II Аналіз основних напрямів розвитку бюджетної системи України та зарубіжних країн

2.1 Аналіз бюджетних систем провідних країн світу

Німеччина

Бюджетна система Німеччини почала формуватись у 20-х роках минулого століття і доповнилась на початку 90-х(в зв’язку з приєднанням земель колишньої НДР).

Після Другої світової війни почався бурхливий економічний розвиток, який дістав назву «німецьке диво». Автором дива був Людвіг Ерхард, який разом із групою німецьких неолібералів розробив концепцію соціального ринкового господарства. Її основою стало положення про еволюцію регулюючої ролі держави та ринку. Йому вдалося вже до кінця 1949 р. довести валовий обсяг промислового виробництва до 98,4 % від рівня 1936 р., а до кінця 1950 р. до 114,4 %,шляхом проведення реформ(грошової,господарської).І вже у 60-х роках рівень безробіття становив менше 1%.

До рівнів бюджетного устрою Німеччини належать: федеративний, земельний та общинний.

Органи влади та їх структурні елементи,які беруть участь у бюджетному процесі: Міністерство фінансів – уряд;представницькі органи – бундестаг - бюджетний комітет(голова цього комітету обирається з представників опозиційних партій), у перевірці виконання бюджету бере участь підкомітет з перевірки звітності, Федеральна рахункова палата,бундесрат(затверджує закон про бюджет);Федеральний казначейський двір.

Проаналізуємо повноваження учасників бюджетного процесу:

Федеральний казначейський двір являється незалежним державним закладом, діє згідно з Федеральною і земельними конституціями. Функції: контроль економічної і фінансової діяльності, перевірка роботи Міністерства фінансів.

Головне фінансове управління або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і контролює підвідомчі податкові інспекції. Керівник Головного фінансового управління — президент. Міністерство фінансів організовує роботу податкових інспекцій і підпорядковується федеральному Міністерству фінансів.

У Німеччині значна увага приділяється фінансовому і бюджетному плануванню. Фінансове планування обов'язково здійснює не лише федерація, а й землі. Широко застосовуватись воно почало з 1967 p., основою його є середньострокове планування до п'яти років. При цьому виді планування можливо враховувати зміни в бюджетній політиці.

Перший рік — це поточний бюджет, другий рік, рік на який формується бюджет, і наступні три роки — перспективний бюджет.[3]

Фінансовий план в Німеччині складається кожний рік заново,а період планування відповідно зміщується на рік уперед. Позитивним аспектом цього можна виділити те, що такий план більш гнучко реагує на зміну економічних і соціальних умов.

Основою фінансового планування являється планування витрат. Витрати,які пов’язані з управлінською діяльністю, витрати на інфраструктуру плануються досить чітко. Дохідна частина передбачається на основі чітких нормативів,а збалансування досягається на основі прогнозу макроекономічних показників. Макроекономічний прогноз складається на перші два фінансові роки(ураховуючи зміни господарської кон’юктури,а на інші три роки ці зміни не враховуються). Планування проводиться в цінах поточного року(низький рівень інфляції).

Витрати згруповані в 40 блоків у плані,за функціональними ознаками. В державних органах існують близько 1500 дохідних і 8000 витратних статей бюджету. Також в державі існує єдина бюджетна класифікація.

Проаналізуємо бюджетний процес. На рівні федерації проект бюджету готує Міністерство фінансів, уряд подає на розгляд парламенту. Парламент при розгляді бюджету може вимагати від уряду будь-яку необхідну інформацію. Реалізується це право через письмові й усні звернення, депутатські запити, запрошення на секційні та пленарні засідання відповідних урядових осіб.

До основних видів даних, які необхідні парламенту, належать:

• основні макроекономічні показники, їх обґрунтування;

• детальний загальний фінансовий звіт уряду;

• повідомлення Федеральної рахункової палати;

• доповіді та висновки експертів незалежних організацій про фінансовий та економічний розвиток;

• критичні конструктивні публікації з бюджетних питань у засобах масової інформації.[3]

Протягом тривалого періоду в Німеччині склалася традиція,що економічні наукові інститути і організації подають експерті доповіді щодо бюджетного процесу. Кожного року в листопаді публікуються аргументовані висновки Експертної ради. В цих висновках міститься оцінка загальноекономічного розвитку. Членами Експертної ради являються п’ятеро найавторитетніших учених – економістів(«п’ятеро мудреців» так їх називають в народі.

