8075

Дорсальний носовий хід - обмежений спинкою носа і дорсальною раковиною, найвужчий, веде до нюхового лабіринту і закінчується сліпо. Середній носовий хід знаходиться між носовими раковинами і веде в приносові пазухи – верхньощелепну, лобову, клиноподібну і піднебінну, де повітря зволожується і зігрівається. Вентральний носовий хід – широкий дихальний хід, який веде прямо в хоани, знаходиться між вентральною раковиною і дном носової порожнини. Загальний носовий хід має вигляд вузької щілини, що сполучається з іншими ходами, розміщений між стінкою носової перегородки і раковинами, ним повітря переміщується по всіх напрямках.

Гортань (larynx) – проводить повітря з носових порожнин і носоглотки в трахею та утримує голосовий апарат. Основу гортані становлять 5 хрящів (рис.28): щитоподібний, кільцеподібний, надгортанний і два черпакуватих, які з’єднані між собою суглобами і зв’язками. До хрящів гортані прикріплюються м’язи гортані, глотки та під’язикового скелета.

Трахея (trachea) – має вигляд трубки, що складається з незамкнених кільцевих хрящів, які з’єднані між собою кільцеподібними зв’язками.

Розташована: в шийній частині вентрально під стравоходом. В грудній порожнині під 5-6-м грудними хребцями (над серцем) трахея має біфуркацію - ділиться на два головних бронхи.

Гістобудова стінки повітроносних шляхів: носова порожнина і носоглотка вистелені слизовою оболонкою двошарової будови – псевдобагатошаровим війчастим епітелієм і власною пластинкою з пухкої сполучної тканини, в якій багато еластичних волокон, кровоносних і лімфатичних судин, нервових закінчень та серозних і слизових залоз. Гортань і трахея - порожнисті органи, стінка яких утворена слизовою оболонкою, волокнисто-м’язово-хрящовою оболонкою та адвентицією.

3. Легені (pulmones) – парні органи конусоподібної форми блідо-рожевого кольору, що заповнюють грудну порожнину. Права легеня більша за ліву у співвідношенні 1,21-1,32 : 1.

71

Рис.28. Хрящі гортані:

а- собаки; б - свині; в - великої рогатої худоби;

г- коня; с – зв’язки;

1— надгортанник; 2— пластинка щитоподібного хряща; 2'—

коса лінія; 3— ріжковий відросток; 4— ростральна вирізка щитоподібного хряща; 5—ростральний ріжок; 6— тіло щитоподібного хряща; 7— каудальний ріжок; 8— м'язовий відросток; 9— хрящова дуга кільцеподібного хряща; 10—

трахейні хрящі; 11— тиреогіоїд

72

Кожна легеня має поверхні: реброву (латеральну),

діафрагмальну та середостінну.

На легенях розрізняють краї: тупий та гострий, з гострого краю кожна легеня вирізками поділяється на частки: верхівкову (краніальну), серцеву (середню) та діафрагмальну (каудальну). На правій легені виділяють ще додаткову частку.

Основу легені складає бронхіальне дерево – розгалуження головного бронха на бронхи різного калібру (великі, середні і малі) до бронхіол, а також альвеолярне дерево – скупчення альвеолярних мішків, що кріпляться альвеолярними ходами до кінцевих відділів бронхіол. Бронхіальне дерево є продовженням повітроносних шляхів в легенях, а альвеолярне дерево - респіраторними шляхами, де відбувається газообмін.

Гістобудова легень: типовий паренхіматозний орган, зовні вкритий серозною оболонкою. Паренхіму складають повітроносні шляхи і респіраторні відділи, які оточені сполучнотканинною стромою, що має багато еластичних волокон, кровоносних й лімфатичних судин та нервів. Структурна одиниця легень – часточка або ацинус, що утворюється термінальними бронхіолами та респіраторними відділами.

