- •Сучасна українська мова морфологія
- •Морфологія як учення про граматичні форми слова, граматичне значення і граматичні категорії
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 6. Основні значення відмінків
- •§ 7. Відміни іменників
- •§ 8. Особливості відмінювання іменників
- •§ 9. Особливості наголошення іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •§ 5. Ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників
- •§ 6. Відмінювання прикметників
- •§ 7. Наголошення прикметників
- •§ 8. Явище ад’єктивації в українській мові
- •§ 9. Специфіка номінативної функції прикметника
- •§ 10. Типові помилки у вживанні прикметників
- •Числівник
- •§ 1. Місце числівника у системі частин мови
- •§ 2. Групи числівників за значенням та будовою
- •§ 3. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 4. Типові помилки у вживанні числівників
- •Займенник
- •§ 1. Специфіка займенника у системі інших частин мови
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •§ 3. Явище прономіналізації в українській мові
- •§ 4. Типові помилки у вживанні займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 4. Поділ дієслів на дієвідміни
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •§ 12. Наголошення дієслів
- •§ 13. Типові помилки у вживанні дієслівних форм
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •§ 4. Особливості наголошування прислівників
- •П 116рийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •§ 3. Особливості вживання прийменників з різними непрямими відмінками іменників. Синонімія прийменникових конструкцій
- •§ 4. Типові помилки у використанні прийменникових конструкцій
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 4. Правопис сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
Дієслово
§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
Термін дієслово, хоч і зустрічається ще в граматиці П.Дячана, проте ввійшов до широкого вжитку лише з кінця ХІХ ст. (С.Смаль-Стоцький та Ф.Гартнер, О.Попович. Руска граматика для шкіл народних, 1897; пізніше в граматиках П.Залозного, Т.Шерстюка та ін.), а до того активно використовувався глагол (М.Осадца, О.Огоновський, О.Партицький, І.Верхратський, пізніше А.Кримський), зрідка часослово (О.Партицький. НЂмецко-рускій словарь, 1867), часівник (Є.Тимченко), дієслов (І.Нечуй-Левицький)83.
Дієслово – повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а в окремих випадках – роду і числа84.
Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їх лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують хату, люблять пісню).
У складі дієслів виділяється низка значеннєвих груп, не пов’язаних із називанням дій у прямому, конкретному розумінні. Наприклад, такі слова, як важити, означати, знати, мати, стосуватися, переважати, належати та ін., наділені всіма дієслівними морфологічними характеристиками, фактично вказують на різні зв’язки, відношення між предметами. Проте всі вони мають у своєму значеннєвому плані вказівку на те, що предмет переходить з якого-небудь одного стану в інший, охоплюється відповідним процесом, який є виявом динамічної ознаки85.
Окрему групу становлять дієслова стану, значення яких полягає у вираженні «нерухомої» тривалості: висіти, тримати, лежати, сидіти, стояти, спати, мовчати, бути, перебувати, існувати тощо.
Дієслово характеризується надзвичайно широкими виражальними можливостями, що виявляється в розгалуженій системі так званих способів дієслівної дії. Наприклад, дію, позначувану дієсловом співати, можна інтерпретувати за допомогою спеціальних показників, головним чином словотвірних, у різних вимірах: заспівати (результативний початок дії, почати співати), доспівати (результативний кінець дії, закінчити співати), приспівувати (тривала, повторювана дія), наспівувати (тривала, повторювана дія неповного вияву), розспіватися (досягнення максимальної інтенсивності відповідної дії в результаті поступового її наростання), наспіватися (досягнення максимального результату дії), проспівати (досягнення результату дії, нейтральної щодо ступеня інтенсивності)86 .
А.П.Грищенко вважає, що «дієслівні морфологічні категорії характеризують динамічну процесуальну ознаку з погляду різних часових площин її розгортання, граничності – неграничності, реальності – гіпотетичності вияву, зв’язку з одним або кількома суб’єктами, співвідношення між мовцем, адресатом мовлення і предметом повідомлення»87.
Дієслову властиві багатогранні синтаксичні функції, з яких найголовнішою є предикативна. Вона виражається в часі і способі або тільки в способі. Дієвідмінювані дієслова виступають у тексті у ролі присудка. Типовими для дієприкметника і дієприслівника є відповідно атрибутивна й обставинна функції. Дієприкметник, як і прикметник, може входити до складу іменного складеного присудка. До синтаксично поліфункціональних дієслівних утворень належить інфінітив (неозначена форма дієслова), який виступає як у ролі головних, так і в ролі другорядних членів речення.
Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов’язані з його значенням і синтаксичною функцією. Граматична категорія виду, стану. а також лексико-граматична категорія перехідності – неперехідності властиві всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів, категорія часу – дієсловам дійсного способу, категорія особи – дієсловам дійсного й наказового способів, категорія числа – всім відмінюваним дієслівним формам, категорія роду – дієсловам минулого часу і умовного способу однини. Усі дієслівні форми поділяються на дієвідмінювані (або предикативні) та недієвідмінювані (або непредикативні). До дієвідмінюваних належать форми особи, числа, роду, часу і способу. Зміна дієслів за згаданими формами називається дієвідмінюванням. До недієвідмінюваних форм належать: інфінітив, дієприкметник і дієприслівник.