Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збе­реження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне формування (становлення) кожного громадянина нашої країни. Тому відповідно до Конституції Ук­раїни «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забез­печує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов'язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати за­вдані ним збитки (ст. 66 Конституції).

Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в законі про кримінальну відповідальність. Стаття 298 КК передбачає відпо­відальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.

2. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установле­ний порядок поводження з пам'ятками історії або культури, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об'єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

пам'ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ан­самбль), їхні частини, пов'язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим;

історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до спи­ску історичних населених місць;

інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти не­залежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з ант­ропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру не­рухомих пам'яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).

До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і ма­теріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-куль-турну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду» (статті 1 і 4 Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 13 грудня 2001 р. № 2888-ПІ).

Отже, пам'ятки історії і культури та інші об'єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

це об'єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;

вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;

вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охо­роною держави.

Об'єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього зло­чину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження те­риторії чи інших об'єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).

4. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у нищенні, руйнуванні чи псуванні пам'яток історії або культури, що може бути результатом ме­ханічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної не­придатності і вони не підлягають відновленню.

Руйнування — істотне пошкодження предметів, результатом якого є част­кова втрата їх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційно­го ремонту.

Псування — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх властивостей, але дещо знижують їх історич­ну, культурну чи наукову цінність.

Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передба­чає обов'язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам'ят­ки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов'язує при розслідуванні і судовому розгляді таких справ встанов­лювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам'ятки.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до нищення, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви зло­чину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, або його вчинення супроводжується крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, то такі дії повинні бути кваліфіковані додатково за відповідними статтями цього ко­дексу.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бу­ти будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.

7. У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо об'єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об'єктами можуть бути особливо цінні пам'ятники, унікальні спору­ди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні ру­кописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам'ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в держав­ному реєстрі пам'яток України чи у висновках експертизи при реєстрації до­кумента чи іншого предмета в Національному архівному фонді (див. «По­ложення про державний реєстр національного культурного надбання», за­тверджене постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність пред­мета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.

8. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття та ознаки службової особи див. коментар до п. 1 примітки до ст. 364 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використан­ням свого службового становища.

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті принципи мораль­ності у сфері поводження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами, знущання над ними та ін. суперечить сформованим у суспільстві підвали­нам гуманного ставлення до тварин і чинному законодавству. У від­повідності до ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІП особи, винні в порушенні законодавства в галузі охоро­ни, використання і відтворення тваринного світу, несуть адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність. У разі наявності складу злочину відповідальність за жорстоке поводження з тваринами настає за ст. 299 КК.

2. Предметом злочину є будь-які хребетні тварини, птахи та інші живі істоти, які мають кістковий хребет, головний та спинний мозок, кровоносну та нервову системи, незалежно від їхньої належності і того, де вони мешка­ють та з якою метою використовуються. Закон однаково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, в зоопарках, на фермах, звірофермах, тих, які використовуються в сільському господарстві, на іподромах, в цир­ках, і тих, які перебувають у природному середовищі.

3. Об'єктивну сторону злочину утворює одне з двох названих у диспо­зиції цієї статті (ч. 1) діянь:

а) знущання над твариною; б) нацьковування тварин одна на одну. Знущання має місце у разі вчинення діяння (дії чи бездіяльності), що за­вдає тварині (тваринам) істотного болю, має характер мучення. Ознакою кримінально-правового знущання є застосування жорстоких методів його вчинення, тобто таких, які вчиняються особливо болючими способами, шля­хом катування, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічного чи хімічно­го впливу тощо. Жорстоке поводження може бути вчинене і шляхом позбав­лення води, корму, повітря. Знущанням визнається законом і діяння, що має характер мучення, вчинене з хуліганських мотивів. Ця суб'єктивна ознака є альтернативою застосування жорстоких методів його вчинення, але на прак­тиці частіше має місце їх поєднання.

Для кваліфікації злочину не має значення, вчиняються такі дії щодо своїх власних тварин, тих, які належать іншим особам (організаціям), тим, що не мають господаря чи знаходяться в природному середовищі.