В засобах масової інформації широко висвітлюються процес обговорення бюджету ,його виконання та звіт. Це може попередити негативні тенденції в бюджетному процесі. Членами парламенту при обговоренні бюджету являються провідні політики. Головна роль у бюджетному процесі відводиться комітету бундестагу. Процес обговорення у двох палатах парламенту триває від трьох до трьох з половиною місяців.

Прийняття бюджету є суверенним правом парламенту, Спочатку бюджет приймається бундестагом, а потім отримає схваленням бундесрату. Після затвердження бюджету діє принцип розподілу влади(виконання бюджету - абсолютна компетенція уряду).

Контролем виконання бюджету займаються органи виконавчої, законодавчої влади,а також громадські інституції. Уряд, Міністерство фінансів здійснюють контроль з боку виконавчої влади. Усередині міністерств функціонують власні контрольні підрозділи. З боку органів законодавчої влади головна роль належить підкомітету з перевірки звітності бюджетного комітету. Окремими напрямами виконання бюджету займається(контролює) Федеральна контрольна рахункова палата. З сторони громадських інститутів контроль можуть здійснювати різні асоціації, інститути і громадські організації.

Цикл бюджетного процесу закінчується затвердженням звіту про виконання бюджету. Через детальну перевірку витрат бюджету,термін між закінченням бюджетного року і затвердженням звіту про виконання бюджету складає два з половиною роки. На даний момент застосовуються заходи щодо скорочення цього терміну(щонайменше до шести місяців)

Державні витрати безпосередньо є інструментом впливу держави на процес суспільного відтворення. Вони показують особливості розвитку держави. За рахунок бюджету в першу чергу забезпечується фінансування традиційних сфер діяльності федерації, земель і громад. Питома вага витрат центрального уряду у ВНП залишається порівняно стабільним у ФРН: від 13% в підвищувальних фазах до 15% у роки криз. Найбільша питома вага серед витрат держави належить витратам на соціальне забезпечення, друге місце займають витрати на загальне фінансове господарство, третьою статтею за питомою вагою є витрати на оборону;дослідження, освіта, наука і культура - доля цього сектору зменшується з кожним роком; стимулювання економіки навпаки зростає з кожним роком,а витрати на транспорт до 2010 зменшились на 883 млн. євро.

Табл.2.1 - Порівняння державних витрат Німеччини та країн – сусідів у 1970-2013 рр., тис.дол.[26]

Рік	Німеччина	Франція	Нідерланди	Бельгія	Польща	Данія	Австрія	Чехія
1970	34,2	25,4	6,9	4,4	5,4	3,4	2,3
1980	193,6	147,6	44,2	28,6	11,2	18,9	14,7
1990	330,1	270,4	67,9	39,9	13,4	34,1	30,7	6,3
2000	358,9	303,9	84,6	49,5	29,9	40,2	36,5	11,9
2010	645,2	638,1	221,1	114,2	89	90,6	73,6	42,3
2013	660,9	645,9	219,2	120,2	91,3	90,1	75	40,3

Порівняння витрат уряду Німеччини в 2013 році і країн-сусідів. Витрати уряду Німеччини були більше, ніж витрати уряду Франції (645.9 млрд.дол.), витрати уряду Нідерландів (219.2 млрд.дол.), витрати уряду Бельгії (120.2 млрд.дол.), витрати уряду Польщі (91.3 млрд.дол.), витрати уряду Данії (90.1 млрд.дол.), витрати уряду Австрії (75 млрд.дол.), витрати уряду Чехії (40.3 млрд.дол.). Витрати уряду на душу населення в Німеччині були більшими, ніж витрати уряду на душу населення в Чехії (3779.7 доларів), витрати уряду на душу населення в Польщі (2389.7 доларів), але були меншими, ніж витрати уряду на душу населення в Данії (16087.7 доларів), витрати уряду на душу населення в Нідерландах (13115.6 доларів), витрати уряду на душу населення в Бельгії (10870.3 доларів), витрати уряду на душу населення у Франції (9800.1 доларів), витрати уряду на душу населення в Австрії (8859.5 доларів).

