Соціальні права та свободи людини і громадянина

П л а н

1. Трудові права як різновид соціальних

2. Право громадян на соціальний захист

3. Право на житло

4. Право на достатній життєвий рівень

5. Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування

6. Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля

1. Право на працю включає в себе: можливість заробляти собі на життя; можливість вільно обирати працю або вільно погоджуватися; рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; участі у програмах професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Право вільного вибору праці означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої та продуктивної праці. При цьому вільно обирається рід занять та вид діяльності. Також особа може працювати за наймом за трудовим договором (контрактом), самостійно забезпечити себе роботою як підприємець (фермер, член кооперативу) або займатися індивідуальною трудовою діяльністю. Незайнятість особи не може розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якої відповідальності.

Також роботодавець зобов’язаний створити умови праці, які б давали змогу жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі; забезпечувати можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками; здійснювати рівну оплату праці за однакової кваліфікації за однакових умов праці; вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці; вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.

Роботодавцям забороняється в оголошеннях про вакансії пропонувати роботу за гендерним принципом за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися лише особами певної статі; висувати різні вимоги, даючи перевагу одній статі, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

Роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників.

Заборона примусової праці передбачена у ст..8 МПГПП і знайшла своє відображення у КУ. Примусова чи обов’язкова праця означає всяку роботу чи службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою якого-небудь покарання, роботу, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Не вважається приму3сововою працею військова або альтернативна (невійськова) служба; праця в умовах надзвичайних обставин (стихійного лиха, аварії, нещасного випадку); робота, яка виконується за вироком суду, що вступив в законну силу.

Основні положення щодо реалізації права громадян на належні, безпечні і здорові умови праці в процесі трудової діяльності визначаються Кзпп та ЗУ „Про охорону праці”, який регулює відносини між власником підприємства, установи чи організації (або його уповноваженою особою) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Право на заробітну працю не нижче встановленого законом рівня має забезпечуватися ЗУ „Про оплату праці”, зокрема розміром мінімальної заробітної плати, яка є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання, обмеженням розміру відрахувань із заробітної плати та ін. Цим законом також регулюються строки і періодичність виплати заробітної плати, відповідальність за несвоєчасну виплату.

Положення Ку щодо праці жінок та неповнолітніх, відображені у відповідних ст.КЗпП, якими забороняється застосовувати працю жінок, осіб, молодших 18 років, на важках роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт для жінок (санітарне або побутове обслуговування, нефізичні роботи). Забороняється залучати цих осіб до підіймання і переміщення речей, вага яких перевищує встановлені для них граничні норми. Переліки цих робіт затверджуються Міністерством охорони здоров’я за погодженням з Державним комітетом по нагляду за охороною праці.

Чинним законодавством передбачається також судовий захист громадян від незаконного звільнення. Спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах.

Для захисту економічних та соціальних інтересів працівники мають право на страйк – тимчасове добровільне колективне припинення трудової діяльності у вигляді невиходу на роботу або невиконання трудових обов’язків з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк є крайнім засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Порядок розгляду колективних трудових спорів та реалізації працівниками права на страйк урегульований ЗУ „Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)”. Це право належить лише тим, хто працює і може бути використане ними для захисту інтересів, що порушуються, у тому числі, державою.

Страйк застосовується як крайній засіб, коли всі інші можливості вичерпано вирішення колективного трудового спору в зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ним) органу задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого органу.

Страйк не допускається, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям чи епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Також забороняється проведення страйку працівників (крім тех. Та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду ЗСУ, органів державної влади, безпеки і правопорядку.

Орган (особа), що очолює страйк, зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо забезпечення під час страйку життєздатності підприємства, збереження майна, додержання законності та правопорядку, недопущення загрози життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу.

Визнаються незаконними і не допускаються страйки з мотивів, пов’язаних з висуненням вимог: про насильницькі повалення і зміну конституційного ладу, зміну державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також вимог, що порушують права людини; страйки, оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, їх об’єднаннями вимог ЗУ; страйки, оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених зазначеним законом.

Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушення до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.

Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Таке рішення зобов’язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або скасування оголошеного страйку, а працівників – розпочати роботу не пізніше наступного дня після вручення копії рішення органові (особі), що очолює страйк.

