8075

3.1. Кістковим остовом ротової порожнини (cavum oris) є верхня й нижня щелепи, різцеві, піднебінні та крилоподібні кістки. Рострально ротова порожнина обмежена губами, латерально щоками, дорсально – твердим і м’яким піднебінням. Дно ротової порожнини заповнене язиком.

Ротова порожнина поділяється на присінок і власне порожнину. Присінок має щілиноподібний вигляд, з одного боку він обмежений губами й щоками, з другого – яснами й зубами. Уся частина від зубів до м’якого піднебіння є власною порожниною рота.

Слизова оболонка ротової порожнини вкрита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм.

3.2 Глотка (pharynx) розміщена між ротовою й носовою порожнинами та входом у стравохід і гортань (рис.19). Це порожнистий орган, який дорсально межує з вентральними м’язами голови та шиї, латерально – з кістками скелета під’язикового апарату, каудально з отворами в стравохід і гортань. В глотці перетинаються дихальний і травний шляхи: через непарний отвір - зів – кормова грудка переміщується з ротової порожнини в глотку та стравохідний отвір, крізь парні отвори – хоани – повітря з носової порожнини надходить у глотку й гортань. Порожнина глотки поділяється на частини: дорсально - носову або дихальну, вентрально - гортанну, рострально - язикову.

Слизова оболонка носоглотки вистелена війчастим епітелієм, а гортанної та язикової частин – багатошаровим плоским епітелієм.

Під час переміщення кормової грудки з ротової порожнини в стравохід надгортанник закриває вхід у гортань, при цьому м’яке піднебіння піднімається, носоглотковий отвір звужується і затримує повітря в носоглотці.

3.3. Губи рота (labia oris) – шкірно-м’язові утвори, що обмежують вхід у ротову порожнину. Верхня і нижня губи з’єднуються в кутах рота. Зовні губи мають шкірний покрив з

51

Рис.19. Сагітальний розріз каудальної частини голови коня:

1— перегородка носа; 2— язик; 3— м'яке піднебіння; 4—хоана; 5 — глотковий отвір слухової труби; 6 — носова частина глотки; 7 — гортанна частина глотки; 8— язикова частина глотки; 9— надгортанник; 10— гортань; 11—черпакуватий хрящ; 12— вентральний гортанний шлуночок; 13— латеральний гортанний шлуночок; 14— голосова складка; 15— стравохід

52

волоссям (покривним і чутливим), в основі – м’язи (круговий м’яз рота, кінці лицевих м’язів), зсередини – слизову оболонку, вкриту багатошаровим зроговілим епітелієм (в основі губні залози).

У великої рогатої худоби губи малорухливі, товсті, короткі, верхня губа з верхівкою носа утворює носо-губне дзеркало, яке має вивідні протоки серозних залоз (рис.20). Дзеркало у здорових тварин – холодне і вологе. У свині губи малорухливі, верхня губа має дзеркало рила, нижня губа спереду загострена. У коня губи товсті, довгі, дуже рухливі. У собаки губи малорухливі, тонкі; верхня губа розділена посередині повздовжньою борозенкою.

Щоки (baccae) - утворюють бічні стінки ротової порожнини. Зовні мають шкіру, всередині губні і щічні м’язи, зсередини – слизову оболонку, на поверхню якої відкриваються протоки щічних залоз. Щоки чітко виражені у травоїдних тварин (жуйні, кінь), які ретельно пережовують їжу. Слизова оболонка щік жуйних формує конічні сосочки до 1 см висотою, верхівки яких спрямовані каудально.

Ясна (gingivae)– слизова оболонка, що вкриває зубні краї щелеп з їх губною, щічною та язиковою поверхнями. Ясна малочутливі, але надзвичайно багаті на судини. У жуйних на місці відсутніх верхніх різців ясна мають значну товщину і утворюють зубну пластинку.

Тверде піднебіння (palatum durum) - слизова оболонка, що вкриває склепіння ротової порожнини; має каудально від різців смаковий сосочок і піднебінні валики, різні за формою та кількістю. Тверде піднебіння рострально і латерально переходить у ясна, каудально у м’яке піднебіння.

М’яке піднебіння (palatum molle)– є продовженням твердого піднебіння, основу якого утворюють відповідні м’язи; рухливе, знаходиться на межі ротової порожнини і глотки. Каудальний кінець м’якого піднебіння закінчується вільно, формуючи зів (вихід з ротової порожнини). Свійські тварини можуть дихати ротом, так як мають недовге м’яке піднебіння, крім коней – у них каудальний кінець м’якого піднебіння щільно прилягає до

53

Лицевий відділ голови:

а - великої рогатої худоби; б — коня; в — свині; г — собаки;

1 — верхня губа; 2 — нижня губа; 3 — кут рота; 4 — ніздрі; 5 — випин носа; 6 — носо-губне дзеркало; 7 — носове дзеркало

54

кореня язика, перекриваючи доступ повітря через ротову порожнину.