Проаналізуємо державні витрати Німеччини та країн – лідерів.

Табл. 2.2 – Порівняння державних витрат Німеччини та країн-лідерів у 1970-2013 рр., тис. дол.[26]

Рік	США	Японія	Китай	Німеччина	Франція
1970	194,4	22,3	7,1	34,2	25,4
1980	454,9	153,1	45,2	193,6	147,6
1990	948	412,5	55,2	330,1	270,4
2000	1444,2	800,9	189,2	358,9	303,9
2010	2522,2	1083,7	788,1	645,2	638,1
2013	2548	1219,7	1119,8	660,9	645,9

Порівняння витрат уряду Німеччини в 2013 році і країн лідерів. Витрати уряду Німеччини були меншими, ніж витрати уряду США (2548 млрд.дол.) у 3.9 раза, витрати уряду Японії (1219.7 млрд.дол.) на 84.6%, витрати уряду Китаю (1119.8 млрд.дол.) на 69.4%. Витрати уряду на душу населення в Німеччині були більшими, ніж витрати уряду на душу населення в Китаї (813.2 доларів) 9.8 рази, але були меншими, ніж витрати уряду на душу населення у Японії (9585 доларів) на 20.1%, витрати уряду на душу населення в США (8025 доларів) на 0.55%. Потенціал витрат уряду Німеччини в 2013 році. При показнику витрат уряду на душу населення в Німеччині на такому ж рівні, як витрати уряду на душу населення у Японії (9585 доларів), витрати уряду Німеччини були б 793.7 млрд.дол., що на 132.8 млрд.дол. або на 20.1% більше. При показнику витрат уряду на душу населення в Німеччині на такому ж рівні, як витрати уряду на душу населення в Данії (16087.7 доларів), витрати уряду Німеччини були б 1332.1 млрд.дол., що на 671.2 млрд.дол. або на 101.6% більше.

Розглянемо проблеми сучасного стану бюджетної системи Німеччини.

Перша проблема:

Інститут економічних досліджень в Халле провів аналіз на предмет цільового використання бюджетних коштів у східних землях Німеччини. Результати показали,що тільки Саксонія витратила бюджетні кошти за їх призначенням,інвестувала переважну частину в розвиток інфраструктури і витратила малу частину на поточні витрати. щодо інших територій,то частка коштів, використана не за цільовим призначенням в Саксонії-Анхальт склала 79%,в Тюрінгії -53%,в Брандербурзі-41%. Щодо Берліну, то він взагалі не виділив жодного кошта на цілі, які передбачені «Пактом солідарності»(укладений у 1993 році на 10 років щодо покращення економічного становища східних земель).

Друга проблема:

Після закінчення строку дії «Пакта солідарності»,цілі не були досягненні повністю і тому був підписаний «Пакт солідарності-2»(терміном дії до 2019 р.). Він передбачав поетапне виділення фінансових коштів у розмірі 156 млрд. євро. В результаті цього можна спостерігати невдоволення південних і західнонімецьких земель,так як загальний обсяг коштів на «вирівнювання фінансових відмінностей» між «багатими» і «бідними» виріс з 1,5 млрд. євро в 1994 р. до 8 млрд. євро в 2000 р.

Тому розглянуті проблеми вимагають застосування планів щодо їх рішення.

Проаналізуємо бюджетний устрій США.

Фінансова система США склалася шляхом активного створення власних інститутів і методів їх діяльності, запозичення європейського досвіду в галузі будівництва ринкової економіки. Під впливом кризи 1929 – 1933 рр. почало розвиватися американське державне регулювання економіки з 1930-х рр. Регулювання фінансової системи стало одним з основних напрямів. Приймалися закони,на основі яких діє потужна система державного нагляду та контролю. Характерною рисою Американської фінансової системи є тенденція до зростання рівня саморегулювання. Окрім держави всі інститути фінансової системи прагнуть досягнення її стабільності та надійності.

Сучасна система Сполучених Штатів складається з таких основних компонентів:

• фінансових інститутів;

• фінансових ринків;

• фінансових інструментів.

Фінансові інститути виступають у ролі фінансових посередників. Вони включають в себе широке коло банків, компаній, фірм та установ. Їх діяльність полягає в організації руху грошових коштів. Складовими фінансової системи є комерційні, ощадні банки та інші кредитні установи; компанії зі страхування і пенсійні фонди; товарні та фондові біржі.

