1.2. Аналіз руху фінансових потоків

Аналіз руху фінансових потоків – це по суті визначення моментів і величин припливів і відтоків готівки. Основною метою аналізу фінансових потоків – є перш за все, аналіз фінансової стійкості та прибутковості банку. Його вихідним моментом є розрахунок фінансових потоків у бізнес плані, насамперед, від операційної(поточної) діяльності.

Фінансовий потік характеризує ступінь самофінансування банку, його фінансову силу, фінансовий потенціал, прибутковість. Фінансове благополуччя банку багато в чому залежить від припливу грошових коштів, що забезпечують покриття його зобов'язань. Відсутність мінімально – необхідного запасу грошових коштів може вказувати на фінансові труднощі. Надлишок грошових коштів може бути знаком того, що банк зазнає збитків.

Причому причина цих збитків може бути пов'язана як з інфляцією і знеціненням грошей, так і з упущеною можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу. У будь-якому випадку саме аналіз фінансових потоків дозволить встановити реальний фінансовий стан в банку.

Аналіз фінансових потоків у бізнес плані є одним з ключових моментів в аналізі фінансового стану банку, оскільки при цьому вдається з'ясувати, чи зміг банк організувати управління фінансовими потоками так, щоб в будь-який момент у розпорядженні фірми була достатня кількість готівкових коштів.

Аналіз фінансових потоків зручно проводити за допомогою звіту про рух грошових коштів. Цей звіт формується не за джерелами та напрямками використання коштів, а за сферами діяльності банку – операційної (поточної), інвестиційної та фінансової. Він є основним джерелом інформації для аналізу фінансових потоків.

Звіт про рух грошових коштів складається для того, щоб наочно побачити вплив поточної, інвестиційної та фінансової діяльності банку на стан її грошових коштів за певний період і дозволяє пояснити зміни коштів за цей період [13].

Однією з узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку є ліквідність. Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших передумов успішної діяльності банку.

Згідно з сайту національного банку України, ліквідність банку – це його спроможність забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, завдяки збалансованості між строками та сумами погашення розміщених активів і строками та сумами виконання зобов’язань, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів. [14]

Ліквідними активами є кошти в касі та на коррахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням:

1. їх обсягів;

2. строковості;

3. валюти платежів;

4. забезпечення потрібного співвідношення між власними та залученими коштами;

5. необхідності формування оптимальної структури активів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Усі активи банку за ступенем ліквідності поділяють на шість груп:

1. високо ліквідні активи (кошти в касі, в НБУ та інших банках, банківські метали, кошти на вимогу в НБУ, інших банках, строкові депозити в НБУ);

2. ліквідні активи (всі активи, які приносять банкам доходи, всі надані кредити, депозити в інших банках, цінні папери, вкладені в асоційовані та дочірні компанії);

3. низько ліквідні активи — пролонгована дебіторська заборгованість;

4. неліквідні активи (прострочена і сумнівна заборгованість за кредитами);

5. не дохідні активи (основні засоби та нематеріальні активи, товарно-матеріальні цінності, капітальні вкладення);

6. квазіактиви — нараховані доходи.

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (ЗБп.р.):

Н4 = (Каса + Коррах)/ЗБп.р. · 100. (1.1)

Оптимальне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховують вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної (Ап.л.) та вторинної (Авт.л.) ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання (ЗБстр.вик.):

Н5=( Ап.л. + Авт.л.)/ ЗБстр.вик.·100. (1.1)

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

1. готівкові кошти;

2. банківські метали;

3. кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках;

4. строкові депозити, які розміщені в Національному банку України та інших банках;

5. боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;

6. боргові цінні папери, емітовані Національним банком України в портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;

7. надані кредити.

До зобов'язань з відповідними строками виконання належать:

1. кошти на вимогу;

2. короткострокові та довгострокові кредити, одержані під Національного банку України та інших банків;

3. кошти бюджету України;

4. строкові депозити інших банків та клієнтів;

5. цінні папери власного боргу, емітовані банком;

6. субординований борг банку;

7. зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, пору к, авалів;

8. зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

В подальшій роботі використано саме цей тип ліквідності. Оптимальне значення нормативу Н5 мас бути не менше ніж 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виковувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношенні ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов'язань (КЗ):

Н6= Ал/ КЗ·100. (1.3)

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включають:

1. готівкові кошти;

2. банківські мотали;

3. кошти на кореспондентських рахунках то відкриті в Національному банку України та інших банках;

4. короткострокові депозити, що розміщені а Національному банку України та інших банках;

5. короткострокові кредити, що надані іншим байкам;

6. боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та о портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов'язань включаються:

1. кошти на вимогу;

2. кошти бюджету України;

3. короткострокові кредити, які одержані від Національного банку України та інших банків;

4. короткострокові депозити інших банків і клієнтів:

5. короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

6. зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;

7. зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Оптимальне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 % [15].