Відповідно до ст..45 КУ кожен працюючий має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Нормальна тривалість робочого часу працівників відповідно до ст..50 не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці затверджується в порядку, встановленому законодавством. Скорочена тривалість робочого часу встановлена також для неповнолітніх. чинним законодавством передбачена також скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів, авіадиспетчерів). При роботі у нічний час встановлена тривалість зміни (роботи) скорочується на 1 годину.

Право на відпочинок забезпечується також встановленням тривалості перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні, наданням перерви для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин, щотижневих днів відпочинку. За п’ятиденного робочого тижня працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, за шестиденного – один день. Робота також не провадиться у святкові та неробочі дні, встановлені ст..73.

Всім працівникам відповідно до ст..74-84 та ЗУ „Про відпустки” надаються відпустки. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, прямо передбачених законом.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних дні. Деякі категорії працівників мають щорічну основну відпустку продовженої тривалості.

Чинне законодавство передбачає також щорічні додаткові відпустки, які надаються працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; працівникам, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я; працівникам з ненормованим робочим днем та в інших випадках, передбачених законодавством. Умови та порядок надання таких відпусток регулюються КЗпП та ЗУ „Про відпустки”.

2. Право громадян на соціальний захист включає: право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних та приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Види соціального захисту: матеріальне забезпечення; соціальне обслуговування; встановлення особливих правових режимів щодо реалізації соціальних прав громадян. Конкретними формами соціального забезпечення є: пенсійне забезпечення, забезпечення допомога ми, забезпечення догляду та надання пільг. Серед випадків, з якими закони пов’язують виникнення права на той чи інший вид соціального захисту, ст..46 КУ встановлює такі юридичні факти: повна, часткова або тимчасова втрата працездатності; втрата годувальника; безробіття з незалежних від особи обставин; старість та інші, народження дитини, смерть громадянина, факт роботи на певних посадах чи за певних умов, утримання трьох і більше дітей; наявність неповної сім’ї, статус особи.

Під умовами надання певного виду соціального захисту маються на увазі юридичні факти, які визначають якісні характеристики того чи іншого виду, тобто впливають на його розмір. Наприклад, для пенсійного забезпечення: тривалість суспільно-корисної діяльності, група інвалідності, заробіток заявника чи годувальника, сімейний стан, наявність утриманців, норматив розрахунку. Для забезпечення певного догляду: статус особи, яка забезпечує догляд.

Правовою основою функціонування державної системи соціального страхування є Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та ЗУ „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та проф.захворювання, які спричинили втрату працездатності”,

1. Право на достаточный жизненный уровень. Социальная защита населения

2. Пенсионное обеспечение в Украине

3. Социальная защита отдельных категорий граждан: а) безработные; б) чернобыльцы; в) ветераны войны, труда; г) семьи с детьми.

4. Право на здравоохранение

5. Конституционное право на жилье

4. Ст.48 КУ впервые в отечественной истории закрепляет право на достаточный жизненный уровень для себя и своей семьи. Это понятие включает в себя питание, одежду и жилище. В международно-правовых документах в это понятие включается также медицинское наблюдение и необходимое социальное обеспечение. Развитие это право получает в статьях КУ, в которых говорится о социальном обеспечении, охране здоровья и т.д.

КУ в ст.46 провозглашает право граждан на социальную защиту, включающее право на обеспечение их в случае полной, частичной или временной потери трудоспособности, потери кормильца, безработицы, старости и т.д.

Социальная защита – это забота государства о материальном обеспечении нетрудоспособных или тех граждан, которые в силу определенных обстоятельств требуют специальной дополнительной помощи государства.

Основной частью социальной защиты является социальное обеспечение – система государственных и общественных мер по материальному обеспечению граждан в случае старости, инвалидности, болезни, утраты кормильца и т.д.

Формы социального обеспечения:

1. обязательное государственное пенсионное страхование;

2. обязательное государственное социальное страхование работников независимо от формы собственности предприятия;

3. социальное обеспечение за счет Государственного бюджета, финансов социальных фондов юридических лиц, объединений граждан, собственных накоплений граждан в негосударственных пенсионных фондах и т.д.;

4. адресная социальная помощь малообеспеченным семьям, многодетным семьям, нетрудоспособным гражданам за счет бюджета;

5. содержание нетрудоспособных лиц в государственных, коммунальных и иных учреждениях социального назначения.

