31. Залежно від структури колізійні норми поділяються на: 1) прості норми, які мають у своєму складі один обсяг і одну

прив’язку. Наприклад, «Цивільна дієздатність фізичної особи

визначається її особистим законом». 2) складні норми, які мають у своєму складі декілька обсягів та (або) декілька прив’язок. Наприклад: «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в до-розі, визначаються правом держави, з якої це майно відправле-не, якщо інше не встановлено за згодою сторін» – дві прив’язки.

За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:

а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами. б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта.

33. Колізійні норми можуть міститись у різних джерелах права, зо­крема в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 р., Угорщини 1979 р., Польщі 1965 р., Швейцарії 1987 р., Румунії 1992 р., Законі Албанії про користування цивільними правами іно­земцями та застосування іноземного права 1964 р. Зазначені норма­тивно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єктності осіб у цивільних, сімейних, трудових відносинах, визнання та виконання рішень іноземних су­дів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнаро­дного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Де­креті про економічне, промислове, наукове й технічне співробіт­ництво. Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад у Гаазь­кій конвенції про колізію законів стосовно форми заповідальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 р.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 р.; Мінській конвенції про правову допомогу 1993 р. Сьогодні Україна має розгорнуту систему колізійних норм. Колізійні норми України систематизовані в Законі України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р., який на­був чинності 1 вересня 2005 р. Деякі колізійні норми містяться у окремих нормативно-правових актах України, наприклад, у Сі- хмейному кодексі України 2002 р. (розділ VI).

Колізійні норми України систематизовані в міжнародних дого­ворах за участю України. Наприклад, їх містить згадувана Мінська конвенція про правову допомогу 1993 р., міжнародні двосторонні договори про надання правової допомоги у різних категоріях справ.

34. Право власності в МПП розглядаються в двох значеннях 1. в об’єктивному – сукупність НПА, які регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження певною річчю (майном); 2. в суб’єктивному – правомочності володіти, користуватися і розпоряджатися. Право власності охоплює такі елементи цього права як володіння, користування та розпорядження річчю. Право володіння – надане законом право фактичного володіння річчю. Право користування - заснована на законі можливість використовувати дану річ, добуваючи з неї корисні властивості та ін. Право розпорядження – надана законом можливість на власний розсуд чинити дії, що визначають юридичну долю майна (продаж, дарування та ін.).

Способи набуття права власності: 1. первинні – виготовлення речі, її перероблення, знахідка, скарб, на підставі набувальної давності; 2.похідні – на підставі міжнародного договору купівлі-продажу, ін. міжнародної угоди та в ін. випадках.

35. У главі ЦК «Загальні положення про право власності» закріплено наступне: «фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна,за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону їм не можуть належати». Іноземні  держави можуть мати на території  України у власності майно, необхідне  для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин у  випадку й порядку, встановленому  міжнародними договорами та законодавчими  актами України. Відповідно до міжнародних  договорів за участю України на її території можуть розміщуватися  й використовуватися об’єкти  власності іноземних держав Відповідно  до статей 12, 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  право власності на житло іноземці та особи без громадянства набувають відповідно до законодавства України, а також зазначається, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

     Водночас, згідно з Земельним кодексом України  землі сільськогосподарського призначення  не можуть передаватись у власність  іноземним громадянам, особам без  громадянства, іноземним юридичним  особам та іноземним державам.   

не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, до якого входять 1. Зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна  військова техніка, ракетно-космічні  комплекси.  2.Вибухові речовини й засоби  вибуху. 3. Бойові отруйні речовини. 4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі  отруйні лікарські засоби  5. Протиградові установки.   6. Державні еталони одиниць фізичних  величин

36. Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже в усіх державах є поділ майна (речей) на рухоме та нерухоме. Вирішальним для визначення прав на рухомість і нерухомість є закон її місцезнаходження. У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов'язане з інститутом набувальної давності. За загальним правилом, закріплення прав на річ за правом набувальної давності регулюється законом місцезнаходження речі в момент початку строку набувальної давності.

У ЗУ Про МПП є розділ V. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ РЕЧОВОГО ПРАВА Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.

37. Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: 1.іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; 2. валюти України - відповідно до законодавства України; 3.будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; 4.акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті; 5.грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, 6. будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами 7. прав на здійснення господарської діяльності, 8.інших цінностей відповідно до законодавства України.