Керівництво банку може використовувати відомості звіту при розрахунку ліквідності, при визначенні дивідендів, для оцінки впливів на загальний стан організації рішень про фінансування будь-яких програм. Іншими словами, звіт про рух грошових коштів необхідний для того, щоб визначити чи буде у неї достатньо коштів для погашення короткострокової кредиторської заборгованості, для вирішення питання про збільшення заохочень працівникам. Крім того, звіт допоможе керівництву планувати інвестиційну та фінансову політику банку.

Складовими частинами звіту про рух грошових коштів є надходження і вибуття грошових коштів в розрізі поточної, інвестиційної та фінансової діяльності банку.

Поточна діяльність включає вплив на фінансові кошти господарських операцій, що впливають на розмір прибутку. До цієї категорії належать такі операції як реалізація товарів (робіт, послуг), придбання товарів (робіт, послуг), необхідних у виробничій діяльності, виплата відсотків за кредит, виплати по заробітній платі, перерахування податків.

Під інвестиційною діяльністю розуміють придбання і реалізацію основних засобів, цінних паперів, видачу кредитів і т.д.

Фінансова діяльність включає отримання від власників і повернення власникам засобів для діяльності банку, операції з викупленими акціями та інші.

Складання звіту про рух грошових коштів передбачає:

1. визначення грошових коштів у результаті поточної діяльності;

2. визначення грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності;

3. визначення грошових коштів у результаті фінансової діяльності.

Звіт про прибутки та збитки показує наскільки прибутковою була банківська діяльність в аналізованому періоді, але він не може показати надходження і вибуття грошових коштів в поточної, інвестиційної та фінансової діяльності банку.

Звіт про прибутки та збитки в бізнес плані складається за методом нарахування, коли доходи / витрати визнаються у періоді їх виникнення, а не в періоді надходження / вибуття грошових коштів.

Для того, щоб виявити рух грошових коштів необхідно трансформувати звіт про прибутки і збитки. При цьому використовуються коригування, відповідно до яких доходи визнаються тільки в розмірі фактично отриманих грошових коштів, а витрати в обсязі фактичних виплат.

Існують два методи трансформації звіту про прибутки та збитки: прямий і непрямий.

При прямому методі в фінансовому потоці, розрахованому в бізнес плані трансформується кожна стаття звіту про прибутки і збитки. У процесі визначається фактичне надходження грошових коштів та фактичні витрати. При непрямому методі не передбачається трансформація кожної статті звіту про прибутки і збитки. Відповідно до цього методу відправною точкою розрахунку є величина річного прибутку (збитку) за аналізований звітний період, яку коригують, додаючи всі витрати, не пов'язані з рухом грошових коштів (наприклад, амортизаційні відрахування), і віднімаючи всі доходи, не пов'язані з фінансовими потоками.

Перед складанням звіту про рух грошових коштів у бізнес плані, насамперед, необхідно з'ясувати, яка стаття балансу протягом, принаймні, двох періодів була джерелом освіти фінансового потоку і яка викликала його витрату. Це робиться за допомогою таблиці, що показує джерела утворення та споживання фондів банку. Спочатку розраховується зміна кожної балансової статті після чого дана зміна стосується в джерела або споживання фінансових фондів відповідно до наступних правил:

Джерелом наявних грошей є будь-яке збільшення статті, віднесеної до «Зобов’язань» або до «Власного капіталу». Як приклад можна привести банківський кредит. Будь-яке зменшення активних рахунків також є джерелом утворення фінансового потоку. Приклади: продаж необоротних активів або зменшення запасів [16-19].

Розглянемо система управління фінансовими потоками.

Якщо об'єктом управління в даній системі виступають фінансові потоки банку, пов'язані із здійсненням різних господарських і фінансових операцій, то суб'єктом управління є фінансова служба, склад і чисельність якої залежить від розміру, структури банку, кількості операцій, напрямків діяльності та інших факторів:

1. у малих банках головний бухгалтер часто суміщає функції начальника фінансового та планового відділів;

2. у середніх – виділяються бухгалтерія, відділ фінансового планування та оперативного управління;

3. у великих компаніях структура фінансової служби суттєво розширюється – під загальним керівництвом фінансового директора знаходяться бухгалтерія, відділи фінансового планування та оперативного управління, а також аналітичний відділ, відділ цінних паперів і валют.

