1. Міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом". Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.На розвиток МПП впливають основні фактори сучасності:

1.Інтернаціоналізація господарського життя 2. Стрімкий ріст міграції населення 3.Науково-технічний прогрес.

Предметом міжнародного приватного права є правовідносини двох груп. По перше, це так звані колізійні відносини, а по друге — приватноправові відносини в широкому розумінні слова, тобто власне цивільно-правові відносини — особисті немайнові та майнові, "обтяжені" іноземним елементом .

За ознаками, які визначають наявність іноземного елемента у правовідносинах, зазвичай, виділяють три основні групи відносин з іноземним елементом: - відносини, суб’єктом яких виступає сторона, що є іноземною; - відносини, в котрих всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникають відносини, знаходиться за кордоном; - відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

2. Правовий метод регулювання — сукупність погоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У МПрП це питання найменш вивчено. Для нього характерним є цивільно-правовий метод, який відображає природу цієї галузі. Проте цей метод надто загальний. Конкретнішим є порівняльно-правовий метод. Крім того, для регулювання відносин з іноземним елементом застосовуються два юридично-технічних методи — колізійний та матеріально-правовий.

Колізійний метод регулювання. Є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не погоджена, а також у разі необхідності вибору між нормами права. Для МПрП значення мають не всі колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії).

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми. Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулює правовідносини з іноземним елементом. її існування має сенс за умови використання і матеріально-правової норми, тобто такої, яка, по суті, регулює правовідносини в МПрП. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування разом з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин. Сутність цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

Принципи приватного права є одночасно і принципами МПрП. принципи приватного права відображено у ст. З ЦКУ "Загальні засади цивільного законодавства". Такими засадами є:

1.неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2.неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,встановлених Конституцією України та законом; 3.свобода договору; 4.свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5.судовий захист цивільного права та інтересу; 6.справедливість, добросовісність та розумність.

Можна виділити ще такі принципи:

1.регулювання особистих немайнових та майнових відносин,заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників 2.взаємопов'язаність, несуперечність норм цивільного права 3.пріоритетність волі сторін (сторони у правочині) над актам цивільного законодавства; 4.визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють цивільні відносини, при наданні Верховною Радою України згоди на обов'язковість цих договорів, частиною національного цивільного законодавства України

4.. У сучасній доктрині МПрП стосовно місця МПрП в юридичній системі склалося три основних підходи.

1. міжнародне право у широкому смислі складається з МПрП та МПП. З-поміж аргументів, що висуваються на підтримку цього підходу, є, зокрема, такі: 1) лише вивчення міжнародних договорів дає зміст МПрП, позаяк основний зміст МПрП міститься у міжнародному договірному праві (С.Б. Крилов); 2) колізійні норми МПрП також мають міжнародно-правовий характер, «оскільки з приводу тієї чи іншої норми встановилась згода держав і оскільки в основі колізійної норми нерідко лежить міжнародний звичай, що складався століттями».

2. МПрП входить у систему внутрішнього права держави. Автори, що дотримуються цього підходу, висувають такі аргументи: 1) джерела МПрП мають в основному внутрішньодержавний характер; 2) виходячи з суверенітету держави, суддя національного суду завжди застосовує національну колізійну норму, не звертаючи при цьому увагу на те, як вирішується дане питання в інших правових системах; 3) закони про громадянство і про правове положення іноземців, що є частиною МПрП, є національними нормами права, 4) метод МПрП має внутрішньодержавний характер і в ньому використовуються категорії національного цивільного права.

3.«полісистемний комплекс», який складається з двох видів норм МПрП: міжнародно-правових норм і внутрішньодержавних норм (О.М. Макаров, Р.А. Мюллерсон, К.Л. Разумов, В.Г. Храбсков).

5. Міжнародне приватне право поділяється на дві частини: загальну і особливу. Як окрему частину іноді виділяють ще міжнародний цивільний процес.

У загальній частині навчального курсу розглядаються загальнотеоретичні питання, що мають значення для міжна­родного приватного права в цілому, а саме: поняття, пред­мет, систему і зміст цього права, його джерела і форми, ме­тоди правового регулювання, вчення про колізійні та мате­ріально-правові норми; правові режими, загальні положен­ня щодо суб'єктів, низку інших загальних понять і прин­ципів.

Особлива частина містить аналіз питань власності, зобо­в'язальних відносин. Нею охоплено також спадкові відно­сини, шлюбно-сімейні, трудові та основи міжнародного ци­вільного процесу. Складається вона з таких розділів: право власності, зокрема інтелектуальної, спадкове право; за­гальні положення зобов'язального права; міжнародні пере­везення; шлюбно-сімейні відносини; міжнародні трудові відносини; міжнародний цивільний процес; міжнародний комерційний арбітраж.