4. До органів сечовиділення належать парні нирки і сечоводи, непарний сечовий міхур і сечівник (рис. 29). Органи сечовиділення виробляють сечу, тимчасово її зберігають і виводять з організму. З крові сечею виділяються кінцеві продукти білкового обміну, неповного окислення жирів і вуглеводів, різні солі і вода, а також фарби, ліки і деякі гормони.

Нирка (ren, s. nephros) – компактний паренхіматозний орган бобоподібної форми червоно-бурого кольору. Права і ліва нирки за розмірами майже однакові, можуть бути гладкі і борозенчасті.

Кожна нирка має поверхні – дорсальну і вентральну, кінці – краніальний і каудальний, краї – латеральний (опуклий) і

медіальний (увігнутий, що несе ворота нирки) (рис. 30).

73

Рис. 29. Органи сечовиділення коня:

1 – ліва нирка; 2 – права нирка; 3 – сечовід; 4 – сечовий міхур; 5 –

сечівник; 6 – аорта; 7 – ниркова артерія; 8 – надниркові залози

74

Рис. 30. Нирки:

a — великої рогатої худоби; б — свині; в — собаки; г — коня (А — ліва; Б — права);

1 — ниркова артерія; 2 — ниркова вена; 3 — сечовід; 4 —

ниркові сосочки; 5 — ниркова чаша; 6 — ниркова миска; 7 —

погранична зона; 8 — мозкова зона; 9 — волокниста капсула; 10 — кіркова зона; 11 — кінцева заглибина

75

На поперечному розрізі нирки розрізняють зони: кіркову (сечоутворювальну), пограничну та мозкову (сечовидільну), а

також ниркову порожнину.

Розташування: між м’язами попереку і очеревиною, права нирка краніальніше від лівої.

У великої рогатої худоби нирки борозенчасті багатососочкові, у свині гладенькі багатососочкові, у коня, вівці кози, собаки - гладенькі однососочкові.

Сечовід (ureter) – трубчастий орган, що проводить сечу з нирки в сечовий міхур; має черевну і тазову частини.

Сечовий міхур (vesica urinaria) – порожнистий орган овальної форми, в якому накопичується сеча; має тіло, верхівку і шийку. Розміщений на дні тазової порожнини.

Сечівник (urethra) – у самок широкий і короткий, має вигляд прямої трубки, відкривається на межі між піхвою і сечостатевим присінком. У самців сечівник майже зразу з’єднується із сім`явиносною протокою, утворюючи сечостатевий канал, який відкривається на голівці статевого члена.

Контрольні запитання

1.Характеристика апарату дихання, його будова і функції.

2.Повітроносні шляхи.

3.Легені, особливості будови у різних с.-г. тварин.

4.Органи сечовиділення – їх будова і функція.

5.Будова нирок, їх типи у різних тварин.

76

Лекція № 11

Тема: Органи розмноження

1.Загальна характеристика органів розмноження

2.Статева система самця

3.Статева система самки

1.Органи розмноження самця і самки складаються з парних статевих залоз, провідних статевих шляхів, додаткових статевих залоз і непарного органу парування.

Основна функція системи органів розмноження – забезпечення відтворення; виникнення нової форми життя завдяки батькам через передачу спадковості, що забезпечує існування виду. Допоміжна функція – гормональна: утворення і виділення статевих гормонів, які беруть участь в регуляції білкового і ліпідного обмінів, які є анаболічними гормонами (анаболіз – підйом асиміляції) і визначають розвиток вторинних статевих ознак.

2.Статеву систему самця утворюють сім’яники, придатки сім’яників, сім’яниковий мішок, сім’яні канатики, сім’япроводи, додаткові статеві залози, сечостатевий канал, статевий член і препуцій (рис. 31).

Сім’яник (testis, s.orchis) – парний орган еліпсоїдної форми, в якому відбувається сперматогенез і утворюються статеві гормони - андрогени. На сім’янику розрізняють поверхні – латеральну і медіальну, краї – вільний і придатковий, кінці – головчастий і хвостовий (рис. 32).

