спереду назад (натискання здійснювати швидко і сильно, для чого використовувати силу рук і усього тіла);

в) виконувати щохвилини 50-60 натискувань.

У дитини натискання треба здійснювати на середину грудної клітки, оскільки діаф­рагма у них розташована вище, ніж у дорослих, з частотою 100-120 разів на хвилину.

4. Розповідь і показ (із застосуванням наявних наочних посібників) техніки проведен­ня реанімаційних заходів одним і двома рятувальниками. Необхідно зазначити, що для пра­вильного проведення реанімаційних заходів необхідно виконати такі дії.

Терміново відновити вільний прохід дихальних шляхів. Алгоритм дій:

- покласти потерпілого на спину на тверду поверхню (підлога, земля);

- розстебнути усі частини одягу, що ускладнюють дихання;

- великим і вказівним пальцями узяти потерпілого за підборіддя і відхилити голову назад так, щоб між нижньою щелепою і шиєю утворився тупий кут (можна підкла­сти під лопатки валик з одягу);

- висунути нижню щелепу уперед і, натискаючи на підборіддя, розкрити рот;

- за допомогою вказівного пальця, обгорнутого серветкою (носовичком, бинтом, іншою тканиною) очистити ротову порожнину від сторонніх предметів. Треба пам'я­тати: надмірне відхилення голови може призвести до звуження дихальних шляхів.

Далі необхідно наголосити, що зазначені заходи здійснюються перед виконанням штучного дихання. Без цих дій його проводити — неприпустимо! Також треба пам'ятати, що: а) кожне наступне натискання починають лише після того, як грудна клітка повернеться у вихідне положення; б) у разі перелому ребер непрямий масаж серця продовжують виконува­ти; в) зупиняти масаж серця більш як на 15-20 секунд неприпустимо.

Якщо реанімаційні заходи здійснює 1 рятувальник, то через кожні 15 натискань на грудну клітку він повинен припинити непрямий масаж серця і двічі вдихнути повітря у по­терпілого одним із способів.

Якщо у реанімації бере участь 2 рятувальники, кожен з них виконує одну з двох функцій -штучне дихання або непрямий масаж. Кожна функція виконується почергово таким чином: 1-2 рази вдихають повітря — 4-5 разів виконують натискання на грудну клітку — 1-2 рази вдихають повітря і т.д. (натискання роблять лише під час видиху). Зазначені реанімаційні заходи здійснюються безперервно до відновлення серцевої діяльності і дихання, до появи медичних працівників або явних ознак біологічної смерті.