Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства (Аналіз ліквідності. Аналіз фінансової стійкості)

Платоспроможність - це готовність підприємства погасити борги у випадку одночасного пред'явлення вимоги про платежі з боку всіх кредиторів підприємства, тобто це наявність у підприємства коштів, достатніх для сплати боргів по всіх короткострокових зобов'язаннях і одночасно безперебійного здійснення процесу виробництва й реалізації продукції.

Згідно Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279, «платоспроможність - здатність позичальника (контрагента банку) своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань» [2] .

Кошти для погашення боргів - це насамперед гроші на рахунках підприємства. Потенційними коштами для погашення боргів є дебіторська заборгованість, що при нормальному кругообігу коштів повинна перетворитися в готівку. Коштами для погашення боргів можуть служити також наявні у підприємства запаси товарно-матеріальних цінностей. При їх реалізації підприємство отримає грошові кошти.

Іншими словами, теоретично погашення заборгованості забезпечується всіма оборотними засобами підприємствами. Точно також теоретично можна було б припустити, що якщо в підприємства оборотні кошти перевищують суму заборгованості, то воно готово до погашення боргів, тобто платоспроможно. Однак, якщо підприємство дійсно направить всі оборотні кошти на погашення боргів, то в той же момент припиняється його виробнича діяльність, тому що із засобів виробництва в нього залишаться тільки основні засоби, а грошей на придбання матеріальних оборотних коштів немає - вони повністю пішли на виплату заборгованості.

Тому платоспроможним можна вважати підприємство, у якого сума оборотних коштів значно перевищує розмір заборгованості.

Щодо аналізу платоспроможності існує декілька підходів.

Досить поширеним для аналізу платоспроможності є використання показників ліквідності активів і балансу [18,20,32].

Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття "платоспроможність" і "ліквідність" взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку — до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками [36].

Ось чому аналізу ліквідності надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

Аналіз ліквідності підприємства проводиться за напрямами:

• аналіз ліквідності балансу;

• розрахунок коефіцієнтів ліквідності.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активу був переведений у грошову форму, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по ступені їх ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їх погашення і розташованими в порядку зростання таких термінів. У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи [38, 39].

А1. Найбільш ліквідні активи. До них відносяться всі статті коштів підприємства і поточні фінансові інвестиції.

А2. Активи, які швидко реалізуються. До цієї групи активів відносяться активи, для звертання яких у грошову форму потрібний більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані. Ліквідність цих активів залежить від ряду суб'єктивних і об'єктивних факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію і її конкурентноздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків.

АЗ. Повільно реалізовувані активи. Набагато більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і витрат у незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім у кошти. Крім того, до цієї групи активів відносяться витрати майбутніх періодів, а також оборотні активи, що не ввійшли в перші дві групи.

А4. Важко реалізовувані активи. До цієї групи відносяться необоротні активи підприємства, вартість яких відображена в першому розділі активу балансу.

Пасиви балансу групуються по ступеню настання терміну їх оплати. З даних балансу повну інформацію для проведення такого угруповання одержати неможливо. Для проведення цієї процедури можна користатися даними, що маються в примітках до звітів. При проведенні внутрішнього аналізу, якщо мається доступ до даних аналітичного обліку, таке угруповання можна зробити більшим. При цьому в першу групу пасивів потраплять зобов'язання, термін оплати яких уже наступив. Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами (термін погашення яких більш одного року). Віднесення зобов'язань, що залишилися, до другої чи третьої груп пасивів індивідуально для кожного підприємства. При цьому необхідно орієнтуватися на ступінь ліквідності другої і третьої груп активів. Тобто термін погашення пасивів, які відносяться до другої групи, повинний відповідати терміну перетворення в кошти другої групи активів, а термін погашення третьої групи пасивів — третій групі активів.

Якщо ж у розпорядженні аналітика маються лише дані, приведені в балансі, використовується більш стандартний підхід: зобов'язання підприємства групуються відповідно до передбачуваних термінів погашення. У цьому випадку угруповання пасивів буде дуже умовним, тому що відсутний індивідуальний підхід до кожного підприємства й угруповання проводиться відповідно до загальновизнаних представлень про терміновість погашення того чи іншого виду зобов'язання.

