Бонітування грунтів

Назва Ґрунту	Основні показники
	Запас гумусу 0-100 см		ДАВ в шарі 0 -100 см		Азот, що гідролізу­- ється		Рухомий фосфор		Обмінний Калій
	т/га	Бал	Мм	Бал	Мг/ 100г	бал	Мг/ 100г	бал	Мг/ 100г	Бал
Темно-сірий опідзолении слабозмитий	216,2	43,2	154	77	6,4	32	9, 58	47,9	11,2	65,9
Чорнозем реградований слабо змитий	370	74	205,3	102,7	9,6	48	9,0	45	6,6	38,8
Чорноземи південні слабо змиті	213	42,8	176,2	88,1	8,4	42	3, 3	16,5	38,6	22,7

Таблиця 11

Продовження форми таблиці 11

Середній Бал	Поправки						Бонітет, бал	Клас бонітету
	клі­- мат	Кислот -ність	Гідро- морф- ність	щіль­- ність	Скелет- Ність	Еродо- Ваність
52,5	49,4	49,4	49,4	44,9	44,9	33.7	33.7	УІІ
79,3	76,1	76,1	76,1	60,9	60,9	51.8	51.8	У
58,2	47,1	47,1	47,1	47,1	47,1	40	40	ІV

З проведених розрахунків видно, що найгіршими будуть темно-сірі лісові ґрунти - це УІІ клас бонітету і до нього відносяться землі нижче середньої якості. Дуже піддатливі до ерозії. Це задовільні землі середньої якості. Вони характеризуються середньою забезпеченістю елементами живлення і продуктивної вологи. Придатні для механізованого обробітку. Найменший бал бонітету мають чорноземи звичайні, що відносить їх до УП класу бонітету. Такі низькі бали обумовлюються тим, що даний грунт є еродованим. Це землі нижче середньої якості і потребують заходів по підвищенню вмісту елементів живлення та проведення вапнування для нейтралізації кислотності ґрунту.

Найкращими за результатами бонітування є чорноземи звичайні. За результатами проведеного бонітування вони відносяться до У класу бонітету і мають бонітет 51 бала. Це добрі землі високої якості. Вони близькі до першої групи земель, проте мають дещо нижчу продуктивність. Добре забезпечені елементами живлення. Мають сприятливі фізико-хімічні та агрофізичні властивості. Дещо знижують якість земель, слабко виражені негативні властивості ґрунтів. Займають рівнини і слабко похилі схили.

Розділ 6. Заходи оптимізації ґрунтових умов родючості

Особливу турботу для землеробів становлять ґрунти з низькою родючістю, які потребують великих затрат і уміння для одержання стабільно високих урожаїв усіх сільськогосподарських культур. До цих ґрунтів належать дерново-підзолисті й сірі лісові різного гранулометричного складу, солонці й солонцюваті ґрунти та ін. Для них характерні наявність неглибокого орного шару з низьким вмістом гумусу, високою кислотністю або лужністю, несприятливими агрофізичними, фізико-хімічними і біологічними властивостями. Тому без окультурення цих ґрунтів неможливо одержувати високі й сталі врожаї.

В Україні розробляється Національна програма охорони земель. В ній передбачаються економічні, екологічні, організаційні заходи із забезпечення охорони земель різних форм власності і призначення та відповідні правові засади. Необхідним є відтворення родючості ґрунтів, припинення їх поверхневого змиву і глибинної ерозії лісомеліоративними заходами, сіянням трав. Учені засвідчують, що потрібно зменшити площу орних земель, вивести із ріллі еродовані землі, а натомість збільшити площі лісів, полезахисних лісових насаджень, сіяних луків.

При розміщенні сільськогосподарських угідь треба враховувати особливості ландшафтної структури території і створювати екологічно обґрунтовані агроландшафтні системи. Потрібен екологічний моніторинг земель, своєчасне передбачення і запобігання процесам ерозії, забруднення, нераціонального вирубування лісів, замулення річок і водойм. Дійовими заходами залишаються меліорація земель, розширення площ рекреаційних угідь, заповідників, природних парків. Охорона земельних ресурсів регулюється Земельним кодексом України, прийнятим 25 жовтня 2001 року. В ньому визначені права землекористувачів і їхні обов'язки щодо охорони земель. Кодексом визначена суть і завдання землеустрою, основним з яких є впровадження системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами й хімічними речовинами та ін. Заходи з охорони земельних ресурсів є важливою складовою програми з охорони навколишнього природного середовища в Україні.

Поза залежністю від типу ґрунтів основною властивістю, за якою проводиться їхня оцінка, є родючість. Родючість ґрунтів обумовлена наявністю в їхньому складі органічних і мінеральних поживних речовин, певними параметрами структури, що підтримують нормальний газообмін і водообмін, фізико-хімічними характеристиками (концентрацією водневих іонів і сольовим режимом), що підтримують нормальне протікання фізіологічних процесів у рослинах.