6. Пособие в случае полной или частичной, постоянной или временной потери трудоспособности;

7. Пособие женщинам в связи с беременностью и родами;

8. Пособие семьям, имеющим несовершеннолетних детей;

9. Обеспечение инвалидов средствами передвижения, протезно-ортопедическими средствами, профессиональное обучение инвалидов;

10. Пособие в связи с безработицей;

11. Бесплатная медицинская и врачебная помощь некоторым категориям населения.

Кроме организационно-правовых, существуют еще определенные виды, т.е. социальные выплаты, льготы, услуги, предоставленные нетрудоспособным гражданам (бесплатно или с частичной оплатой).

Социальные выплаты осуществляются в виде пенсии (материальная помощь), в натуральном виде (продукты, мед.помощь), предоставление социальных услуг и льгот бытового характера (оплата жилищно-коммунальных услуг, проезд на транспорте, мед.обслуживание и т.д.).

Основными видами социальной защиты являются пенсии и помощь, которые следует различать: пенсия носит постоянный (регулярный) характер, помощь – разовый или периодический, ограниченный во времени.

Социальное страхование – одна из форм социального обеспечения, особенность которого состоит в том, что оно осуществляется за счет средств специальных страховых фондов, формирующихся путем обязательных платежей предприятий, учреждений и организаций, обязательных отчислений из зарплаты работников и дотаций из государственного бюджета. Многочисленные средства аккумулируют Фонд социального страхования и Пенсионный фонд. Каждое предприятие, выплачивая зарплату, определенный процент отчисляет в Фонд соц.страхования. в пенсионный фонд направляются взносы каждого работника (1% начисленной зарплаты). С этих средств выплачиваются деньги по больничным, пособие инвалидам и т.д.

5. Ст.46 устанавливает право каждого на пенсию не ниже прожиточного минимума. Порядок назначения и выплаты пенсий определяет ЗУ «О пенсионном обеспечении» от 5 ноября 1991 г. (с изменениями и дополнениями). Все пенсии делятся на 2 основные группы: трудовые и социальные. Они в свою очередь делятся на несколько видов.

Трудовые пенсии:

А) по возрасту: право на получение имеют мужчины по достижении 60 лет при стаже не менее 25 лет и женщины 55 лет, имеющие стаж не менее 20 лет. В некоторых случаях устанавливаются льготные условия выхода на пенсию;

Б) за выслугу лет: при наличии особых нагрузок (авиадиспетчеры, учителя, артисты, спортсмены, врачи) лица выходят на пенсию при определенном трудовом стаже без учета возраста

В) по инвалидности: в случае полной или частичной утраты здоровья, независимо от того, когда настала инвалидность. Это ежемесячные денежные выплаты из Пенсионного фонда, назначенные в случаях установления медицинским органом группы инвалидности лица с полной или частичной утратой трудоспособности. Эти пенсии устанавливаются на длительное время или бессрочно, выплачиваются ежемесячно в денежной форме. Условие назначения – установление инвалидности, т.е. стойкое расстройство функций организма, обусловленное заболеваниями, последствиями травм или врожденными дефектами, приводит к ограничению жизнедеятельности, необходимости социальной помощи и защиты. Назначается путем экспертного обследования в органах медико-социальной экспертизы.

Пенсии по инвалидности бывают 2 видов: 1) вследствие трудового увечья или профессионального заболевания; 2) вследствие общего заболевания. В первом случае пенсия назначается независимо от стажа работы. Во втором – зависит от стажа, но он не такой большой и носит условный характер (исключения – лица до 20 лет, ставшие инвалидами на работе).

В) в случае утраты кормильца – ежемесячные выплаты из Пенсионного фонда, назначаемые в связи с утратой кормильца нетрудоспособным членам семьи, которые пребывали на содержании умершего. Пенсия носит производный характер – в зависимости от права на пенсию умершего. Условия для назначения: утрата кормильца и нетрудоспособность членов семьи.

Социальные пенсии получают определенные нетрудоспособные граждане в случае отсутствия у них права на трудовую пенсию (инвалиды, дети, утратившие кормильца, достижение пенсионного возраста и т.д.)