Однак ознаки цього злочину відсутні у разі знищення бездоглядних тва­рин, при відстрілі тварин на полюванні або іншому видобутку диких тварин, а також при забої домашніх тварин чи при використанні їх для медичних експериментів, якщо це здійснено з дотриманням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну — це дії, спрямовані на те, щоб при­мусити чи привчити тварин битися між собою, нападати на інших диких чи домашніх тварин заради втіхи, або коли проводяться собачі або півнячі бої.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначе­них діянь. Заподіяна шкода перебуває за межами складу злочину, але може бути врахована при визначенні покарання.

4. При розслідуванні і розгляді таких справ слід з'ясовувати не тільки ха­рактер, а й те, які нормативні акти порушені. Так, згідно зі ст. 8 «Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України» від 17 червня 1980 р., затверджених міністерствами житлово-комунального гос­подарства, сільського господарства та охорони здоров'я, власникам тварин забороняється: жорстоко поводитися із собаками, котами і хижими тварина­ми, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх.

5. Необхідно також вживати заходів для забезпечення відшкодування за­подіяної шкоди, тим більше, що за шкоду, заподіяну жорстоким поводжен­ням з тваринами, розмір відшкодування визначається півторакратною су­мою витрат на придбання тварин відповідного виду (див. додаток № 6, ст. 6 постанови КМ України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди...» від 21 квітня 1998 р. № 521).

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідо­млює суспільне небезпечний характер свого діяння, що полягає в жорстоко­му знущанні над твариною, і бажає його вчинення. Хуліганський мотив при знущанні над тваринами є альтернативною, але кваліфікуючою ознакою, а при вчиненні злочину шляхом нацьковування тварин одна на одну хулі­ганські або корисливі мотиви визначені в законі як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони.

7. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

8. У частині 2 цієї статті передбачена відповідальність за жорстоке пово­дження з тваринами, вчинене в присутності малолітнього. Наявність цієї кваліфікуючої ознаки припускає, що зазначені в законі діяння вчиняються в тому місці, де присутні одна чи кілька осіб, які не досягли 14-річного віку. При цьому винний повинен усвідомлювати малолітність хоча б одного з присутніх підлітків.

Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості

1. Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жор­стокості, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберіган­ня, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні —

караються штрафом до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення та розповсюд­ження.

2. Ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ на­сильства і жорстокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, —

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також при­мушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та віде­опродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх ви­готовлення і демонстрування.

1. «Основи законодавства про культуру» від 14 лютого 1992 р. № 2117-XII забороняють розповсюдження творів, що містять пропаганду насилля і жорстокості (див. ст. 13 «Основ законодавства про культуру»; закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р., «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР; Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві...» від 15 березня 2002 р. № 258/2002).

Порушення цієї заборони за наявності ознак злочину тягне кримінальну відповідальність. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують основні принципи мо­ральності у сфері духовного і культурного життя суспільства. Ввезення, ви­готовлення та розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, негативно впливає на свідомість і психіку людини, деформує її уявлення про духовні, моральні і культурні цінності в суспільстві, пригнічує позитивне уявлення і ставлення до гуманності, співчуття, поваги до людей. Вони насаджують бездуховність, агресивність, пробуджують інші низькі інстинкти і нахили, що знижує загальний рівень культури в суспільстві.

2. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 300 КК, є будь-які твори (друкована, виготовлена на ксероксі, натуралістична фото- і фотомонтажна продукція та інші носії інформації, що пропагують культ насильства і жор­стокості, тобто прославляють застосування -грубої сили, безжалісність, жорстокість, грубі розправи і знущання над людьми, застосування катувань, мордувань, показ кривавих розборок, жорстоких способів вбивств тощо. , А предметом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті є кіно- та відеопродукція аналогічного змісту (про поняття твору див. коментар до ст. 176 КК). При вирішенні питання про визнання відповідної продукції таким предметом не­обхідно враховувати перелік фільмів, які за висновками експертної комісії Міністерства культури і мистецтв з питань розповсюдження і демонструван­ня фільмів, визнані порнографічними або пропагують культ насильства і жорстокості й заборонені для розповсюдження та демонстрування в Україні. Обов'язковою ознакою предмета є його призначення для пропаганди культу насильства і жорстокості, а не для власного використання (див. рішення Міністерства культури і мистецтв від 1 липня 1999 р. № 9-3216/17).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-якої з передба­чених у диспозиції ст. 300 КК дій. Це — ввезення в Україну зазначених творів, виготовлення, зберігання, перевезення, інше переміщення, збут, роз­повсюдження, примушування до участі в їх створенні. Ввезення має місце у разі фактичного переміщення зазначених творів через державний або мит­ний кордон України. Виготовлення — це створення таких творів заново, як у випадку їх авторського створення, так і технічного вироблення чи розмно­ження: аудіо-, відеозапису, фото- або ксерокопіювання, тиражування, мон­таж тощо.

