Тема 8. Психологічні особливості розвитку особистості при тяжких порушеннях мовлення

1. Анатомо-фізіологічні механізми мовлення і основні закономірності його розвитку у дитини

Логопедія історично складалась як інтегративна галузь знань про психічну і мовну діяльність людини, мовні і мовленнєві механізми, що забезпечують формування мовленнєвої комунікації в нормі та патології. У зв’язку цим логопедія базується на неврології, нейропсихології і нейролінгвістиці, психології, педагогіці та ряді інших наук. Ці наукові дисципліни дозволяють логопедії науково обґрунтовувати механізми і структуру вад мовлення, розробляти і використовувати науково обґрунтовані методи розвитку, виправлення і відновлення мови.

Для нормальної мовної діяльності необхідна цілісність і збереженість всіх структур мозку. Особливе значення для мови мають слухова, зорова і моторна системи. Усна мова здійснюється за допомогою скоординованої роботи м’язів трьох відділів периферичного мовного апарату: дихального, голосового та артикуляційного. Мовний видих викликає коливання голосових складок, що забезпечує голос в процесі мови. Артикуляція відбувається завдяки роботі артикуляційного відділу. Вся робота периферичного мовного апарату регулюється ЦНС.

Мова формується у процесі загального психофізіологічного розвитку дитини. В період від одного року до п’яти років у здорової дитини поступово формується фонематичне сприймання, лексико-граматична сторона мови, розвивається нормативне відтворення звуків. На найранішому етапі розвитку мови дитина оволодіває голосовими реакціями у вигляді вокалізації, гуління тощо. До одного року дитина розуміє значення багатьох слів і починає говорити перші слова. Після півтора років у дитина з’являється проста фраза, яка поступово ускладнюється. Власна мова дитини стає все більш правильною фонологічно, морфологічно і синтаксично. До трьох років сформовані основні лексико-граматичні конструкції буденного мовлення. В цей час дитина переходить до оволодіння розгорнутим фразовим мовленням. До п’яти років розвиваються механізми координації між диханням, фонацією та артикуляцією, що забезпечує достатню плавність мовного висловлювання. До п’яти-шести років у дитини також починає формуватися здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мови дозволяє дитині перейти до нового етапу – оволодіння письмом і письмовим мовленням. До умов формування нормального мовлення відносяться збережена ЦНС, наявність нормального слуху і зору та достатній рівень активного мовного спілкування дорослих з дитиною.

2. Клініко-педагогічна та психолого-педагогічна класифікації мовленнєвих порушень (загальна характеристика)

Порушення мови О. Правдіна визначає як відхилення від мовної норми, загальноприйнятої в даному мовному середовищі. Мовні порушення характеризуються тим, що:

3. виникнувши, самостійно не зникають, а закріплюються;

4. не відповідають віку того, хто говорить;

5. вимагають того або іншого логопедичного втручання залежно від їх характеру;

6. виникнення неправильної мови у дитини може відображатися на її подальшому розвитку, затримуючи і спотворюючи його.

Ці особливості відрізняють порушення мовлення від його тимчасових вад, які можуть мати місце і у дітей, і у дорослих.

У дитини вони можуть виявлятися в неправильній вимові звуків, вживанні і вимові слів, неточному і неповному розумінні мови оточуючих і характеризувати певний етап розвитку.

Доросла людина під впливом втоми, емоційної напруги іноді починає забувати потрібне слово або вживати замість одного слова інше (так звані обмовки; наприклад, замість ліфт – метро), неправильно вимовляє важкі слова, переставляючи в них звуки або цілі склади (замість ескалатор –ексалатор, лабораторія – раболаторія тощо). При цьому іноді вона помічає свої помилки і виправляє їх, а іноді – навіть не помічає. Через деякий час ці помилки самостійно зникають.

Мова іноземця в чужому мовному середовищі також виявляється неправильною у багатьох відношеннях, але вона відрізняється від порушеної мови тим, що має тенденцію самостійно поліпшуватися в результаті більш- менш тривалого мовного спілкування з людьми, що користуються новою для іноземця мовою. Спеціальні заняття можуть прискорювати цей процес. Найстійкішим недоліком мови іноземця виявляються особливості інтонації.

Мовні порушення дуже різноманітні, їх різноманітність залежить від складності анатомо-фізіологічних механізмів, що беруть участь у формуванні і протіканні мовного акту; від тісної взаємодії людського організму із зовнішнім середовищем; від соціальної обумовленості мови як відносно її форми, так і змісту.

