36. Феномен маргіналізації особистості в сучасному українському суспільстві

Узагальнюючи наявні здобутки досліджень феномена маргінальності, необхідно відзначити, що в цілому емпіричний і теоретичний досвід аналізу даного феномена включає два аспекти, що містять як описовий, так і пояснювальний потенціал.

По-перше, аналіз маргінальності як суб'єктивного явища - результата конфлікту культур і пов'язаних з ним проблем дезадаптації індивіда - учасника культурного конфлікту. Така традиція вивчення маргінальності характерна в основному для представників психономіналістичного підходу, основоположниками якого виступають американські соціологи Р. Парк і Е.Стоунквіст. Саме в даній інтерпретації в першій половині ХХ століття термін "маргінальність" був введений у соціологічний дискурс.

По-друге, розгляд маргінальності як продукта соціоструктурних протиріч. У межах даного наукового підходу, який характерний в основному для європейської соціологічної думки, термін "маргінальність" з'являється в 60 - 70-і роки ХХ століття й інтерпретується як категорія аналізу соціальної структури, як наслідок цілком об'єктивних соціально-політичних і економічних процесів. Відповідно в межах вказаного підходу акцент переноситься головним чином на аналіз об'єктивних аспектів даного феномена як атрибута реструктураційних процесів. Теоретико-методологічний аналіз сучасного значення феномена маргінальності з урахуванням перетворень українського суспільства здійснювався на основі праць зарубіжних та вітчизняних дослідників.