Зберігання — це володіння такими творами або предметами, знаходження їх у винного, у його помешканні, в автомашині, на робочому місці, у схо­ванці чи в інших спеціально вибраних місцях. Перевезення або інше пе­реміщення зазначених творів означає їх відправлення з одного місця в інше в межах України.

Перевезення має місце у разі використання для цього будь-якого виду транспорту, а інше переміщення буде у випадках пересилання їх поштою, передачі у певне місце через знайомих тощо.

Розповсюдження творів — це демонстрація їх змісту чи фізична передача для використання, перегляду, тиражування, в результаті чого вони стають доступними іншим особам.

Збут таких творів означає платне чи безоплатне їх відчуження (частіше — це продаж, обмін, дарування) за своїм змістом він є різновидом розповсюд­ження. Примушування до участі в створені твору має місце, коли винний змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у створенні або тиражу­ванні твору, що пропагує культ насильства і жорстокості. Обов'язковою йо­го ознакою є застосування психічного або фізичного насильства. Якщо таке насильство пов'язане із заподіянням середньої тяжкості чи тяжкого тілесно­го ушкодження, вчинене має бути кваліфіковане за сукупністю злочинів.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли повністю вчинена будь-яка із зазначених у законі дій.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює зміст такого твору, суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити. Обов'язковою ознакою є мета розповсюдження чи збуту зазначених у цій статті творів. А розповсюдження, збут і примушуван­ня до участі в створенні такого твору можуть переслідувати корисливу або іншу мету.

5. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі в створенні такого твору — осо­ба, яка досягла повноліття.

6. У частині 2 ст. 300 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені щодо кіно- та відеопродукції, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Перша кваліфікуюча ознака означає, що предме­том злочину в такому разі може бути тільки кіно- та інша відеопродукція, яка пропагує культ насильства і жорстокості. Такою продукцією визнають­ся записані на плівку кінофільми, відеофільми, лазерні диски, магнітофонні записи, комп'ютерні дискети та цифрові носії інформації, відповідний харак­тер яких дає можливість використати для масового перегляду їх змісту (про поняття кіно- і відеопродукції див. закони України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ; «Про кінематографію» від 13 січня 1988 р. № 9/98-ВР та «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 22).

Наявність другої кваліфікуючої ознаки припускає усвідомлення винним (його інформованість) про неповнолітній вік осіб, яким він збуває чи серед яких розповсюджує продукцію, що пропагує культ насильства і жорстокості.

7. Частина 3 цієї статті передбачає відповідальність за дії, зазначені в ча­стинах 1 і 2, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також за примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Повторність означає вчинення будь-якої із зазначених в перших двох ча­стинах статті дії хоча б вдруге незалежно від послідовності їх вчинення і то­го, була чи ні особа судимою за такий раніше вчинений злочин (детальніше про повторність див. коментар до ст. 32 КК).

Ознака попередньої змови групи осіб має місце, коли двоє чи більше осіб до початку злочину (заздалегідь) домовилися про спільне його вчинення (див. коментар до ст. 28 КК). Примушування неповнолітніх має місце, коли особа, яка досягла 18-річного віку, вчиняє дії, спрямовані на те, щоб шля­хом фізичного чи психічного насильства змусити неповнолітнього (не­повнолітніх), всупереч його (їх) волі, взяти участь у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (про поняття примушування див. коментар до ч. 1 цієї статті).

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів

1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порно­графічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготов­лення, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних пред­метів та засобів їх виготовлення і розповсюдження.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютерних про­грам порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розпов­сюдження серед них творів, зображень або інших предметів порно­графічного характеру, —

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виготовлення і демонстрування,

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також при­мушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно-та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією порнографічних пред­метів, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм, засобів їх виготов­лення, розповсюдження і демонстрування.