Використовуючи цей критерій, зобов'язання підприємства можна згрупувати в такий спосіб:

- П1. Найбільш термінові зобов'язання. До них прийнято відносити кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботам, послугам.

- П2. Короткострокові пасиви. До цієї групи відносяться короткострокові позикові засоби (зобов'язання по розрахунках та інші поточні зобов'язання). Крім того, сюди варто віднести також частину пасивів, представлених у розділі другому пасиву балансу «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», у частині сум, планованих до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження відноситься і до розділу п'ятого пасиву балансу «Доходи майбутніх платежів». Іншими словами, до цієї групи відносяться статті четвертого розділу пасиву балансу за винятком кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, і статті другого і п'ятого розділів пасиву балансу з обліком обговорених вище обмежень.

- ПЗ. Довгострокові пасиви. Ця група пасивів представлена довгостроковими зобов'язаннями підприємства, відображеними в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і п'ятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи:

- П4. Постійні (стійкі) пасиви — це статті першого розділу пасиву балансу.

Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:

А1 >П1

А2 > П2

АЗ > ПЗ

А4 <П4.

Якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то це веде і виконання четвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активу і пасиву. Іншими словами, при оцінці ліквідності балансу в розрахунок приймаються оборотні активи підприємства і притягнуті джерела фінансування.

У випадку якщо одне чи кілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому чи меншому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолік засобів по одній групі активів компенсується їхнім надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити в повному ступені більш ліквідні.

Зіставлення підсумків першої групи по активу і пасиву, тобто А1 і П1, відображає співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активу і пасиву (А2 і П2) показує тенденцію збільшення чи зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активу і пасиву для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому варто використовувати загальний показник ліквідності балансу:

(9)

де Аj, Пj – підсумки відповідних груп по активу і пасиву,

 - вагомі коефіцієнти.

Загальний показник ліквідності показує відношення всієї суми ліквідних засобів підприємства до суми всіх платіжних зобов'язань за умови, що різні групи ліквідних засобів підприємства і платіжних зобов'язань входять у зазначені суми з ваговими коефіцієнтами, що враховують їх значимість з погляду термінів надходження коштів і погашення зобов'язань. Даний показник дозволяє порівнювати баланси підприємства за різні періоди, а також баланси різних підприємств.

У роботах деяких вітчизняних аналітиків для комплексної оцінки ліквідності балансу пропонується наступна формула:

(10)

До аналізу коефіцієнтів ліквідності в закордонній і вітчизняній практиці фінансового аналізу існують трохи різні підходи.

Західні фахівці для аналізу ліквідності використовують два коефіцієнти: коефіцієнт поточної ліквідності і коефіцієнт термінової ліквідності. У вітчизняній практиці фінансового аналізу ліквідність звичайно характери-зується трьома показниками: коефіцієнтом загальної ліквідності (3), уточненим (проміжним) коефіцієнтом ліквідності (2) і коефіцієнтом абсолютної ліквідності (1). Незважаючи на різні назви, порядок розрахунку коефіцієнтів поточної і термінової ліквідності, використовуваних у роботах закордонних аналітиків, збігається з порядком розрахунку відповідно коефіцієнта загальної ліквідності і проміжного коефіцієнта ліквідності. Слід зазначити, що назви цих коефіцієнтів у різних джерелах не збігаються. У зв'язку з цим важливо звертати увагу на якісний склад таких показників [37].

Логіка числення коефіцієнта загальної ліквідності полягає в тім, що підприємство погашає поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Коефіцієнт покриття, рівний 2 чи 2:1, свідчить про сприятливий стан ліквідності активів підприємства. Такий підхід викликаний сформованою практикою, відповідно до якої при ліквідації активів їхня продажна ціна на аукціоні складає приблизно половину їхньої ринкової вартості. Іншими словами, якщо вартість активів знизиться наполовину, то виручки, яка залишилася, буде досить для погашення поточної заборгованості в тому випадку, якщо до ліквідації коефіцієнт був дорівнює 2:1.

