1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосу­ванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він про­тидіє виконанню вироку або заходу процесуального примусу, реалізації цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-вико­навчої системи та посягає на особисту безпеку і здоров'я осіб, які забезпе­чують виконання покарання і заходів процесуального примусу.

2. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК є формальним, і його об'єктивна сторона виражається у втечі, що здійснюється будь-яким спосо­бом (але тільки шляхом дій), і являє собою самовільне, тобто незаконне, тимчасове або постійне залишення місця позбавлення волі або тримання під вартою, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, арешту або знаходиться в попередньому ув'язненні.

3. З об'єктивної сторони втеча характеризується низкою ознак:

1) вона може бути здійснена тільки під час відбування покарання у виді позбавлення волі (статті 63, 64 КК), арешту (ст. 60 КК) або у період три­мання особи під вартою (статті 155, 156, 156³, 343, 434 КПК) як запобіжно­го заходу;

2) втеча завжди пов'язана із залишенням особою лише певного місця — охоронюваної території виправної установи з виконання позбавлення волі (ст. 12 ВТК), арешту (статті 100 та 105 ВТК) або установи для попередньо­го ув'язнення (див. ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від ЗО червня 1993 р. (ВВР. - 1993. - № 35. - Ст. 360). При цьому втеча мо­же бути вчинена не тільки безпосередньо з цих установ, але і з-під конвою, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний або засуджений доставляють­ся до слідчо-судових органів; знаходиться під охороною в автомашині або потязі, кабінеті слідчого, залі суду; етапується до місця відбування покаран­ня; виконує роботи за межами території виправної установи тощо;

3) залишення зазначених установ при втечі завжди є самовільним, оскільки має незаконний характер і вчиняється або без дозволу певного, уповноваженого на це органу чи особи, або за відсутності законних підстав. Цією ознакою втеча відрізняється від злочину, передбаченого ч. З ст. 390 КК, при вчиненні якого засуджений одержує офіційний дозвіл на тимчасовий виїзд за межі виправної установи (див. коментар до ст. 390 КК);

4) втечею визнається не тільки постійне, але й тимчасове самовільне за­лишення відповідних місць, навіть якщо засуджений має на меті у майбут­ньому добровільно туди повернутися;

5) втеча може бути здійснена будь-яким способом: таємно чи відкрито;

з використанням підкупу, обману, підроблених документів; із застосуванням зброї, насильства або погрозою його застосування; з пошкодженням чи без пошкоджень інженерно-технічних засобів охорони тощо. Залежно від спосо­бу втечі дії винного можуть бути кваліфіковані за частинами 1 чи 2 ст. 393 КК або потребують додаткової кваліфікації.

6) відповідальність за втечу можлива лише за умови, якщо судовий акт про засудження особи до позбавлення волі, арешту або взяття її під варту набув законної сили і доведений до відома особи у встановленому законом порядку. Якщо втеча вчинена особою під час незаконного позбавлення її волі або тримання під вартою, то її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 393 КК. Особа не може бути засуджена за втечу з-під варти, доки судом не буде доведено її провину у вчиненні того злочину, за який було обрано такий запобіжний захід.

4. Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моменту незаконного залишення особою місця позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув'язнення (перетинання винним меж установи та виходу з-під нагляду і контролю осіб, що його охороняють; отримання ним можливості за своїм розсудом змінювати місцезнаходження та безконтроль­но вступати в контакти з іншими особами).

5. Готуванням (ст. 14 КК) до втечі є вчинення різних дій, спрямованих на створення умов для втечі (виготовлення знарядь чи придбання зброї, за­лучення співучасників, розробка плану тощо). Незакінчений замах (ч. З ст. 15 КК) на втечу виражається у вчиненні різних дій, спрямованих на йо­го здійснення, але не доведених до кінця з причин, які не залежать від волі винного (підготовка підкопу, спроба пролому стіни або подолання огорожі, зламу запорів тощо). За наявністю так званої «помилки в об'єктивній сто­роні», можливий і закінчений замах (ч. 2 ст. 15 КК) на втечу (наприклад, коли винний зробив підкоп не в тому напрямку і пробрався по ньому, але не за, а в межах охоронюваної території).

