Тема 11. Діти з синдромом аутизму й аутистичних рис особистості

Під аутизмом розуміють відрив від реальності, відхід у себе, відсутність або парадоксальність реакцій на зовнішній вплив, пасивність і надранимість у контактах із середовищем (К. Лебединська, В. Каган, О. Нікольська, С. Мо-розов, О. Безпалько, Т. Губарева).

Аутизм – це глибоке порушення розвитку невизначеної природи. За свідченням вітчизняних і зарубіжних науковців частота аутизму має явну тенденцію до зростання й не залежить від національного, расового, географічного, економічного й багатьох інших чинників, тим самим підкреслює не локальний, а загальнолюдський характер цього важкого психічного розладу. Аутизм зустрічається частіше, ніж ізольовані глухота й сліпота, разом узяті, однак статистичні дані про його поширення неоднозначні. Найчастіше в останні роки у вітчизняній і зарубіжній літературі називають цифру в 15-20 випадках на 10 тис. немовлят, причому в хлопчиків аутизм зустрічається 4-4,5 рази частіше, ніж у дівчат.

Причини аутизму недостатньо зрозумілі. Проте загальновизнаною причиною етіології раннього дитячого аутизму (РДА) в біологічних дослідженнях є генетичний фактор (принаймні більша частина РАД спадково обумовлена). Найбільш імовірним уважається так званий мультифакто-ріальний механізм (В. Ефроімсон): генний комплекс забезпечує передачу не самої патології, а схильності до її розвитку й реалізується лише при наявності неспецифічного провокуючого фактора, що може бути екзогенним (зовнішнім – травма, інфекція, інтоксикація, психотравма та ін.), так і ендогенним (вікова криза, конституціональні особливості тощо). Такий погляд краще за інших дозволяє пояснити значне клінічне різноманіття синдрому РДА, а також той факт, що популяція осіб з аутизмом кількісно зростає, але не самовідтворюється.

Існує дуже цікава в креативно-педагогічному плані теорія, хоча й досить суперечлива, яку можна умовно назвати теорією „патологічності генів”. Серед багатьох характеристик творчої особистості можна виділити „прагнення вийти за межі”, „порушити межі”, „оригінальність і нестандартність”. Будь-яка позитивна якість у своєму найвищому вияві переходить у негативну, а будь-яка негативна може перейти в позитивну (окремий випадок теорії Ч. Ломброзо про геніальність як про одну з форм божевілля). У цьому плані здатність дитини-аутиста бачити й сприймати світ по-іншому (визначення аутизму як сенсорної дисфункції) є досить перспективною в умовах відповідного соціально-культурного статусу.

Виявляють такі характеристики аутизму:

1. Основними ознаками синдрому РДА є тріада симптомів: аутизм з аутистичними переживаннями; стереотипна, одноманітна поведінка з елементами одержимості; своєрідні порушення мовленнєвого розвитку (Л. Корнер).

2. Картина аутичних розладів особистості складна, різноманітна та незвичайна порівняно з іншими порушеннями психічного розвитку й виявляється найяскравіше у віці 3-5 років.

3. Серед найбільш характерних виявів аутизму в ранньому віці можна виділити такі: дитина не фіксує погляд, особливо на обличчі, деталях обличчя іншої людини, не виносить прямого зорового контакту „очі в очі”; перша усмішка хоч і з’являється вчасно, але не провокується афектними реакціями інших людей; до тих, хто оточує, ставиться індиферентно, у той же час іноді легко йде на руки до всіх; своїх близьких пізнає, але достатньо насиченої й тривалої емоційної реакції не виявляє; незвичайно ставиться до ласки (іноді терпить її або не приймає, але навіть якщо переважають приємні відчуття та переживання, то дитина швидко пересичується; або взагалі не переносить моменти комфорту, або байдужа до них; парадоксально відчуває потреби в контакті з іншими, навіть близькими людьми (в одних випадках дитина не відчуває такої потреби або швидко пересичується, прагне уникати контактів, в інших – ставлення байдуже).

4. До симптомів дитячого аутизму, що найбільш діагностується, відносять (П. Булахова, З. Зінченко, В. Кузнєцова): проблеми із спілкуванням (висловленням і розумінням мови), нездатність вступати в контакти з іншими; затримка мовленнєвого розвитку; некомунікативне мовлення; відкладена ехолалія; нездатність до самоототодження, що виявляється в повторенні особових займенників; труднощі у розумінні зв’язку між людьми, речами та подіями; незвичайні ігри з іграшками та іншими об’єктами; хворобливе сприйняття змін у знайомому оточенні, звичайних послідов-ностях дій; повторення однакових рухів або дій; хороша механічна пам’ять; нормальна (без помітних ознак хвороби) зовнішність; схильність до страхів, які можуть бути дифузними, неконкретними, на рівні загальної тривоги й неспокою та диференційованими, коли дитина боїться певних предметів та явищ, причому перелік об’єктів страху справді нескінченний; схильність внутрішнього світу дитини до аутистичних фантазій, до основних рис яких відносять відірваність від реальності, слабкий, неповний і спотворений зв’язок з тим, що оточує, і які як би заміщають реальні переживання й враження дитини, її надпристрасті й надцінні інтереси, які є результатом усвідомлення дитиною своєї неспроможності.

Отже, діти-аутисти являють собою складний контингент дітей з обмеженими можливостями. Вони вимагають особливої соціально-педагогічної підтримки, що детермінуються сучасними науковими уявленнями про аутизм як про глибоке порушення розвитку надзвичайної природи. Можливості соціалізації особистості дитини з аутизмом визначаються багатьма чинниками, основними серед яких є: вага, глибина аутичних розладів; рання діагностика; можливо більш ранній початок спеціалізованої корекції, її комплексний медико-психолого-педагогічний характер; єдність зусиль фахівців і родини.