1. Чинне кримінальне законодавство України (ст. ЗОЇ КК) забороняє вве­зення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, що повністю відповідає основним положенням статей 1 і 2 «Міжнародної кон­венції про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними», укладеної в Женеві 12 вересня 1923 р., та іншим міжнародним угодам.

2. Суспільна небезпечність дій, що утворюють цей злочин, полягає в то­му, що вони посягають на суспільні відносини, які забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері статевих стосунків. Такі дії знахо­дяться в явному протиріччі з існуючими в суспільстві правилами і тра­диціями інтимного спілкування людей, завдають шкоди їх моральному ви­хованню, особливо молоді, шляхом одіозної сексуальної інформації призво­дять до деформації моральних уявлень і понять про сексуальні відносини між людьми.

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. ЗОЇ КК, є різні друковані чи рукописні твори, живописні зображення, натуралістичні фото-, фотомон-тажні та інші зображення порнографічного характеру. А предметом злочи­ну, передбаченого ч. 2 цієї статті, є кінофільми, відеозаписи, магнітофонні записи, комп'ютерні програми, дискети та інші носії інформації порногра­фічного характеру (див. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХП).

На відміну від творів і предметів зображувально-художнього, наукового чи еротичного характеру, вони за своїм змістом в натуралістичній, цинічній формі відображають статеві органи або натуралістичне чи протиприродне детальне зображення сексуальних відносин. Ці твори або предмети призна­чені для збудження нездорових чи протиприродних сексуальних потреб інших осіб і тим самим деформації моральних уявлень і нахилів у сфері ста­тевих стосунків. Тому не належать до предметів цього злочину твори мис­тецтва, в яких відображена краса людського тіла і навіть виявлення природних інтимних почуттів, де відсутній грубий натуралізм і сексуальна вуль­гарність.

При вирішенні питання про визнання відповідного твору чи зображення предметом цього злочину необхідно враховувати названий раніше перелік фільмів, які за висновками експертної комісії Міністерства культури і мис­тецтв визнані порнографічними (див. коментар до ст. 300 КК). А в інших випадках, при сумніві в порнографічності твору чи предмета, — з урахуван­ням висновку призначеної мистецтвознавчої експертизи.

4. Об'єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якого із за­значених у диспозиції ст. ЗОЇ КК дій. Це — ввезення в Україну творів, зоб­ражень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, пе­ревезення або інше переміщення, або їх збут чи розповсюдження, у тому числі інформаційне, а також примушування до участі в їх створенні. Всі ці дії, за винятком відсутності тут дій зберігання та особливостей предмета злочину, не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 300 КК, при характеристиці якої був зроблений їх аналіз (див. коментар до ст. 300 КК). Щодо зберігання пред­метів порнографічного характеру, то при доведеності вини можлива відпо­відальність за пособництво іншим особам у вчиненні збуту чи розповсюд­ження такої продукції.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у диспозиції статті дій.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Осо­ба усвідомлює порнографічний зміст твору чи предмета, суспільне небезпеч­ний характер свого діяння і бажає його вчинення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета збуту чи розповсюдження зазначених предметів, а збут, розповсюдження та примушування до участі в створенні такого пред­мета можуть мати корисливу або іншу мету.

6. Суб'єкт — особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування не­повнолітніх до участі у створенні предметів порнографічного характеру — 18-річного віку.

7. За частиною 2 ст. ЗОЇ КК настає відповідальність за дії, визначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютер­них програм порнографічного характеру, а також за збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порно­графічного характеру (див. затверджений Міністерством культури і мис­тецтв України 1 липня 1999 р. за № 9-3216/17 перелік фільмів, які визнані порнографічними).

За частиною 3 ст. ЗОЇ КК настає відповідальність за дії, визначені в час­тинах 1 і 2 цієї статті, за умови, що вони вчинені повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб, а також за примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно-, відеопродукції та комп'ютерних програм порнографічного характеру.

Слід звернути увагу, що, за винятком порнографічного характеру предме­та злочину, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, зазначені в час­тинах 2 і 3 цієї статті, аналогічні тим, що розглядалися при аналізі частин 2 і 3 ст. 300 КК (див. коментар до ст. 300 КК).

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво