Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
18.11.2019
Размер:
8.04 Mб
Скачать

1) Які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;

2) Які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) Які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хво­робу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

1. Застосування примусових заходів медичного характеру можливе щодо осіб, вказаних у ст. 93 КК, а саме:

1) які під час вчинення суспільне небезпечного діяння, що передбачено Особливою частиною КК, знаходилися у стані неосудності. Про неосудність див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК;

2) які під час вчинення злочину знаходились у стані обмеженої осудності. Про обмежену осудність див. коментар ст. 20 КК;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але до постановлення судом ви­року або під час відбування призначеного покарання захворіли на психічну хворобу. Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

При цьому слід враховувати, що законодавство передбачає можливість застосування лікування в примусовому порядку з покаранням, призначено­го особам обмежено осудним та особам, які під час відбування покарання за­хворіли на психічну хворобу. До осіб другої категорії (обмежено осудних) закон допускає застосування лише одного виду примусових заходів медич­ного характеру — надання примусової амбулаторної психіатричної допомо­ги (статті 1, 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є небезпечними для себе або для інших осіб (ч. 2 ст. 416 КПК). Їх при­значення є правом, а не обов'язком суду.

Не можуть застосовуватися зазначені заходи до особи, яка вчинила суспільне небезпечні діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але до винесення вироку одужала або її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небез­печною (п. 10 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» від 19 березня 1982 р. № 2) (Бю­летень... — С. 268).

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчине­ного діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медич­ного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому по­рядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому по­рядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіат­ричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом мо­же бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом мо­же бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потре­бує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посилено­го нагляду.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчи­неного суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хво­рого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинен­ня застосування таких заходів, суд може передати його на піклування ро­дичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

1. За рішенням суду застосовуються такі види примусових заходів медич­ного характеру:

1) надання амбулаторної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Перелік видів примусових заходів медичного характеру є вичерпним. Усі зазначені види поділені за двома критеріями:

а) інтенсивність лікування в примусовому порядку (медичний критерій);

6) характер і ступінь обмежень прав і свобод хворої особи (юридичний критерій).

Законодавча диференціація видів примусових заходів медичного характе­ру спрямована для досягнення мети їх застосування, а саме: обов'язкового лікування і запобігання вчиненню психічно хворою особою суспільне небез­печних діянь.

2, Визначення (вибір) судом виду примусового заходу медичного харак­теру залежить від:

а) характеру та тяжкості захворювання;

б) тяжкості вчиненого злочину;

в) ступеня небезпечності психічно хворого для себе та інших осіб. Характер та тяжкість захворювання полягає в клінічній формі хвороб­ливого психічного розладу та у визначенні глибини (ступеня) диагностова-них розладів психіки. Висновок щодо характеру і тяжкості захворювання та необхідності лікування в примусовому порядку надається в медичному вис­новку комісії лікарів-психіатрів (висновку судово-психіатричної експерти­зи). Наявність у справі такого висновку для вирішення судом питання про застосування примусових заходів медичного характеру є обов'язковим (п. 7 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень... — С. 267). Медичний висновок підлягає перевірці та оцінці судом. Незгода з медичним висновком повинна бути мотивована у вироку.

Про тяжкість вчиненого діяння див. коментар до ст. 12 КК. Ступінь небезпечності психічно хворого для себе та інших осіб — це ступінь реальної загрози спричинення шкоди, яку являє психічно хвора осо­ба для себе чи оточення внаслідок певного психічного захворювання.

3. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (п. 1 ч. 1 ст. 94 КК) може бути застосоване судом щодо особи, яка:

а) вчинила суспільне небезпечне діяння (юридичний критерій);

б) страждає на психічні розлади та за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних роз­ладів, лікування, нагляд, догляд, медично-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шко­ди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі нена-дання їй психіатричної допомоги. Така допомога особі без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника надається лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду. Питання про надання особі амбу­латорної психіатричної допомоги в примусовому порядку вирішується су­дом за місцем проживання особи. Заява про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку направляється до суду ліка­рем-психіатром. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави для на­дання особі амбулаторної психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та без згоди її законного представника додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність надання особі такої допомоги (частини 2, 3 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

4. Психіатричний заклад — це психоневрологічний, наркологічний та інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

5. Підставою для госпіталізації особи до психіатричного закладу в при­мусовому порядку є те, що її обстеження або лікування можливе лише в стаціонарних умовах і особа страждає на тяжкий психіатричний розлад, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна са­мостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забез­печує її життєдіяльність (ст. 15 Закону України «Про психіатричну допо­могу»).

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом (п. 2 ч. 1 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який:

а) за своїм психічним станом (медичний критерій);

6) характером вчиненого суспільне небезпечного діяння (юридичний кри­терій) потребує тримання у психіатричному закладі та лікування у приму­совому порядку.

Утримання психічно хворих у психіатричних закладах із звичайним на­глядом здійснюється в умовах вільного режиму без спеціальних заходів без­пеки, інтенсивного і постійного нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом (п. З ч. 1 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який:

а) вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб (юридичний критерій), і

б) за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства (ме­дичний критерій), але потребує тримання у психіатричному закладі та ліку­вання в умовах посиленого нагляду.

