1. вони не дозволяють моделювати банківську діяльність саме українських банків;

2. вони не використовують всі фактори, що важливі для моделювання;

3. вони вирішують окремі завдання, але не дозволяють вирішити завдання повністю для банка як складної системи;

4. Вони підходять для тільки починаючих вивчати імітаційне моделювання.

Тому, використовуючи аналіз методів та моделей, що був проведений, запропоновано свою схему моделювання фінансових потоків банку яка покликана виключити вище наведені недоліки, що дасть нам можливість використовувати її в сучасних реаліях України.

Згідно зі схеми на рис. 2.3, дослідження, спрямоване на моделювання руху фінансових потоків складається із трьох етапів:

Етап 1 – моделювання руху, що дозволяє встановити причинно-наслідкові взаємозв’язки між змінними та представити баланс підприємства у вигляді імітаційної моделі для цього.

Етап 2 – аналіз та оцінка, упродовж якої проаналізовано статті балансу та зроблено висновки щодо їхнього взаємозв’язку, була спроба побудувати динаміку показників, дослідити зв’язки між ними.

Етап 3 – Проводжу серії експериментів для того, щоб: спрогнозувати показники та потім їх оптимізувати.

Рис. 2.3. Схема моделювання фінансових потоків банку

Опишемо моделі, що підтримують ті чи інші етапи:

1) Імітаційна системно-динамічна моделі потоків комерційного банку, що дозволяє реалізувати етап 1.

Для моделювання руху грошових коштів цій метод особливо актуальний, тому що саме він дозволяє наглядно продемонструвати динаміку зміни показників та їх вплив на зміну балансу, завдяки імітаційній моделі можна прослідкувати за прогнозними значеннями деяких показників. Для цього необхідно задати функцію для змінної що описує її поведінку.

Цей метод розділяє показники на рівні, темпи та додаткові змінні що досить зручно при моделюванні балансу комерційного банку, так як баланс і є по суті своїй рівень, в який входить темп актив і виходить темп пасив.

В основі нашої ідеї лежить баланс комерційного банку. Він показаний у додатку А;

2) трендові моделі, що на базі методу характеристик дозволяють виділити якісні трендові моделі, щоб передбачити тенденцію ендогенних показників.

Після розрахунку всіх характеристик, оцінюємо за допомогою коефіцієнтів варіації однорідність кожного ряду характеристик. Найменші значення коефіцієнту варіації відповідають тим нелінійним функціям, які є найбільш імовірними для опису нелінійного тренду;

3). Економетричні моделі, що на базі регресійного аналізу який оцінює вплив факторів на залежну змінну. Після аналізу регресії між показниками у програмі STATISTICA можна побудувати рівняння зв'язку між змінними моделі, яке вставлено в імітаційну модель балансу [31-39].

2.2. Імітаційне моделювання фінансових потоків комерційного банку

Метод імітаційного моделювання пов'язаний з алгоритмом опису об'єктів і процесів і дозволяє відтворювати особливості їх функціонування із збереженням логічної структури без її перетворення, характерного для аналітичних та чисельних методів.

Імітаційна модель являє собою сукупність програмних елементів. Замість жорсткої схеми формалізації використовується певна концепція розгляду, що задає спосіб декомпозиції системи та виявлення найбільш суттєвих властивостей, які характеризують її поведінкові особливості.

При побудові будь-якої імітаційної моделі можна виходити з різних концепцій формалізованого опису модельованих процесів залежно від ступеня деталізації їх відображення. Серед основних необхідно назвати: концепція елементів функціонування, концепція кусочно-лінійних агрегатів, концепція мереж масового обслуговування, концепція потоків.

Якщо динаміка об'єкта моделювання описується у вигляді еволюційних змін, без відтворення окремих елементарних подій, то маємо справу з методами імітації потокового типу, коли моделі відображають реальні об'єкти у вигляді взаємодій потоків різної природи (інформаційних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів). До зазначених підходів відноситься метод системної динаміки, запропонований Дж. Форрестером ще на початку 60-х рр.

Потокова концепція дозволяє досить добре описувати економічні об'єкти з високим ступенем агрегування процесів, які протікають у них.

При використанні методу системної динаміки модельований об'єкт відображається у вигляді динамічної системи, що складається з резервуарів (накопичувачів), пов'язаних між собою керованими потоками. Кількісно кожен резервуар описується рівнем його вмісту, а кожен потік – темпом (швидкістю) переміщення. Темпи переміщення обчислюються на основі інформації про рівні вмісту резервуарів. Таким чином, модельований об'єкт представляється у вигляді інформаційної системи зі зворотним зв'язком (в методі системної динаміки постулюється, що причиною змін є сам об'єкт і спосіб його функціонування, а не зовнішні впливи).