Що ж до елементів системи управління фінансовими потоками, то до них слід віднести фінансові методи та інструменти, нормативно – правове, інформаційне та програмне забезпечення:

1. серед фінансових методів, що роблять безпосередній вплив на організацію, динаміку і структуру фінансових потоків банку, можна виділити систему розрахунків з дебіторами і кредиторами; взаємини з засновниками (акціонерами), контрагентами, державними органами; кредитування; фінансування;фондоутворення; інвестування; страхування; оподаткування; факторинг та інші;

2. фінансові інструменти об'єднують гроші, кредити, податки, форми розрахунків, інвестиції, ціни, векселі та інші інструменти фондового ринку, норми амортизації, дивіденди, депозити та інші інструменти, склад яких визначається особливостями організації фінансів в банку;

3. нормативно – правове забезпечення банку складається з системи державних законодавчо-нормативних актів, встановлених норм і нормативів, статуту господарюючого суб'єкта, внутрішніх наказів та розпоряджень, договірної бази.

4. в сучасних умовах необхідною умовою успіху бізнесу є своєчасне отримання інформації та оперативне реагування на неї, тому важливим елементом управління фінансовими потоками банку є внутріфірмова інформація;

5. використання прикладних бухгалтерських програм забезпечує фінансового менеджера облікової та часто аналітичною інформацією, тому до вибору таких програм потрібно підходити обережно, вибираючи такий програмний продукт, який найбільш повно задовольняв би вимогам надійності, достовірності та прозорості інформації, гнучкості в настройках під особливості бізнесу банку, а також відповідав би чинному законодавству.

Таким чином, система управління фінансовими потоками в банку – це сукупність методів, інструментів і специфічних прийомів цілеспрямованого, безперервного впливу з боку фінансової служби банку на рух грошових коштів для досягнення поставленої мети.

Ефективне управління фінансовими потоками підвищує ступінь фінансової і виробничої гнучкості банку, оскільки призводить до:

1. поліпшенню оперативного управління, особливо з точки зору збалансованості надходжень і витрачання грошових коштів;

2. збільшенню обсягів продажів та оптимізації витрат за рахунок великих можливостей маневрування ресурсами банку;

3. підвищення ефективності управління борговими зобов'язаннями і вартістю їх обслуговування, поліпшення умов переговорів з кредиторами та постачальниками;

4. створенню надійної бази для оцінки ефективності роботи кожного з підрозділів банку,його фінансового стану в цілому;

5. підвищенню ліквідності [20].

У результаті високий рівень синхронізації надходжень і витрати коштів за обсягом і в часі дозволяє знизити реальну потребу банку в поточному та страховому залишках фінансових активів, які обслуговують основну діяльність, а також резерв інвестиційних ресурсів для здійснення реального інвестування.

Таке балансування припливів і відтоків грошових коштів на стадії планування здійснюється шляхом розробки бюджету руху грошових коштів (БРГК), формат якого залежить від особливостей бізнесу конкретного банку. Результатом розрахунків є визначення чистого фінансового потоку за бюджетний період, відбиваного окремим рядком як «касовий зростання або зменшення» залежно від свого значення(позитивного або негативного) і сальдо грошових коштів на кінець планового періоду. Якщо останнє негативно або менше мінімально встановленого нормативу, то, по-перше, проводиться аналіз припливів і відтоків грошових коштів з метою виявлення додаткових резервів, а по-друге, складається кредитний план із залучення зовнішніх джерел фінансування.

Рішення про залучення кредиту приймається за умови більшої економічної доцільності даного способу зовнішнього фінансування в порівнянні з іншими наявними в наявності способами покриття касового розриву (збільшення авансування від покупців, зміна умов комерційного кредиту, приріст стійких пасивів). В даний час банки пропонують різні кредитні продукти: овердрафт, термінові кредити, кредитні лінії, банківські гарантії, акредитиви та інші. Для усунення короткострокових касових розривів кращим вважається використання овердрафту, але при постійному використанні позикового капіталу вибір видів кредитних продуктів повинен ґрунтуватися на обліку дії фінансового та операційного важелів.

На стадії оперативного управління синхронізація фінансових потоків здійснюється за допомогою складання і виконання платіжного календаря, що відображає конкретні терміни, обсяги, джерела надходжень і напрями витрачання грошових коштів.

