1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни («Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни» від 5 (18) жовтня 1907 р., Гаазькі угоди, чотири Же­невські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. (у тому числі «Конвенція про захист цивільного населення під час війни»); Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), та Додатко­вий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів, неміжнародного характеру (Прото­кол II), прийняті на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р., тощо).

Цими міжнародно-правовими актами забороняються вбивства, пограбу­вання населення в районі воєнних дій, знищення рухомого та нерухомого майна, що не викликається воєнною необхідністю, примусове відібрання майна у населення тощо.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у суспільне небезпечному діянні, скоєному військовослужбовцем: 1) насильство щодо населення в районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності; 3) протизаконне відібрання майна, яке нале­жить населенню, під приводом воєнної необхідності (ч. 1 ст. 433 КК);

4) розбій щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його скоєння. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії, у зв'язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а повнота влади належить військовому командуванню.

Під населенням мають на увазі цивільних осіб, які мешкають і пере­бувають в районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил і не бе­руть участі в масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, захоплені супротивником особи та інші, що з тих чи інших при­чин опинилися в районі воєнних дій.

Якщо такі злочинні дії скоюються проти осіб, які мешкають поза межами району воєнних дій, то зазначені дії можуть утворювати склад злочинів про­ти особи чи проти власності. Посягання на населення може бути спрямоване як проти громадян власної держави, так і проти громадян союзницької держави, чи держави, проти якої ведуться воєнні дії.

Насильство над населенням включає різноманітні форми посягання на життя та здоров'я, честь і гідність цивільних осіб: вбивства, завдання тілес­них ушкоджень, зґвалтування, незаконне позбавлення волі тощо.

Посягання повинне здійснюватися тільки на приватне майно населення, а не на державне майно.

Про протизаконне знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Протизаконним вважається таке знищення майна, яке не викликалося військовими діями чи воєнною необхідністю. Якщо ж знищення майна бу­ло викликане воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відпові­дальність за ст. 433 КК.

Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням норм наведених міжнародно-правових документів.

Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито відбирається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних під­ставах для використання у зв'язку з воєнною необхідністю, проте завідомо для винного ця дія реально не викликається воєнною необхідністю та супе­речить наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь відбирається таке майно: на користь винної особи чи інших осіб — для начальника, для військового підрозділу тощо. Якщо ж відібрання майна було викликане справді воєнною необхідністю, то ця обставина ви­ключає відповідальність за ст. 433 КК.

Про розбій див. коментар до ст. 187 КК.

При кваліфікації зазначених дій за ст. 433 КК не вимагається додаткової кваліфікації за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відпо­відальність за злочини проти особи та власності.

Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій, незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.

3. Суб'єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Зброй­них Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.

Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими

Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неод­норазово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване про­ти хворих і поранених, а також недбале виконання обов'язків щодо хво­рих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поводження з військовополоненими» установлює такий порядок поводження з військовополоненими, при якому охороняються їх життя, здоров'я, честь і гідність. Згідно з цією конвенцією у чинному Кодексі передбачена кримінальна відповідальність за погане по­водження з військовополоненими.

Військовополонені — це особи, які входять до складу збройних сил сторо­ни, що перебуває у конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Ре­жим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, за­гонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору тощо.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке ма­ло місце неодноразово; б) пов'язане з особливою жорстокістю; в) спря­моване проти хворих і поранених; 2) недбалого виконання обов'язків щодо хворих і поранених осіб.

Погане поводження з військовополоненими може виявлятися в діях військовослужбовця, якими спричиняється шкода здоров'ю, порушуються права і честь військовополонених (нанесення побоїв, спричинення тілесних ушкоджень, катування, інші вияви жорстокості). Подібні дії тягнуть відпо­відальність у випадках, коли вони вчинювалися за наявності хоча б однієї із зазначених у ст. 434 КК обтяжуючих обставин: мали місце неодноразово, тобто не менш як двічі, або супроводжувались особливою жорстокістю, або були спрямовані проти поранених та хворих.

Недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених військовополонених полягає в злочинно недбалому виконанні обов'язків подання їм лікарської допомоги і догляду за тими, хто цього потребує. Закон спеціально застерігає, що в таких випадках відповідальність за ст. 434 КК настає тільки тоді, ко­ли відсутні ознаки більш тяжкого злочину.

3. Суб'єктивна сторона поганого поводження з військовополоненими характеризується умисною формою вини, а недбале виконання обов'язків щодо хворих та поранених — необережною формою вини.

4. Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, що за тих чи інших обставин вступив у постійний або тимчасовий контакт з військовополоненими.

Суб'єктом недбалого виконання обов'язків можуть бути тільки ті військо­вослужбовці, на яких покладене лікування хворих і поранених або піклування про них. Це можуть бути як військовослужбовці Збройних Сил України, так і особи зі складу армії супротивника, які залучалися для подання лікарської допомоги хворим і пораненим військовополоненим.

Стаття 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними

Носіння в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Черво­ного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Чер­воного Півмісяця або пофарбуванням, присвоєним санітарно-транспорт­ним засобам, —

караються позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях» від 12 серпня 1949 р. приписує (наказує) сторонам, що во­юють, утримуватися від нападу на санітарні формування, транспорти та їх особовий склад, а при веденні бойових дій санітарні заклади повинні по можливості оберігатись і щадитися.

Для кращого розпізнавання санітарні служби мають відмітні емблеми: знак «Червоний Хрест» на білому полі, а в деяких державах «Червоний Півмісяць» на білому полі. Використання подібних знаків з іншою метою і особами, які не мають відношення до санітарної служби, заборонено.

Відповідно до міжнародних угод передбачена кримінальна відповідальність за зловживання цими знаками.

2. Об'єктивна сторона злочину може виявлятися: 1) у носінні в районі воєнних дій знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця військовослуж­бовцями, які не мають на це права; 2) у зловживанні у воєнний час відмітними знаками, які надані санітарній службі. Наприклад, утворює склад злочину використання військовослужбовцем у воєнний час для мети, яка не має ніякого відношення до санітарної служби, морських суден, пофарбованих у білий колір, і таких, що мають на бортах і горизонтальній поверхні знаки Червоного Хреста або Червоного півмісяця.

3. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений тільки з пря­мим умислом.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець. І 5. Про район воєнних дій див. коментар до ст. 433 КК.