При значення коефіцієнта покриття 1, підприємство не може розрахуватися за своїми обов'язками і є неплатоспроможним;

- значення коефіцієнта покриття в межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасне погашає борги;

- значення коефіцієнта покриття в межах 1,5 – 3, найбільш платоспроможне підприємство, забезпечене власними оборотними коштами;

- значення коефіцієнта покриття 3, платоспроможне підприємство, однак має надлишок товарно-матеріальних запасів.

Відповідно до Методики № 81 [4] і Методики № 22 [6]:

— значення коефіцієнта покриття в межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно погашає борги;

— критичне значення коефіцієнта покриття прийнято рівним 1; при значенні коефіцієнта покриття менше 1 підприємство має неліквідний баланс.

Варто відмітити, що при нормальних обставинах підприємство ніколи не ліквідує свої оборотні активи. Тому коефіцієнт поточної ліквідності не є абсолютним показником здатності повернути борги, тому що він характеризує лише наявність оборотних активів, а не їх якість.

При аналізі коефіцієнта особливу увагу варто приділити його динаміці.

На відміну від попереднього показника проміжний (уточнений) коефіцієнт ліквідності (інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт "лакмусового папірця") враховує якість оборотних активів і є більш строгим показником ліквідності, тому що при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). У літературі приводиться орієнтоване нижнє значення цього коефіцієнта, рівне 1, однак у наших умовах достатнім визнається його значення рівне 0,7— 0,8.

Слід зазначити, що ця оцінка носить умовний характер. Якщо, наприклад, коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,5 (менше 1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів. Це є низьким показником по мірках більшості галузей. Однак у роздрібній торгівлі цей коефіцієнт невисокий, тому що велика частина коштів вкладена в запаси.

Коефіцієнти загальної і швидкої ліквідності зв'язані між собою. Якщо, наприклад, значення коефіцієнта загальної ліквідності високе, а швидкої – низьке, це може бути свідченням того, що підприємство має зайві товарно-матеріальні запаси.

При визначенні цих коефіцієнтів ліквідності варто враховувати один немаловажний момент: у розрахунок приймаються ліквідні засоби перших трьох груп, у тому числі дебіторська заборгованість. В умовах розвинутої ринкової економіки такий підхід цілком виправданий: підприємство має цілий ряд законодавчо регламентованих можливостей, за допомогою яких воно може стягнути борги зі своїх дебіторів. У перехідній економіці України, для якої характерна криза неплатежів, реалізація такої можливості стає проблематичною. Тому викликає сумнів доцільність оцінки ліквідності українських підприємств за допомогою коефіцієнтів загальної і проміжної ліквідності, особливо в тих випадках, коли, це не підтверджується докладним аналізом показників, що беруть участь у розрахунках.

Очевидно, що в більшості випадків найбільш надійною є оцінка ліквідності тільки по показниках першої групи активів — коштів і поточних фінансових інвестицій. Більш того, у багатьох випадках доцільно оцінювати ліквідність тільки по показниках коштів.

Коефіцієнт оцінки ліквідності по показниках першої групи активів називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Він показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно.

У західній практиці коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується рідко. У країнах з перехідною економікою його оптимальне значення визнається на рівні 0,2 — 0,35. Значення вище 0,35 не завжди потрібно, тому що надлишок коштів свідчить про неефективне їх використання.

При оцінці ліквідності підприємства варто також мати на увазі, що різні показники ліквідності не тільки дають характеристику стійкості фінансового стану підприємства при різному ступені обліку ліквідності засобів, але і відповідають інтересам різних зовнішніх користувачів аналітичної інформації. Наприклад, для постачальників сировини і матеріалів найбільший інтерес представляє коефіцієнт абсолютної ліквідності. Банк, що дає кредит підприємству, більше уваги приділяє проміжному коефіцієнту ліквідності. Покупці в більшій мері оцінюють ліквідність підприємства за коефіцієнтом загальної ліквідності. Коефіцієнт загальної ліквідності застосовується також у тому випадку, коли необхідно оцінити зміни фінансової ситуації на підприємстві з погляду ліквідності, а також при виборі найбільш надійного партнера з безлічі потенційних партнерів на основі звітності.

Багато аналітиків для оцінки платоспроможності розраховують величину робочого капіталу [19,25,28].

Робочий капітал (Рк) - різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями. Тобто, робочий капітал є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні поточні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування.