В стінці м’якого піднебіння у свині знаходяться парні піднебінні мигдалики (скупчення лімфоїдної тканини) вентрально, у коня непарний піднебінний мигдалик рострально, у великої рогатої худоби піднебінні валики овальної форми, у собаки мигдалики розміщені в глибоких синусах.

Контрольні запитання

1.Будова черевної порожнини, ділення її на ділянки.

2.Поділ апарату травлення на відділи.

3.Ротоглотка (головна кишка), її будова і значення.

4.Будова глотки.

5.Органи ротової порожнини.

Лекція № 8 Тема: Стравохід і шлунок (передня кишка).

Поняття про однокамерний і багатокамерний шлунок

1.Стравохід – його будова і розташування

2.Типи шлунків

3.Однокамерний шлунок собаки, свині, коня

4.Багатокамерний шлунок жуйних

1. Стравохід (oesophagus) – трубкоподібний орган, який забезпечує просування корму з глотки в шлунок (у жуйних з шлунку в глотку при відригуванні). Стравохід ділиться на

шийну, грудну і черевну частини. Шийна частина лежить між вентральними м’язами шиї і трахеєю, зміщуючись у нижній третині шиї на ліву поверхню трахеї створює невеликий вигин (для розправлення при русі шиї). Грудна частина розміщується на дорсальній поверхні трахеї, потім у верхній частині середостіння між тупим краєм легень і аортою. Черевна частина

55

стравоходу коротка, відразу за діафрагмою відхиляється вліво і впадає у шлунок (у жуйних у рубець).

В місці переходу в шлунок стравохід розширюється (у собаки, свині, жуйних). У коня стравохід вузький, має товсті стінки, які особливо потовщуються перед входом у шлунок, утворюючи сфінктер. У жуйних і свині стравохід широкій з тонкими стінками, у собаки на своєму протязі стравохід формує два звуження і два розширення.

Гістобудова: стінка стравоходу має тришарову будову – слизова і м’язова оболонки, адвентицій; грудна і черевна частини замість адвентицію вкриті серозною оболонкою.

Слизова оболонка зібрана в повздовжні складки, має епітелій, власну і м’язову пластинки, підслизову основу. Епітелій – багатошаровий плоский, незроговілий. Власна пластинка утворена пухкою сполучною тканиною, м’язова – гладкою м’язовою тканиною. Підслизова основа утворена пухкою сполучною тканиною, де знаходяться слизові альвеолярно-трубчасті залози, протоки яких відкриваються на поверхню слизової оболонки.

М’язова оболонка утворена поперечно-посмугованою м’язовою тканиною, у собаки і жуйних на всьому протязі, у свині і коня лише в передній частині стравоходу, в задній частині вона заміщується гладкою м’язовою тканиною.

Адвентицій побудований пухкою сполучною тканиною, серозна оболонка – пухкою сполучною тканиною, вкритою мезотелієм.

2. Шлунок (gaster (грец.), ventriculus (лат.)) – порожнистий орган, в якому корм затримується і частково перетравлюється (дія шлункового соку і ферментів слини); внаслідок цього утворюється кашкоподібна маса (хімус), що періодично надходить у тонку кишку.

За кількістю камер шлунки бувають: однокамерні (собака, свиня, кінь), двокамерні (с.-г. птиця) та багатокамерні (жуйні).

За характером будови слизової оболонки шлунки поділяють на шлунки:

56

-стравохідного типу - беззалозисті (кенгуру);

-кишкового типу – залозисті (собака);

-стравохідно-кишкового типу – змішані (кінь, свиня, жуйні).

3. Однокамерний шлунок – орган мішкоподібної форми з двома отворами: вхідним – кардіальним і вихідним – пілоричним. Нижній опуклий край органа утворює більшу кривину, а верхній угнутий край – меншу кривину (рис.21).

Шлунок має дві поверхні: краніальну діафрагмальну і каудальну вісцеральну.

Частина шлунка ліворуч, в яку відкривається кардіальний отвір (з стравоходу) називають кардіальною, права частина, яка має пілоричний отвір (у дванадцятипалу кишку) – пілоричною частиною. Середню частину шлунка з боку більшої кривини називають дном шлунка.