Відтворення родючості ґрунту - це об'єктивний закон ґрунтоутворення, для якого характерного всі форми його прояву. Якщо в ґрунтах, що знаходяться в сільськогосподарському використанні, формування родючості не досягає початкового рівня, то це свідчить про неповне відтворення родючості ґрунту. Якщо такий рівень родючості ґрунту досягається, то це свідчить про просте відтворення його родючості. Створення родючості ґрунту, вищої за початковий рівень, називається розширеним відтворенням родючості. При цьому відбувається одночасне збільшення як ефективної, так і потенціальної родючості ґрунту. В умовах сільськогосподарського використання ґрунтів відтворення їх родючості відбувається під впливом природних факторів та дії людини на ґрунт.

Підвищення родючості темно-сірих опідзолених ґрунтів пов'язане з поглибленням орного шару, що можливе лише за умов підвищення вмісту органічної речовини. Тому потрібно застосовувати під просапні культури гній в нормах 40-30 тон на гектар. Систему обробітку спрямовують на підтримання і поліпшення фізичних властивостей, захисту від ерозії.

Існують певні заходи які покращають родючість чорноземних ґрунтів.

Першочергове значення має зяблева оранка плугами з передплужниками на глибину 22-25, а під цукрові буряки, кукурудзу - на 25 - 30 см, проведена слідом за збиранням урожаю.

У посушливі роки на чистих від бур'янів полях кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками на глибину 10-12 см з наступним боронуванням. Раціонально застосовувати на цих ґрунтах такі способи обробітку, які б сприяли поліпшенню водного ґрунту в передпосівний період з метою одержання своєчасних і дружних сходів, а також способи, які сприяють нагромадженню та збереженню максимальних запасів вологи в глибоких горизонтах ґрунту (затримання , талих вод навесні, снігозатримання, насадження лісосмуг тощо). [5]

Чорноземні ґрунти, незважаючи на високу їх природну родючість, ефективно реагують на внесення добрив.

Калійні добрива на чорноземах насамперед необхідно вносити під такі культури, як цукрові буряки, соняшник тощо.

Ефективність зрошення підвищується при внесенні добрив. Забезпечення рослин вологою та елементами живлення дає можливість збільшити густоту насадження рослин.

Зрошення уже в перший рік знижує інтенсивність нітрифікації. Вміст у ґрунті нітратного азоту зменшується. Після багаторічного зрошення початковий рівень забезпечення рослин нітратним азотом треба підтримувати щорічним внесенням азотно-фосфорних добрив.

Якщо в сівозміну вводять люцерну і мінеральні добрива застосовуються разом з гноєм, то при тривалому зрошенні в ґрунті нагромаджується органічна речовина, яка легко гідролізується, що підвищує вміст у ґрунті нітратного азоту.

Фосфорні добрива на зрошуваних землях мають тривалу післядію. Тому їх дози необхідно визначати залежно від вмісту в ґрунті засвоюваних фосфатів. Для ґрунтів південного Степу оптимальний вміст в орному шарі засвоюваних фосфатів 30—40 мг на 1 кг ґрунту.

Зрошування підвищує рухомість у ґрунті калію. Тому на зрошуваних каштанових ґрунтах, чорноземах південних калійні добрива мало впливають на врожайність сільськогосподарських культур. Більш ефективні вони на супіщаних ґрунтах півдня.

Досить ефективним на зрошуваних землях є внесення гною. Він посилює використання рослинами елементів мінерального живлення.

Запаси гумусу в ґрунті стабілізуються при щорічному внесенні на 1 га сівозмінної площі чорноземів звичайних 4 т гною. Нагромадження його запасів можливе при внесенні 6 т/га і більше високоякісного підстилкового гною.

Щоб запобігти зменшенню запасів органічної речовини в ґрунті, вносять і мінеральні добрива. За даними Ерастівської дослідної станції, в дев'ятипільній зерновій сівозміні при внесенні за ротацією повного мінерального добрива (N130P140K150) вміст гумусу практично не змінився: на початку ротації становив 4,15, а наприкінці — 1,1:5 %.[2]

У північному Степу па чорноземі звичайному при внесенні мінеральних добрий па фоні оптимальних норм гною в перші два періоди запаси гумусу дещо зменшувались, а в третьому періоді помітно збільшилися і поліпшився поживний режим ґрунту. Отже, можна зробити висновок, що серед усіх ґрунтів чорноземи найбільш агрономічноцінні. Ці ґрунти мають найбільшу потенціальну родючість, максимальне використання якої - основне завдання сільськогосподарського виробництва. Основними агротехнічними заходами, спрямованими на підвищення родючості чорноземів, є раціональні способи обробітку їх, нагромадження вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування найбільш високоврожайних культур і сортів тощо.