Дополнительные пенсии – пенсии лицам, подписавшим договора добровольного страхования. На это идут отчисления в Государственный пенсионный фонд (от 1 до 5% дохода). Кроме того, предприятие само обязано отчислять в органы социальной помощи и страхования.

В настоящее время создается новая система пенсионного обеспечения, в т.ч. негосударственные пенсионные фонды, кассы, пенсионные счета в банках и т.д.

6. Предусмотрено несколько видов пособий, установленных различными законодательными актами. Одно из них – пособие по безработице (ЗУ «О занятости населения). Пособие предоставляется лицам, которые потеряли работу не по своей вине: сокращение штатов, изменение в организации производства и т.д. В этом случае необходимо зарегистрироваться в службе занятости. Если на данный момент отсутствуют вакансии, безработный имеет право на получение пособия в связи с безработицей.

А) Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

3. Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт "г" пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів. 1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Б) Чернобыльская катастрофа повлияла на людей и окружающую среду. Люди со многих территорий подлежат выселению (безусловному, добровольному) и усиленному контролю (О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы от 28 февраля 1991 г.).

Лицами, пострадавшими от Чернобыльской катастрофы считаются: 1) участники ликвидации аварии на ЧАЭС, т.е. принимавшие непосредственное участие в ликвидации последствий; 2) пострадавшие от Чернобыльской катастрофы, в т.ч. дети, испытавшие влияние радиоактивного обучения вследствие катастрофы.

Государство обязано возместить ущерб, причиненный гражданам: а) за нарушение здоровья или утрату трудоспособности; б) за утрату кормильца (если смерть связана с катастрофой); в) за материальные утраты.

Для обеспечения систематического медицинского осмотра этих лиц создан единый перечень лиц и ведется Государственный реестр. В нем предусмотрен перечень льгот: бесплатное приобретение определенных лекарств, медицинское обслуживание, предоставление или оплата жилплощади, обеспечение автомобилем (в случае необходимости), право оставления на работе, поступление в ВУЗ и ПТУ вне конкурса

Детям и их родителям обеспечиваются такие компенсации: полное обеспечение детей (до 7 лет), бесплатный проезд на всех видах транспорта (кроме такси) д.ребенка и сопровождающего; предоставление дополнительной жилплощади (комнаты для ребенка-инвалида).

В случае отселения имущество компенсируется. Для лиц, ликвидировавших аварию на ЧАЭС, тарифные ставки повышаются от 20 до 100%. Военнослужащим, несущим службу на этих территориях, проводится повышение оплаты труда в виде надбавок. Работникам, командированным на место ЧАЭС выплачивается вместо суточных 75% средней зарплаты по основному месту работы. Лица, работающие с сырьем и остатками с места катастрофы выплачивается повышенный на 25% оклад (если предприятие вне зоны радиации и уровень излучения около 50 Млр/час).

Лицам, работавшим на территории радиоактивного загрязнения, предоставляется отпуск большей продолжительности. Выплачивается ежегодная помощь на оздоровление.

В) Основные положения статуса ветеранов войны, перечень льгот и гарантий определен ЗУ «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» от 22 октября 1993 г.

Ветеранами войны считаются: участники боевых действий; инвалиды войны; участники войны.

Участники боевых действий – лица, принимавшие участие в исполнении боевых заданий по защите Родины в составе военных подразделений и иных формированиях, как в военное, так и в мирное время.

Инвалиды войны – лица, инвалидность которых наступила вследствие ранения, контузии или увечья, полученных во время защиты Родины, выполнения иных обязанностей военной службы, заболеваний, связанных с пребыванием на фронте и т.д.

Участники войны – военнослужащие, которые в период войны проходили службу в ВС, трудовики тыла, а также иные лица, предусмотренные законом. Для них установлена система льгот, составляющая совокупность социальных гарантий со стороны государства: бесплатное получение лекарств, снижение оплаты за жилищно-коммунальные услуги, бесплатный проезд в пассажирском транспорте (кроме такси), возможность ежегодного курортно-санитарного лечения, медицинского осмотра, обследования, внеочередное получение квартиры, получение займа на индивидуальное жилищное строительство и т.д.

Финансирование производится из фондов государственного и местных бюджетов. Предприятия, на которых работали ветераны, предоставляют помощь в организации и финансировании ритуальных услуг для похорон ветерана. Могилы ветеранов являются неприкосновенными и охраняются законом. Неуважение к государственным наградам, памятникам, братским могилам, могилам ветеранов войны карается законом.

