1.2 Бюджетний устрій і бюджетна система

Бюджетний устрій — показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями адміністративно-терито­ріального поділу країни.[2]

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України.[20]

Бюджетний устрій являє собою організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру та взаємозв´язок між окремими ланками. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу.[1]

Бюджетна система — відображає складові бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.[2]

Бюджетна система – це взаємопов´язаний комплекс політичних юридичних, соціальних й економічних відносин, що забезпечує функціонування усіх його ланок з виконання завдань, визначених бюджетною політикою держави.[1]

Бюджетна система — сукупність самостійних відокремлених взаємопов'язаних між собою ланок, у яких функціонують бюджетні відносини.[20]

Основи бюджетного устрою:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між бюджетами.[2]

Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби.

Взаємозв’язок ланок бюджетної системи встановлюється за допомогою двох принципів-єдності та автономності.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне — керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.[2]

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно.[2]

Є два рівні системи державних фінансів: місцеві фінанси та загальнодержавні. Провідною ланкою системи державних фінансів являється бюджет. Структура бюджету держави розглядається у двох розрізах - горизонтальному і вертикальному. Горизонтальна структура бюджету показує склад його доходів та видатків та їх співвідношення, а у вертикальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями органів державної влади й місцевого самоврядування. Бюджетний устрій відповідає саме вертикальній структурі бюджету.

Є три варіанти можливого виділення видів бюджетів. Насамперед це створення бюджету(який є єдиним для всієї країни), на основі принципу централізації державних коштів у єдиному фонді. Цей варіант сконцентровує всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. Але не достатком є те, що при цьому підривається самостійність місцевих органів влади, що робить їх недієздатними. Отже, цей варіант можливий в невеликих країнах, де немає територіального поділу. В країнах з територіальним поділом централізація коштів у єдиному бюджеті ніколи не застосовується.

Водночас гіпотетично припустимий і протилежний варіант, який ґрунтується на засадах децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні видатки можуть здійснюватися за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Проте й такий варіант настільки складний і неефективний, що теж майже ніде не використовується.[20]

Нарешті, створюється кілька рівнів бюджету на основі поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих видів бюджетів. Такий підхід є загальноприйнятим у світі.

Відповідно до державного устрою країни, її територіального поділу установлюються вертикальні рівні бюджетів. Виділяють два види бюджетів, центральні та місцеві. Центральний бюджет може мати різні назви у різних країнах такі як: центральний бюджет загальнодержавний, федеральний та ін.

В Україні, наприклад, вживається термін "державний бюджет". Однак назва не змінює суті цього виду бюджету - він призначений для забезпечення загальнодержавних потреб. Місцеві бюджети, відповідно, забезпечують місцеві потреби регіонів та територіальних громад населених пунктів. Їх склад відбиває адміністративно-територіальний устрій країни.[20]

Однією з головних і важливих складових бюджетного устрою являється організація міжбюджетних відносин. Ці відносини можуть бути вертикальними й горизонтальними. Вертикальні відносини виникають між бюджетами різних рівнів,а горизонтальні складаються між бюджетами одного рівня. Бюджетні відносини можна класифікувати залежно від характеру організації: регламентовані(виникають відповідно до чинного законодавства), договірні(ґрунтуються на домовленостях).

За формами руху коштів можливі такі відносини між бюджетами:

• бюджетне субсидіювання;

• вилучення коштів;

• взаємні розрахунки бюджетів;

• бюджетні позички.

Важливою складовою бюджетного устрою є розподіл доходів і видатків між бюджетами.

Важливим у бюджетному устрої є розподіл доходів і видатків між бюджетами. Кожна країна в світі,коли обирає певну модель бюджетного устрою, встановлює систему розподілу доходів і видатків між бюджетами.

Основою розподілу видатків виступає розподіл функцій та повноважень між рівнями державної влади і управління. З центрального бюджету забезпечуються видатки загальнодержавного характеру, а з місцевих бюджетів – видатки локального значення.

Можна використовувати два підходи розподілу видатків:

• розподіл за територіальною ознакою;

• відомче підпорядкування - розпорядник отримує бюджетні кошти з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому він підпорядкований.

Розподіл доходів забезпечує надійність і стабільність дохідної бази усіх рівнів,і є похідною від розподілу видатків. Є два основні методи здійснення розподілу між бюджетами:

• закріплення за кожним бюджетом певних доходів(виходить з принципу автономності);

• установлення системи бюджетного регулювання, тобто здійснення відрахувань до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їхніх потреб(допустимий тільки за умови принципу єдності).