Вокально-хорові особливості

Співати потрібно на ланцюжковому диханні, для того щоб не губити цільність думки та їдеї твору. Ланцюжкове дихання – специфічне хорове дихання, при якому співаки змінюють його не одночасно, а ніби ланцюжком, підтримуючи безперервність звучання. З цієї ж метою необхідно суворо дотримуватися динамічних відтінків.

У відповідності з характером в співі необхідно використовувати м’яку атаку звука та штрих legato. Атакою – називається момент утворювання звуку. Під час м’якої атаки зв’язки змикаються менш щільно, і звук утворюється м’який. Дихання, взяте крізь ніс, сприяє м’якшому змиканню голосових зв'язок. М’яка атака більш складна порівняно із твердою, виробити м’яку атаку в хорі більш складніше. Хористу приходиться працювати над подоланням розпливчивості й невиразності звука під час його виникнення. М’яка атака вживається в ліричній музиці, в спокійних темпах і в нюансах mp, pp, p.

Робота над звукоутворенням і прийомами звуковедення переплітаються з роботою над дикцією і фразуванням. Чітка артикуляція голосних, ясне промовляння приголосних і виразне фразування забарвлюють звучання хору, збагачують хоровий стрій, зміцнюють ансамбль, ведуть до високохудожнього виконання хорового твору. Головне завдання керівника хору в роботі над дикцією – повне фізичне звільнення артикуляційного апарата від напруження.

Вимова слів під час співу повинна бути не тільки ясною, але і осмисленною та ґрунтуватися на глибокому проникненні в характер та стиль твору, в зміст його літературного тексту. Одне з перших завдань диригента – досягти від хору доброго технічного виконання слів, доброї зрозумілої дикції. Дикція в хоровому мистецтві, становить одне з основних завдань розгорнення ідейної сутності виконавчого твору, являється важливим його елементом. Ясність піднесення тексту полегшує слухачеві сприйняття виконавчого твору.

Приголосні звуки, які знаходяться в тексті вокальні, проспівуються без особливих складностей. Але треба пам’ятати, що спів тягнеться на голосних, тому вони повинні мати максимальну протяжність.

Робота над дикцією у хоровій мініатюрі Лесі Дичко «Лісові далі» починається з розставляння логічних наголосів у фразах реченнях (амфібрахій, дактиль, хорей, ямб) і дотриманням обов’язкових вокальних наголосів. Вона переплітається також із чіткою артикуляцією сонорної приголосної «м», звукоутворенням голосних «у» й «а» та фразуванням – мікроструктурним інтонуванням тощо. Все це забарвлює звучання хору, збагачує хоровий стрій, зміцнює ансамбль, веде до високохудожнього виконання хорового твору.

Виконавський аналіз

Яскравий динамічний малюнок хорової мініатюра Лесі Дичко «Лісові далі» зумовлюється агогічними відтінками і наскрізним розвитком драматургії a cappella як лірико-поетичної пісні. Авторські динамічні нюанси як третій елемент хорової звучності прикрашають звучання даної хорової мініатюри, надають їй жвавості та емоційності. Хормейстер повинен уважно проаналізувати співвідношення теситури й авторського нюансу, щоб знати, яку хорову партію слід виділити, а яку приглушити. Пропонуємо умовний показ динамічної лінії розвитку драматургії даної хорової мініатюри на основі загальної схеми музичної форми: