12. Основні риси концепції асоціанізму у представників емпіричного напрямку в психології Нового часу (т. Гоббс, д. Локк, д. Юм).

Емпірична психологія Томаса Гоббса. Томас Гоббс (1588-1679), як і Спіноза і Лейбніц критикував дуалізм Рене Декарта. При цьому він вибудував свою, відмінну від попередніх критиків теорію природи людини. Перше, що відрізняло Гоббса від колег-філософів – його заперечення особливої суті душі.

Оскільки Гоббс був ярим послідовником механіки Галілея, то вважав, що світ наповнений тільки матеріальними тілами, котрі існують і рухаються по законах механіки. На основі цього Гоббс зробив висновок, що всі психічні, що існують в природі, матеріальні та підпорядковані цим законам.

Створюючи на основі такого розуміння природи свою теорію пізнання, Гоббс описав відчуття, які, на його думку, виникають тільки завдяки дїї на них зовнішнього матеріального об'єкту. Услід за відчуттям виникає уявлення, яке, будучи виробленим за законом інерції і ослабленним внаслідок самого відчуття, утворює за собою ланцюг думок, які в свою чергу, слідують одна за іншою у такому порядку, в якому виникали первинні образи, тобто відчуття. Цей процес згодом став називатися асоціацією.

Проблема асоціації розглядалась ще в античній психології Платоном і Арістотелем, проте Гоббс першим додав асоціації статус універсального закону психології, дав початок практичному вивченню цього явища.

Важливою для подальшого розвитку психологічної думки є критика Гоббсом поняття «уродженних ідей» Декарта, оскільки ведучим в пізнанні, на думку Гоббса, є не «раціо» (розум), а «емпиріо» (досвід), а розум є лише продуктом асоціації, яка виникає в результаті взаємодії організму з матеріальним світом. А це, за Гоббсом, і є досвід. Тобто, досвід первинний. Таке протиставлення раціоналізму поняття основи пізнання згодом почало називатися емпіризмом, і саме Томас Гоббс заклав основи емпиричної психології, що отримала в XIX–XX вв. серйозний розвиток.

Поняття свідомості і досвіду, душі і асоціацій у Дж. Локка. Англійський філософ, педагог і лікар Джон Локк (1632-1704) розвивав ідеї ассоціанізму, закладені Томасом Гоббсом, і емпіричної психології, початок якій поклав Ф. Бекон.

Поняття свідомості і досвіду. Дж. Локк сповідував походження всіх знань з досвіду. Його постулат говорив, що "в свідомості немає нічого, чого б не було у відчуттях". Тому, основою формування свідомості за думкою Дж. Локка є досвід, а не природжені ідеї (як у Декарта), а джерелом досвіду завжди є відчуття та рефлексія. Ідеї, що виникають із зовнішнього світу, доставляють до свідомості відчуття. Внутрішні ідеї (внутрішні відчуття) доставляються до свідомості за допомогою рефлексії, або самоспостереження, тобто аналізу і роздумів розуму. Цей процес отримав назву інтроспекції – став основним методом практичного вивчення змісту свідомості в інтроспективній психології.

Поняття душі. Принцип спостереження застосовувався при вивченні Дж. Локком душі. Він вважав, що душа, як і все в свідомості людини, є «чистим аркушем», і весь зміст душі виникає за життя з досвіду, а не має природжених, Божественных ідей. Душа розглядається як пасивне, але здібне до сприйняття середовище.

Поняття асоціації. Асоціації – це невірне з’єднання ідей, які, будучи спочатку ніяк між собою не зв'язані, в свідомості деяких людей з’єднуються і починають працювати як єдине ціле, соупроводжуючи одне одне. Прикладом такого зв'язку, тобто механізму асоціації, можуть бути симпатії і антипатії, викликані тими або іншими людьми. Причиною встановлення такого зв'язку може бути сила виховання і звички, тобто зовнішнє джерело, яке пройшло через свідомість.

Теорія ідей. Під ідеями Дж. Локком розуміється елемент всякого знання, у тому числі і відчуття (білизна, твердість, мислення, рух, людина, військо тощо). Джерелом ідеї є як зовнішній досвід, що забезпечується відчуттями, так і внутрішній – вироблюваний рефлексією. Виділяються два види ідей: прості, які складаються тільки з одного уявлення або сприйняття за допомогою відчуття або рефлексії, і складні – є поєднанням простих ідей через механізм асоціації.

Поняття асоціації у Девіда Юма. Девід Юм (1711–1776) вважав, що джерелом знання слугує утворюваний асоціаціями чуттєвий досвід. Вселюдське пізнання є асоціація ідей. Единим джерелом пізнання є досвід. Рефлексія ж не дає дійсного знання, оскільки в процесі самоспостереження людина бачить лише комплекси перцепцій, що послідовно змінюють одна одну, а не враження про субстанцію або причинність виниклих об'єктів. Структура досвіду, а отже, і свідомості така: досвід складається з вражень, до яких відносяться відчуття і емоції (або пристрасті) та з «ідей», які є копіями цих вражень. Усередині свідомості існують два класи феноменів: 1) враження і ідеї, котрі, у свою чергу, діляться по суб'єктивним ознакам – жвавості, силі і іншим якостям, інформацію про які свідомість отримує тільки через інтроспекцію; 2) ідеї, або факти свідомості, які залежать від вражень (інших фактів свідомості) і слідують один за одним по певних правилах. Ця течія обумовлена лише стереотипами, звичками самої людини, тобто знання про причинноістинне розглядається не як спочатку дане, а зявляется у індивіда досвідченим шляхом. Механізм формування цього знання наступний: два об'єкти, що послідовно або параллельно з'явилися в свідомості людини можуть мати якийсь зв'язок, наприклад, задоволення відчуття голоду за допомогою хліба дає індивідові думку про те, що в майбутньому хліб також допоможе задовольнити його відчуття голоду. На формування висновку про те, що два явища зв'язано між собою, впливає принцип асоціації.

Згідно Юму, душа є екраном, на якому послідовноно відбиваються всі ідеї і враження людського існування.

Таким чином, корінний перелом, що намітився, в розвитку природознавства, який супроводжували численні відкриття Нового часу, висунув на перший план потребу звернення до основних психічних здібностей і функцій людини. При виборі методології і методів пізнання вчені розділилися на дві течії – емпіричне і раціональне.

Засновники емпіричного напряму Ф. Бекон (1561 – 1626 рр.), Т. Гоббс (1588 – 1679 р.р.), Д. Локк (1632 – 1704 рр.) і їх послідовники вважали, що джерелом всіх знань є чуттєвий досвід і загальні поняття, які міють походження від досвіду.

Представники раціоналістичної течії, піонерами якої виступали Р. Декарт (1596 – 1650 рр.) і Р. Лейбніц (1646 – 1716гг.), вважали, що джерело знань поміщене в самому розумі, а загальні поняття мають апріорне походження, тобто виводилися з самого розуму і природжених інтелектуальних здібностей.

Як і раніше існувало і два інших «непримиренних табори» – матеріалізм і ідеалізм.