В економічних системах резервуари (рівні) є аналогами різного роду матеріальних накопичувачів (запаси сировини, обсяги виробленої продукції, розміри фондів, отриманий прибуток, число працюючих, кількість обладнання тощо). Рівні, як правило, описують величини, безперервні за діапазоном своїх значень і дискретні в часі, – їх можна визначити як змінні стану системи, значення яких формуються за рахунок накопичення різниць між вхідними та вихідними потоками. Потоки – аналоги процесів перетворення накопичень в системі, вони переміщують вміст рівнів і відображають або матеріальні, або інформаційні процеси. Їх інтенсивність (темп) визначається управлінськими рішеннями, які формуються на підставі інформації про стан рівнів. Функції рішень (або рівняння темпів) представляють собою формалізацію правил, що визначають, яким чином інформація про рівні призводить до вибору поточних значень темпів потоків. У зв'язку з цим моделі потокового типу відносять до динамічних моделей із зворотними зв'язками. Оскільки реальні системи мають інерційність, у їх структурі є елементи, що визначають запізнювання передачі зміни по контурові зворотного зв'язку. У кожній моделі системної динаміки присутня особлива дискретна змінна – час, вибір одиниці виміру якої (тимчасового кроку моделювання), як і інтервалу моделювання, здійснюється розробником моделі [40-46].

Модель системної динаміки в математичному сенсі являє собою систему кінцево-різницевих рівнянь, вирішувану на основі чисельного алгоритму інтегрування (як правило, за схемою Ейлера) з постійним кроком і заданими початковими значеннями.

Побудові моделі у вигляді машинної програми вхідною мовою виконуючої системи передує реалізація початкових етапів імітаційного дослідження, які спрощено можуть бути конкретизовані у вигляді наступних кроків:

1. визначення мети дослідження і постановка задачі;

2. словесний опис об'єкта моделювання;

3. визначення меж системи;

4. визначення архітектури моделі;

5. визначення складу змінних;

6. відображення взаємодії змінних у вигляді діаграми причинно-наслідкових зв'язків;

7. класифікація змінних за типами;

8. побудова діаграми потоків.

Метою дослідження, як правило, є вивчення динамічних властивостей системи, тобто її поведінки в часі при заданому початковому стані і значеннях керованих параметрів, як основи формування альтернатив управлінських рішень та оцінки наслідків їх реалізації.

Словесний опис має відбивати суттєві з точки зору функціонування особливості об'єкта і необхідний для визначення переліку змінних (функцій часу), що використовуються при подальшій формалізації опису.

Визначення меж системи здійснюється звичайно за допомогою побудови таблиці меж системи і включає перелік ключових змінних – ендогенних, екзогенних та тих, що виключаються з моделі.

Діаграми підсистем відображають загальну архітектуру моделі. Кожна з основних підсистем зображується разом з потоками матеріалу, грошів, товарів, інформації що зв’язують її з іншими підсистемами. Підсистемами можуть бути організації або підрозділи організацій – відділи маркетингу, розвитку виробництва [40-46].

Діаграма причинно-наслідкових зв'язків (ДПНЗ) показує, в яких стосунках перебувають між собою змінні, і являє собою розмічений граф, елементами якого є змінні, представлені своїми ідентифікаторами або повними іменами. При розмітці графа біля стрілок, які відображають зв'язки, ставиться знак «+», якщо із збільшенням змінної-причини відбувається збільшення змінної-наслідку, і «-» – у протилежному випадку. Характер зв'язку встановлюється попарно при фіксованих значеннях інших змінних. Аналіз діаграми причинно-наслідкових зв'язків дозволяє встановити наявність у системі контурів позитивного і негативного зворотного зв'язку, що зумовлює характер (стійкий або нестійкий) поведінки системи. Контур позитивного зворотного зв'язку утворюється, якщо в нього входить парне число негативних причинно-наслідкових зв'язків або їх взагалі немає; контур негативного зворотного зв'язку – в разі непарного числа негативних причинно-наслідкових зв'язків.

Класифікація змінних моделі проводиться для їх розподілу на три групи: рівні, темпи і додаткові змінні. При цьому враховується:

1. наявність між змінними відносин типу «рівень-темп»;

2. необхідність задавання початкових значень (можливо тільки для рівнів);

3. необхідність врахування запізнювань;

4. обмеження вхідної мови щодо використання змінних одного типу при обчисленні змінних іншого типу.

Відповідно до класифікації змінних і діаграми причинно-наслідкових зв'язків будується діаграма потоків (ДП), в якій, на відміну від ДПНЗ, відображаються константи і порядок обчислення незалежних змінних. При побудові діаграми потоків прийняті стандартні графічні позначення для всіх типів змінних. Рівні зазвичай поміщаються в прямокутну рамку, темп зображується у вигляді стрілки з регулятором, додаткові змінні можуть міститися в колі чи просто відображатися своїми ідентифікаторами (повними іменами), «хмарки» позначають невизначене джерело (стік) керованих потоків який показаний на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Приклад діаграми причинно-наслідкових зв’язків

Перехід від діаграми потоків до машинної програми на вхідній мові виконуючої системи реалізується з урахуванням правил запису операторів цієї мови [40-46].