У цих закладах проходять курс лікування в примусовому порядку психічно хворі, які потребують постійного (безперервного) нагляду з більшим обсягом лікувально-реабілітаційних заходів, психотерапії, трудо-терапії тощо.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом-(п. 4 ч. 1 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який:

1) вчинив суспільне небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, або

2) за своїм психічним станом (медичний критерій) і характером вчинено­го суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства (юридичний критерій) і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Направлення в такі психіатричні заклади отримують психічно хворі, які потребують постійного й інтенсивного нагляду через постійні напади агресії, злоби (ненависті), систематичне вчинення суспільне небезпечних діянь. Психіатричні заклади із суворим наглядом оснащені посиленою системою контролю, охорони і сигналізації.

6. При визначенні виду примусових заходів медичного характеру суд по­винен в ухвалі (постанові) визначити тип психіатричного закладу, в якому буде надаватись психіатрична допомога хворій особі, що вчинила суспільне небезпечне діяння. Але суд не має права вказувати конкретного такого за­кладу та строк перебування там хворого і його лікування (п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медич­ного характеру») (Бюлетень... — С. 267—268).

7. Крім застосування примусових заходів медичного характеру суд може на підставі ч. 5 ст. 94 КК передати психічно хворого на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом у випадку:

а) коли не буде визнане за необхідне застосування примусових заходів медичного характеру;

б) припинення застосування таких заходів. Контроль за особами, які передані судом на лікування родичам або опіку­нам здійснюється органами охорони здоров'я.

Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових за­ходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіат­ричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення засто­сування таких примусових заходів.

2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування приму­сового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування при­мусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знахо­дження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження на­дання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кож­ного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного ха­рактеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може пере­дати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським на­глядом.

4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного ха­рактеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хво­робу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбу­ванню покарання.

1. При застосуванні заходів медичного характеру суд не має права вказу­вати на строк їх застосування. Це пов'язано з тим, що тривалість таких за­ходів залежить від багатьох факторів (наприклад, характеру і тяжкості захворювання, динаміки його перебігу, від методів лікувальних заходів, фізіотерапевтичних методів та їх впливу на стан психічного здоров'я хворо­го тощо). Лікування в примусовому порядку може бути і безстроковим у ви­падку коли психічна хвороба є невиліковною. Загалом, строки примусових заходів медичного характеру, а також зміни в застосуванні залежить від досягнення їх мети: одужання психічно хворої особи і запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

2. Передумовою для перегляду судового рішення про надання психіатрич­ної допомоги є нейтралізація суспільної небезпеки від психічно хворого в результаті застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Відповідно до динаміки психічного стану хворого (на краще або на гірше) суд може вирішити питання про зміну або припинення лікування в приму­совому порядку. За відсутності якісних змін у клініці захворювання суд мо­же прийняти постанову про продовження курсу лікування.

Лікування в примусовому порядку продовжується доти, доки психічний стан хворого не зміниться настільки, що буде виключена небезпека, як для нього, так і для інших осіб. Зміна застосування примусових заходів медично­го характеру здійснюється судом у випадку необхідності призначення інших видів цих заходів, які пом'якшують або погіршують положення психічно хво­рого. Наприклад, у разі погіршення стану психічного здоров'я особи, якій на­дається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, та ухи­лення від виконання цією особою рішення суду про надання їй такої допо­моги, вона може надаватись шляхом госпіталізації до психіатричного закла­ду (ч, 2 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Примусові заходи медичного характеру припиняються у зв'язку з оду­жанням або зміною психічного стану особи настільки, що це виключає її суспільну небезпечність (п. 13 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень... — С.268).

3. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється тільки судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів. У цьому висновку обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів ме­дичного характеру (ч. 1 ст. 95 КК). Розгляд цих питань здійснюється за пра­вилами ст. 419 КПК.

Адміністрація психіатричного закладу не має права без відповідного су­дового рішення втручатися в перегляд надання психіатричної допомоги. У цьому полягає судовий контроль по застосуванню примусових заходів ме­дичного характеру як гарант дотримання прав і свобод хворого.

4. Комісія лікарів-психіатрів із двох чи більше лікарів-психіатрів ко-легіально приймає рішення про надання психіатричної допомоги (ст. 1 За­кону України «Про психіатричну допомогу»). Порядок і процедура пред'яв­лення заяви представника психіатричного закладу та мотивованого виснов­ку комісії лікарів-психіатрів передбачені ч. 2 ст. 95 КК.

5. У разі припинення застосування примусових заходів медичного харак­теру через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на лікування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом (ч. З ст. 95 КК). Надання такої психіатричної допомоги не є примусовим.

6. У разі припинення застосування примусових заходів медичного харак­теру через видужання особи, які вчинили злочин у стані осудності, але за­хворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаран­ню на загальних підставах (ч. 4 ст. 95 КК).

Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

Про особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК.

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, після її видужання суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому у випадку закінчення строку давності притягнення до криміналь­ної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу не­обхідно закрити (п. 14 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосу­ванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень... — С. 268).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характе­ру через видужання особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбу­вання покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру що­до особи, яка захворіла на душевну хворобу під час відбування покарання, після її видужання суд має вирішити питання про подальше відбування нею покарання. Якщо минули строки давності виконання обвинувального виро­ку, то особа звільняється від відбування покарання (ст. 80 КК). Строк за­стосування примусових заходів медичного характеру зараховується за пра­вилами, передбаченими ч. 4 ст. 84 КК: один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 96. Примусове лікування