3. Особливості пізнавальної діяльності дітей із порушеннями мовлення

В системі освіти встановлено типове положення про дошкільні заклади і групи дітей з вадами мовлення. Визначені три профілі соціальних груп:

1. Група для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком.

2. Група для дітей з загальним недорозвитком мовлення.

3. Група для дітей із заїканням.

Крім цього існують спеціальні логопедичні групи у дитячих садках загального типу. При загальноосвітніх школах існують логопедичні пункти, де логопед надає допомогу дітям, що мають вади мовлення та труднощі у навчанні. До завдань логопедичного пункту в загальноосвітній школі належать:

• виправлення порушень усного і писемного мовлення школярів;

• пропаганда корекційно-логопедичних знань серед педагогів та дітей;

• своєчасне виявлення вад мовлення і попередження можливих вторинних дефектів, викликаних вже наявними мовленнєвими розладами.

В ході логопедичних занять у дитини формуються повноцінні знання, уміння та навички мовлення. На корекційних заняттях проводиться робота, спрямована на стимулювання пізнавальної активності дітей, на оволодіння прийомами розумової роботи, необхідними для оволодіння граматикою. Дуже важливим є розвиток мовленнєвої активності дітей.

На логопедичний пункт діти скеровуються лікарями після диспансеризації, педагогами, батьками. Важливе значення для подолання наявних у дітей вад має їх своєчасне виявлення і правильна діагностика, а також контакт логопеда з вчителем класу, в якому навчається дитина, та його батьками. Таким комплексним підходом забезпечується успішність корекційно-виховного впливу. Батьки можуть бути присутніми на заняттях логопеда з дитиною. Крім того, для батьків проводяться спеціальні бесіди, в яких розкривається дефект мовлення, присутній у дитини, а також шляхи його подолання.

Корекційна робота з учнями в логопедичному пункті проводиться протягом усього навчального року в індивідуальній та груповій формі. На логопедичних заняттях уточнюється правильна вимова звуків, розвивається фонематичне сприймання, проводиться робота над словником і граматичною будовою, над зв’язним мовленням, читанням, письмом.

Логопедична робота пронизана психотерапевтичною спрямованістю, проводиться з врахуванням особливостей особистості дитини, зумовлених мовленнєвою вадою і ситуацією стійкої неуспішності.

Оскільки мова є складною психічною функцією, то відхилення в її розвитку є ознаками серйозних змін стану ЦНС. Це означає, що страждає не лише мова, але і всі вищі психічні функції в цілому. Діти з мовленнєвою патологією, як правило, мають труднощі у навчанні. Разом з цим більшість дітей з мовними вадами навчаються у загальноосвітній школі. Оскільки виражені ознаки мовних вад у шкільному віці вже можуть бути відсутніми, то часто труднощі у навчанні таких дітей вчителі пов’язують з недоліками виховання, низьким контролем з боку учнів тощо. Однак ці діти потребують особливої уваги з боку педагогів.

Дитині з аномальним розвитком мовлення необхідний більш сприятливий (полегшений) режим навчання. Такий режим характеризується не пониженням рівня вимог до засвоєння програмного матеріалу, а організацією режиму навчання. Перш за все дитина потребує особливої психологічної підтримки з боку вчителя. Це виражається в підбадьоренні, м’якому тоні зауважень, схвалення успіхів тощо. Завдання, які ставляться перед класом в ході навчального процесу, для таких дітей повинні деталізуватися, інструкції – мати покроковий характер, щоб учням було легше зрозуміти і виконати завдання.

Якщо у дитини спостерігаються стійкі помилки на письмі та читанні, не слід змушувати її багаторазово повторювати багаторазово повторювати одні і ті ж завдання. У цьому випадку дитина потребує спеціалізованої логопедичної допомоги з використанням корекційних методів навчання письма і читання.

При спілкуванні з учнями, що мають труднощі у навчанні, педагог повинен звертати увагу на якість свого мовлення. Воно повинне бути нешвидким, розміреним, складатися з коротких і зрозумілих речень, емоційно виразним. А головне, загальний фон поведінки учителя і звертання до дітей повинен бути доброзичливим, викликати у дитини бажання співпрацювати.

За наявності у класі дітей, що заїкаються, рекомендується не замінювати усні відповіді цих дітей письмовими; усні опитування слід проводити на місці, не викликаючи до дошки, а також не починаючи опитування з цих дітей. У випадку, якщо у дитини різко виражений страх мовлення, рекомендується опитувати його після уроку. При цьому м’яке доброзичливе ставлення вчителя до дитини буде сприяти покращенню якості його мовлення.

У тих випадках, коли порушення мовлення має більш виражений характер і не може бути подоланим в умовах загальноосвітньої школи, навчання проводиться в спеціальних школах для дітей з вадами мовлення. Звичайно у таких школах функціонують два відділення: для дітей з важкими вадами мовлення (загальний недорозвиток мовлення) і для дітей з важким ступенем заїкання. В цих школах навчання проводиться в більш розтягнуті терміни, за спеціальними програмами з вираженою корекційною спрямованістю, з використанням специфічних прийомів, методів та прийомів корекційно-розвиваючого впливу.

Надання логопедичної допомоги здійснюється в системі охорони здоров’я. При поліклініках та психоневрологічних диспансерах (дитячих та дорослих) є логопедичні кабінети, де здійснюється логопедична допомога особам різного віку, що мають мовленнєві розлади. В системі соціального захисту створюються спеціалізовані будинки дитини, основним завданням яких є своєчасна діагностика та виправлення мовлення дітей.

Незалежно від типу закладу логопедична допомога, яку отримують діти з вадами мовлення, здійснюється лише в умовах комплексного медико-психолого-педагогічного впливу. Вона передбачає включення у процес реабілітаційної роботи цілого ряду спеціалістів (логопеда, лікаря, психолога) відповідно до потреб дитини з мовною патологією.

Враховуючи те, що кількість дітей з вадами мовлення і проблемами у навчанні з кожним роком зростає, знання педагогом основ логопедії та інших розділів спеціальної педагогіки допоможе йому знайти адекватні форми навчанні і виховання таких дітей.