12. Завдання уніфікації полягає у створенні єдиних норм, які б однаково застосовувалися у всіх державах.

Види уніфікованих норм й види уніфікацій За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види: 1.уніфіковані матеріальні норми – певна поведінка (права та обов’язки), яка закріпляється найчастіше у Конвенціях 2.уніфіковані процесуальні норми. Задача: усунути різницю та прогалини, які є у нормах національного процесуального права 3. уніфіковані колізійні норми – створення єдиної форми відсилання.

за характером дії: - імперативні ("peremptory norms”) – є обов’язковими для усіх держав, наприклад, Конвенції щодо транспорту; - диспозитивні ("dispositional norms”) – передбачають згоду сторін про відхилення від них. [Конвенція про купівлю-продаж товарів]. - відносно імперативні - Вибір правила поведінки, які містяться у нормі.

за територіальною дією:

- універсальні - регіональні.

Уніфікація МПрП права - це процес створення та прийняття однакових, тобто уніфікованих норм у державах з відмінними правопорядками.

На першому етапі досягається угода між державами з приводу однакового регулювання визначених відносин, оформлюваних міжнародним договором, у якому містяться правові норми, призначені для регулювання цих відносин.

Друга стадія зв’язана зі сприйняттям міжнародно-правових норм національним правом.

Органи уніфікації міжнародно-правових норм

1.Першим органом уніфікації була Гаазька конференція з міжнародного права (з 1893 до 1955).

Наразі Україна є учасницею чотирьох конвенцій з міжнародного цивільного процесу, прийнятих у рамках Гаазької конференції: Конвенції з питань цивільного процесу 1954 р., Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 р., Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 р., Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 р. Заснована урядом Нідерландів. У 1955 році прийнятий Статут конференції. Має статус міжурядової організації. Україна не є її членом.

2.Міжнародний інститут з уніфікації приватного права(УНІДРУА). (UNDUE, 1926).

Україна не є членом цієї міжнародної міжурядової організації. Основною метою є дослідження шляхів і способів гармонізації приватного права окремих держав і створення умов для поступового прийняття різними державами уніфікованих норм приватного права. Для членства в цій організації слід приєднатися до її Статуту. Діяльність УНІДРУА переважно зосереджена на підготовці проектів багатосторонніх міжнародних договорів про уніфікацію правових норм із різних питань цивільного та торговельного права.

3.Спеціалізовані установи ООН:1.Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) та її спеціалізовані установи. UNCITRAL було створено у 1966 році й одним із завданням цієї організації є те, що вона повинна сприяти прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. На виконання цього зобов’язання в рамках UNCITRAL були розроблені такі Конвенції: 1.Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974, Нью-Йорк); 2.Конвенція ООН про морське перевезення вантажівок (1973); 3.Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); 4.Конвенція ООН про міжнародні перевідні й прості векселя (1988).

11. Під судовою та арбітражною практикою розуміють різновид юридичної практики, що полягає у правозастосовчій, інтерпретаційній і правотворчій діяльності судів та арбітражів і втілюється в певних видах юридичних актів. Непевне чи неповне закріплення колізійних норм у законодавстві і міжнародних договорах спонукає суддів звертатися до судової чи арбітражної практики, звичаєвого права або доктрини. Під арбітражною практикою в міжнародному приватному праві розуміють практику третейських судів і міжнародного комерційного арбітражу.

В Україні, як відомо, рішення окремих судів не використовуються як прецеденти і тому лише прецеденти зарубіжних країн, що визнають прецедентне право, можуть розглядатися як норми права. Прецеденти бувають обов’язкові (binding precedents) та переконливі (presuasive precedents). В Україні судова і арбітражна практика офіційно не визнається ані правовою формою, ані джерелом права, однак її вплив на розвиток міжнародного приватного права, на тлумачення його норм безспірний.

13. Колізійною називається норма міжнародного приватного права, яка не вирішує безпосередньо певного питання правовідносин, а тільки зазначає, що ці правовідносини мають регулюватися правом тієї чи іншої держави. Причому географічні чи офіційні назви держав світу здебільшого не наводяться. Колізійна норма міжнародного приватного права має дволанкову структуру, тобто складається з двох частин — обсягу та прив'язки.

