1.2 Основи бюджетного устрою

Є два рівні системи державних фінансів: місцеві фінанси та загальнодержавні. Провідною ланкою системи державних фінансів являється бюджет. Структура бюджету держави розглядається у двох розрізах - горизонтальному і вертикальному. Горизонтальна структура бюджету показує склад його доходів та видатків та їх співвідношення, а у вертикальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями органів державної влади й місцевого самоврядування. Бюджетний устрій відповідає саме вертикальній структурі бюджету.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок між окремими її ланками. Він визначає спосіб побудови бюджетної системи та взаємозв'язки між її окремими ланками, адже він відображає організацію вертикальної структури бюджету держави за рівнями влади. Основи бюджетного устрою досить стабільні і обумовлюються загалом однаковими чинниками в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть дещо різнитися, хоча й базуються на однакових засадах. [20]

Бюджетна система – це сукупність усіх видів бюджетів,які створюються в країні відповідно до її бюджетного устрою.

Є три варіанти можливого виділення видів бюджетів. Насамперед це створення бюджету(який є єдиним для всієї країни), на основі принципу централізації державних коштів у єдиному фонді. Цей варіант сконцентровує всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. Але не достатком є те, що при цьому підривається самостійність місцевих органів влади, що робить їх недієздатними. Отже, цей варіант можливий в невеликих країнах, де немає територіального поділу. В країнах з територіальним поділом централізація коштів у єдиному бюджеті ніколи не застосовується.

Водночас гіпотетично припустимий і протилежний варіант, який ґрунтується на засадах децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні видатки можуть здійснюватися за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Проте й такий варіант настільки складний і неефективний, що теж майже ніде не використовується.[20]

Нарешті, створюється кілька рівнів бюджету на основі поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих видів бюджетів. Такий підхід є загальноприйнятим у світі.

Відповідно до державного устрою країни, її територіального поділу установлюються вертикальні рівні бюджетів. Виділяють два види бюджетів, центральні та місцеві. Центральний бюджет може мати різні назви у різних країнах такі як: центральний бюджет загальнодержавний, федеральний та ін.

В Україні, наприклад, вживається термін "державний бюджет". Однак назва не змінює суті цього виду бюджету - він призначений для забезпечення загальнодержавних потреб. Місцеві бюджети, відповідно, забезпечують місцеві потреби регіонів та територіальних громад населених пунктів. Їх склад відбиває адміністративно-територіальний устрій країни.[20]

Принципи побудови бюджетної системи, як головного елемента бюджетного устрою:

• принцип єдності: всі бюджети складають єдиний бюджет, який затверджується і виконується в загальному обсязі. На загальнодержавному рівні єдиний бюджет держави охоплює центральний бюджет і бюджети автономій та адміністративно-територіальних одиниць першого рівня. Характерною ознакою цього принципу є наявність єдиного бюджету як офіційно затвердженого фінансового плану. Принцип єдності проявляється в організації управління процесом складання й виконання бюджету з єдиного центру. Оскільки затверджується єдиний бюджет, то в його складі затверджуються і центральний бюджет, і відповідні регіональні єдині бюджети в загальному їх обсязі. У цих умовах єдино можливою технологією процесу бюджетного планування є затвердження бюджету за системою "зверху-донизу". [20] Тобто, доки бюджет вищого рівня не буде прийнято, затвердження бюджету нижчого рівня неможливе.

• принципу автономності: кожний бюджет, який входить до складу бюджетної системи, є відносно відокремленою і самостійною частиною. Характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів підкреслює їх автономність. Але це не означає, що кожний бюджет є абсолютно відокремленим. Цей принцип передбачає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами через їх вилучення із бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. [20] В цих умовах(автономності) зведений бюджет використовується лише як довідковий документ,він не складається і не затверджується. Усі бюджеті незалежні один від одного,хоча вони і мають певні взаємовідносини(ґрунтуються лише на договірних основах). Кожний бюджет складається і виконується самостійно, він не залежить від бюджетного процесу як на вищих, так і на нижчих рівнях бюджетної системи.

Однією з головних і важливих складових бюджетного устрою являється організація міжбюджетних відносин. Ці відносини можуть бути вертикальними й горизонтальними. Вертикальні відносини виникають між бюджетами різних рівнів,а горизонтальні складаються між бюджетами одного рівня. Бюджетні відносини можна класифікувати залежно від характеру організації: регламентовані(виникають відповідно до чинного законодавства), договірні(ґрунтуються на домовленостях).

За формами руху коштів можливі такі відносини між бюджетами:

• бюджетне субсидіювання;

• вилучення коштів;

• взаємні розрахунки бюджетів;

• бюджетні позички.

Важливою складовою бюджетного устрою є розподіл доходів і видатків між бюджетами.

Важливим у бюджетному устрої є розподіл доходів і видатків між бюджетами. Кожна країна в світі,коли обирає певну модель бюджетного устрою, встановлює систему розподілу доходів і видатків між бюджетами.

Основою розподілу видатків виступає розподіл функцій та повноважень між рівнями державної влади і управління. З центрального бюджету забезпечуються видатки загальнодержавного характеру, а з місцевих бюджетів – видатки локального значення.

Можна використовувати два підходи розподілу видатків:

• розподіл за територіальною ознакою;

• відомче підпорядкування - розпорядник отримує бюджетні кошти з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому він підпорядкований.

Розподіл доходів забезпечує надійність і стабільність дохідної бази усіх рівнів,і є похідною від розподілу видатків. Є два основні методи здійснення розподілу між бюджетами:

• закріплення за кожним бюджетом певних доходів(виходить з принципу автономності);

• установлення системи бюджетного регулювання, тобто здійснення відрахувань до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їхніх потреб(допустимий тільки за умови принципу єдності).