11.Типи основ слова в українській мові.

Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.

У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.

Типи основ:

-Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;

-Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;

-Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;

-Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;

-Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.

12.Історичні зміни в морфемній структурі слова.

Морфемна будова слова з розвитком мови може зазнавати історичних змін.

Найтиповішими явищами серед історичних змін є :

-Спрощення;

-Ускладнення;

-Перерозклад;

-Декореляція.

Причини історичних змін:

1)Втрата смислового зв’язку між коренем-етимоном і похідним словом;

2)Втрата в мові кореня-етимона і зникнення твірної основи;

3)Фонетичні зміни.

Спрощення – історична зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному опрощенні залишки колишньої подільності певною мірою зберігаються (порош-ок, міш-ок).

Ускладнення – протилежне спрощенню – в результаті цього явища кількість морфем у слові збільшується, відбувається в українських словах із постфіксом –СЯ, який з походження є формою Зн.відмінка особового займенника СЕБЕ, у дієсловах майбутнього часу недоконаного виду, які з походження є формою «інфінітив+особові форми допоміжного дієслова – iматі-»

Часто явище спостерігається в запозичених словах.

Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. 1) Між основою і закінченням (рук-ами, а було рук-а-ми), 2) утворення складних суфіксів (робіт-ник, було робіт-н-ик; сад-івник), 3) префікси: недо – неповнота дії (недо-бачати, було не-до-бачати), зне, попо, пона і т. п.

Декореляція – зміна морфемного статусу морфем, у прислівниках, утворюється від відмінкових форм іменників (зверх-у).

13.Принципи морфемного аналізу слова.

Основний принцип морфемного аналізу – принцип подвійного зіставлення слів в рядах однокореневих і одноструктурних за принципом повторюваності, семантично-навантажених відрізків у кількох (не менше 2) словах мови.

ПО-ПЕРЕ-ПИ-УВА-ТИ

1)ПИСати; 2)жиТИ; 3) зимУВАти; 4) ПЕРЕчитувати; 5) ПОперечитувати.

Слово треба змінити за відмінками, щоб виділити закінчення.

Морфемний аналіз передбачає зіставлення слів на синхронічному зрізі. Членувати слова на морфеми треба виходячи з сучасного стану мови, не підміняючи розбір слова за будовою на етимологічний.

Не можна залучати для зіставлення навіть близькі споріднені мови, результат – неправильні висновки: укр.. РОБота, рус. РАБОТа.

Також не можна залучувати діалектні, просторічні, виразно розмовні слова.

Треба правильно враховувати мотиваційні зв’язки слова з іншими:

Віз-ник возити

Що-ден-н-ик  що-ден-н-ий