6. За частиною 2 ст. 393 КК настає відповідальність за втечу, якщо вона вчинена: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) з насильством або погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охоро­ни. Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 393 КК досить наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак втечі.

7. Втеча визнається повторною, якщо дії винного містять ознаки повтор­ності, зазначені в ч. 1 ст. 32 КК або в ст. 34 КК. Повторність є й у випад­ках, де один злочин був незакінчений, а інший закінчений; в одному з них особа брала участь як виконавець, а в іншому — як організатор, підбурювач чи пособник (див. коментар до статей 32 та 34 КК).

8. Втеча визнається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, зазначеним у ч. 2 ст. 28 КК. Створення такої групи для втечі є готуванням до злочину. Вчи­нення втечі організованою групою (ч. З ст. 28 КК) також кваліфікується за ч. 2 ст. 393 КК, а злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК) або озброєною бан­дою — тільки за статтями 255 чи 257 КК. Якщо під час втечі організована група вчинила напад на адміністрацію виправної установи, то дії винних слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК (див. коментар до статей 28, 255, 257 та 392 КК).

9. Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, має місце там, де винний усвідомлює, що застосовуваний ним спосіб втечі створює реальну небезпеку для життя або здоров'я хоча б однієї лю­дини (вибух, підпал, затоплення, отруєння їжі та води, використання дже­рел підвищеної небезпеки тощо). Якщо здійснення втечі у такий спосіб при­звело до спричинення шкоди життю чи здоров'ю особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров'я особи.

10. Заволодіння зброєю при втечі припускає протиправне вилучення у власника або законного володільця предметів, перелічених у ст. 263 КК, і вчиняється одним із способів, зазначених у ст. 262 КК (ВВСУ. —2002. — № 4. — С. 2—9 вкладки). Якщо заволодіння зброєю мало місце за наявністю кваліфікуючих ознак, зазначених у ч. 2 чи ч. З ст. 262 КК, дії винного слід кваліфікувати і за ч. 2 ст. 393 КК, і за частинами 2 або 3 ст. 262 КК. Дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 КК не тільки в тих випадках, ко­ли він незаконно заволодіває зброєю для її використання при втечі, а й ко­ли таке заволодіння має на меті використання зброї після вчинення втечі.

11. Використання зброї при втечі припускає її застосування для подо­лання такої протидії втечі, що передбачалося або в дійсності мало місце. При цьому використанням зброї визнається як фактичне застосування її вражаючих властивостей для заподіяння шкоди життю чи здоров'ю інших осіб (співробітникам охорони, іншим засудженим), так і погроза її застосуванням. Якщо винний використовує при втечі ту зброю, яку він сам попередньо незаконно виготовив, придбав, носив або зберігав, його дії слід кваліфікувати за ст. 263 та ч. 2 ст. 393 КК (ВВСУ. — 2002. — № 4. - С. 2-9 вкладки).

12. Втеча, поєднана з насильством або погрозою його застосування, при­пускає застосування фізичного або психічного насильства як способу подо­лання дійсних або передбачуваних дій, що перешкоджають втечі. Якщо на­сильство виразилося в погрозі (у тому числі вбивством), застосуванні по­боїв, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, дії вин­ного кваліфікуються лише за ч. 2 ст. 393 КК.

13. Якщо фізичне насильство застосовувалося щодо засуджених або інших осіб, які не є працівниками правоохоронних органів, та виразилося в умисно­му вбивстві або заподіянні тяжких тілесних ушкоджень за обтяжуючих об­ставин (ч. 2 ст. 121 КК), дії винного слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 393 КК, але й за ст. 115 чи ч. 2 ст. 121 КК. Заподіяння за тих самих умов тяжких тілесних ушкоджень без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 122 КК) охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Втеча, поєднана із вчиненням злочину, передбаченого ч. З ст. 350 КК, кваліфікується за сукупністю — ч. З ст. 350 та ч. 2 ст. 393 КК.