38. Форма іноземного інвестування – це правовий спосіб залучення іноземних інвестицій в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Згідно із ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: 1 ) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; 2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; 3) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; 4) придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; 5) придбання інших майнових прав; 6) господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції; 7) в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

39. для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України і міжнародними договорами України. Гарантії у разі зміни законодавства Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі. До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого меншення статутного капіталу) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

40. Спеціальною (вільною) економічної зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особ­ливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валют­но-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприєм­ницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфра­структури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресур­сів, прискорення соціально-економічного розвитку України. Умовною особливістю спеціальних (вільних) економічних зон є особливий порядок за­стосування і дії законодавства. Так, на території спеціальної (вільної) економічної зони діють як загальні, так і спеціальні нормативно-правові акти, які закріплюють особливості здійснення господарської діяльності і пільгові режими та мають пріоритет перед загальним господарським законодавством.

Пільгові режими здійснення підприємницької діяльності встановлюються спеціальним законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону, в якому для кожної спеціальної (вільної) економічної зони передбачені митні, податкові, валютно-фінансові пільги залежно від типу спеціальної економічної зони.

41. Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктами господарювання визначаються Господарським кодексом України, законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (згідно з цим ЗУ). Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами: Принципом суверенітету,свободи зовнішньоекономічного підприємництва,

юридичної рівності і недискримінації, верховенства закону, захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, Ознаки ЗЕД:а)за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, б)ця діяльність побудована на відносинах між суб'єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав; в)вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

42. Принципи ЗЕД

1.Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у: - виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; - обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин; 2.Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; - обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; - виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності; 3.Принцип юридичної рівності і недискримінації, 4. Принцип верховенства закону, що полягає у: - регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; 5.Принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД 6.Принципеквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Методи: а)метод автономних рішень суб'єктів господарювання (добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки; здійснювати будь-які види ЗЕД і зовнішньоекономічні операції тощо); б)метод владних приписів, згідно з яким діяльність суб'єктів господарювання підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством в) метод рекомендацій,

43. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: - фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійно проживають на території України; - юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України , в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності; - об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які мають постійне місцезнаходження на території України і яким не заборонено здійснювати господарську діяльність; - структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають постійне місцезнаходження на території України; - спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів - інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

44. До видів ЗЕД, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; - надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності; - наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; - міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; - кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; - спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, - підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; - організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій тощо - товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; - інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

45. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встанов­лення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Окремо Закон врегульовує питання про право, що застосову­ється до форми договору. Так, відповідно до ст. 31 цього Закону якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відпові­дати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах,- права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не вста­новлено договором. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається відпо­відно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо не­рухомого майна, право на яке зареєстроване на території України,- права України. У Законі спеціально застерігається, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалеж­но від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. Письмова форма контракту передбачена й застереженнями до деяких міжнародних договорів за участю України, про які йтиметься далі. До істотних умов договору (контракту) на­лежать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укла­дення; преамбула; предмет договору (контракту); кількість та якість товару; базисні умови поставки товарів ; ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови приймання тощо.

46. Договір міжнародної купівлі-продажу - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Тільки дві особливості, які притаманні договору міжнародної купівлі – продажу (контракту), що відрізняють його від договору внутрішньої купівлі – продажу:

1) сторони контракту – особи, які мають комерційні підприємства в різних державах;

47. Зміст договору становлять його умови: предмет договору;кількість та якість товару;умови поставки;ціна та загальна вартість договору;умови платежів;упаковка та маркування;форс-мажорні обставини;санкції та рекламація;арбітражні застереження; Сторони можуть домовитись також і про:страхування;гарантії якості;норми завантаження;порядок сплати податків.Договір укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення.(стаття 11 Віденської конвенції).

48. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ й УНІДРУА. Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1 лютого 1991 року. Головна мета Конвенції - сприяти уніфікації приватного права різних країн. Основні положення Конвенції: 1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу то­варів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах: а)коли ці держави є учасницями Конвенції; б) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави; 2)   розташування комерційних підприємств сторін у різних дер­жавах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції.