Основы государственной политики относительно ветеранов труда и других граждан пожилого возраста, формирование в обществе гуманного, уважительного отношения к ним – задача ЗУ «Об основных мерах социальной защиты ветеранов труда и иных граждан преклонного возраста в Украине» от 15 декабря 1995 г.

Государство гарантирует равные возможности для этих людей, в т.ч. надлежащий уровень жизни, удовлетворение различных жизненных потребностей и т.д.

Ветеранами труда признаются граждане, которые старательно трудились в народном хозяйстве, государственных учреждениях, организациях, имеют трудовой стаж и вышли на пенсию. Им предоставляются льготы: бесплатное зубопротезирование, медицинское обследование, первоочередное обслуживание в медицинских учреждениях, бесплатный проезд во всех видах городского транспорта (кроме такси).

Лицами, имеющие особые трудовые заслуги перед Родиной, считаются Героями Социалистического труда и полные кавалеры ордена Трудовой Славы. Льготы: 200% надбавка к пенсии, отмена всех платежей в бюджет, бесплатное медицинское обслуживание, обеспечение путевкой на отдых (1 раз в год), бесплатный капитальный ремонт домов (квартир), проезд 1 раз в год междугородным транспортом (кроме такси), пользование городским транспортом, ритуальные услуги.

Граждане пожилого возраста – мужчины в возрасте 60 лет и женщины в возрасте 55 лет и старше, а также лица, которым до достижения общего пенсионного возраста осталось не больше 1,5 лет. Они имеют право на труд наравне с остальными гражданами, для них установлена общая продолжительность рабочего времени.

Г) СТ.51 КУ устанавливает положение об охране государством семьи, детства, материнства и отцовства. В ст.52 устанавливается запрет насилия над ребенком и его эксплуатации.

ЗУ «О государственной помощи семьям с детьми» от 21 ноября 1992 г. (с изменениями и дополнениями) устанавливает гарантированный уровень материальной поддержки семей с детьми при помощи выплаты государственной помощи с учетом состава семьи, ее прибыли, возраста, состояния здоровья детей и т.д.

Семьи имеют право на государственную помощь в случае беременности и родов матери, за рождение ребенка, по уходу за ребенком до достижения 3-хлетнего возраста, за больным ребенком и за ребенком-инвалидом и т.д.

Помощь семьям с детьми не подлежит налогообложению.

Виды государственной помощи:

1. по беременности и родам: выплачивается женщинам за 72 дня до родов и 56 дней после родов и составляет для работающий 100% заработка, для безработных более 10 мес. – 1 минимальную зарплату. Помощь оплачивается по месту работы или органами социального обе6спечения по месту проживания на основании больничного листа;

2. одноразовая помощь за рождение ребенка;

3. помощь по присмотру за ребенком до достижения трехлетнего возраста – ежемесячно одному из родителей и составляет 1 мин.зарплату;

4. помощь матерям, занятым присмотром трех и более детей возрастом до 16 лет (если совокупный доход на каждого члена семьи не превышает 3 минимальных зарплат и составляет 1-2 зарплаты в зависимости от количества детей;

5. помощь по присмотру за ребенком-инвалидом – раз в месяц одному из неработающих трудоспособных родителей;

6. помощь в связи с временной нетрудоспособностью в связи с присмотром за больным ребенком возрастом до 14 лет – работающему лицу на срок не более 14 дней и в размере 60-100% в зависимости от трудового стажа;

7. помощь на детей возрастом до 16 лет – в случае маленького дохода семьи

8. помощь на детей одиноким матерям и вдовам с детьми –1 минимальная зарплата или 50% (до 16-летия ребенка);

9. помощь на детей, пребывающий под опекой или попечительством – 200; минимальной зарплаты на каждого ребенка.

Устанавливается ответственность за достоверность данных и документов, выданных для назначения пенсии. Получатели обязаны уведомлять о всех обстоятельствах, влияющих на выплату помощи.

В Украине принят закон «Об охране детства» от 26 апреля 2001 г., устанавливающий особые права ребенка и их защиту.