Усвині шлунок стравохідно-кишкового типу, великий (до 6 л). Кардіальна частина з дивертикулом (випином) займає ліву частину шлунка, знаходиться у лівому підребер`ї, інші частини лежать упоперек - дно шлунка в ділянці мечоподібного хряща, пілорична частина при наповненні шлунка заходить у праве підребер`я.

Уконя шлунок стравохідно-кишкового типу, відносно невеликої місткості (6-15 л). На кардіальній частині виділяється сліпий мішок, а кардіальний отвір має сфінктер, що не допускає зворотного надходження вмісту шлунка у стравохід. Шлунок повністю розміщений у лівому підребер`ї, лише пілорична його частина заходить у праве підребер`я.

Усобаки шлунок відносно об’ємний (до 3 л), кишкового типу, кардіальна частина шлунка невелика.

Гістобудова: стінка шлунка, як і стінка інших трубчастих органів має тришарову будову – слизову, м’язову та серозну оболонки.

Слизова оболонка має епітелій – одношаровий, стовпчастий, залозистий (виробляє слиз), власну пластинку – пухка сполучна тканина (виробляє шлунковий сік), м’язову пластинку – гладка

57

Рис.21. Однокамерний шлунок:

а, б - коня; в - свині; г - собаки;

1— стравохід; 2— косий шар м'язових волокон; 3— більша кривина шлунка; 4— менша кривина шлунка; 5— кільцевий шар м'язових волокон; 6— дванадцятипала кишка; 7— складчастий край; 8— сліпий мішок шлунка; 9— кардіальний отвір; 10—

більший сосочок дванадцятипалої кишки; 11— пілорична частина зі стискачами; 12— випин шлунка; 13пілорус; 14дно

58

м’язова тканина (два повздовжніх шари, між ними коловий) і підслизову основу – пухка сполучна тканина (сплетення кровоносних, лімфатичних судин і нервів).

М’язова оболонка представлена гладкою м’язовою тканиною і складається з трьох шарів пучків міоцитів: внутрішнього – косого, середнього – колового і зовнішнього – повздовжнього.

Серозна оболонка побудована з пухкої сполучної тканини і вкрита мезотелієм.

4. Багатокамерний шлунок жуйних стравохідно-кишко-

вого типу, об’ємом у великої рогатої худоби більше 100 л (рис.22). Перші три камери (рубець, сітка, книжка)– передшлунки, їхні слизові оболонки вистелені багатошаровим плоским епітелієм, не мають залоз. Четверта камера – сичуг – має слизову оболонку кишкового типу з розвинутою системою залоз.

Рубець (rumen) у формі видовженого мішка об’ємом до 80 л займає всю ліву частину черевної порожнини від діафрагми до тазової порожнини. В рубці відбувається накопичення корму, перетравлення клітковини корму під впливом мікрофлори рубця, а також вертання порцій корму у ротову порожнину для пережовування.

Сітка (reticulum) має округлу форму, об’ємом в середньому 5-8 л, розміщена краніально від рубця в ділянці мечоподібного хряща. В сітці відбувається сортування пережованого корму.

Книжка (omasum) – орган округлої форми, дещо сплющений з боків, об’ємом 7-10 л; розміщена у правому підребер’ї дорсально від сітки і сичуга. В книжці проходить перетирання корму та його віджимання.

Сичуг (abomasum) має значні розміри, об’єм до 8-10 л і форму витягнутої в довжину груші; розміщений вентрально в правій частині черевної порожнини, займає невеликий відділ правого підребер`я й ділянку мечоподібного хряща. На ньому, як і на однокамерному шлунку розрізняють вигнуту вентрально більшу кривину і дорсально – меншу кривину, дно сичуга і

59

Рис.22. Багатокамерний шлунок великої рогатої худоби:

а - з правого боку; б - з лівого боку (рубець і сітка розрізані); в - канал сітки;

1— стравохід; 2— рубець; 3— дорсальний мішок; 4—

вентральний мішок; 5— каудодорсальний сліпий мішок; 6—

каудовентральний сліпий мішок; 7— поздовжня права борозна; 8— дорсальна і вентральна вінцеві борозни; 9— каудальна борозна; 10— присінок рубця; 11— сітка; 12— книжка; 13—

сичуг; 14— борозна сітки; 14'— права і ліва губи; 15—

дорсальна і вентральна вінцеві складки; 16— права поздовжня складка; 17— рубцево-сіткова складка; 18— слизова оболонка

(А — рубця; Б — сітки; В — книжки; Г — сичуга)

60