Учасники фінансової системи США:

• банки (комерційні, ощадні, кредитні організації);

• контрактні установи (фінансові компанії, пенсійні фонди);

• неконтрактні установи (інвестиційні компанії);

• агенти і брокери (іпотечні, інвестиційні банки, дилери і брокери по цінним паперам);

• фондові і товарні біржі (фондові, ф'ючерсні, торгові біржі);

• кредитори і позичальники (домашні господарства, нефінансовий бізнес, державні цінні папери, закордонні цінні папери).

Органи,які виступають регуляторами:

• федеральна резервна система (ФРС);

• федеральна корпорація по страхуванню депозитів;

• управління нагляду за банківською справою;

• управління нагляду за ощадними установами;

• національна адміністрація кредитних союзів;

• комісія з цінних паперів і бірж;

• комісія з термінової біржової торгівлі й ін.

Зменшення ролі банків і зростання значення небанківських інститутів – це притаманна тенденція, яка притаманна фінансовій системі держави.

В США діє дворівнева система, яка включає Федеральну резервну систему( центральний банк країни), національні банки та банки штатів.

Банки поділяються на:

• національні(діють на основі ліцензії федерального уряду);

• банки штатів( діють на основі ліцензії уряду штату).

Федеральна резервна система є професійним об’єднанням банків країни, членами якої є всі національні банки. Ця система була створена у 1913 р. з метою управління грошовим обігом і банківською діяльністю на федеральному рівні. Всю територію поділили на 12 округів і у кожному було утворено федеральний резервний банк. ФРС незалежна від законодавчої та виконавчої гілок влади, являється федеральною установою. Керівництво ФРС самостійно приймає рішення щодо кредитно-грошової політики.

Нью-Йоркська фондова біржа (НФБ) - некомерційна організація, знаходиться у власності 1366 членів (фізичних осіб, кількість яких залишається незмінним з 1953 р.). Ціна місця на біржі - приблизно 1,3 млн доларів, і майже третина місць орендована. Умови допуску до торгів суворі.Наприклад, оцінена на біржі компанія повинна мати не менше 2,5 млн доларів прибутку і понад 18 мільйонів доларів чистих активів. Зараз на цій біржі котирується близько 2500 емітентів.

Державний бюджет – сформований стійкий механізм утворення і витрачання бюджетних коштів для обслуговування державних потреб та виконання державою своїх функцій.

Поділяється на три рівні:

• федеральний бюджет;

• бюджет штатів;

• бюджет місцевих органів влади.

Недоліками бюджетної системи є ускладненість її структурних елементів, нерівномірний розподіл бюджетних доходів та допомоги від бюджетів вищих рівнів до нищих.

Починаючи з 1969 р. однією з найбільших проблем був хронічний дефіцит федерального бюджету, який тривав протягом 30 років і досяг 5,6 трлн доларів(60% ВВП країни). Виплати відсотків(щорічно) по ньому перевищували 15% видаткової частини бюджету. За правління президента Клінтона федеральний бюджет став профіцитним, але вже коли при владі був Дж. Буш-молодший бюджет знову став дефіцитним(причиною є збільшення військових витрат). Від’ємне сальдо федерального бюджету в 2001 році склало 126 млрд. доларів.

До складу державного боргу окрім федерального боргу відносять також сукупний дефіцит бюджетів штатів,але за останні роки ці бюджети зводилися з профіцитом(хоча і невеликим) і майже непомітно впливали на стан державного боргу США.

Проектування федерального бюджету США відокремлене від процесу та апарату його виконання й контролю над ним, що є досить важливою відмінністю федерального бюджету країни. Закон про бюджет і звітність був прийнятий у 1921 р. У 1970 р. Бюджетне управління змінило назву на Адміністративно – бюджетне управління(АБУ), до обов’язків якого став входити контроль над рівнем державного адміністративного управління у федеральних органах влади,включаючи пошук шляхів вдосконалення системи.