Основным документом по правам ребенка является Конвенция о правах ребенка, принятая на 44 сессии Генеральной Ассамблеи ООН 20 ноября 1989 г. (ратифицирована Украиной и вступила в силу 27 сентября 1991 г.). Ребенком признается каждое человеческое существо, не достигшее 18 лет, если по закону, применяемому к данному лицу, оно не достигает совершеннолетия раньше.

Проблеме защиты прав женщин посвящена Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин, принятая Генеральной Ассамблеей ООН 18 декабря 1979 г. (вступила в силу в Украине 3 сентября 1981 г.).

Кроме того, правом на особую социальную защиту пользуются инвалиды (ЗУ «Об основах социальной защищенности инвалидов» от 21 марта 1991 г., «О государственной социальной помощи инвалидам с детства и детям-инвалидам» от 16 октября 2000 г.), малообеспеченные семьи (ЗУ «О государственной социальной помощи малообеспеченным семьям» от 1 июня 2000 г.) и ветераны военной службы и органов внутренних дел (ЗУ «о статусе ветеранов военной службы и ветеранов ОВД и их социальной защите» от 24 марта 1998 г.)

7. КУ в ст.49 гарантирует каждому право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование. Предусмотрен ряд гарантий этого права: обеспечение государственного финансирования социально-экономических, медико-санитарных и оздоровительно-профилактических программ, благодаря которым в государственных и коммунальных медицинских учреждениях медицинская помощь предоставляется бесплатно. Также провозглашена недопустимость сокращения существующей сети государственных и коммунальных медицинских учреждений. Со стороны государства оказывается содействие развитию лечебных учреждений всех форм собственности.

КУ определяет также заботу о развитии физической культуры и спорта и обеспечении санитарно-эпидемического благополучия.

Основным документом, регулирующим право на здравоохранение являются Основы законодательства Украины об охране здоровья от 19 ноября 1992 г.

7. КУ провозглашает право каждого на жилище, что гарантируется созданием условий для обеспечения граждан жилищем, прежде всего путем строительства жилья собственными силами, приобретения его в собственность или на условиях аренды. Важной гарантией этого права является невозможность принудительного лишения жилища иначе как на основании закона по решению суда. Право граждан на жилье получило свое продолжение в Жилищном Кодексе Украины.

Тема 10

КУЛЬТУРНЫЕ ПРАВА И СВОБОДЫ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА

П Л А Н

1. Право на образование и его гарантии

2. Законодательство об образовании и система образования

3. Права и обязанности учащихся

4. Государственное управление и самоуправление в учебных заведениях

5. Другие культурные права и свободы человека и гражданина

1. КУ в ст.53 провозгласила право каждого на образование, которое не зависит от внешних обстоятельств. Основные гарантии этого права закреплены в ЗУ «Об образовании».

КУ провозглашена доступность образования и бесплатность его получения в государственных и коммунальных учебных заведениях (коммунальные – принадлежат органам самоуправления). Закреплен открытый характер образования, доступ к различным формам получения образования. Гарантией образования является также создание разветвленной сети учебных заведений. Каждый имеет право, учитывая свои желания и способности, выбрать направление своего обучения. Государство создает условия для выбора профиля обучения и воспитания. Предусмотрены разные формы обучения (дневная, вечерняя, заочная, экстернат, педагогический патронаж).

Государство также устанавливает льготы для учащихся: проездные, дополнительные оплачиваемые отпуска, стипендия.

Есть дополнительные гарантии для представителей национальных меньшинств: право обучения на родном языке или изучение родного языка в государственных и коммунальных учебных заведениях или через национальные культурные центры.

Полное общее среднее образование в Украине обязательно.

2. Основным нормативным документом в области образования является ЗУ «Об образовании» от 23 марта 1996 г. (7 разделов, 66 статей). Цель образования – всестороннее развитие человека как личности и наивысшей ценности общества, образование – основа интеллектуального, культурного, духовного, социального, экономического развития общества и государства). Принципы образования: доступность, гуманизм, демократизм, приоритет общечеловеческих ценностей; научность системы, независимость от политических партий, общественных и религиозных организаций; преемственность и единство образования. Создаются специальные государственные стандарты образования, учебные планы и программы, определяющие объем и содержание образования. Государство проверяет уровень работы учебных заведений, проводит их аттестацию и выдает лицензии на право ведения образовательной деятельности. ни одно учебное заведение ни может работать без лицензии.

