Тема 7 Психологічні особливості розвитку особистості при глибоких порушеннях зору

7.1 Класифікація осіб з порушеннями зору, її значення для корекційно-реабілітаційної практики

Залежно від ступеня порушення зору вони поділяються на сліпих і слабозорих. У осіб з вадами зору виникають специфічні особливості діяльності, спілкування і психофізичного розвитку. Вони проявляються у відставанні, порушенні і своєрідності розвитку рухової активності, просторової орієнтації, формуванні уявлень і понять, в способах предметно-практичної діяльності, в особливостях емоційно-вольової сфери, соціальної комунікації, інтеграції у суспільство, адаптації до праці.

Сліпі – підкатегорія осіб з вадами зору, у яких повністю відсутні зорові відчуття, є світловідчуття чи залишковий зір (до 0,04 на око, що краще бачить при корекції окулярами), а також особи з прогредієнтними захворюваннями і звуженим полем зору (до 10 - 15˚) з гостротою зору до 0,08.

За ступенем порушення зору розрізняють осіб з абсолютною сліпотою на обидва ока, за якої повністю втрачаються зорові відчуття, і осіб практично сліпих, у яких є світловідчуття чи залишковий зір, що дозволяє сприймати світло, колір, контури предметів.

Слабозорі – підкатегорія осіб з вадами зору, що мають гостроту зору від 0,05 до 0,2 на оці, яке краще бачить з корекцією звичайними окулярами. Крім зниження гостроти зору слабозорі можуть мати відхилення у стані інших зорових функцій.

Вади зору можуть бути вродженими і набутими.

Вроджена сліпота зумовлена травмами чи захворюваннями плода в період внутрішньоутробного розвитку чи є наслідком спадкової передачі окремих дефектів зору.

Набута сліпота буває наслідком захворювань органів зору – сітчатки, роговиці і захворювань ЦНС (менінгіт, пухлина мозку тощо), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень мозку (поранення голови) чи очей.

Розрізняють прогресуючі та непрогресуючі порушення зорового аналізатора. При прогресуючих зорових дефектах відбувається поступове погіршення зорових функцій під впливом патологічного процесу. Наприклад, при недотриманні санітарно-гігієнічних умов письма і читання прогресують короткозорість та далекозорість.

До непрогресуючих дефектів зорового аналізатора відносять окремі вроджені вади, такі, як астигматизм, катаракта. Причинами цих дефектів можуть стати також наслідки деяких захворювань та очних операцій.

Отже, порушення функцій зорового аналізатора можуть виникнути у дітей як під час внутріутробного розвитку, так і після народженні. Тому існують такі категорії дітей з вадами зору, як сліпонароджені, рано осліплі, ті, що втратили зір після трьох років життя. Така диференціація засновується на тому, що час втрати зору має велике значення для подальшого розвитку дитини. Наприклад, сліпонароджені не мають зорових образів у пам’яті, якими різною мірою володіють осліплі.

Час появи зорового дефекту має суттєве значення для психічного і фізичного розвитку дитини. Чим раніше з’явилася сліпота, тим більш помітні вторинні відхилення, психофізичні особливості і своєрідність психофізичного розвитку. Втрата зору формує своєрідність емоційно-вольової сфери, характеру, чуттєвого досвіду. У сліпих виникають труднощі у грі, навчанні, в оволодінні професійною діяльністю. В старшому віці виникають побутові проблеми, що викликає складні переживання і негативні реакції.

Розвиток вищих пізнавальних процесів (увага, мислення, пам’ять, мова) у сліпонароджених протікає нормально. Разом з цим порушення взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій проявляється у своєрідності мислительної діяльності з перевагою розвитку абстрактного мислення.

Сліпа дитина має всі можливості для високого рівня психофізичного розвитку і повноцінного пізнання оточуючого світу. В умовах спеціального навчання формуються адекватні прийоми і способи використання слухового, нюхового, вібраційного та ін. аналізаторів, що складають сенсорну основу розвитку психічних процесів. Завдяки цьому розвиваються вищі форми пізнавальної діяльності, які є провідними в компенсаторній перебудові сприймання.

Компенсаторна перебудова залежить від збереженості зору. Навіть незначні залишки зору важливі для орієнтації і пізнавальної діяльності осіб з глибокими зоровими вадами.

В процесі навчання педагогу, дорослому слід виходити з того, що компенсація сліпоти починається у дитини з перших місяців життя.

Слабозорі мають певну можливість при знайомстві з явищами, предметами, а також при просторовій орієнтації і при русі використовувати зір, який залишається у них провідним аналізатором. Однак їх зорове сприймання збережене лише частково і не є повноцінним. Огляд оточуючої дійсності в них звужений, сповільнений і неточний. Так, при короткозорості чи далекозорості слабозорий може не помітити окремих зовнішньо незначно виражених ознак, важливих для характеристики предмета. Серед слабозорих існує велика кількість осіб з порушенням кольоросприймання.

Корекційна робота з цією категорією осіб спрямована на використання спеціальних прийомів і способів спостереження явищ і предметів на слух, дотик, нюх, що дозволяє формувати складні синтетичні образи реальної дійсності.

Залишковий зір слабозорого має суттєве значення для його розвитку, навчальної, трудової і соціальної адаптації, тому він повинен оберігатися: необхідна регулярна діагностика, періодичне консультування у офтальмолога, тифлопедагога, психолога.

Велике значення у сприйманні й пізнанні оточуючого світу у сліпих та слабозорих має дотик. Тактильне сприймання забезпечує отримання комплексу різноманітних відчуттів і дозволяє визначати форму, розміри фігури, встановлювати пропорційні відношення. Різні відчуття, які сприймають нервовими закінченнями шкіри та слизовими оболонками, передаються у кору головного мозку у відділ, пов’язаний з роботою рук і кінчиків пальців. Так незрячі і слабо зорі вчаться «бачити» руками та пальцями.

Важливу роль у різних видах діяльності для сліпих та слабозорих відіграє слухове сприймання та мова. За допомогою звуків сліпі та слабозорі можуть вільно визначати предметні і просторові властивості оточуючого середовища. Вони можуть за звуком визначати його джерело і місцезнаходження з більшою точністю, ніж це могли б зробити зрячі люди. Високий рівень розвитку просторового слуху в осіб з вадами зору зумовлений необхідністю орієнтуватися в умовах звукового поля.

Успішність оволодіння особами з вадами зору різними видами діяльності залежить від високого рівня розвитку наочно-образних уявлень, просторового мислення, просторового орієнтування.

Навчання просторовому орієнтуванню сліпих дітей показує, що процес її формування багаторівневий і пов’язаний з розвитком та вдосконаленням інтегративних процесів, вмінням і можливістю сліпих дітей цілісно, узагальнено сприймати оточуючий простір, аналізувати його, використовуючи як конкретні, індивідуальні, так і узагальнені орієнтири, що наповнюють простір.