АБУ розвиває ідеї, представлені йому президентом США, міністром фінансів і головою Економічної ради при президентові щодо бюджетно – податкової політики

У 1946 р. згідно з Законом про зайнятість було створено Економічну раду, ціллю якої являється розробка загальноекономічної політики федеральної адміністрації. Окремі питання та деталі економічної політики регулярно обговорюються на нарадах «трійки», членами якої є голова Економічної ради, директор АБУ і міністр фінансів, іноді до «трійки» можуть приєднуватись голова ради керуючих ФРС. Виконанням федерального бюджету займається Міністерство фінансів.

Служба внутрішніх доходів (веде збір федеральних податків) є найбільшою з підрозділів Міністерства фінансів,вона налічує 70-80 тисяч співробітників. Обслуговуванням державного боргу займається Міністерство фінансів( Казначейство).

Структуру державних витрат визначають роль та значущість виконуваних державою функцій. Якщо у середині XIX ст. основна частина державних витрат у нині розвинутих країнах спрямовувалась на утримання державного апарату і військові цілі, то наприкінці XX ст. найбільшими стали витрати на соціальні цілі — до 50 % ВВП (розвиток освіти, охорону здоров'я, охорону довкілля, виплату безробітним, пенсіонерам та ін.). Це зумовлено якісно новою роллю особистісного фактора у сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників тощо), посиленням загальнолюдських цінностей у комплексі ціннісних орієнтирів суспільства, зростанням кількості безробітних тощо.[24]

Розглянемо структуру витрат США.

Перше місце займає охорона здоров’я та безкоштовна медицина, на другому – соціальна безпека, наступну позицію займає національна оборона, далі гарантія зайнятості, потім загальнодержавні витрати, і останні позиції займають витрати на національну економіку,освіту,соціальні послуги та допомога ветеранам.

Табл.2.3 - Порівняння державних витрат США та країн – сусідів у 1970-2013 рр., тис.дол.[27]

Рік	США	Канада	Мексика	Куба	Багами
1970	194,4	18,1	3,1	1,8	0,075
1980	454,9	58,6	24,2	6,3	0,21
1990	948	133,6	26,2	8,9	0,41
2000	1444,2	140,7	72,7	9	0,68
2010	2522,2	355,6	123,2	22,4	1,2
2013	2548	394,8	137,1	25,8	1,3

Порівняння витрат уряду США в 2013 році і країн-сусідів. Витрати уряду США були більшими, ніж витрати уряду Канади (394.8 млрд.дол.), витрати уряду Мексики (137.1 млрд.дол.), витрати уряду Куби (25.8 млрд.дол.), витрати уряду Багам (1.3 млрд. дол.). Витрати уряду на душу населення в США були більшими, ніж витрати уряду на душу населення на Багамах (3361.6 доларів), витрати уряду на душу населення на Кубі (2292.3 доларів), витрати уряду на душу населення в Мексиці (1134.1 доларів), але були меншими, ніж витрати уряду на душу населення в Канаді (11332.9 доларів).

Табл. 2.4 – Порівняння державних витрат США та країн-лідерів у 1970-2013 рр., тис. дол.[27]

Рік	США	Японія	Китай	Німеччина	Франція
1970	194,4	22,3	7,1	34,2	25,4
1980	454,9	153,1	45,2	193,6	147,6
1990	948	412,5	55,2	330,1	270,4
2000	1444,2	800,9	189,2	358,9	303,9
2010	2522,2	1083,7	788,1	645,2	638,1
2013	2548	1219,7	1119,8	660,9	645,9