Система міжнародного приватного права як наука охоп­лює також основні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичний розвиток, актуальні проблеми і перс­пективи.

6. Під джерелами МПП в юридичній науці розуміють форми, які відображають правову норму. Традиційно визнають чотири форми джерел МПрП:

1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди (договори); 3) міжнародні та торговельні звичаї; 4) судова й арбітражна практика. Внутрішнє законодавство. Закони і нормативно-правові акти, які є джерелами МПрП, поділяються на спеціальні та загальні. До перших належать такі, що регулюють відносини виключно цієї галузі права (Закон "Про Міжнародне приватне право"). До других — загальні, тобто такі, що регулюють відповідні відносини частиною своїх норм, наприклад, Господарський кодекс України (розділ VII), Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 10) та ін.

Міжнародні договори. Міжнародні договори (угоди) містять уніфіковані норми, що спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародної угоди у внутрішнє законодавство. Звичай — це правило, які склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяють на міжнародні та торговельні. Міжнародні звичаї засновані на послідовному і тривалому застосуванні певних правил. Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо посилаються на них; 2) сторони під час укладання контракту погодилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Судова й арбітражна практика. Це погляди суддів на певне питання, зафіксовані в рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для розв'язання судами аналогічних питань у майбутньому. Це характерно для держав "родини загального права". Вважається, що для України судова й арбітражна практика не є джерелом права, у тому числі й МПрП, хоча на практиці може бути по-іншому.

7. Внутрішнє (національне) законодавство складається з сукупності НПА, які регулюють міжнародні відносини за участю іноземного елементу.

Внутрішнє законодавство держави з мпп поділяється на:

1.загальне законодавство – НПА в яких лише окремі розділи чи статті призначені для регулювання правовідносин за участю іноземного елементу (КУ, ЗК, СК, КЗпП, КТМ, ЗУ «Про власність»); 2.спеціальне законодавство – норми, які регулюють повністю міжнародно-правові відносини (ЗУ «Про МПП», ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Якщо проаналізувати національне законодавство різних країн, то воно ділиться на 3 групи: 1.країни в яких національне законодавство в сфері МПП кодифіковане (Польща, Австрія, Туреччина, Швейцарія є Закон «Про МПП» або прийняті ін. законодавчі акти в сфері МПП – Італія, Німеччина, Чехія, Сербія, Чорногорія, Великобританія); 2. країни в яких МПП кодифіковане частково (Російська Федерація – як правило правове регулювання міжнародно-приватних норм міститься в Кодексах); 3.країни в яких МПП не кодифіковане (США, Франція).

8. Прийняття ЗУ «Про міжнародне приватне право» стало значною подією з точки зору розвитку вітчизняної системи права і вдосконалення механізмів її взаємодії з іншими системами права. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. ЗУ складається з 14 розділів – загальні положення, колізійні норми щодо правового статусу фізичних і юридичних осіб, колізійні норми щодо правочинів довіреності і позовної давності, щодо прав інтелектуальної власності, колізійні норми речового права, зобов’язального права, колізійні норми недоговірних зобов’язань, кол.норми щодо трудових відносин, кол.норми сімейного права, щодо спадкування, провадження у справах за участю іноземних осіб, підсудність та виконання іноземних судових доручень, визнання та виконання рішень іноземних судів, прикінцеві положення. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року. Цей закон містить 82 ст., 14 розділів.

9. Міжнародний договір - це угода між двома й більше державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює, змінює або припиняє їхні взаємні права й обов'язки. Ратифіковані міжнародні договори України - складова частина національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Міжнародний договір - родове поняття, що охоплює всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування: договір, угода, конвенція, пакт, декларація, протокол і т.п., але мають однакову юридичну чинність.

Основні види міжнародних договорів:

За формою: - письмові (як правило); - усні (т.зв. джентльменські угоди); За кількістю учасників: - двосторонні; - багатобічні (регіональні й універсальні); За характером можливості брати участь у договорі: - відкриті (потенційно можуть брати участь всі держави); - закриті (за певними критеріями обмежується можливість участі);

По юридичній чинності (її наявності, відсутності): - чинні; - нечинні.

10. Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній право­вій формі. Види звичаїв: 1) міжнародні (головним чином міжнародні торгові звичаї); 2) внутрішньодержавні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рів­ністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі. Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торго­вельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосуван­ня, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм.

Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокре­ма міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжна­родної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських пор­тах, проте вони не є правовими нормами.