Серед причин, що викликають вади мовлення, розрізняють біологічні та соціальні фактори ризику. Біологічні причини розвитку мовленнєвих вад являють собою патогенні фактори, що впливають головним чином в період внутрішньоутробного розвитку і пологів (гіпоксія плода, пологові травми і т.д.), а також у перші місії життя (мозкові інфекції, травми тощо). Соціально-психологічні фактори ризику пов’язані головним чином з психічною деривацією дітей. Особливе значення має недостатність емоційного і мовленнєвого спілкування дитини з дорослими. Негативний вплив на мовний розвиток також можуть здійснювати необхідність засвоєння дитиною молодшого дошкільного віку одночасно двох мовних систем, надмірна стимуляція мовленнєвого розвитку дитини, неадекватний тип виховання дітей, дефекти мови оточуючих. У результаті дії цих причин у дитини можуть спостерігатися вади розвитку мовлення.

У даний час в логопедії існують дві класифікації мовленнєвих порушень – клініко-педагогічна та психолого-педагогічна. Ці класифікації розроблені переважно стосовно первинного порушення мовлення у дітей, тобто стосовно дітей, в яких нема вад слуху та інтелекту.

Всі види мовленнєвих вад, що розглядаються у клініко-педагогічній класифікації, можна поділити на дві великі групи: вади усного мовлення і порушення писемного мовлення. Порушення усного мовлення поділяють на два типи: 1) порушення фонаційного оформлення вимовного боку мовлення; 2) структурно-семантичне системне порушення мовлення.

Дислалія.

При дислалії порушення вимови звуків пов’язане з аномалією будови артикуляційного апарата чи особливостями мовного виховання. У зв’язку з цим розрізняють механічну і функціональну дислалію. Механічна (органічна) дислалія пов’язана з вадами будови артикуляційного апарата: неправильний прикус, неправильна будова зубів тощо. Ці дефекти ускладнюють нормальну вимову звуків мови. Функціональна дислалія найчастіше пов’язана: з неправильним мовним вихованням дитини у сім’ї («сюсюканням»); неправильною вимовою звуків дорослими з найближчого оточення дитини; педагогічною запущеністю, незрілістю фонематичного сприймання. Часто функціональна дислалія спостерігається у дітей, які в ранньому дошкільному віці оволодівають відразу двома мовами, при цьому може спостерігатися змішування звуків мови двох мовних систем.

У дитини з дислалією може бути вада вимови одного чи кількох звуків, важких за артикуляцією (р, л тощо). Вади вимови звуків можуть проявлятися у відсутності тих чи інших звуків, спотвореннях звуків чи їх замінах.

Відомо, що формування нормативної вимови у дітей відбувається поступово до чотирьох років. Якщо у дитини після чотирьох років спостерігаються дефекти вимови, необхідно звернутися до логопеда. Однак спеціальну роботу з розвитку вимови за наявності її вад можна починати й раніше.

Вади голосу

Вади голосу – це відсутність або розлад голосоутворення (фонації) внаслідок патологічних змін голосового апарата.

Розрізняють часткове порушення голосу (страждає висота, сила і тембр) – дистонія і повну відсутність голосу – афонію. Вади голосу, що виникають внаслідок хронічних запальних процесів голосового апарата чи його анатомічних змін, відносять до органічних. Це дистонії і афонії при хронічних ларингітах, паралічах м’язів гортані, пухлинах і станах після хірургічних втручань на гортані і м’якому піднебінні. Функціональні вади голосу також проявляються в афонії і дистонії. Вони пов’язані з голосовою перевтомою, різними інфекційними захворюваннями, а також психотравмуючими ситуаціями.

Порушення голосу зустрічаються як у дітей, так і у дорослих. Вікові зміни голосу бувають у підлітків 13 – 15 років, що пов’язано з ендокринною перебудовою в період статевого дозрівання. Цей період розвитку голосу називається мутаційним. В цей час необхідно встановити обмежений голосовий режим.

Ринолалія

Ринолалія – вада звуковимови і тембру голосу, пов’язана з вроджений анатомічним дефектом будови артикуляційного апарата.

Анатомічний дефект проявляється у вигляді розщелини на верхній губі, яснах, твердому чи м’якому піднебінні. В результаті цього між носовою і рольовою порожниною є відкритий отвір, прикритий тонкою слизовою оболонкою.

Мова дитини при ринолалії характеризується незрозумілістю через гнусавість голосу і порушення вимови багатьох звуків. У тяжких випадках мова дитини незрозуміла для оточуючих

Діти, що хворіють на ринолалію, потребують ранньої диспансеризації, ортодонтичного і хірургічного лікування. Логопедична допомога таким дітям необхідна як в до-, так і в післяопераційний період. Вона повинна бути систематичною і достатньо тривалою.

Дизартрія

Дизартрія – вада звуковимовної і мелодико-інтонаційної сторони мови, зумовлена недостатністю інервації м’язів мовного апарата.

