VII. Змістова частина теми:

Травма - це одномоментний несподіваний вплив на організм зовнішнього механічного фактору, який викликає в тканинах та органах анатомічне та фізіологічне порушення, що супроводжується загальною та місцевою реакцією.

Травматизм – це ушкодження, які повторюються у конкретної групи людей при схожих умовах.

Дитячий травматизм– це виникнення пошкодження, викликане зовнішнім механічним фактором, зустрічається у дітей різного віку при схожих умовах.

Ми дотримуємось класифікації травматизму по Т.Я. Епштейну і І.М. Ободан, 1974 р. модифікації Є.В. Усковій:

1. Побутовий.

2. Від засобів транспорту.

3. В організованих дитячих колективах.

4. Спортивний.

5. Інший, до нього відносяться:

• вуличний,

• сільськогосподарський,

• пологовий,

• післявоєнний,

• навмисний.

Частіше зустрічається побутовий 67,4%, транспортний 12,7%, спортивний 9,9%, в тому числі вуличний 3,3%, виробничий – 0,2%, інші – 1,14%.

У дітей ушкодження розділяють на: поодинокі – одна кістка, множинні – декілька кісток, поєднані – пошкодження кісток одним і тим же агентом різних структурних систем (перелом кісток тазу та розрив сечового міхура), комбіновані – при дії декількох агентів (перелом та опік).

Особливостями ушкоджень у дітей є також і те, що у дітей еластична шкіра, добре розвинена жирова підшкірова клітковина. Тяжкі переломи до 3-5 років зустрічаються досить рідко, частіше струси. Особливості чутливості, емоційної сфери також впливають на ступінь пошкодження. Недосконалість вегетативної нервової системи, її лабільність, перевага процесів збудження обумовлюють стан дитини при травмах.

У дітей переломи класифікуються по локалізації: епіфізарні, метаепіфізарні, діафізарні; по локалізації лінії перелому: поперечні, косі, гвинтоподібні, вколочені, скалкові; по механізму дії: прямі і непрямі; по відношенню до суглобів: відвідний-привідний, згинаючий-розгинаючий, пронаційний-супінаційний; відкриті чи закриті переломи:

• зі зміщенням, без зміщення;

• з широким пошкодженням та незначним пошкодженням оточуючих м’яких тканин.

Особливостями переломів довгих трубчастих кісток у дітей є:

1) необхідна менша сила для виникнення перелому;

2) кістки більш еластичні ніж у дорослих;

3) частіше ламаються обидві кістки4

4) переломи піднадкісничні по типу “зеленої гілки”;

5) частіше зустрічаються переломи епіфізів та діафізів;

6) мають місце остеоепіфізеолізи;

7) більш виражена реакція на травму;

8) репаративні процеси протікають швидше та активніше;

9) припускаються зміщення більше ніж у дорослих (по діаметру – 2/3 діаметра, кути метаепіфізарні 30, діафізарні переломи – 15, по довжині – 0,5 см заходження).

Основними принципами лікування пошкоджень у дітей є:

1) зберегти життя потерпілого,

2) зберегти ушкоджену кінцівку,

3) усунення болю,

4) відновлення анатомічної цілості,

5) відновлення функції.

Для переломів верхньої та нижньої кінцівок необхідним є:

а) репозиція відломків;

б) утримання, фіксація їх у правильному положенні;

в) повне відновлення анатомічної цілості;

г) відновлення функції кінцівки;

Виділяють тимчасову, транспортну, постійну іммобілізацію.

Тимчасова іммобілізація – це забезпечення нерухомості потерпілого під час доставки хворого з місця травми до лікувального закладу. Це зменшує біль, запобігає розвитку шоку та жирової емболії.

По видах транспорту іммобілізація розподіляється на:

1) імпровізовану (фіксуючі транспортні імобілізації – дощата, картонна і т.п.).

2) стандартну: універсальні (шина Дітеріхса, Крамера), спеціальні (тимчасові гипсовидні пов’язки).

Основними принципами іммобілізації кінцівок є: захват двох близько розташованих суглобів, фіксація в тому положенні, в якому знаходиться травмована кінцівка, кісткові виступи закриваються м’якими прокладками.

До постійної іммобілізації належить: гіпсові пов’язки та витяжіння (фланелево-клеолове, лейкопластирне, скелетне).