Далі розглянемо основні фактори, які впливають на фінансовий потік.

Всі фактори, що впливають на формування фінансових потоків, можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура товарного і фінансового ринків, система оподаткування банків, система здійснення розрахункових операцій господарюючих суб'єктів, доступність зовнішніх джерел фінансування (кредитів, позик, цільового фінансування).

Серед внутрішніх чинників слід виділити стадію життєвого циклу, на якій знаходиться банк, тривалість операційного та виробничого циклів, сезонність виробництва і реалізації продукції, амортизаційну політику банку, невідкладність інвестиційних програм, особисті якості та професіоналізм керівної ланки банку [21-22].

Побудова системи управління фінансовими потоками банку базується на наступних принципах:

1. інформативною достовірності та прозорості;

2. плановості та контролю;

3. платоспроможності і ліквідності;

4. раціональності та ефективності.

Основою управління є наявність оперативної і достовірної облікової інформації, що формується на базі бухгалтерського та управлінського обліку. Склад такої інформації дуже різноманітний: рух коштів на рахунках і в касі банку, дебіторська та кредиторська заборгованість банку, бюджети податкових платежів, графіки видачі та погашення кредитів, сплати відсотків, бюджети майбутніх закупівель, що вимагають попередньої оплати, і багато іншого. Сама ж інформація надходить з різних джерел, її збір і систематизація повинні бути налагоджені з особливою ретельністю, оскільки запізнювання і помилки при наданні інформації можуть привести до серйозних наслідків для всієї банку в цілому. При цьому кожне банк самостійно визначає формат надання, періодичність збору інформації, схему документообігу.

Але головна роль в управлінні фінансовими потоками відводиться забезпечення їх збалансованості за видами, обсягами, тимчасових інтервалах і іншим істотним характеристикам. Щоб успішно вирішити цю задачу, потрібно впровадити в банку системи планування, обліку, аналізу та контролю. Адже планування господарської діяльності банку в цілому і руху фінансових потоків зокрема істотно підвищує ефективність управління фінансовими потоками, що призводить до:

1. скорочення поточних потреб банку в них на основі збільшення оборотності фінансових активів та дебіторської заборгованості, а також вибору раціональної структури фінансових потоків;

2. ефективному використанню тимчасово вільних грошових коштів (у тому числі страхових залишків) шляхом здійснення фінансових інвестицій банку;

3. забезпеченню профіциту грошових коштів і необхідної платоспроможності банку в поточному періоді шляхом синхронізації позитивного і негативного фінансового потоку в розрізі кожного тимчасового інтервалу.

Таким чином, управління фінансовими потоками – найважливіший елемент фінансової політики банку, воно пронизує всю систему управління банку. Важливість і значення управління фінансовими потоками в банку важко переоцінити, оскільки від його якості та ефективності залежить не тільки стійкість банку в конкретний період часу, а й здатність до подальшого розвитку, досягнення фінансового успіху на довгу перспективу [21-22].

1.3. Оптимізація фінансових потоків

Перед вітчизняною фінансовою системою стоїть ряд схожих проблем: загальна недокапіталізація банків; нерозвинутість інфраструктури кредитування; слабкість клієнтської бази і недостатність фінансових інструментів.

Якщо екстраполювати на розвиток вітчизняної фінансової системи шлях, пройдений на Заході, то можна зробити висновок про те, що в недалекому майбутньому посилюватимуться найбільші банки.

Ці фінансові системи завдяки ефекту масштабу та сильної взаємодії ефекту, зможуть істотно потіснити з ринку середні банки. Поточне положення комерційного банку, що представляє середній рівень вітчизняної фінансової системи і не має ексклюзивних джерел доходів, які отримуються за рахунок особливого положення або великої клієнтської бази, характеризується різким загостренням конкуренції.

Середній український банк почав менше ризикувати, і, отже, поліпшилась його готовність до можливих ринкових зіткнень. Проте чим ліквідніший і надійніший фінансовий інститут, тим менш прибуткова його діяльність.

Комерційні банки середнього розміру в цій ситуації зможуть продовжувати свою діяльність за рахунок посилення вузької спеціалізації, пошуку ніші, індивідуального підходу до обслуговування клієнтів, різноманітності джерел отримання доходу, зниження витрат і підвищення ефективності своєї діяльності.