Конвенція не застосовується до договорів купівлі-продажу:

a)   товарів, які купують для особистого, сімейного чи домашньо­го використання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час до чи на момент укладання договору не знав і не повинний був знати, що товари придбають для такого використання; b)   з аукціону; c)   у порядку виконавчого виробництва чи іншим способом у силу закону; d)   фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборот­них документів і грошей; e)   суден водного і повітряного транспорту, а також суден на повітряних подушках; f)    електроенергії.

50. Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів ку- півлі-продажу через обмін офертою та акцептом. Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Вона повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферента бути зо­бов'язаним у випадку акцепта. Пропозиція є достатньо визначе­ною, якщо в ній названо товар, встановлюються у прямій чи не­прямій формі його кількість та ціна або передбачено порядок їх визначення. Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата офер­ти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повин­на містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції стосовно ціни, по­рядку платежів, якості та кількості товару, місця та строків постав­ки, обсягу майнової відповідальності, порядку розгляду спорів.

Відповідно до Конвенції оферта може бути звичайна (відзивна) або безвідзивна. Оферта може бути відзивна: 1) якщо в ній яки­мось чином зазначається, що вона є такою, наприклад встановлю­ється строк для відповіді на неї; 2) якщо для адресата оферти було розумним розглядати оферту як безвідзивну та адресат оферти діяв відповідно. Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти вступає в силу. Відповідь на оферту, яка має за мету бути акцеп­том, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни, є відхи­ленням оферти і становить собою зустрічну оферту. Проте відпо­відь на оферту, яка має за мету бути акцептом, але містить додат­кові чи відмінні умови, які не змінюють суттєво умов оферти, є акцептом, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не за­перечить усно проти цих розбіжностей чи не направить повідом­лення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору бу­дуть умови оферти із змінами, які є в акцепті.

51. Продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції. Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Зміст договору становлять його умови: предмет договору;кількість та якість товару; умови поставки;ціна та загальна вартість договору;

умови платежів;упаковка та маркування; форс-мажорні обставини;санкції та рекламація;арбітражні застереження; Сторони можуть домовитись також і про: страхування;гарантії якості;

норми завантаження;порядок сплати податків.

52. Конвенція передбачає норми, які регулюють засоби правового захисту в разі порушення договору продавцем та покупцем (відпо­відно до статей 45-52 та статей 62-65). Наприклад, якщо покупець не виконує зобов'язання за договором, продавець може вимагати відшкодування збитків. Тобто: вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставленного чи виконання інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою; становити додатковий «розумний» строк для виконання покупцем своїх обов'язків. У цей час продавець не застосовує ніяких засобів правового захисту, однак він не позбавлений права вимагати відшкодування збитків за прострочення виконання до­говору; заявити про розірвання договору; самостійно скласти специфікацію товару (документ, який за­свідчує форму, розміри та інші відомості про товар), якщо поку­пець не зробив цього відповідно до договору чи після закінчення строку, протягом якого покупець міг би це зробити, у випадку не­згоди з пропозиціями продавця. Якщо після отримання повідом­лення від продавця покупець не вчинив вказаного, специфікація від продавця, складена ним, буде обов'язковою.

53. Відповідно до розділу V Конвенції договір може бути розі­рвано. Розірвання договору звільняє обидві особи від їх зобов'язань, але за ними зберігається право на стягнення збитків. Розірвання договору не впливає на умови договору, які торкаються порядку вирішення спорів чи прав і обов'язків сторін у випадку його розі­рвання. Сторона, яка виконала договір повністю чи частково, може вимагати від іншої сторони повернення усього того, що було пер­шою стороною поставлено чи сплачено за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повин­ні зробити це одночасно. Якщо продавець зобов'язаний повернути ціну, він має також сплатити відсотки з неї, враховуючи час, що сплив з дати сплати ціни. Покупець може втратити право заяви про розірвання договору. Проте він зберігає право на усі інші за­соби правового захисту, передбачені контрактом і Конвенцією. Контрагент за договором може розірвати контракт, дотримуючись вимог Конвенції. Сторона має право заявити про розірвання кон­тракту, якщо невиконання іншою стороною своїх зобов'язань сут­тєво порушує договір або якщо договір не виконаний протягом додатково наданого «розумного» строку. В інших випадках розі­рвання контракту не допускається.