Витрати уряду США були більшими, ніж витрати уряду Японії (1219.7 млрд.дол.) в 2.1 рази, витрати уряду Китаю (1119.8 млрд.дол.) в 2.3 рази, витрати уряду Німеччини (660.9 млрд.дол.) у 3.9 раза. Витрати уряду на душу населення в США були більшими, ніж витрати уряду на душу населення в Німеччині (7981.5 доларів) на 0.55%, витрати уряду на душу населення в Китаї (813.2 доларів) в 9.9 рази, але були меншими, ніж витрати уряду на душу населення у Японії (9585 доларів) на 19.4%. Потенціал витрат уряду США в 2013 році. При показнику витрат уряду на душу населення в США на такому ж рівні, як витрати уряду на душу населення у Японії (9585 доларів), витрати уряду США були б 3043.3 млрд.дол., що на 495.3 млрд.дол. або на 19.4% більше. При показнику витрат уряду на душу населення в США на такому ж рівні, як витрати уряду на душу населення в Канаді (11332.9 доларів), витрати уряду США були б 3598.3 млрд.дол., що на 1050.3 млрд.дол. або на 41.2% більше. Розглянемо проблему бюджетних видатків Сполучених Штатів Америки. Вперше в історії в першій половині 2011 року державний борг США перевищував 14 трлн. дол.(склало більш 90% ВВП США),а наприкінці цього року цифра становила вже 15 трлн. дол. 2010 р. характеризувався появою неоконсервативних рухів у США на чолі з Партією чаювання та після їх входження в Республіканську партію і перемоги в проміжних виборах,було зрозуміло,що найближчим часом будуть присутні жорсткі ідеологічні розбіжності в поглядах політичних партій. Фіскальна криза в 2011 році стала підтвердженням цього Президент США зробив подання до Конгресу щодо збільшення державного боргу до 1,694 трлн. дол., на що отримав відмову. Ця ситуація призвела до того, що США опинилась на межі технічного дефолту у зв’язку з потенційною неспроможністю здійснювати нові зовнішні запозичення та робити виплати за старими.

Протягом безкомпромісних переговорів республіканці підкреслювали різке підвищення державного боргу,який зростає на 4 млрд. дол. щодня, і у цьому зв’язку висунили вимогу комплексної ревізії системи державних видатків і прагнули скасування медичної реформи. Ще однією поправкою республіканців була вимога щодо основного закону(визначити баланс бюджету, як конституційну норму).

Безкомпромісність, відсутність перспектив розв’язання проблеми призвели до зниження кредитного рейтингу США агенцією Standart&Poor's. Тож в подальшій перспективі було досягнено компромісу між Білим домом та Палатою представників. 2 серпня 2011 року був підписаний документ,який чітко визначив урізання певних видів бюджетних видатків близько 917 млрд. дол. на період 10 років. Ще один пункт, який містив документ була домовленість про створення комітету з кола американських законодавців, які за період чотирьох місяців повинні були розробити план щодо додаткового скорочення державних видатків на 10 наступних років ще на 1,2 трлн. дол. Ця сума дорівнювала нинішньому дефіциту бюджету США. Але комітет своєї мети не досягнув через знову таки ті ж самі суперечності і вже у листопаді 2011 року його діяльність завершилась. Наслідком цього стало набуття чинності ще однієї норми підписаного документу-автоматичні скорочення 1,2 трлн. дол.(половина з цієї суми-урізання фінансування Збройних сил США).

Окремою домовленістю в межах Budget Control Act стало одноразове наступне підвищення ліміту держборгу без схвалення Конгресом США, що відбулося на початку 2012 року. За прогнозами Міністерства фінансів країна досягне сьогоднішнього ліміту державного боргу у 16,394 трлн. дол. всередині третього кварталу 2012 року, що збігається в часі із проведенням президентських виборів у США. Лідер республіканців, спікер Палати представників Дж. Бейнер уже встиг заявити, що його партія має намір використати цей момент для продовження дискусій на фіскальну тему, що може означати повторення минулорічної кризи [24].

Таким чином у випадку відсутності змін до чинного законодавства США можуть опинитися на порозі «фіскальної прірви». Що ж це явище включає в себе? По-перше зростання та повернення до рівня 2000 року ставок майже усіх видів оподаткування. По-друге – початок секвестру урізання на 1,2 трлн. дол. бюджетних видатків протягом 10 років.

Станом на сьогодні питання «фіскальної прірви» є одним із найширше обговорюваних в експертних і політичних колах США. Так, керівник МВФ К. Лагард улітку 2012 року назвала «фіскальну прірву» однією з основних загроз глобальній економічній системі. Приблизно те ж повторив і Глава Федерального резерву США Б. Бернанке, який закликав Конгрес докласти всіх зусиль для уникнення цього явища, попередивши, що неспроможність досягти компромісу може обернутися невиправними наслідками для процесу пост рецесійного відновлення економіки країни [25].

За чотири роки правління Президент США Б.Обама жодного разу не затвердив ні одного із запропонованих проектів бюджету країни. Політичні партії досі ведуть активну роботу над представленням нових пропозицій.