Виживаність комерційного банку безпосередньо пов'язана з наявністю в нього конкурентних переваг. Для підвищення ефективності діяльності банку необхідно удосконалювати управління активами і пасивами, розвивати внутрішню організаційну структуру і систему клієнтського обслуговування, поліпшувати та оптимізовувати роботу фінансово-аналітичної служби.

Економічна ефективність діяльності комерційного банку в сучасних умовах ґрунтується на наявності вдалої ринкової стратегії, максимально повного і ефективного використання фінансових ресурсів, мінімізації комплексу ризиків. Усі ці завдання і покликана вирішити система фінансового менеджменту, що ґрунтується на своєчасному отриманні і аналізі аналітичної інформації та ухваленні адекватних управлінських рішень [23-30].

Одним з основних інструментів, що дозволяє оптимізувати управління ресурсами, є методика імітаційного моделювання та оптимізації балансу. Ця методика складається з таких структурних елементів:

1. постановки і вирішення завдань оптимального планування, розроблення програм залучення і розміщення ресурсів на плановий період, обґрунтування цінової політики банку, формування фінансових планів;

2. формування платіжного календаря за видами термінових залучених і розміщених ресурсів (кредити, термінові внески фізичних осіб, векселі і т.д.);

3. проведення аналізу впливу варіантів розподілу вільних коштів на рівень прибутковості банку;

4. необхідно, крім офіційної системи нормативів мати і регулярно переглядати систему лімітів, створену з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності конкретного банку і змінного зовнішнього середовища;

5. комерційний банк повинен мати в своєму розпорядженні адекватну інформаційну систему для вимірювання, моніторингу і контролю ризиків ліквідності, а також для підготовки необхідних регулярних звітів;

6. слід мати плани дій на випадок виникнення непередбачених криз ліквідності;

7. для здійснення контролю в комерційному банку повинен бути налагоджений внутрішній аудит за процесом ухвалення рішень щодо управління розривами, облік документообігу, що включає також і регулярну незалежну експертизу ефективності вироблених планів;

8. дослідження ліквідності балансу в найближчій і віддаленій перспективі, прогноз об'єму ліквідного портфеля.

Політика залучення термінових пасивів повинна безпосередньо поєднуватися з можливостями комерційного банку адекватно і ефективно використовувати ресурси, що залучаються.

Цінова політика на ринку залучення ресурсів визначається обраним комерційним банком варіантом стратегії і залежить від таких параметрів:

1. собівартості операції (трансакційних і накладних витрат, відрахування ресурсів до фонду обов'язкового резервування);

2. обраного варіанту стратегії: стратегія проникнення на ринок (високі ставки і мінімальна рентабельність), стратегія диверсифікації діяльності і підтримки присутності на певному сегменті ринку (середні ринкові ставки), стратегія розвитку існуючої ринкової ніші — широкий асортиментний ряд, індивідуальний підхід до крупних клієнтів (середні і низькі ставки);

3. рівня рентабельності проведення операції на заданих сегментах ринку.

Мінімальний рівень ставок задається межею собівартості і тісно корелюється з внутрішньою трансфертною ціною, рівнем заданої прибутковості за фінансовими ресурсами з різними термінами використання, на доступних банку секторах фінансового ринку [23-30].

Таким чином, при формуванні пасиву необхідно враховувати взаємозв'язок залучених і вже наявних ресурсів на різних сегментах ринку за такими параметрами:

1. поєднання термінів залучення і розміщення коштів;

2. кореляція рівнів ризику при розміщенні ресурсів і ймовірності відкликання ресурсів, як при спокійному стані ринку, так і при несподіваних системних явищах;

3. можливість прибуткового управління залученими ресурсами.

Управління активами, що мають за основу термінові пасиви, допускає формування диверсифікованого портфеля фінансових інструментів. При формуванні позикових платних і термінових пасивів необхідно враховувати окупність залучених ресурсів.

Пропорції розподілу коштів між секторами ринку визначаються виходячи з таких параметрів:

1. поєднання ризику і стійкої прибутковості на кожному із сегментів;

2. диверсифікація банківського портфеля;

3. відповідність варіантів розподілу принципам банківської стратегії;

4. підвищення ефективності використання власних і позикових ресурсів;

5. збільшення стійкості і ліквідності;

6. Оперативні завдання по управлінню власними валютними активами:

7. максимізація прибутковості;

8. отримання додаткових переваг від розміщення коштів на депозитні рахунки в кредитних організаціях (лінія на операції форекс, отримання можливості короткострокового кредитування);

9. диверсифікація активів (фінансовий ринок, ринок форекс, ринок операцій з готівковою валютою).