Матеріально-правовими є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми. Причому останні повинні бути спрямовані виключно на регулювання відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать: 1) уніфіковані норми Міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом"; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

14. Міжнародна правова допомога є офіційною діяльністю державних органів, яка здійснюється на підставі міжнародних договорів. Випадки надання міжнародної правової допомоги без укладання договорів є рідкими та пов'язані з прийняттям рішення у конкретній справі на рівні центрального органу виконавчої влади. Договори про правову допомогу забезпечують найбільш повне здійснення національної юрисдикції й уникнення конфлікту юрисдикцій -- саме з цією метою держави їх укладають. Останнім часом з появою міжнародних судових органів міжнародні договори можуть передбачати можливість надання правової допомоги для здійснення міжнародної кримінальної юрисдикції. Міжнародна правова допомога охоплює також правову допомогу в цивільних і сімейних справах.

Міжнародні договори із правової допомоги в переважній більшості є двосторонніми. В окремих випадках, за умови наявності певних інтеграційних відносин, питання правової допомоги вирішують на підставі багатосторонніх угод. Україна, наприклад, бере участь у двох таких системах міжнародної правової допомоги -- СНД і Раді Європи. У рамках СНД це один багатосторонній договір -- Конвенція про правову допомогу у правових відносинах із цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 р.. Договори про правову допомогу в основному регулюють такі питання, як екстрадиція, виконання іноземного судового рішення, виконання окремого процесуального доручення, а також питання колізійного права.

15. Фізичні особи – це люди, які наділені певними правами та обов’язками. Фізичні особи – суб’єкти МПП це: іноземці; особи без громадянства; біженці; біпатриди Згідно ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: - іноземець – це особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином іншої держави або держав; - особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином

Правовий статус фізичних осіб – це сукупність всіх належних їм прав, свобод та обов’язків. Особливістю правового статусу фізичної особи є те, що перебуваючи в іншій державі, вона підпорядковується двом правопорядкам: 1.своєму закону громадянства чи закону постійного місця проживання, оскільки зберігає правовий зв'язок з державою свого громадянства чи постійного місця проживання; 2.правопорядку держави перебування

Правовий статус фізичних осіб визначається цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю. Їх обсяг в різних країнах може бути різним. В МПП діє принцип за яким іноземні громадяни, піддані та ін. категорії фізичних осіб за обсягом правоздатності прирівнюються до громадян тої країни на території якої вони знаходяться. Проте на практиці, обсяг правоздатності таких осіб є меншим ніж обсяг правоздатності громадян певної країни, на території якої знаходиться іноземець.

Виникнення і припинення цивільної равоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України . Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

16. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав,її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

ОСОБИСТИЙ ЗАКОН ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ — колізійний принцип у міжнародному приватному праві, згідно з яким визначається правопорядок, компетентний регулювати правовідносини, пов'язані з питаннями особистого статусу особи фізичної: її дієздатність, виникнення та припинення правоздатності, визнання безвісно відсутнюю або оголошення померлою, ім'я фіз. особи, питання опіки та піклування. Традиційно визначається за допомогою двох типів коліз. прив'язок: до закону громадянства (lex patria) та до закону місця проживання (lex domicilii) фіз. особи.

17. У ЗУ «Про міжнародне приватне право» міститься окремий розділ присвячений колізійному регулюванню правового статусу фізичних та юридичних осіб. Стаття 16. Особистий закон фізичної особи 1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. 2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. 3. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. 4. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування. 5. При визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи. Стаття 17. Цивільна правоздатність фізичної особи

1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. 2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

18. Питання правового положення в Україні регулюється Конституцією, ЗУ «Про МПП», ЗУ «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства». Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. В Україні - національний режим іноземців.Національний режим передбачає надання іноземним громадянам і юридичним особам такого ж режиму, що і вітчизняним громадянам і юридичним особам. Таким чином, держава прирівнює іноземців у тій чи іншій сфері до власних громадян. Іноземні громадяни та іноземні юридичні особи отримують такі самі права й переваги, що мають місцеві суб'єкти права. ПРАВА - Право на інвестиційну та підприємницьку діяльність, Право на трудову діяльність, на відпочинок, на охорону здоров'я, на соціальний захист, на житло, Майнові та особисті немайнові права, Право на освіту, на користування досягненнями культури, на участь в об'єднаннях громадян, на свободу совісті .

Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.

Іноземці та особи без громадянства не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців та осіб без громадянства не поширюється військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

19. Юридична особа – це створена в порядку передбаченому законодавством договірної держави організація (підприємство, установа), що має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відособлене майно, права та обов’язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає у приватноправових відносинах з іноземним елементом та відповідає за зобов’язаннями з договорів та деліктів.

