4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Це спеціальний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачений у ст. 79 КК. Майже за всіма ознаками він не відрізняється від звільнення від покарання з випробуванням, встановленого в ст. 75 КК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лише щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Крім того, дане звільнення можливе тільки щодо жінок, засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план виступає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до семи років.

Слід також зазначити, що закон надає суду право звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання у разі, якщо воно було призначено.

Тривалість іспитового строку теж має свої особливості – він призначається в межах строку, на який жінка відповідно до законодавства (ст. 179 КЗпП) може бути звільнена від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною до досягнення нею семирічного віку.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією КВІ).

Цей вид звільнення як і передбачений ст. 75 КК є умовним та факультативним.

Мають свої особливості й правові наслідки такого звільнення. Вони можуть бути сприятливими та несприятливими.

Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання та погашенні судимості, якщо іспитовий строк закінчився успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший – полягає в тому, що суд за поданням КВІ направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків, систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення.

Другий – це вчинення жінкою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину У цьому разі суд призначає їй покарання за правилами, встановленими в статтях 71 та 72 КК.

5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Відповідно до ст. 80 КК під звільненням від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж певного строку з дня набрання вирокам чинності.

Підставою для цього виду звільнення від відбування покарання є благополучне закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким вироком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов'язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування особи, яка після постановлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, різноманітні форс-мажорні обставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеться про позбавлення волі, то і розміру) призначеного їй покарання і визначається ч. 1 ст. 80 КК. Зокрема, встановлюються п'ять диференційованих строків давності:

1) два роки – у разі засудження особи до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину, який вона вчинила;

2) три роки – у разі засудження особи до покарання у виді обмеження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років – у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п’ятнадцять років – у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особу засуджено за сукупністю злочинів, строк давності виконання обвинувального вироку визначається, виходячи з остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Закінчення строку давності визнається благополучним, якщо особа протягом такого строку не ухилялася від відбування призначеного їй покарання і не вчиняла нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких. У противному ж разі може мати місце:

1) зупинення строку давності виконання обвинувального вироку, що відбувається з моменту, коли засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках відповідно до ч. 3 ст. 80 КК строк давності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності виконання обвинувального вироку відрізок часу, який сплинув до зупинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загальному строку давності разом з відрізком часу, який сплине після відновлення. Слід мати на увазі, що в цьому разі на відміну від випадків зупинення строків давності, передбачених ст. 49 КК, закон не обмежує максимальну тривалість строку в разі зупинення. Проте відповідно до ч. 3 ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 80 КК, такі строки подвоюються;

2) строк давності виконання обвинувального вироку переривається у випадках, коли до закінчення строку давності (як такого, що спливає, так і перерваного) засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. Тобто з дня вчинення нового злочину починають спливати як строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК), так і строк давності виконання обвинувального вироку за попередній злочин. Вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває спливу строку давності виконання обвинувального вироку.

Даний вид звільнення є безумовним, оскільки він не пов'язується з будь-якими вимогами щодо подальшої поведінки особи і тому є остаточним.

За своїм характером даний вид звільнення за загальним правилом, є обов'язковим. Це означає, що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов'язаний звільнити особу від покарання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. У разі, якщо суд все ж таки визнає за можливе застосувати давність, то особа звільняється від відбування призначеною їй довічного позбавлення волі.

Відповідно до ч.6 ст. 80 КК даний вид звільнення не може бути застосований до осіб, які були засуджені за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439 та ч.1 ст. 442 КК.

Кримінально-правові наслідки такого звільнення від відбування покарання є виключно позитивними для особи. Вона не тільки не відбуватиме того покарання, яке було призначено їй судом, а й з моменту звільнення не вважатиметься такою, що має судимість (ч. 3 ст. 88 КК).