40. Префіксальний спосіб творення іменників і прикметників.

Префіксація – це коли префікс в процесі словотворення приєднується до готового слова і ніколи не переводить твірне слово в іншу частину мови.

Цей спосіб НЕ є продуктивний у сфері іменникового і прикметникового словотворення. Іменники утворюються з давніх (праслов’янських), нових співвідносних з прийменниками та іншомовних (запозичених) префіксів.

Утворюють іменники нові праслов’янські префікси:

па- із значенням «подібний» (пагорб, пакіл),

пра- із значенням «первісний» (прамова, праісторія), із значенням «далека спорідненість» (прадід, правнук, прародич),

су- значення зближення (сусід, сузір’я),

у- (-уз)- значення крайньої частини чогось (узлісся, узгір’я).

Нові східнослов’янські префікси прийменникового походження актуалізують в похідних іменниках значення, співвідносне із значенням відповідних прийменників (безкрай, відгомін, досвіт, закордон, присмак, Придніпров’я, переддень. Підзаголовок, співавтор, неправда). Запозичені префікси (антивірус, архієпископ, віце-президент, дисгармонія, екс-президент, екстраклас, контрудар, спер цемент, ультраструктура). Префіксальний словотвір укр. мови активізувався у зв’язку із застосування іншомовних префіксів (авіабаза, мікроавтобус, автозавод, неокласики, полівітаміни).

У префіксальному словотворенні прикметників використовуються переважно ті префікси, які вживалися для утворення іменників, що пояснюється генетичною єдністю іменників і прикметників: пра- (прадавній),

су- (сумирний, супротивний).

Спільними для іменникового і прикметникового словотворення виявилися також запозичені префікси: (аморальний, антиісторичний, архігеніальний, гіперзвуковий, ультрамодний, супермодний). До власне прикметникових належить префікс пре- із значенням максимально високого ступеня вияву ознаки (прегарний, превеликий, пребагатий). Також активізується словотворення прикметників за допомогою префіксоїдів (всенародний, загальновизнаний, маловідомий, напівлегальний, псевдонародний, пост позиційний).

41. Своєрідні особливості іменникового словотвору української мови.

Серед характерних відмінностей українського іменникового словотвору зустрічаємо своєрідні словотвірні типи, які не виходять за межі української мовної території: -ощ(і), -інь, -енк(о), еп(а), -омах(а) та ін.

Існують також словотвірні типи, які поширені і в інших слов’янських мовах, але в укр. мові функціонують продуктивніше: -иння, -чичини, -щина, -ално, -ильно, -ільник і т.д.

Характерною рисою майже всіх специфічних словотвірних типів є те, що вони являють собою периферійні словотвірні прийоми і переважна більшість є малопродуктивними або непродуктивними.

–ОЩ(І)-утворює множинні іменники віддієслівних та прикметникових основ (веселощі, тонкощі, труднощі, дурощі, пестощі, пахощі);

–ІЛЬНИК- утв. невелика кількість агентивних назв (городильник, палільник, полільниця);

-ІНЬ- приєднується до прикметникових основ для утворення абстрактних назв (височінь, глибінь).

–ИЛ(Ь)НО- приєднується до абстрактних іменників або дієслів і утвор.є назви держаків (батожилно, грабилно, сапилно, ціпилно, держално, пужално).

–В(О),-ТВ(О) – збірне значення, наслідок дії (питво, литво); -В(А) – утв окремі збірні назви (татарва, литва);

-ЕНК(О) – утв патронімічні, рідше патронімічні назви синів за родом професії батька (Гончаренко, Писаренко, Короленко, Попаденко, Вдовиченко);

-УК(ЮК,ЧУК) – утв патронімічні назви (Ковальчук, Бондарчук, Паламарчук, Писарчук, Кравчук, Пінчук→«Пінські болота»);

-АНЬ – певною мірою характерний для укр. мови (лобань, горбань, пузань);

-АЧ (ткач, слухач, утікач);

-УГА(ЮГА) – (злодюга, п’янюга, хапуга, волоцюга);

-УРА(УЛЯ) – (вовчуга, дівуля);

-ИННЯ, ОВИННЯ (бурячиння, гарбузиння);

-ЩИНА, ЧИЧИНА – територіальні назви (Львівщина, Донеччина);

-ЕЧА, НЕЧА (порожнеча, ворожнеча, голоднеча, малеча);

-КА (лікарка, вчителька);

- ЕП(А), ОМАХА – (дурепа, грудомаха, костомаха);

-ИННЯ, КИНЯ, ЕНЯ (грекиня, німкеня. Туркеня, бойкиня); *bj-е – збірні назви (ганчір’я, ломаччя, каміння).