Дизартрія пов’язана з органічним ураженням нервової системи, у результаті чого порушується рухова сторона мови. Причиною дизартрії у дитячому віці є ураження нервової системи у внутріутробному чи родовому періоді життя часто на фоні ДЦП.

При дизартрії спостерігаються розлади звуковимови, голосоутворення, темпо-ритму мови і інтонації. Вимова звуків нечітка. Голос може бути слабким, хриплуватим. Мова невиразна. Темп мовлення може бути як прискореними, так і уповільненим. Фонематичне сприймання недостатньо сформоване. Звуковий аналіз і синтез здійснюється з труднощами. Процес оволодіння письмом і читанням таких дітей ускладнений. Почерк нерівний, спостерігаються стійкі специфічні помилки (дисграфія). Читання вслух інтонаційно не забарвлене, швидкість читання понижена, розуміння тексту обмежене. Вони допускають велику кількість помилок при читанні (дислексія). Діти, що страждають дизартрією, потребують логопедичної роботи і тривалої корекції мовного дефекту.

Заїкання

Заїкання – порушення плавності мовлення, обумовлене судорогами м’язів мовного апарата.

Заїкання, як правило, починається у дітей у віці від 2 до 6 років. Воно може з’явитися у дітей з випереджаючим мовним розвитком у результаті надмірного мовленнєвого навантаження, психічної травми у дітей із затримкою мовного розвитку у результаті ураження певних структур ЦНС.

Основним проявом заїкання є судороги м’язів мовного апарата, які виникають лише у момент мови чи при спробі почати говорити. Мова характеризується повторенням звуків, складів чи слів, подовженням звуків, вставками додаткових звуків чи слів.

У 10-12 років у підлітків, що заїкаються, нерідко з’являється усвідомлення свого дефекту, і у зв’язку з цим страх справити на співрозмовника погане враження. В цьому віці у може сформуватися стійкий страх мовленнєвого спілкування – логофобія. Часто логофобія у підлітків призводить до відмов відповідати усно перед класом, підлітки просять вчителів питати їх або письмово або після уроків. У той же час при спілкуванні на перерві, з близькими друзями, вдома з рідними такі підлітки можуть говорити достатньо плавно і вільно.

Незважаючи на мовні і психологічні труднощі, що виникають у таких підлітків, учителю не слід замінювати усні відповіді на письмові. У зв’язку з тим, що в період шкільного навчання активно формується зв’язне контекстне мовлення, перевід на письмове мовлення негативно відображається на формуванні монологічного висловлювання. Крім цього відсутність мовленнєвої практики в умовах навчальної діяльності негативно відображається на усному мовленні, а головне на живому спілкуванні. Для подолання мовного дефекта дитині, що заїкається, необхідна систематична допомога логопеда, а в тих випадках, коли заїкання має тривалий характер, - також допомога психолога.

Алалія

Алалія – відсутність чи недорозвиток мови у дітей, обумовлені органічним ураженням головного мозку. Для цієї мовної патології характерні пізня поява мови, її сповільнений розвиток, значне обмеження як пасивного, так і активного словника.

При експресивній (моторній) алалії не формується звуковий образ слова. Для усного мовлення таких дітей характерні спрощення структури слова, пропуски, перестановки і заміна звуків, складів, а також слів у фразі. Мовний розвиток таких дітей буває різним: від повної відсутності усного мовлення до можливості реалізувати достатньо зв’язні висловлювання, в яких можуть спостерігатися різні помилки.

Імпресивна (сенсорна) алалія характеризується вадами сприймання і розуміння мовлення при повноцінному фізичному слухові. Діти з сенсорною алалією або зовсім не розуміють звернене до них мовлення, або ж розуміння мови обмежене звичною побутовою ситуацією.

У дітей з алалією без спеціального колекційного впливу мова не формується, тому їм необхідна тривала логопедична допомога. Корекційна робота з такими дітьми послідовно здійснюється в спеціальних дошкільних закладах, а потім у спеціальних школах для дітей з важкими вадами мовлення.

Афазія

Афазія – повна чи часткова втрата мовлення, зумовлена органічними локальними ураженнями головного мозку.

У дітей афазію діагностують у тому випадку, коли органічне ушкодження мозку відбулося після оволодіння дитиною мови. У цих випадках афазія призводить до порушення подальшого розвитку, але й до розпаду вже сформованої мови. Афазія часто призводить до глибокої інвалідизації. Можливості компенсації мовних і психічних порушень дуже обмежені. Нерозуміння мови оточуючих і неможливість висловити свої бажання викликають порушення поведінки: агресію, конфліктність, дратівливість.