Платоспроможність підприємства визначається передусім величиною і маневреністю його робочого капіталу. Як нестача робочого капіталу, так і його надлишок може бути негативною ознакою. Оптимальний розмір робочого капіталу залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку тощо.

Якщо сума довгострокових кредитів перевищує робочий капітал , то це свідчить, що підприємство використовує частину довгострокових позик і кредитів на фінансування поточних операцій, тобто здійснює нецільове їх використання.

При зменшенні робочого капіталу необхідно з'ясувати, за рахунок чого це відбулося і як це вплинуло на маневреність робочого капіталу. Маневреність робочого капіталу (Мк) характеризує частку запасів у його загальній сумі, тобто визначається відношенням величини запасів до розміру робочого капіталу [4,6].

Зростання товарних запасів, характерне в умовах інфляції, призводить до залучення довгострокових кредитів, що, в свою чергу, може вплинути, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства.

Згідно Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2001 № 49/121 [7] аналіз платоспроможності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта платоспроможності (автономії), коефіцієнта фінансування, коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами та коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт платоспроможності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

Для характеристики здатності підприємства погасити свою заборгованість за рахунок чистої виручки від реалізації розраховують коефіцієнт відношення позичкового капіталу до чистої виручки від реалізації. Цей коефіцієнт розраховується як відношення чистого позичкового капіталу (позичковий капітал зменшений на суму грошових коштів, їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, векселів отриманих, чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості та вартості наявних на балансі товарів) до чистої виручки від реалізації [8]. Чим меншим є значення цього коефіцієнта, тим більша спроможність підприємства погасити свою заборгованість за рахунок виручки від реалізації.

На думку Ф.Ф. Бутинця підприємство може мати ліквідну структуру балансу і в той же час бути фінансово не стійким, тому платоспроможність підприємства необхідно визначати виходячи із значень як коефіцієнтів ліквідності, так і фінансової стійкості [19, с.248].

У Методичних рекомендаціях по виявленню ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.01 №10 [3] визначено три види рівня платоспроможності (неплатоспроможності):

- поточна;

- критична;

- надкритична.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Тп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства коштів, їх еквівалентів і інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань:

Тп = А₀₄₀ + А₀₄₅ + А₂₂₀ + А₂₃₀ + А₂₄₀ - П₆₂₀ (11)

де А₀₄₀, А₀₄₅, А₂₂₀, А₂₃₀, А₂₄₀ — відповідні рядки активу балансу;

П₆₂₀ — підсумок IV розділу пасива балансу.

Негативний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому становищу потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початок і наприкінці звітного кварталу, що передує подачі заяві про порушення справи про банкрутство, є ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кс) наприкінці звітного кварталу менше їх нормативних значень — 1,5 і 0,1 відповідно.

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менш 1 і підприємство не одержало прибутки, то таке його фінансове становище характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливо не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за підсумками року Кп < 1 при відсутності прибутку) відповідає фінансовому становищу боржника, коли він відповідно до Закону зобов'язаний звернутися в місячний строк в арбітражний суд із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або декількох кредиторів приведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

Законодавчо-нормативна база

З метою регулювання питань кредитоспроможності і платоспроможності підприємств в Україні розроблені і діють ряд законодавчо-нормативних документів. Основними з них є:

- Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784-XIV від 30.06.99 [1]. Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

- Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279 [2]. Даний Порядок розроблений з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України. Положення містить методику визначення економічної та особистої кредитоспроможності позичальника.

- Методичні рекомендації по виявленню ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.01 №10 [3]. Рекомендації містять методику розрахунку показників платоспроможності (неплатоспроможності).

- Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджена Наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.97 №81 [4]. Методика містить порядок розрахунку показників платоспроможності.

- Методика аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 14.02.2006 № 170 [5]. Містить порядок розрахунку показників платоспроможності.

- Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджена постановою Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98 №22 [6]. Містить порядок розрахунку показників платоспроможності.

- Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2001 № 49/121 [7]. Містить методику розрахунку показників плато-спроможності.

- Порядок проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 01.04.2003 № 247 [8]. Порядок містить методику розрахунку інтегрального показника для підготовки висновків щодо можливості надання бенефіціару позики та визначення розміру забезпечення зобов'язань бенефіціара.