54. Здійснення продавцем свого права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків і не надає відстрочки покупцю від судового чи арбітражного роз­гляду. Збитки за порушення договору однією зі сторін складають су­му, котра охоплює збитки та упущену вигоду. Такі збитки не мо­жуть перевищувати втрат, які сторона, що порушила договір, пе­редбачала чи повинна була передбачити в момент укладення дого­вору як можливі наслідки, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати. Якщо договір розірвано і покупець купив товар взамін або продавець перепродав товар, сторона, котра вимагає відшкодуван­ня збитків, може стягнути різницю між договірною ціною і ціною відповідно до укладеного натомість договору. Сторона, яка бажає відшкодувати збитки, може вимагати різницю між ціною, встанов­леною у договорі, та ціною, що існує на момент розірвання дого­вору. Проте, якщо сторона, котра вимагає відшкодування шкоди, розірвала договір після прийняття товару, замість ціни, що існува­ла на момент розірвання договору, застосовується ціна, яка існува­ла на момент прийняття товару.

55. . Сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Якщо невиконання стороною свого зобов'язання викликане невиконанням третьою особою, залученою нею для виконання всього чи частини договору, ця сторона звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо:

a) вона звільняється від відповідальності на підставі попереднього пункту; і b) залучена нею особа також була б звільнена від відповідальності, якби положення зазначеного пункту були застосовані до цієї особи. Звільнення від відповідальності залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Під форс-мажорними обставинами розуміються випадок, непереборна сила, а також інші обставини.

Під непереборною силою розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього характеру, які виникають без вини Сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню Сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути).

56. ІНКОТЕРМС — скорочення від англ. International commercial terms — міжнародні торгові терміни. Повна назва — Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Правила видаються Міжнародною торговою палатою й уперше були опубліковані 1936 року. Правила є систематизованим збірником міжнародних торгових звичаїв. Хоч вони мають лише рекомендацій характер, це, як свідчить світова практика, не зменшує їхньої важливості і значення. Слід підкреслити, що сфера дії ІНКОТЕРМС обмежується питаннями, пов’язаними з правами та обов’язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів .

В ІНКОТЕРМС-2000 терміни для полегшення розуміння згруповані в чотири категорії, відмінні між собою по суті(E,F,C,D)

57. «E»-термін покладає на продавця мінімальні зобов’язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці — звичайно на власних площах продавця. З іншого боку, як часто відбувається на практиці, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім.«F»-терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця. У разі якщо місцем, названим у договорі як місце доставки, є площі продавця, поставка є завершеною, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, а в інших випадках — коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспорт­ного засобу продавця. «C»-терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за власний кошт. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов’яз­ково має бути зазначений після відповідного «C»-терміна. Сутність «C»-тер­мінів полягає у звільненні продавця від будь-яких дальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу способом укладення договору перевезення та передавання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP. «D»-терміни відмінні за своєю природою від «C»-термінів, тому що відповідно до «D»-термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні або всередині країни імпорту. Продавець зобов’язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту).

Отже, «D»-терміни позначають договори прибуття, тоді як «C»-терміни — договори відвантаження (відправлення)

58. Термін "Франко завод" означає, що продавець вважається виконав свої обов'язки по постачанню, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту. Даний термін покладає, таким чином, мінімальні обов'язки на продавця, і покупець повинен нести всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Однак, якщо сторони бажають, щоб продавець узяв на себе обов'язки щодо завантаження товару на місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено у відповідному доповненні до договору купівлі-продажу. Цей термін не може застосовуватися, коли покупець не в змозі виконати прямо чи побічно експортні формальності. У цьому випадку повинен використовуватися термін FCA, за умови, що продавець погодиться нести витрати і ризики за відвантаження товару.

59. Термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення.

60. Франко вздовж борту судна означає, що продавець вважається виконав своє зобов'язання по поставці, коли товар розміщений уздовж борта судна на причалі або на ліхтерах в узгодженому пункті відвантаження. Це означає, що з цього моменту покупець має нести усі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару. За умовами ФАС (FAS) на покупця покладається обов'язок по очищенню товару лот мит для його вивезення. Цей термін не слід застосовувати, коли покупець прямо чи побічно не в змозі забезпечити виконання митних формальностей

61. «Франко-борт» означає, що продавець вважається виконав своє зобов'язання по поставці з моменту переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту покупець має нести усі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару. За умовами FOB на покупця покладаються обов'язки з очищення товару від мит для його експорту.

