24. Поняття держави включає в себе три основних компоненти - суверенну владу, населення, визначену територію.

Відносини з іншими державами, міжнарод­ними організаціями, юридичними чи фізичними особами поді­ляються на два види. По-перше, такі. що регулюються нор­мами міжнародного публічного права, виникають між держа­вами, державою та міжнародними організаціями. По-друге, це правовід­носини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іно­земних юридичних осіб, міжнародних господарських організа­цій, фізичних осіб — з іншого. Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта між­народного приватного права, діють уповноважені нею суб'єк­ти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі служ­бові або посадові особи.

25. Імунітет іноземної держави полягає у не підпорядкованості держави владі іншої держави, її юрисдикції. Саме тому імунітет називають юрисдикційним імунітетом.

Імунітет держави в приватноправовій сфері є наслідок, прояв суверенітету: рівний над рівним не має влади взагалі, у тому числі і юрисдикції: "par іn parem non habet jurіsdіctіonen".

Імунітети держави прийнято підрозділяти на різновиди:

1.Імунітет від дії законодавства іноземної держави. Цей вид імунітету забезпечується незалежністю і рівністю держав. Дії держави визначаються її внутрішнім правопорядком і нормами міжнародного права, але ніяк не законами іншої держави. Звідси випливає, що в цивільно-правових відносинах держава підкоряється тільки власному законодавству, якщо вона не погодилась на інше.

2.Судовий імунітет: - Імунітет від пред'явлення позову. Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду. Кожна держава має право висунути вимогу в суді іноземної держави до фізичної або юридичної особи. - Імунітет від попередніх дій. Відповідно до імунітету суд, що розглядає приватно - правий спір за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи для попередньому забезпеченню позову, тому що такі міри носять примусовий характер. - Імунітет від примусового виконання рішень іноземного суду. Відносно держави та її власності не можуть бути застосовані будь-які примусові заходи для виконання іноземного (арбітражного) рішення органами цієї, або будь-якої іншої іноземної держави.

3.Імунітет власності держави означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іноземної держави. Юридичним змістом даного виду імунітету є заборона звернення стягнення і примусового вилучення майна, що належить державі. Власність користується імунітетом незалежно від наявності судового розгляду. Вона користується імунітетом навіть, якщо знаходиться у володінні особи, що не має імунітет.

26. Колізійна норма – це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даних правовідносин, ускладнених іноземним елементом.Колізійна норма не відсилає до конкретної правової норми в іноземному праві, вона лише визначає певний правопорядок, до якого необхідно звернутись. Конкретну норму вже потім потрібно відшукати в іноземному праві.Виникнення колізії означає конфлікт між системами права в цілому. Для вирішення конфлікту сторони зобов’язані застосовувати колізійну норму, оскільки вона була спеціально для цього створена.

27. Структура колізійної норми складається з двох елементів: обсяг та прив’язка. Обсягом називається вказівка на ті відносини, які потребують правового регулювання, а прив'язка – вказівка на закон (правову систему, правопорядок), з допомогою якого і врегульовуватимуться дані відносини.

28. За формою колізійної прив’язки: 1. Одностороння 2. Двостороння (формула прикріплення)

За формою вираження волі законодавця: 1. Імперативні 2. Диспозитивні За кількістю прив’язок: 1. Однозначні 2. Множинні (альтернативні та кумулятивні)

За дією у просторі: 1.Міжнародні 2. Міжобласні (інтерлокальні)

29. Одностороння — це така норма, прив'язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України).

Двостороння колізійна норма є більш типовою і її прив'язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив'язку двосторонньої колізійної норми на­зивають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив'язати правовідносини до конкретного правопорядку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах визначається: «правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно»

30. Імперативні — це норми, які містять категоричні вказівки щодо вибору права і не можуть бути змінені за погодженням сторін. Прикладом імперативної колізійної норми може бути положення ЗУ «Про МПП», а саме: «До захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно застосовується право держави, в якій це майно знаходиться. Щодо майна, внесеного до державного реєстру України, застосовується право України». Диспозитивні — це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього і тим самим обрати застосовне право. Диспозитивність проявляється у таких формулюваннях, як «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодами сторін» та ін. Альтернативні норми розрізняються між собою залежно від характеру зв'язку між альтернативами. У простій альтернативній колізійній нормі всі альтернативні прив'язки рівнозначні — кожна з них може бути застосована. При цьому вибір однієї з прив'язок виключає подальше використання інших. Зазвичай вони з'єднуються сполучником «або». Складна альтернативна колізійна норма — це така норма, в якій альтернативні прив'язки супідрядні між собою. При цьому виокремлюються основна (генеральна) прив'язка, яка формулює загальне головне правило вибору права, і субсидіарна, — яка формулює ще одне або кілька. Кумулятивні — це такі норми, в яких до одних правовідносин застосовується одночасно кілька прив'язок. Причому застосування однієї з прив'язок не виключає подальшого використання іншої. Так, кумулятивна прив'язка ви­користовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а саме: «Якщо дитину усиновляє подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий — іншої Договірної Сто­рони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін

32. Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) правочинів та юридичних фактів.

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди. До особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis) в одному з двох його варіантів: як закон гро­мадянства (lex patriae) чи як закон місця проживання (lex domicilii). Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма розділу II за назвою «Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб» Закону України «Про між­народне приватне право» 2005 р. Зокрема, ч. 1 ст. 16 Закону, яка називається «Особистий закон фізичної особи» зазначає, що осо­бистим законом фізичної особи вважається право держави, грома­дянином якої вона є. Тобто тут застосовується колізійна прив'язка lex patriae. До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особис­тий статус може визначатися за законом знаходження адміністра­тивного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По- друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Вели­кобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про МПП» 2005 р. особистим законом юри­дичної особи вважається право держави місця її знаходження. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.

2. Правове положения майна регламентується законом місце­знаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою ви­рішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про МПП» від 2005 р. право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно зна­ходиться, якщо інше не передбачено законом.

3. До правочинів та юридичних фактів застосовуються різно­манітні колізійні правила. Так, до правочинів з «іноземним елемен­том» застосовується здебільшого закон автономії волі (lex volun­tatis). Він означає, що особи самі обирають закон для регламен­тації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 32 Закону України «Про МПП» зазначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, як­що інше не передбачено законом.

До правочинів може застосовуватися колізійна прив'язка - закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum) (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про МПП»). У міжнародних договорах про правову допомогу у різних катего­ріях справ також передбачається норма, яку договірні держави вва­жають за необхідне застосовувати у аналізованих правовідносинах (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовуєть­ся за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовніш­ньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить за­конодавство держав Європи

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monetal) засто­совується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпо­рядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій нале­жить валюта.

Колізійна формула - закон прапора (lex lieg) регулює вибір за­конодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговель­ного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti comicii) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено здебільшого у законо­давстві держав «сім'ї континентального права».