Міжнародна економіка

Матеріальний зміст (субстрат) міжнародної економіки як під­системи світового господарства це — сукупність економічних відносин, що складаються в результаті міжнародного обміну то­варами, переміщення капіталів за межі національних кордонів, міжнародної міграції робочої сили.

До структури міжнародних економічних відносин входять:

• міжнародна торгівля товарами і послугами;

• валюта і валютні відносини;

• міжнародний кредит і прямі іноземні інвестиції;

• міжнародне переміщення трудових ресурсів;

• міжнародне переміщення технологій.

Відповідно до рівнів світового господарства у змісті між­народної економіки та її структурних елементів можна виді­лити два рівні: а) рівень торговельних відносин між країнами і валютно-кредитних відносин, що зумовлюють торгівлю; це коло відносин, що замикається на торгівлі між окремими країнами; б) наднаціональний (регіональний і транснаціона­льний) рівень:

• торговельні відносини всередині зон вільної торгівлі, а та­кож корпоративний обмін;

• виробничо-інвестиційні відносини: прямі іноземні інвестиції ТНК;

• валютно-кредитні та фінансові відносини Євроринку, що опосередковуються міжнародними кредитними і фінансовими установами (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжна­родних розрахунків (БМР), Всесвітній банк та ін.);

• міграція робочої сили.

Суб'єкти міжнародної економіки

До суб'єктів міжнародної економіки належать організації, дія­льність яких (торгівля, виробничо-інвестиційна, валютно-фінансова) виходить за національні кордони. Це різноманітні підприємства, фірми, держава (як господарський суб'єкт), транс­національні корпорації і транснаціональні банки. Регулювання відносин, котрі складаються між цими суб'єктами, здійснюється на різних рівнях різними інститутами:

на внутрішньонаціональному — державою;

на регіональному — органами регіонального співробітництва;

на глобальному — всесвітніми економічними організаціями (ЕКОСОР, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, ЮНІДО, ВОІВ, МОП та ін.).

Предметом міжнародної економіки є відносини, які складаються між людьми в процесі торговельної, виробничо-інвестиційної, валютно-кредитної та фінансової діяльності, що виходять за межі національних кордо­нів і реалізуються в різних формах міжнародного бізнесу.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ

Міжнародні економічні відносини — це система господарсько-виробничих, грошових, науково-технічних і організаційно-управлінських відносин і зв'язків між суверенними державами світу. Вони є зовнішніми похідними від економіки країн, що утворюють світове співтовариство.

• набагато більші обсяги обміну;

• незрівнянно більша кількість суб'єктів;

• більш масштабна (нерідко глобальна) і гостра конкуренція між суб'єктами МЕВ;

• специфічна інфраструктура функціонування міжнародних економічних відносин у вигляді міжнародної стандартизації і сертифікації виробництва і продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв'язку, інформаційного середовища, світового валютного ринку і т. ін.;

• особлива система регулювання міжнародних економічних відносин на різних рівнях: міждержавному, регіональному і міжнародному.

Суб'єктом або суб'єктами міжнародних економічних відносин є дієві особи (фізичні та юридичні), які беруть участь у здійсненні міжнародних господарських угод, договорів і контрактів. До складу суб'єктів МЕВ належать:

• держави, їх уряди;

• інтеграційні об'єднання держав;

• міжнародні організації;

• транснаціональні корпорації;

• юридичні й фізичні особи;

• союзи підприємців.

Об'єктом або об'єктами системи МЕВ є все те, на що направлена діяльність суб'єктів світового співтовариства.

До об'єктів відносять:

• товари в матеріальній формі (сировинні й продовольчі, готові вироби, продукція обробної промисловості, машино-технічна продукція);

• послуги (міжнародні інжиніринг, консалтинг, аудит, лізинг, туризм, транспортування, розрахунки тощо);

• технології (патентні й безпатентні ліцензії, товарні знаки);

• капітал (прямі й портфельні закордонні інвестиції, міжнародний кредит);

• робоча сила.