Для розвитку існуючого бізнесу комерційного банку і збільшення об'ємів коштів, що обертаються через банк, необхідне створення системи контролю і оперативної оцінки рентабельності операцій, гнучкої і ефективної інфраструктури, що включає наявність працюючого рахунку самого банку, пакету документів і процедури обслуговування клієнтів банку по кожному фінансовому інструменту.

Для оптимізації процесу управління фінансовими ресурсами, доцільна і необхідна побудова багатофакторної моделі управління фінансовими потоками, що дозволяє здійснювати управління короткостроковою і довгостроковою ліквідністю банку, з урахуванням пропорцій розподілу коштів, термінів, рентабельності і собівартості активів і пасивів банку, системи заданих ризиків.

Тільки залучення складних кількісних методів дозволить застосувати системний підхід до моделювання грошових коштів комерційного банку.

Для побудови моделі управління фінансовими потоками передбачається використання інструментарію, що дозволяє здійснити реалізацію комплексного системного підходу, який поєднує в собі автоматичні процедури, що перешкоджають виникненню або збільшенню ризику і порушенню заданих нормативів, а також процедури і ресурси, що дозволяють побудувати систему з добре функціонуючим зворотним зв'язком, що замикається на комітет з управління активами і пасивами.

Вдосконалення діяльності комерційного банку щодо оптимізації роботи з управління ресурсами лежить на шляхах як стратегічного і середньострокового планування, так і оперативного управління активами і пасивами [23-30].

Модель управління фінансовими потоками повинна враховувати задані специфікою діяльності комерційного банку внутрішні чинники і визначені ринковою кон'юнктурою зовнішні умови та виробити прогноз руху фінансових ресурсів.

Модель повинна ґрунтуватися на регулярно обновлюваній базі даних, яка ведеться за сукупністю заданих внутрішніх показників діяльності комерційного банку і ряду економічних показників, що характеризують зміни зовнішнього середовища. Одержані рекомендації і прогнози руху фінансових ресурсів повинні проходити процедуру ув'язування із загально банківським бюджетом і бюджетами напрямів.

Під час побудови моделі доцільно використовувати методи статистичного, логічного, економічного та математичного аналізу.

Аналіз проводиться на підставі постійного аналізу даних, використовуваних для розрахунку коефіцієнтів, уживаних у моделі регресійного аналізу.

Рекомендації і контрольні цифри, одержані під час побудови моделі на звітну дату, прямують для аналізу і затвердження Комітетом з управління активами і пасивами. Прийняті комітетом контрольні цифри і затверджена стратегія й тактика управління ресурсами доводяться у формі планових завдань до функціональних підрозділів банку. Казначейство банку на щоденній / щотижневій основі проводить наскрізний аналіз виконання нормативів, що містяться в планових завданнях, а також, за необхідності, переоцінює і виносить нові варіанти контрольних цифр і нормативів на розгляд Комітету з управління активами і пасивами.

При аналізі повинні використовуватися показники бухгалтерського балансу комерційного банку, аналітичного обліку його діяльності, економічні коефіцієнти і нормативи, що характеризують стан кон'юнктури вітчизняної економіки і фінансового ринку, імовірнісні прогнозні величини, одержані на основі ситуаційного, регресійного, кореляційного аналізу і дослідження попередніх змін зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Результатом, що отримується після розрахунку базових коефіцієнтів, використовуваних у моделі, аналізом їхньої кореляції і динаміки, дослідженням руху фінансових потоків усередині банку стає набір пропозицій щодо змін пропорцій розподілу ресурсів між фінансовими ринками, змін структури активів і пасивів, прогнозу кон'юнктури ринку і передбачуваної реакції банку на можливі зміни.

Система комплексного управління фінансами кредитної організації є багатогранним, гнучким механізмом і від її ефективної роботи безпосередньо залежить загальний результат діяльності комерційного банку [23-30].

Основна тенденція за умов зовнішніх обставин це зменшення залишків депозитів як у національній, так і в іноземній валюті, будь-які підвищення темпів приростів показників зв’язані зі зниженням курсу гривні до основних іноземних валют, це ж стосується і динаміки кредитів, які не повинні вводити в оману. Обсяги нових кредитів протягом кварталу мають низхідний тренд, та в більшості своїй беруться в іноземній валюті, що не сприяє поліпшенню курсу гривні та економічної ситуації в країні в цілому.

Наведений аналіз підтверджує необхідність побудови схеми моделювання руху грошових коштів комерційного банку.