Даний термін може застосовуватися лише при перевезенні товару морським або внутрішнім водним транспортом. У випадках, коли момент переходу товару через поручні судна не має практичного значення, наприклад, при перевезеннях на умовах ролл-он або ролл-офф або при перевезеннях в контейнерах, більш доцільне застосування терміна FAS.

62. «Вартість і фрахт» означає, що продавець зобов'язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, однак ризик втрати або ушкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, що виникають після переходу товаром борту судна, переходить з продавця на покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. За умовами CFR на продавця покладаються обов'язки з очищення товару від мит для його вивезення.

Даний термін може застосовуватися лише при перевезенні товару морським або внутрішнім водним транспортом. У випадках, коли момент переходу товару через поручні судна не має практичного значення, наприклад, при перевезеннях на умовах ролл-он або ролл-офф, або при перевезеннях в контейнерах, більш доцільне застосування терміна CPT

63. «Вартість, страхування, фрахт» означає, що продавець несе ті ж обов'язки, що за умовами CFR, проте він повинен забезпечити морське страхування від ризику загибелі або пошкодження товару під час перевезення, продавець укладає договір страхування і виплачує страховику страхову премію.

Покупець повинен прийняти до відома, що згідно з умовами CIF від продавця потрібно лише забезпечення страхування на мінімальних умовах.

Даний термін може застосовуватися лише при перевезенні товару морським або внутрішнім водним транспортом. У випадках, коли момент переходу товару через поручні судна не має практичного значення, наприклад, при перевезеннях на умовах ролл-он або ролл-офф, або при перевезеннях в контейнерах, більш доцільне застосування терміна CIP.

64. «Перевезення оплачено до" означає, що продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення.

Ризик загибелі або пошкодження товару, а також будь-якого збільшення витрат, що виникає після передачі товару перевізнику, переходить з продавця на покупця, коли товар передано в розпорядження перевізника.

Перевізник означає особу, яка відповідно до договору перевезення зобов'язується здійснити перевезення або організувати перевезення морським або повітряним шляхом, залізничним або автомобільним транспортом, по внутрішніх водних лініях або змішаного перевезення.

При здійсненні перевезення декількома перевізниками в погодженому напрямку, ризик загибелі або пошкодження переходить, коли товар передано в розпорядження першого перевізника.

Відповідно до терміна СРТ, в обов'язки продавця входить здійснення необхідної для вивозу митного очищення товару.

Даний термін може застосовуватися для всіх видів перевезення, включаючи змішані перевезення.

65. «Поставка до кордону" означає, що обов'язки продавця щодо поставки товару вважаються виконаними, коли товар, очищений від мита для вивезення, прибуває в зазначений пункт або місце на кордоні, однак до надходження товару на митний кордон країни, що приймає. Під терміном кордон розуміється будь-який кордон, включаючи кордон країни експорту. Тому в даному умови дуже важливо точне визначення границі шляхом указівки на конкретний пункт чи місце.

Даний термін призначений для застосування головним чином при перевезенні товару залізницею або автомобільним транспортом, але він може бути застосований і при будь-якому іншому способі перевезення товару.

66. «Поставка з оплатою мита», означає, що продавець вважається виконав свої обов'язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. Продавець несе всі ризики і витрати, пов'язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів. У той час як термін «Із заводу» покладає на продавця мінімальні обов'язки, термін «Поставка з оплатою мита» припускає максимальні обов'язки продавця.

Даний термін не може використовуватися, якщо продавець прямо чи побічно не може забезпечити одержання імпортної ліцензії.

Якщо між сторонами погоджено, що на покупця покладаються обов'язки по митному очищенню товару, що ввозиться та оплату відповідних мит, слід застосувати термін DDU.

Якщо між сторонами погоджено, що оплата деяких стягнутих у зв'язку з ввезенням витрат (наприклад, податку на додану вартість, VAT), покладається на продавця, то це повинно бути прямо вказано шляхом додавання відповідних слів: «Поставка з оплатою мита, без оплати VAT, (узгоджений пункт призначення) ».

Даний термін може застосовуватися незалежно від способу перевезення товару.