Гіпсові пов’язки розподіляються на:

1) циркулярні; 2) вікончаті; 3) мостовидні; 4) стульчаті;

5) шиногіпсові; 6) лонгети; 7) лонгетно-циркулярні;

8) картонно-гіпсові; 9) гіпсово-проволочні.

При накладанні гіпсових пов’язок можуть виникнути слідуючі ускладнення: стиснення кінцівки, повторне зміщення, повторна кровотеча, ускладнення гнійною інфекцією, пролежини, потертість, алергічна реакція на гіпс.

Методами лікування переломів є консервативні та оперативні, які залежать від віку дитини, локалізації перелому, характеру зміщення відломків, виду перелому та його давності.

До консервативних методів відносять:

1) фіксаційний (закритий – одномоментна закрита репозиція). Частіше застосовується при переломах передпліччя, гомілки, плеча;

2) екстенційний метод поступового витяжіння:

а) фланель – клеолове

б) лейкопластерне (частіше при переломі стегна зі зміщеннями у дітей до 3 років по Шеде)

3) скелетне – переломи плеча, стегна, обох кісток гомілки.

Постійне витяжіння застосовується при відкритих, закритих переломах, вивихах, переломовивихах. Застосовується з метою репозиції відломків, іммобілізації переломів, забезпеченням спокою м’язам ушкоджених кінцівок, розвантаження суглобу. Принципи – середньо фізіологічне положення, протиставлення відломків, послідовність нагрузки, противитяжіння відломків. При лікуванні скелетним витяжінням існує 3 засоби: І – репозиційний; ІІ – ретенційний, ІІІ – репараційний.

Місце для проведення спиці: при переломах плеча – надвиростковий виступ плеча, ліктьовий відросток при надвиросткових переломах; при переломах стегна – надвиросткова область стегна, основа бугристості великогомілкової кістки; при переломах стегна – надвиросткова область стегна, основа бугристості великогомілкової кістки; при переломах гомілки – дистальний метафіз великої та малогомілкової кістки, п’ятова кістка.

Розрахунок вантажу – 1 кг на 10 кг ваги дитини + 1 кг на 1 см довжини зміщення. При переломах стегна при лікуванні по Шеде – вантаж повинен бути таким, щоб сідниця була над рівнем ліжка до 2 см.

Можливі ушкодження при лікуванні скелетним витяжінням:

1) пошкодження нерва;

2) пошкодження судин;

3) інфекція, в тому числі гнійні процеси.

Оперативні методи лікування:

Показання: відкриті переломи верхньої та нижньої кінцівок, пошкодження судин, нервів, невдало проведена репозиція, інтерпозиція м’яких тканин.

До оперативних методів лікування відносять:

1) відкрита репозиція – проста, яка вимагає ревізію рани, зіставлення уламків (воно застосовується дуже рідко).

2) складна вимагає ревізію рани, зіставлення відломків та їх фіксацію між собою.

Фіксація може бути: а) зовнішня – екстрамедулярна (пластини); б) внутрішня інтрамедулярна (спиці, ступні Клімова).

Фіксаторами можуть бути різноманітні металеві та пластикові конструкції, а також алотрансплантанти;

3) позаочаговий компресійно-дистракційний остеосинтез (апарати Ілізарова, Гудушаурі, Волкова-Оганесяна).

В нашій клініці розроблений та застосовується дистракційний апарат з програмованим управлінням;

4) ультразвукова зварка кісток – в теперішній час із-за негативного впливу на тканини кількісних ушкоджень у дітей не застосовують.

До особливостей локалізації травм верхньої кінцівки відносять:

1) переломи ключиці – підокістні, частіше в середній та зовнішній 1/3 кістки;

2) переломи плеча – частіше в дистальному епіфізі та метафізі;

3) перелом кісток передпліччя – локалізуються на одному рівні;

4) усі види переломів кісток у дитячому віці частіше локалізуються в ділянці епіфізу, тому характерно виникнення епіфізеолізів та остеоепіфізеолізів.

До особливостей переломів кісток нижньої кінцівки відносяться наступні:

1) частіше виникають у хлопчиків;

2) механізм – непрямий механізм;

3) часто ускладнюються травматичним шоком.