9.Варіантність морфем в українській мові.

Ті морфи, які у складі словоформи можуть вільно заміняти один одного в тій самій позиції без зміни значення, називаються варіантами морфеми.

До варіантів морфем належать:

1.Дієслівні флексійні морфи в 3-й особі однини теперішнього часу –а/-ає: співа-співає.

2.Флексійні морфи прикметників жіночого роду в називному відмінку –а/-ая: чорнява-чорнявая.

3.Пестливі прикметникові суфіксальні морфи –есеньк-ий/-юсіньк-ий: тонесенький-тонюсінький.

4.Займенникові флексійні морфи –е/-еє, -а/-ая, -і/-ії: те-теє лихо.

Варіанти поділяються на повні і часткові. Повними варіантами називаються морфи, які вільно заміняють одні одних в оточенні будь яких морфів, тобто в будь-яких позиціях.

Частковими варіантами називаються морфи, які в одних позиціях взаємозамінюються, а в інших – не взаємозамінюються. Часткові варіанти в одних позиціях є аломорфами,а в інших – варіантами.

10.Основа слова і закінчення, поняття про нульове закінчення.

Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.

Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.

Ознаки похідності основи:

-емпліцитність етимона;

-здатність основи до подільності на морфеми;

-наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів.

Ознаки непохідності основи:

=імпліцитний характер етимона;

=відсутність в основі службових морфем.

У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.

Типи основ:

1)Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;

2)Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;

1)Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;

2)Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;

1.Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.

Закінчення — це змінна значуща частина слова, яка виражає його граматичні значення — рід, число, відмінок, особу, час тощо — і слугує для зв'язку слів у словосполученні та реченні.

Щоб виділити закінчення, необхідно змінити форму слова: рука — руками, сидіти, — сидять.

Закінчення відображає різноманітні граматичні значення слів: іменників, числівників, особових займенників (відмінок, число); у прикметників, дієприкметників, деяких займенників (рід, число, відмінок); у дієслів теперішнього і майбутнього часів (особа й число), у минулому часі (рід і число).

Якщо в якійсь формі слова немає вираженого звуками (і позначеного буквами) закінчення, вважається, що в цій формі закінчення нульове: меч — мечами.

У незмінюваних слів закінчення немає (Чіо-Чіо-Сан, сільпо, кімоно, апріорі, кунг-фу і т. д.).

Флексія – явище поліфункціональне. Воно виконує такі функції:

1.словотвірну;

2.граматичну;

3.формотворчу;

4.словозмінну;

5.релятивну.

За типом граматичних значень закінчення поділяються на чотири групи:

1)особові закінчення, що вживаються у дієвідмінюваних формах дієслів (чита-ю, чита-єш);

2)родові – вживаються в іменниках ( сел-о), у дієсловах минулого часу (читала-а), у прикметниках ( золот-ий);

3)відмінкові – вживаються в усіх відмінюваних словах;

4)числові – в усіх частинах мови, яким притаманна морфологічна категорія числа.

З погляду семантики закінчення української мови характеризується багатозначністю, синонімічністю, омонімічністю.

Нульове закінчення в деяких формах мають:

1.іменники чоловічого роду однини, основа яких закінчується на приголосний, у називному та знахідному відмінках: налаштувати екран, відремонтувати телефон.

2.іменники жіночого роду, що закінчуються на – а, у родовому відмінку множини: зарядка – зарядок, межа – меж, доріжка – доріжок, програма – програм.

3.іменники середнього роду, що закінчуються на –о, в родовому відмінку множини: вікно – вікон, село – сіл, місто - міст.

4.іменники жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний, в називному і знахідному відмінку однини: вивчити галузь, загартувати сталь, придбати сіль.

5.присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду: сестрин, братів, студентів, вчителів.

6.короткі прикметники чоловічого роду в називному відмінку: ясен місяць, черлен вишня, дрібен дощик.

7.дієслова в наказовому способі другої особи однини: стань, ляж, читай, шукай.

8.дієслова минулого часу чоловічого роду: купував, продавав, шукав, знаходив.