Правовий статус юридичної особи – це закріплені нормами міжнародного приватного права і гарантовані договірними державами суб’єктивні права та юридичні обов’язки цієї особи. За ступенем відповідальності учасників за зобов’язаннями юридичної особи: 1) усім своїм майном; 2) виключно у межах внеску. За правовою природою: 1) юридичні особи публічного права; 2) юридичні особи приватного права . За кількістю учасників: 1) одноосібні; 2) колективні.

«Національність»: національність юридичної особи у МПП – це її державна належність та особистий закон. Критерії визначення «національності»: 1) місце створення (заснування) юридичної особи , 2) місцезнаходження особи (місце осілості). Правосуб’єктність: 1) загальна (будь-які права та обов’язки, сумісні із сутністю суб’єкта); 2) спеціальна (набуття суб’єктом прав та обов’язків у відповідності із цілями, зазначеними у статуті, меморандумі, договорі, законі).

20. Особистий статут юридичної особи означає її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб; порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею; поширення певного виду правового режиму; визначення обсягу правоздатності; реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності. Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її "національність", тобто державну належність та її особистий закон. "Національність" особи визначається за різними принципами. Найбільш поширеним у правових системах є критерій місця створення (заснування) юридичної особи. Так, зазначений критерій використовується в державах "сім'ї загального права" (США, Великобританії) як основний для визначення "національності" юридичної особи. Критерій заснування юридичної особи означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут (закон інкорпорації).

Ст. 25 ЗУ «Про МПП» Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи

21. теорії юридичної особи. а) теорія інкорпорації: особистим законом юридичної особи є право держави, в якій вона зареєсторана або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. США, Великобританія б)теорія осілості: друга її назва – теорія ефективного місцеперебування,згідно із якою особистим законом юридичної особи є право тієї держави, в якій знаходиться центр управління юридичної особи (адміністративний орган, рада директорів, правління тощо) Бельгія, Греція, Іспанія. в)теорія центру експлуатації: особистим законом юридичної особи є право тієї держави, в якій ця особа здійснює основну господарську діяльність (вилучає прибутки, отримує доходи). держави Африки, Азії. г) теорія контролю: особистим законом юридичної особи є право тієї держави, де проживають (або мають громадянство) суб’єкти, де практично контролюють дану юридичну особу (наприклад, за допомогою контрольного пакету, акцій, внесених інвестицій). Застосування цієї теорії вбачається доцільним у випадку, оли необхідно чітко визначити дійсну приналежність юридичної особи.

22. ст. 25-30 ЗУ Про міжнародне приватне право

Стаття 25. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Стаття 26. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Стаття 27. Особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.

23. За вітчизняним законодавством, в Україні теж викорис­товуються різні критерії для поділу юридичних осіб на «своїх» та іноземних. Так, Закон України «Про зовнішньо­економічну діяльність»² у ст. 1 визна­чає іноземних суб'єктів господарської діяльності як суб'єктів, що мають постійне місцезнаходження чи постійне місце проживання за межами нашої держави. Постійним місцезнаходженням при цьому вважається те місце, де зна­ходиться офіційно зареєстрований головний орган управлін­ня суб'єкта господарювання. Державна реєстрація цих суб'єктів провадиться за їх місцезнаходженням чи місцем проживання.

Допуск іноземної юридичної особи до здійснення госпо­дарської чи іншої діяльності на території іншої країни і по­рядок такої діяльності регламентуються законодавством цієї країни, тобто застосовується закон місця здійснення діяльності. Разом з тим юридична особа не може мати за кор­доном більше прав, ніж вона мала б за особистим статутом.

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (ст. 5), інші нормативно-правові акти України та міжнародні угоди передбачають можливість відкриття представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності (фірм, компаній), через які повністю або частково здійснюється їх господарська діяльність.

Для реєстрації представництва іноземний суб’єкт господарювання має подати такі документи: а) заяву з проханням про реєстрацію представництва із зазначенням назви та адреси фірми, її місцезнаходження, міста, в якому буде відкрито представництво, сфери діяльності фірми, мети відкриття і сфери діяльності представництва; б) витяг із торговельного (банківського) реєстру країни місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління в) довідку від банківської установи, г) доручення на здійснення представницьких функцій в Україні. За результатами розгляду заяви виноситься рішення про реєстрацію представництва іноземного суб’єкта господарювання або про відмову в його реєстрації. Представництво іноземного суб’єкта господарювання не має статусу юридичної особи і не здійснює самостійно господарську діяльність. Воно діє від імені та за дорученням суб’єкта господарювання, представником якого є.