2.1.3. Система біоморф за темпами вегетативного розмноження за л.Г. Раменським (1972)

1. Вегетативно рухливі – Вр.

2. Вегетативно малорухливі – Вмр.

3. Вегетативно нерухливі – Внр.

2.2. Екоморфи рослин

При екологічному аналізі важливим є розподілення флори на групи видів, подібних за своїми вимогами до окремих факторів середовища. Групи рослин, що виділяються таким чином, називаються екологічними групами, або екоморфами. Склад екоморф рослин будь-якої території, типа рослинності чи фітоценозу, виражений у процентному відношенні різних екологічних груп, носить назву екологічного спектру. Його аналіз дозволяє встановити тонкі екологічні відмінності конкретних місцезростань.

2.2.1.Геліоморфи.

В залежності від адаптацій рослин до світлового режиму їх поділяють на:

Геліофіти (Не) – рослини, які можуть розвиватися лише в умовах повного сонячного освітлення, сильне затінення пригнічує їхній ріст. Це рослини відкритих місцезростань. З лісових рослин до них належать дерева першого ярусу, наприклад сосна звичайна, модрина європейська, дуб звичайний. У помірних широтах світлолюбними рослинами є лісові ефемероїди – гусяча цибулька, ряст, підсніжник, проліска. Для світлолюбних рослин характерні такі морфологічні особливості: коренева система звичайно добре розвинута, міжвузля короткі, листкові пластинки нерідко товсті, жорсткі, інколи м’ясисті. Листки розташовуються під кутом до Сонця.

Сціофіти (Sc) – рослини, які розвиваються в умовах недостатнього освітлення (потребують 1/3 і менше від повного освітлення) й не переносять яскравого світла. До тіньолюбних рослин відносять види, що розміщені в нижніх ярусах фітоценозу, а також рослини печер, розщілин, скель, водних глибин тощо. Особливо багато тіньолюбів зустрічається в покриві темнохвойних і широколистяних лісів. Наприклад, вороняче око, копитняк, плющ, що ростуть у дубових та букових лісах. Для тіньолюбів характерні: слабо розвинута коренева система, витягнуті міжвузля, досить великі, широкі, тонкі, м’які листкові пластинки, що утворюють мозаїку.

Сціогеліофіти (ScНе) – світлолюбні рослини, але за рахунок широкої екологічної амплітуди по відношенню до світла можуть жити в умовах значного затінення. Такими є більшість видів помірних зон: тонконіг лучний, костриця червона, суниці, серед дерев – липа, черемха, ялина тощо. За відношенням до світла складають ряди тіньовитривалих деревних порід, наприклад береза, модрина, дуб, горіх, ясен, липа, граб, ялиця, бук, тис, самшит.

Геліосціофіти (НеSc) – тіньолюбні рослини, які можуть розвиватися і в умовах повного сонячного освітлення. Наприклад, фіалка запашна, хвилівник звичайний.

2.2.2. Термоморфи.

За відношенням до температури виділяють дві екологічні групи: теплолюбні – термофіти; холодолюбні – психрофіли.

Термофіти – рослини, які добре ростуть і розвиваються в областях тропічного, субтропічного та помірного поясів в умовах високих температур.

Психрофіти – рослини, здатні рости в умовах досить низьких температур. До них належать види, що живуть в полярних і високогірних областях, або ті, що займають холодні екологічні ніші.