14. Якщо насильство при втечі застосовувалося щодо працівників право­охоронних органів у зв'язку з їхньою службовою діяльністю і виразилося в за­маху на їхнє життя або умисному заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень, дії винного слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 393, а й за ст. 348 КК або частинами 3 чи 4 ст. 345 КК. Втеча, поєднана з нападом на адміністрацію, та­кож утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 КК та ч. 2 ст. 393 КК.

15. Втечу, поєднану із захопленням як заручника представника влади чи працівника правоохоронного органу, слід кваліфікувати за ст. 349 КК та ч. 2 ст. 393 КК. Втеча із захопленням у заручники іншої особи (ч. 1 ст. 147 КК) кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 393 КК, а якщо захоплення такого заруч­ника вчинене за наявністю обставин, зазначених у ч. 2 ст. 147 КК, дії вин­ного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 147 та ч. 2 ст. 393 КК.

16. Втеча, вчинена шляхом підкопу, припускає, що особа використовува­ла для незаконного залишення охоронюваної території підземний хід (лаз), проритий нею таємно від адміністрації. Строки підготовки підкопу, засоби, які для цього використовувалися, його довжина тощо значення для квалі­фікації не мають.

17. Втеча, поєднана з пошкодженням інженерне-технічних засобів охорони вчиняється шляхом виведення з ладу або заподіяння майнової шкоди різним спеціальним спорудам, пристроям та приладам, які призначені для за­побігання й сповіщення про втечу або які перешкоджають її вчиненню. Як­що пошкодження інженерно-технічних засобів охорони вчинене способом або спричинило наслідки, зазначені у ч. 2 ст. 194 КК, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 та ч. 2 ст. 393 КК.

18. Вчинення втечі шляхом підкупу службових осіб або з використанням підроблених документів слід кваліфікувати за статтями 369 або 358 та ч. 1 ст. 393 КК.

19. Суб'єктивна сторона втечі характеризується прямим умислом.

20. Суб'єкт втечі — спеціальний. Ним може бути: а) особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту, б) особа, яка знаходиться у попередньому ув'язненні (взята під варту) як запобіжний захід. Особи, до яких арешт застосовано як захід адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також особи, підозрювані у вчиненні злочину, щодо яких застосоване ко­роткочасне затримання в порядку статей 106, 106¹, 115 КПК, не є суб'єкта­ми злочину, передбаченого ст. 393 КК. Співучасниками втечі можуть бути будь-які інші особи. Дії службової особи, яка використовує своє службове становище для сприяння втечі, слід кваліфікувати за статтями 365, 27 та частинами 1 або 2 ст. 393 КК.

Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього —

карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пере­шкоджає виконанню судових актів, порушує нормальну діяльність спеціалізованих лікувальних закладів, протидіє запобіганню злочинів і ство­рює небезпеку для життя та здоров'я інших осіб.

2. Склад злочину, передбаченого ст. 394 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закла­ду (далі — СЛЗ) або по дорозі до нього, яка являє собою самовільне зали­шення СЛЗ, вчинене особою, якій вироком, постановою або ухвалою суду призначені примусові заходи медичного характеру або примусове лікування (про поняття та ознаки втечі див. коментар до ст. 393 КК).

3. Місцем вчинення злочину є: а) спеціалізовані лікувальні та лікуваль­но-виховні заклади органів охорони здоров'я для лікування від наркоманії (див. ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.); б) лікувально-трудові профілакторії для лікування від алкоголізму (див. «Інструкцію про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань» від 17 квітня 1999 р); в) спеціальні лікувальні заклади (установи), які здійснюють застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 20, статті 93, 94 КК).

Відповідальність за ст. 394 КК настає й у тому випадку, коли втеча вчи­няється по дорозі до спеціалізованого лікувального закладу — під час до-ставлення особи до цього закладу.