При афазії логопедична допомога повинна обов’язково поєднуватися з цілим комплексом реабілітаційних впливів.

Вади письма і читання

У початкових класах загальноосвітньої школи зустрічаються діти, у яких процес оволодіння письмом і читанням порушений. Частковий розлад процесів читання і письма позначають термінами дислексія і дисграфія. Їх основним симптомом є наявність стійких специфічних помилок, виникнення яких в учнів загальноосвітньої школи не пов’язане ні із зниженням інтелектуального розвитку, ні з вираженими вадами слуху та зору, ні з нерегулярністю шкільного навчання. Дислексія і дисграфія звичайно зустрічаються у посланні. Повна нездатність оволодіння письмом і читанням називається відповідно аграфією і алексією. Причини дисграфії і дислексії пов’язані з порушенням взаємодії різних аналізаторних систем кори великих півкуль.

Дисграфія проявляється у стійких і повторюваних помилках письма. Ці помилки звичайно групують за таким принципом: заміна букв, спотворення звуко-складової структури слів, порушення написання окремих слів у реченні – розрив слова на частини, аграматизм, сплутування букв за оптичною подібністю. У дитини з дисграфією, як правило, з труднощами формуються графічні навички, у результаті чого почерк нерівний. Труднощі дитини при виборі потрібної букви надають характерного неакуратного вигляду письму. Воно вирізняється виправленнями.

Дислексія як частковий розлад процесу оволодіння читанням проявляється у багато чисельних помилках у вигляді замін, перестановок, пропусків букв і т.д., що зумовлено не сформованістю психічних функцій, які забезпечують процес оволодіння читанням. Помилки при читанні мають стійкий характер.

Діти з дисграфіями і дислексіями потребують логопедичних занять, на яких використовуються спеціальні методи формування навичок читання і письма.

Психолого-педагогічна класифікація виникла у зв’язку з необхідністю логопедичного впливу в умовах роботи з колективом дітей (групою, класом). Для цього потрібно було знайти загальні прояви мовленнєвого дефекту при різних формах аномального розвитку мовлення у дітей. Такий підхід потребує побудови класифікації на основі лінгвістичних і психологічних критеріїв, серед яких враховуються структурні компоненти мовленнєвої системи (звукова сторона, граматична будова, словниковий запас), функціональні аспекти мови, співвідношення видів мовленнєвої діяльності (усної і письмової).

Мовленнєві вади в даній класифікації поділяють на дві групи.

Перша група – порушення засобів спілкування (фонетико-фонематичний недорозвиток і загальний недорозвиток мовлення).

Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення – порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок дефектів сприймання і вимовляння фонем.

Загальний недорозвиток мовлення – різноманітні складні мовленнєві розлади, при яких порушене формування усіх компонентів мовної системи, що відносяться до звукової та смислової її сторін. Загальними ознаками вади є: пізній початок розвитку мовлення, бідний словниковий запас, аграматизми, дефекти вимови, дефекти фонемоутворення. Цей недорозвиток може бути виражений у різній мірі: від відсутності мовлення чи лепету (алалія) до розгорнутої, але з елементами фонематичного і лексико-граматичного недорозвитку (дислалія).

Друга група – порушення в застосуванні засобів спілкування, куди належить заїкання, яке розглядається як порушення комунікативної функції мовлення при правильно сформованих засобах мовлення. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується з загальним недорозвитком мовлення.

Діти з мовними вадами звичайно мають функціональні чи органічні відхилення у стані ЦНС. Наявність органічних уражень мозку зумовлюють те, що ці діти погано переносять спеку, їзду у транспорті, довге катання на гойдалках, часто вони жаліються на головний біль тощо. У багатьох з них виявляються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців рук і артикуляційних рухів. Такі діти швидко втомлюються. Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, не можуть спокійно сидіти, махають ногами тощо. Вони емоційно нестійкі, настрій швидко змінюється. Часто виникають розлади настрою з проявами агресії, нав’язливості, тривоги. Значно рідше у них спостерігається загальмованість і в’ялість.

Як правило, у таких дітей нестійка увага і пам’ять, низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність.

Психічний стан цих дітей нестійкий, у зв’язку з чим їх працездатність різко змінюється. У період психосоматичного благополуччя такі діти можуть досягати досить високих результатів у навчанні.

Діти з функціональними відхиленнями у стані ЦНС емоційно реактивні, легко дають невротичні реакції і навіть розлади у відповідь на погану оцінку, зауваження, недоброзичливе ставлення з боку вчителя, однолітків. Їх поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією чи, навпаки, підвищеною сором’язливістю, лякливістю. Все це свідчить про особливий стан ЦНС дітей, що страждають мовними розладами.