Маса сім’яника серед жуйних: у бика – 300-350 г, барана –

200-300 г, козла – 45-150 г, при довжині 12 см, 14, 10 см.

Придаток сім’яника (epididimis) – парний орган, що є частиною сім`явиносних шляхів, який разом із сім’яником підвішений на сім’яниковому канатику у сім’яниковому мішку.

Складається з голівки, тіла і хвоста придатка. В голівці придатка знаходяться 12-20 виносних канальців, в які вливається сітка сім’яника. В тілі і хвості придатка є проток придатка

77

Рис.31.Статевіоргани:

а— кобеля; б— кнура; в— бугая; г— жеребця;

1- передміхурова залоза; 2- сіднично-кавернозний м'яз; 3- промежина; 4- цибулино-кавернозний м'яз; 5- вентральна стінка м'яза; 6- статевий член;7- пахвинна зв'язка; 8- сім'яник; 9- придаток сім'яника; 10мошонка; 11піхвова оболонка; 12сім'яний канатик; 13препуцій; 14- м'язи препуція; 15голівка статевого члена; 16кістка статевого члена; 17внутрішній отвір пахвинного каналу; 18судини і нерви; 19сім'явиносна протока; 20– ампула сім'явиносної протоки; 21вигин статевого члена; 22міхурцева залоза; 23- цибулино-сечівникова залоза; 24випин крайньої плоті

78

Рис. 32. Лівий сім’яник і придаток сім’яника:

а – жеребця; б – бугая; в – пса;

1 - сім’яник; 2- головчастий кінець; 3- хвостатий кінець; 4 -

придатковий край; 5- вільний край; 6- голівка придатка; 7- тіло придатка; 8- хвіст придатка; 9- придатковий синус; 10сім'яний канатик; 11, 12внутрішня сім'яна артерія і вена; 13 - лозоподібне

сплетення; 14сім’явиносна протока

79

сім’яника, який переходить у сім’япровід.

Сім’яниковий мішок (saccus testicularis) – випинання черевної стінки, в якому розміщені сім’яники й придатки сім’яників. В складі його мошонка, загальна піхвова оболонка і зовнішній підіймач сім’яника (гілка внутрішнього косого м’яза живота).

Сім’яний канатик (funiculus spermaticus) – складка брижі

сім’яника, в якій знаходяться судини, нерви, внутрішній підіймач сім’яника і сім’япровід. Сім’яний канатик відходить від придатка і через пахвинний канал проходить в черевну порожнину, де його складові частини розходяться в різні сторони.

Сім’япровід або сім`явиносна протока (ductus deferens) –

парний трубкоподібний орган, який починається від хвоста придатка і йде в складі сім’яного канатика у тазову порожнину і впадає у сечовивідний канал, дорсально на стінці сечового міхура утворюючи розширення – ампулу сім’япроводу.

Сечостатевий канал (canalis urogenitalis) – починається при впаданні статевого каналу в сечовий і закінчується на головці статевого члена; через нього виводиться сеча або сперма. Сечостатевий канал має тазову (в тазовій порожнині) і статевочленну (вентрально в статевому члені) частини.

Додаткові статеві залози: міхурцева, передміхурова і цибулино-сечівникова.

Міхурцева (gl. vesicularis) - парна, складна, трубчастоальвеолярна залоза, яка виробляє густий клеєподібний секрет для живлення сперміїв. Розташовується дорсально від сечового міхура, проток її відкривається разом з сім’япроводом на початку сечостатевого каналу.

Передміхурова (prostata) – непарна, складна, альвеолярнотрубчаста залоза, яка виробляє секрет, що підтримує рухливу активність сперміїв. Складається із застінної і пристінної частин. Застінна частина лежить поперек шийки сечового міхура, пристінна – в тазовій частині сечостатевого каналу; протоки відкриваються у сечостатевий канал.

80