4. Відповідальність за ст. 394 КК можлива лише за умови, якщо лікуван­ня у СЛЗ здійснюється у примусовому порядку, яке може бути призначене вироком суду на підставі ст. 96 КК (п. 12 ч. 1 ст. 324 КПК), а також поста­новою судді чи ухвалою суду відповідно до ст. 96 КК (статті 408, 411¹, 416, 421 КПК) або при застосуванні ст. 16 Закону від 15 лютого 1995 р.

Якщо примусове лікування здійснюється за місцем відбування покаран­ня у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 96 КК), то втеча з такого лікувального закладу кваліфікується не за ст. 394, а за ст. 393 КК.

5. Суб'єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний: осудна або обмежено осудна особа, що­до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру або примусо­ве лікування в СЛЗ за постановою, ухвалою чи вироком суду.

Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встанов­лено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, —

караються арештом на строк до шести місяців.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пе­решкоджає здійсненню правосуддя та порушує нормальну діяльність ор­ганів, які забезпечують запобігання, своєчасне виявлення та розкриття злочинів.

2. Адміністративний нагляд — це Система тимчасових примусових, профілактичних заходів спостереження та контролю, що встановлюються:

а) постановою суду; б) щодо окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі; в) з метою запобігання вчиненню злочинів та здійснення виховного впливу (див. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 52. - Ст. 455).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 395 КК, є формальним і з об'єктив­ної сторони може бути вчинений як шляхом дії, так і бездіяльності, які ви­ражаються в одній із двох форм поведінки особи: а) самовільному зали­шенні місця проживання (дія); б) неприбутті без поважних причин у визна­чений строк до обраного місця проживання (бездіяльність) після звільнен­ня з місць позбавлення волі. Злочин визнається закінченим з моменту вчи­нення одного із зазначених діянь. Порушення інших правил адміністратив­ного нагляду (обов'язків та обмежень, установлених для піднаглядних у статтях 9 та 10 Закону від 1 грудня 1994 р.), тягне за собою лише адмі­ністративну відповідальність за ст. 187 КпАП.

4. Під самовільним залишенням місця проживання слід розуміти активні дії піднаглядного, що виразилися у зміні ним без поважних причин та без повідомлення органу, який здійснює нагляд, місця проживання як у межах того самого населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу, який здійснює нагляд, в інший населений пункт (пункти «в» статей 9, 10 Закону від 1 грудня 1994 р.).

5. Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання полягає в бездіяльності і являє собою невиконання обов'язку прибути після звільнення з місць позбавлення волі до обраного місця про­живання в строк, визначений постановою про встановлення адміністратив­ного нагляду, за відсутністю у піднаглядного поважних причин невиконан­ня цього обв'язку (див, п. «а» ст. 9 Закону від 1 грудня 1994 р.). Неприбут­тя до місця проживання означає, що піднаглядний або взагалі не з'являється в тім місці, яке обране ним для проживання, або прибуває туди пізніше строку, встановленого у постанові про адміністративний нагляд.

6. Обставиною, що виключає відповідальність за ст. 394 КК, є наявність у піднаглядного поважних причин самовільного залишення ним місця про­живання чи неприбуття до нього у встановлений строк. До таких причин на­самперед належать обставини, зазначені у статтях 39—41 КК.

Якщо адміністративний нагляд установлений за відсутністю для цього за­конних підстав (статті 3 та 4 Закону), то відповідальність за його порушен­ня за ст. 395 КК виключається.

7. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинен­ня — протягом строку дії адміністративного нагляду, тривалість якого вста­новлюється судом на підставі ст. 6 Закону від 1 грудня 1994 р.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою — ухилитися від адміністративного нагляду.

9. Суб'єкт злочину — спеціальний: особа, щодо якої судом встановлений адміністративний нагляд на законних підставах і у передбаченому законом порядку.

Стаття 396. Приховування злочину