В сучасних умовах основними формами міжнародних економічних відносин є:

1) зовнішня і світова торгівля;

2) кредитні відносини;

3) валютні й платіжно-розрахункові відносини;

4) міграція і вивезення капіталу;

5) міжнародна міграція робочої сили;

6) міжнародні інтеграційні процеси;

7) створення і розвиток транснаціональних корпорацій і кредитно-фінансових інститутів;

8) міждержавне регулювання міжнародних економічних відносин (регулювання валютно-фінансових, торгових відносин);

9) діяльність міжнародних кредитно-фінансових інститутів (МВФ, МБРР) в сфері міжнародних економічних відносин;

10) науково-технічне і виробниче співробітництво.

Міжнародні економічні відносини як елемент структури світового господарства

Залежно від ступеня розвитку стосунків та тривалості дії угод між суб’єктами світогосподарської взаємодії розрізняють рівні розвитку міжнародних економічних відносин:

1) міжнародні економічні контакти – це найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня притаманні юридичним і фізичним особам;

2) міжнародна економічна взаємодія – це добре відпрацьовані, стійкі економічні зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на досить тривалий період часу;

3) міжнародне економічне співробітництво, тобто міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.;

4) міжнародна економічна інтеграція – вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.

Міжнародні економічні відносини виникають і розвиваються в різноманітних конкретних формах, значення і співвідношення яких неоднакове на різних етапах для різних країн та регіонів світу, а саме: міжнародні валютні відносини; міжнародні фінансово-кредитні відносини; міжнародне виробниче співробітництво; міжнародне науково-технічне співробітництво; міжнародні трудові відносини; міжнародна торгівля товарами; міжнародна торгівля послугами; міжнародні транспортні відносини.

ВІДКРИТА ЕКОНОМІКА

Національну економіку, інтегровану в світове господарство, що активно й широко реалізує переваги міжнародного розподілу праці та використовує різноманітні форми сучасних світогосподарських зв’язків, називають відкритою економікою. Це така економіка, всі господарюючі суб’єкти якої можуть без обмежень здійснювати зовнішньоекономічні операції.

Критеріями відкритості на макрорівні є:

а) зовнішньоекономічна спеціалізація країни;

б) співставленість пропорцій вітчизняних і світових цін на основні товари;

в) міжнародна конвертованість національної валюти.

На мікрорівні:

а) вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів, послуг і капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів;

б) перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємств.

У діяльності держави:

• Відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції у поєднанні із гнучким захистом вітчизняних виробників;

• Забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування іноземного капіталу;

• Зближення національного законодавства у галузі економіки, пріоритет міжнародних договірних зобов'язань над нормами вітчизняного права;

• Застосування загальноприйнятого у світовій практиці арсеналу засобів і методів регулювання зовнішньоекономічних зв'язків;

• Забезпечення участі держави у всіх найважливіших міжнародних економічних організаціях;

• Підтримка вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках.

Переваги "відкритої економіки":

- формуються сприятливі умови для поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;

- здійснюються раціональний розподіл і використання ресурсів;

- більш оперативно відбувається поширення світового досвіду через систему міжнародних економічних відносин;

- формується сприятливе середовище для зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

У проблеми відкритості економіки є і зворотній, негативний бік. Має місце ряд недоліків. Це особливо стосується країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Треба пам'ятати, що реалізуючи політику інтеграції національної економіки у світове господарство, слід поєднувати прагматичну відкритість із розумним протекціонізмом.

Як правило, на ранніх етапах індустріалізації країни дотримуються політики «закритих дверей», а в міру її розвитку переходять на більш ліберальні позиції: спочатку щодо ринків промислових товарів, потім – сільськогосподарських товарів та ринків послуг, нарешті – національних фінансових ринків.

Існують частково відкриті національні господарства, групи національних господарств, між якими існує повна відкритість, але уже немає (майже) країн, національні господарства яких були б повністю відірвані від світового господарства.

Зауважимо, що міра відкритості невеликих країн є значно вищою, ніж великих.