Закон предусматривает, что в каждом среднем или высшем учебном заведении должен быть принят Устав (основы жизнедеятельности этого заведения).

В Украине действуют следующие законы: об общем среднем образовании (от 13 мая 1999 г.), о внешкольном образовании (22 июня 2000 г.), о профессионально-техническом образовании (10 февраля 1998 г.), о высшем образовании (17 января 2002 г.) и т.д.

Систему образования составляют следующие уровни:

1. дошкольное образование

2. школьное образование, разделенное на три этапа образовательных уровня): а) 1-3 (4) классы – начальная школа (1 ступени); 5-9 классы – основная школа (второй ступени); 10-11(12) классы – старшая школа (третья ступень)

3. профессионально-техническое образование – ПТУ; высшие учебные заведения 1-2 уровней аккредитации (техникум, колледж, педагогическое или медицинское училище);

4. высшее учебное заведение 3-4 уровня аккредитации.

5. Последиплдомная подготовка, аспирантура, докторантура;

6. Самообразование.

В Украине является обязательным полное общее среднее образование, однако ученикам предоставлено право самостоятельного выбора учебного заведения и формы обучения. Дальнейшая учеба зависит от желания, способностей и уровня знаний, т.к. бесплатное обучение в государственных ВУЗах осуществляется на основе конкурса по результатам вступительных экзаменов.

3. ЗУ «Об образовании определены права и обязанности участников учебного процесса. Участники учебного процесса: воспитанники, ученики, студенты, курсанты, служатели, стажеры, клинические одинаторы, аспиранты, докторанты. Каждый имеет право получить образование путем выбора разных форм обучения, учебных заведений. ЗУ предусматривает право учеников и студентов участвовать в объединениях граждан, после 14 лет по согласованию родителями – работать.

Закон защищает права учеников и студентов, гарантируя защиту от любых форм насилия, посягательств на честь и достоинство со стороны сотрудников учебного заведения.

Права: на выбор профиля, формы обучения, индивидуальных программ, внеклассных занятий; пользование учебно-производственной, научной, спортивно-культурной, бытовой, оздоровительной базой учреждения.

Обязанности: систематическое и глубокое овладение знаниями, практическими умениями, профессиональным мастерством, повышение общекультурного уровня; соблюдение правил внутреннего распорядка учебно-воспитательного учреждения; соблюдение законодательства, моральных, этических норм сожительства.

Права педагогов: свободный выбор форм, методов, способов обучения; защита профессиональной чести и достоинства. Обязанности: обеспечивать условия для усвоения учебных программ; утверждать уважение к принципам общечеловеческой морали; соблюдать педагогическую этику, мораль, уважать достоинство ученика.

Каждый студент, обучаясь за государственный счет, обязан после окончания ВУЗа отработать определенное время там, где решат государственные органы (т.н. распределение).

4. Управление образованием осуществляется путем объединения государственного управления и общественного самоуправления. Государственное управление осуществляет Министерство образования и науки Украины (определяет государственные стандарты знаний, утверждает программы, учебники, контролирует работу учебных заведений, определяет условия приема в учебные заведения).

На местах – в областях, районах, городах – создаются отделы или управления местных государственных администраций или исполнительных органов местного самоуправления. Они обеспечивают деятельность школ, помогают в финансировании. Они контролируют деятельность школ, соответствие полученных учениками знаний государственным стандартам.

Законом предусмотрено создание системы общественного самоуправления в образовании – собрание или конференция коллектива данного заведения. Участвуют в решении вопросов организации процесса обучения и воспитания, распределении средств, организации сотрудничества. В районах, городах, областях АРК органами самоуправления являются конференции или съезды педагогических работников, также может проводиться Всеукраинский съезд работников образования.

Создаются также органы ученического самоуправления – ученические комитеты, советы старост, ученические собрания.

5. КУ также предусматривает свободу литературного, художественного, научного и технического творчества (ст.54), которой владеют все лица. Свобода творчества гарантируется защитой интеллектуальной собственности граждан, их авторских прав, моральных и материальных интересов. Государство способствует развитию науки, укреплению научных связей Украины с мировым сообществом.

Каждый гражданин имеет право на результаты своей интеллектуальной, творческой деятельности. культурное наследие охраняется законом (сохранение исторических памятников и других объектов, имеющих культурную ценность, возвращение культурных ценностей).